Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-2814/11 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.04.2012. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Справа №  2- 2814 /11
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		           17 квітня 2012 року                                           Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
		             головуючого судді                    -                                                       Євтушенка  П.  М. 
		      при секретарі                                    -                                                           Шевченко О. П.
		розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої  ОСОБА_2, представник позивача ОСОБА_3,  третя особа:  Служба у справах дітей виконкому Черкаської міськради до ПАТ "Фінанси та Кредит", ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_10, приватний нотаріус ЧМНО ОСОБА_7 про   визнання недійсним договору іпотеки, -  
		В С Т А Н О В И В:
		            28. 03. 2011 рокуОСОБА_1звернулась в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства  «Банк Фінанси та Кредит»в особі відділення № 9 м. Черкаси філії «Полтавське регіональне управління»та до ОСОБА_5, за участі третіх сторін, на боці позивача -Служби у справах дітей виконкому Соснівської районної ради м. Черкаси,  та на боці відповідача  - ОСОБА_10 та Приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору іпотеки. В підтвердження позовних вимог, позивачка посилається на те, що 11 серпня 2008 року, в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, укладеному між ОСОБА_10 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №9 м. Черкаси філії «Полтавське регіональне управління», між чоловіком ОСОБА_1 -ОСОБА_9 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі відділення № 9 м. Черкаси філії «Полтавське регіональне управління» було укладено договір іпотеки № 2280-ЧД, відповідно до умов якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку житловий будинок з прибудовою та мансардою, що знаходиться під номером АДРЕСА_1, загальною площею 182,4 (сто вісімдесят дві цілих чотири десятих) кв. м. і житловою площею 149,7 (сто сорок дев'ять цілих сім десятих) кв.м., позначений за планом літерою «А-І, м, с», сарай, позначений за планом літерою «Б», вбиральня, позначена за планом літерою «В», погріб, позначений за планом літерою «Г», огорожа - № 1-2, водоколонка - № 3, та земельна ділянка загальною площею 589 (п'ятсот вісімдесят дев'ять) кв.м.». Вказаний вище Договір іпотеки був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 13021. 
		           Позивачка вважає вищезазначений договір іпотеки недійсним, оскільки він  не 6ув погоджений у встановленому порядку з органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх та малолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють чи користуються. При цьому, позивач посилається на те, що ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною. Позивачка зазначила, що Договір іпотеки був посвідчений нотаріусом незважаючи на той факт що в даному будинку, як до посвідчення договору іпотеки так і після цього, залишилась мешкати малолітня дитина яка як і раніше продовжила користуватись даним будинком.  Разом з тим, незважаючи на те, що  будинком АДРЕСА_1, який став Предметом іпотеки, мала право користування малолітня ОСОБА_2 -11. 09. 2007р.н. яка є дитиною позивачки -угода була укладена без надання дозволу органів опіки та піклування. 
		            Крім того, Позивачка зазначила, що  станом на день складання  позову, а також в майбутньому має місце реальна загроза позбавлення банком малолітньої дитини її єдиного помешкання шляхом виселення при зверненні стягнення банком на предмет іпотеки по договору іпотеки.
		             В обґрунтування позовних вимог Позивачка послалась на нормативно -правові акти та судову практику, а саме, на те що відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.   Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно із п. 2. ч. 2 ст. 16 ЦК України, може бути   визнання правочину недійсним .Ст. 203 ч.6 ЦК України передбачено: «Правочин, що вчиняється батькам (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей». Згідно ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства»батьки або особи які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. 
		               Відповідно до положень статті 177 Сімейного кодексу України одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки піклування є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користуватися жилим приміщенням, оскільки, відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
		             Частиною 1 ст. 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель: тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно переважно або тимчасово. Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.  В частині 7 ст. 7 СК України закріплено наступне правило:  «Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховної Радою України».
		      Статтями 3, 9 Конвенції про права дитини передбачено зобов'язання держави забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Згідно ст. 12 ЗУ «Про  основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. 
		      У відповідності до нормативно -правового акту, який діяв на момент укладання сторонами оспорюваного правочину, а саме - Пункту 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680, встановлено,  що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла. У відповідності до п. 6.5 зазначених правил, Органи опіки та піклування приймають рішення,  зазначені в пп.6.1, 6.2, 6.3, 6.4 цих Правил, протягом місяця з дня, коли їм стало відомо або мало бути відомо  про  потребу  прийняття  такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо).
		      У відповідності з ст. 215 ЦК України, правовим наслідком недотримання сторонами при укладанні угоди вимог закону є недійсність такої угоди.
		      Стаття 236 ЦК України, встановлює, що  нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. 
		      Зігдно зі ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. 
		       Позивач наполягає на тому, що батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.
		          Представник позивача -ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги  підтримав та суду пояснив, що на вихованні у ОСОБА_1 знаходиться неповнолітня дитина, а саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та відмітками у паспорті відповідача. На момент (11. 08. 2008р.) передачі нерухомого майна в іпотеку банку, право власності на яке та  право користування яким має неповнолітня дитина -ОСОБА_2,  дозвіл органу опіки і піклування не надавався. Станом на момент передачі в іпотеку нерухомого майна право користування на рівні з власниками нерухомого майна мала  та продовжує  мати неповнолітня дитина- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, яка  проживала у будинку, що є предметом  іпотеки. Отримання  дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. Представник позивача зазначив, що квартира 39 будинку по вул. Калініна 68 у м. Черкаси, у якій на момент укладання договору іпотеки була зареєстрована  позивачка із донькою -ОСОБА_2, з 2010 року продана, та позивачка з малолітньою донькою -ОСОБА_2 не має іншого місця проживання, ані ж будинок, що є предметом іпотеки.
		Крім того, ОСОБА_3 зазначив, 21. 09. 2011 позивачка особисто звернулась із листом  до Уповноваженого Президента України з прав дитини Ю.О. Павленко із викладенням обставин, фактично дублюючих мотиви позовної заяви, що розглядається судом, та із проханням надати оцінку, щодо правомірності укладання договору правочину без згоди органу опіки та піклування. Позивачка по справі -ОСОБА_1  отримала відповідь на запит від Уповноваженого Президента України з прав дитини Ю .О. Павленко, який залучено  до матеріалів справи, та у якому зазначено, що укладання договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування є протиправним. Представник позивачки звернув увагу суду на нормативно-правові акти, які захищають права неповнолітньої дитини, та мають застосовуватись до правовідносин, що досліджуються судом, а саме:  міжнародну Конвенцію «Про права дитини»від  20. 11. 1989 року ст.ст. 2, 3, 27 Закон України «Про охорону дитинства» ст.ст. 1, 8, 11, 18, СК України ст.ст. 3, 5, 6, 176, 180. Враховуючи зазначене , представник позивача підтримав позовні вимоги.          
		Представник відповідача ПАТ "Банк «Фінанси та Кредит»( філія «Полтавське регіональне управління»), ОСОБА_12,  подав письмове заперечення яким заперечив проти позову. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що  ОСОБА_1 нотаріально посвідченою заявою від 11. 08. 2008р надала згоду на передачу  в іпотеку чоловіком ОСОБА_5 земельної ділянки по пров. Радянському.6, м. Черкаси, та житлової прибудови літ-А-І, житлову мансандру  по АДРЕСА_1, набутих в період шлюбу. При цьому заявила, що такий правочин відповідає інтересам  сім'ї  та погодилась, щоб умови договору іпотеки визначались її чоловіком самостійно.
		11. 08. 2011 ОСОБА_5 підтвердив нотаріально засвідченою заявою, що в будинку, який переданий в іпотеку ніхто не зареєстрований та не проживає, в тому числі і малолітні діти.
		Ті ж обставини ОСОБА_5 підтвердив у заяві від 11. 08. 2008 р., яка була адресована керуючому  Філії «Полтавське РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.07.2009р. стягнуто з ОСОБА_10 та ОСОБА_5 солідарно на користь ВАТ «Фінанси та Кредит»заборгованість в сумі 1323118,57 грн. Звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1, належні ОСОБА_5, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.
		          Таким чином, доводи позивачки про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5, як до реєстрації шлюбу так і на момент передачі будинку в іпотеку проживали однією сім'єю, а також на момент передачі будинку в іпотеку в ньому проживала малолітня ОСОБА_2, спростовується тим, що нотаріально посвідченою Заявою від 11. 08. 2008р ОСОБА_5 ствердив, що на момент придбання 10. 04. 2006р житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, який є предметом цього договору іпотеки, у шлюбі та у фактичних правовідносинах не перебував. Підтвердив, що вказаний будинок не є спільною сумісною власністю, особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на будинок чи його частку як на спільне сумісне  майно, у тому числі відповідно до статей 60, 74, 97 Сімейного Кодексу України, відсутні. Засвідчив, що у вказаному будинку не зареєстровані та не проживають малолітні та неповнолітні діти, особи похилого віку. Вказав, що нотаріусом йому було роз'яснено ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Враховуючи те, що малолітня дитина не проживала в будинку по АДРЕСА_1 як на момент  передачі будинку в іпотеку банку так і до того, тому дозвіл органу опіки та піклування не потрібен   при вчиненні оспорюваного правочину, що в свою чергу виключає можливість визнання договору іпотеки недійсним.
		Представник  відповідача, ОСОБА_12, у судовому засіданні підтвердив заперечення проти позовних вимог, на виконання ухвали суду, надав суду матеріали з кредитної справи, щодо укладання договору іпотеки, яким забезпечувався кредитний договір, зокрема: довідку про склад сім'ї, паспортні дані подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 із зазначенням сімейного стану на момент укладання договору іпотеки, що оспорюється, та реєстрації у паспортах зазначеного подружжя малолітньої дитини - ОСОБА_2
		          Представник  відповідача ОСОБА_9 -ОСОБА_6 позовні вимоги визнав, та зазначив, що у  відповідності зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до ст. 18 "Про охорону дитинства" Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, (законодавець визначив, що такий контроль здійснюється шляхом надання згоди на посвідчення або відмову в посвідченні правочинів відносно нерухомого майна право власності або право користування якими мають неповнолітні. Отже правочин щодо передачі майна в іпотеку прирівнюється до угоди про відчуження. Відповідно до ч. 3 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Представник відповідача, зазначив, що малолітня ОСОБА_2 проживала та проживає у будівлі, що є предметом іпотеки і саме ця адреса засвідчена у відповідних документах навчального закладу, закладу охорони здоров'я, медична карточка малолітньої ОСОБА_2 засвідчує, що усі виклики лікарів планові та позапланові до малолітньої ОСОБА_2 здійснювались та здійснюються на адресу -м. Черкаси, пров. Радянський,6, сусіди будівлі надали відповідні свідчення про те, що ОСОБА_2 проживала та проживає у будинку, що є предметом іпотеки.
		Представник Служба у справах дітей виконкому Соснівської районної ради м. Черкаси підтвердила, що сторони при укладанні правочину не звертались до них за дозволом, при вирішенні спору покладається на рішення суду.
		           ОСОБА_10  в судове засідання не з'явилась, з заявами до суду не зверталась,  про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.  
		           Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7  в судове засідання не з'явилась, надіславши на адресу суду заяву в якій просить слухати справу за її відсутності. 
		                  Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та обставини справи які регулюються нормами законодавства.
		             11 серпня 2008 року, в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, укладеному між ОСОБА_10 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі відділення № 9 м. Черкаси філії «Полтавське регіональне управління», між чоловіком ОСОБА_1 -ОСОБА_9 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі відділення № 9 м. Черкаси філії «Полтавське регіональне управління» було укладено договір іпотеки № 2280-ЧД відповідно до умов якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку: - «житловий будинок з прибудовою та мансардою, що знаходиться під номером 6 (шість) по провулку Радянському в м. Черкаси, загальною площею 182,4 (сто вісімдесят дві цілих чотири десятих) кв. м. і житловою площею 149,7 (сто сорок дев'ять цілих сім десятих) кв.м., позначений за планом літерою «А-І, м, с», сарай, позначений за планом літерою «Б», вбиральня, позначена за планом літерою «В», погріб, позначений за планом літерою «Г», огорожа - № 1-2, водоколонка - № 3, та земельна ділянка загальною площею 589 (п'ятсот вісімдесят дев'ять) кв.м.»
		Вказаний договір іпотеки був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 13021. 
		На  укладання зазначеного договору іпотеки повинна була бути надана згода  органу опіки та піклування , поза як на момент укладання договору іпотеки, що оспорюється  право на володіння та користування майном, що передано в іпотеку мала малолітня ОСОБА_2, що народилась ІНФОРМАЦІЯ_1
		             У відповідності до ст. 39 ЦПК України, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. 
		            Відповідно 224 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування , є нікчемним. 
		          Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першого третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		           Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. 
		           Так, відповідно до ст. З Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України "Про охорону дитинства", норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції "Про права дитини" та, не можуть тлумачитися звужено. 
		           У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. .8 ЦПК України та ст. З Конвенції "Про права дитини" повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.  Це стосується  положень будь-якого підзаконного нормативно-правового акту. Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. 
		Відповідно до частини другої та третьої ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст. 64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 05 ЦК України.  Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
		              Належний  захист державною прав дитини  має особливий статус в загальному контексті захисту прав людини.  Держава, у особі спеціально уповноваженого  органу - служби у справах дітей, органу опіки та піклування, здійснює захист як існуючих прав дитини, так  і таких на які дитини мала б розраховувати ( мати  законні сподівання) при належному захисті її прав та інтересів з боку держави. Це твердження відповідає принципу правової певності, що є одним із елементів верховенства права згідно з практикою Європейського суду з прав людини. Діючи відповідно до Конституції України суд застосовує принцип Верховенства права з урахуванням судової практики  Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист  прав і основних свобод людини»( Париж, 20.03. 1952) кожна фізична і юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Крім традиційної концепції власності ( рухоме і нерухоме майно), та прав, що пов'язані з відносинами між приватними особами ( акції, інтелектуальна власність тощо) власністю , в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є і «законні сподівання»права власності.
		              Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 
		          Відповідно до ч. З ст. 209 ЦК України, Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. 
		           Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		           Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		Таким чином вищезазначений договір іпотеки  у розумінні правових наслідків, передбачених ст. ст. 71, 203, 209, 215, 216, 224 Цивільного кодексу України ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" та ст. ст. 18, Закону України "Про охорону дитинства" є недійсним (нікчемним). 
		Статтею 17 ЗУ "Про іпотеку", передбачено випадки припинення іпотеки серед них: визнання іпотечного договору недійсним.
		Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів. У відповідності до роз'яснення МІнсітерства Юстиції  про «Захист прав та інтересів дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна»«для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»). Аналіз положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства», дає можливість стверджувати, що законодавчі акти вимагають здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей саме на етапі вчинення правочинів з нерухомим майном, право власності на яке або право користування яким мають діти, шляхом надання органами опіки та піклування згоди на вчинення зазначених правочинів. Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
		Слід також звернути увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного Кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням. Адже, відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»діти члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. 
		При посвідченні договору іпотеки нотаріусом обов'язково вимагається згода органів опіки та піклування, якщо з поданих документів буде видно, що право власності або право користування майном, яке є предметом іпотеки, мають діти. При цьому, з огляду на те, що договором іпотеки у разі порушення його умов передбачається задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок заставленого майна, орган опіки та піклування даючи згоду на укладення цього договору, автоматично погоджується на відчуження майна у разі порушення іпотечного договору».
		При укладанні договору іпотеки ,  відповідач   «ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Відділення № 9 м. Черкаси», як сторона, яка є ініціатором укладання як кредитного договору, так і похідного від нього, іпотечного договору ( поза як усі такі договори є договорами приєднання,  умови яких  встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, які можуть  бути укладеними  лише шляхом приєднання другої сторони ( іпотекодавця, позичальника та т.п.) до запропонованого договору в цілому), з урахуванням тієї обставини, що, як встановлено доказами по справі  йому було достеменно відомо, що до складу сім'ї сторони іпотечного договору -ОСОБА_5, входить неповнолітня дитина, яка має гарантовані законом права на житло і у відповідності до норми законодавства , яка діяла на момент укладання оспорюваного правочину, зобов'язаний був звернутися до органу опіки та піклування із заявою або повідомленням про намір укласти договір іпотеки стосовно предмету іпотеки, права на користування яким неповнолітньою дитиною держава уповноважила захищати відповідний орган опіки та піклування.
		 
		У відповідності до нормативно -правового акту, який діяв на момент укладання сторонами оспорюваного правочину, а саме - Пункту 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680, встановлено,  що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла. У відповідності до п. 6.5 зазначених правил, Органи опіки та піклування приймають рішення,  зазначені в пп.6.1, 6.2, 6.3, 6.4 цих Правил, протягом місяця з дня, коли їм стало відомо або мало бути відомо  про  потребу  прийняття  такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо). Тобто , ініціююча сторона договору приєднання, за зазначеними правилами, повинна була повідомити ( у будь-який спосіб: надісланням заяви, повідомленням) орган опіки та піклування про те, що  вона має намір укласти договір іпотеки із конкретним іпотекодавцем, до складу сім'ї якого входить неповнолітня дитина, права якої знаходяться під захистом органу опіки та піклування.
		          Суд критично оцінює пояснення по справі представника  ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» щодо можливості застосування ст. 61 ЦПК для предмету розгляду спору про недійсність договору іпотеки, посилаючись на наступне: за приписами ч. 3 ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або  адміністративній  справі,  що набрало законної сили,  не доказуються при розгляді  інших  справ,  у  яких  беруть участь   ті  самі  особи  або  особа,  щодо  якої  встановлено  ці обставини, поза як, предметом розгляду по справі № 2-582/11, є інші правовідносини та інші як обставини так і предмет дослідження. Позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені, насамперед, в інтересах прав неповнолітньої дитини, які ніяким чином не досліджувались у справі, на яку посилається відповідач. Зокрема, за приписами ч. 4 ст. 29 Цивільного Кодексу України,  місцем  проживання  фізичної особи,  яка не досягла десяти років,  є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Із рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09. 06. 2011, не випливає ніяким чином, що у зазначеній справі з'ясовувалося фактичне місце проживання неповнолітньої дитини за правилами , встановленими законом.   Представник позивачки у судовому процесі заявив, що у зазначеній справі дійсно є низка доказів, що чітко свідчать про фактичне місце проживання неповнолітньої ОСОБА_2 з адресою  предмету іпотеки, зокрема -наявна медична картка чітко засвідчує місце, до якого здійснювали планові та позапланові виїзди лікарі до неповнолітньої ОСОБА_2 Зазначений факт у рішенні, на яке посилається відповідач -не досліджувався. Разом з тим, суд вважає, що зазначена обставина має лише додаткове значення щодо охорони прав неповнолітньої дитини, поза як, у відповідності до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»від 2 червня 2005 року № 2623-IV передбачено, що попередній дозвіл органів опіки та піклування необхідний для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Тобто, дозвіл органів опіки та піклування необхідний і у разі, коли у дитини є лише право користування нерухомим майном, як правило житлом. Ініційована відповідачем норма про заборону здійснення реєстрації малолітньої дитини у будинку, що є предметом іпотеки, не може застосовуватись до правовідносин, що є предметом позовних вимог, позаяк є нікчемною, такою що суперечить законодавчим нормам ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», п. 4 ст. 29 ЦКУкраїни. Таким  чином внаслідок неправомірних дій сторін договору, неправомірного посвідчення договору іпотеки нотаріусом без надання відповідної згоди органу опіки та піклування (у передбачений Законом  та спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680 спосіб), неповнолітня ОСОБА_2 11. 09. 2007р  може залишитись без житла яке являється єдиним та законним місцем проживання. В матеріалах кредитної справи, які надав представник відповідача, міститься інформація, що  ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» мав усю належну інформацію ( зазначену у довідках та ксерокопіях паспортів, наданих суду ) щодо того, що на вихованні ОСОБА_5, та ОСОБА_1 знаходиться малолітня ОСОБА_2 і цей факт  ніким не приховувався.  Оскільки батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а  отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням,  отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. 
		За наведених обставин, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
		У відповідності до п. 4 та 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ  про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК  (  435-15  )  необхідно розмежовувати  види  недійсності правочинів:  нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина  перша  статті  220,  частина  перша статті 224 тощо),  та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна   із  сторін  або  інша  заінтересована  особа  заперечує  їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Правочин  може  бути  визнаний  недійсним  лише з підстав, визначених законом,  та із  застосуванням  наслідків  недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду  спору  про  визнання  правочину недійсним   як   оспорюваного   та   застосування  наслідків  його недійсності  буде  встановлено  наявність  підстав,   передбачених законодавством  вважати такий правочин нікчемним,  суд,  вказуючи про нікчемність такого правочину,  одночасно  застосовує  наслідки  недійсності нікчемного правочину.  
		          Враховуючи   22 липня 2009 року Придніпровським районним судом м. Черкаси прийняте рішення по справі 2- 3692 / 09 , яким повністю задоволено позовні вимоги банку, стягнуто борг та звернуто стягнення на предмет іпотеки, суд вважає необхідним розяснити сторонам правові наслідки набуття рішенням по даніц справі законної сили.
		          Врвховуючи наведене, решта заявлених позовних вимог не підлягає до задоволення.
		        Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203, 209, 215-216,224 ЦК  України   суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої  ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_9 про визнання недійсним договору іпотеки -задовольнити частково.
		 
		Визнати недійсним договір іпотеки № 2280-ЧД, укладений 11 серпня 2008 р ( нотаріальний реєстр № 13021) між ОСОБА_9 та Відкритим акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит".
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по 22 грн. 75 коп. 
		          В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Головуючий :                                               підпис                              Євтушенко  П.  М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...