Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-125а11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2012. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		12 березня 2012 рокум. Київ
		 
		Верховний Суд України у складі:
		 
		головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до регіонального відділення Фонду державного майна України у Закарпатській області (далі - відділення Фонду), треті особи: відкрите акціонерне товариство «Машинобудівний завод «Тиса» (далі - Товариство), відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Закарпаттяобленерго», дочірнє підприємство «Житло-побутова фірма «Тис» (далі - фірма «Тис»), виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Закарпатська філія спеціалізованого державного підприємства «Укрспец'юст» Міністерства юстиції України (далі - Підприємство), про визнання дій неправомірними, 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У лютому 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом, у якому просили визнати неправомірним наказ відділення Фонду від 26 червня 1996 року № 3/847 «Про створення відкритого акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Тиса» (далі - наказ № 3/847), яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу машинобудівного заводу «Тиса», відповідно до якого вартість гуртожитків включено до вартості цілісного майнового комплексу підприємства; визнати неправомірною відмову відділення Фонду в наданні згоди на безоплатну передачу гуртожитків у комунальну власність. 
		На обґрунтування позову зазначили, що вони є мешканцями гуртожитку по АДРЕСА_1, вартість якого включено до вартості цілісного майнового комплексу Товариства, а у 1998 році зазначений гуртожиток передано до статутного фонду фірми «Тис». 
		28 липня 2006 року відбулися загальні збори акціонерів Товариства за участю відділення Фонду, якому належить 14,46 % від загальної кількості акцій. За результатами голосування прийнято рішення не надавати згоду на безоплатну передачу гуртожитків у комунальну власність. 
		На думку позивачів, оскаржуваний наказ та відмова відділення Фонду в наданні згоди на безоплатну передачу гуртожитків у комунальну власність порушують їхні права на приватизацію житлової площі у гуртожитку. 
		Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 10 жовтня 2007 року позов задовольнив. 
		Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 листопада 2008 року зазначену постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про відмову в позові.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 лютого 2011 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
		У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 9 статті 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2482-XII) та частини другої статті 3 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2163-XII), просять скасувати оскаржувану ухвалу Вищого адміністративного суду України та постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. На обґрунтування заяви посилаються на ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2010 року у справі 
		№ К-22768/10, Верховного Суду України від 25 березня 2009 року у справі № 6-12582св07 та від 10 жовтня 2010 року у справі № 6-39034ск10.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2011 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України. 
		Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. 
		Так, в ухвалі від 28 жовтня 2010 року у справі № К-22768/10, на яку заявники посилаються як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2163-XII дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а тому гуртожиток як об'єкт державного житлового фонду не підлягав включенню до акта оцінки цілісного майнового комплексу та не підлягав приватизації. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства.
		У доданій до заяви ухвалі від 25 березня 2009 року у справі № 6-12582св07 колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України скасувала всі ухвалені у справі судові рішення та направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції через порушення норм процесуального права. Зазначила, що з огляду на матеріали справи позовні вимоги позивачів, які посилались на законність свого поселення в гуртожиток, на статус спірного будинку як гуртожитку, що належав до державного житлового фонду, та порушення вимог частини другої пункту 9 статті 8 Закону 
		№ 2482-XII щодо передачі у комунальну власність об'єктів державного житлового фонду, які перебували у повному господарському віданні підприємств під час зміни їхньої форми власності, фактично зводились до захисту свого права на проживання в цьому гуртожитку, оспорювання приватизації гуртожитку та включення його до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Ватфарм». 
		Суддя Верховного Суду України ухвалою від 10 жовтня 2010 року у справі 
		№ 6-39034ск10, яка додана до заяви, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою відкритого акціонерного товариства «Олевський завод електротехнічного фарфору» на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Олевський завод електротехнічного фарфору» про стягнення заборгованості із заробітної плати.
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що пунктом 9 статті 8 Закону № 2482-XII передбачено право підприємства передавати житловий фонд до комунальної власності органів місцевої державної адміністрації та сільських, селищних, міських рад. Відповідно до чинної на час виникнення спору редакції пунктів 1, 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року № 891, передача в комунальну власність відомчого житлового фонду в інших випадках здійснюється у такому ж порядку з дотриманням вимог абзацу першого пункту 4 статті 33 Закону України «Про підприємства в Україні»; передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). 
		Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2163-XII дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. 
		Оскільки Переліком об'єктів соціально-культурного призначення та житлового господарства машинобудівного заводу «Тиса» на 1 квітня 1996 року, затвердженим директором заводу 14 червня 1996 року, гуртожитки № 1 та № 2 віднесено до цих об'єктів, то відділення Фонду прийняло оскаржуваний наказ на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Такий висновок касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Суди встановили, що гуртожиток по АДРЕСА_1 станом на 1 квітня 1996 року віднесено до об'єктів житлового господарства машинобудівного заводу «Тиса».
		Оскаржуваним наказом затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу машинобудівного заводу «Тиса», відповідно до якого вартість цього гуртожитку включено до вартості цілісного майнового комплексу підприємства.
		До внесення змін до Закону № 2163-XII вартість гуртожитків можна було включати до вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягав приватизації, а тому наказ відділення Фонду є правомірним та таким, що прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства України на час виникнення спірних правовідносин.
		Отже, оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України є законною та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 3 жовтня 2011 року № 3-96гс11, від 16 травня 2011 року № 3-40гс11 та № 3-35гс11, від 20 червня 2011 року № 3-39гс11, прийнятих за наслідками розгляду аналогічних справ.
		Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити. 
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Головуючий  О.О. ТерлецькийСудді:                           М.І. Балюк В.П. БарбараО.Т. Кузьменко Н.П. ЛященкоІ.С. БерднікВ.Л. МаринченкоС.М. ВусВ.В. ОнопенкоЛ.Ф. ГлосП.В. ПанталієнкоТ.В. ГошовськаМ.В. ПатрюкМ.І. ГрицівВ.Ф. ПивоварВ.С. ГульО.І. ПотильчакВ.І. ГуменюкБ.М. ПошваМ.Б. ГусакО.Б. ПрокопенкоА.А. ЄмецьА.І. РедькаВ.В. Заголдний                                      Я.М. Романюк  Г.В. КанигінаЮ.Л. СенінМ.Р. КліменкоА.М. Скотарь  П.І. КолесникЮ.Г. ТітовМ.Є. Короткевич І.Б. ШицькийО.А. Коротких      В.Ф. ШколяровВ.І. Косарєв О.В. Кривенда А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...