Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-292а11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2012. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		7 травня 2012 рокум. Київ
		Верховний Суд України у складі:
		 
		головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації (далі - ОДА), виконавчого комітету Донецької міської ради (далі - виконком міськради), виконавчого комітету Ворошиловської районної у м. Донецьку ради (далі - виконком райради), треті особи: Державна судова адміністрація України (далі - ДСА), апеляційний суд Донецької області, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
		в с т а н о в и в:
		У вересні 2008 року суддя апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати бездіяльність ОДА, виконкому міськради, виконкому райради щодо забезпечення його житлом відповідно до статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спору; далі - Закон № 2862-ХІІ) протиправною, зобов'язати відповідачів надати йому благоустроєне безоплатне житло у вигляді окремої чотирьохкімнатної квартири жилою площею не менше 64,60 кв. м у м. Донецьку та видати ордер на заселення жилої площі. 
		На обгрунтування позову зазначив, що рішенням ради суддів Донецької області від 15 вересня 2004 року та спільним рішенням президії апеляційного суду Донецької області та ради суддів Донецької області від 20 червня 2007 року його визнано таким, що потребує поліпшення житлових умов. Обов'язок із забезпечення благоустроєним житлом покладено на ОДА, виконком міськради, виконком райради. Однак у встановлений законом строк відповідачі не забезпечили його житлом, чим порушили частину сьому статті 44 Закону № 2862-ХІІ.
		Відповідачі проти позову заперечували з тих підстав, що вони не наділені повноваженнями щодо вирішення зазначених у позові питань.
		Донецький окружний адміністративний суд постановою від 11 березня 2009 року позов задовольнив. 
		Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 11 серпня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в позові. 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 квітня 2011 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2009 року скасував, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2009 року залишив у силі. 
		У заявах про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОДА та виконком міськради, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини сьомої статті 44 Закону № 2862-ХІІ, просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року.
		На обґрунтування заяв додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2010 року (№ К-18910/10), у якій, на думку заявників, одні й ті ж самі норми матеріального права застосовані по-іншому та правильно.
		Ухвалами від 10 серпня 2011 року та 19 січня 2012 року Вищий адміністративний суд України допустив до провадження Верховного Суду України адміністративну справу для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року. 
		Перевіривши наведені у заявах доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
		В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2010 року (№ К-18910/10), яка додана до заяви на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, цей суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що до повноважень місцевих державних адміністрацій, які визначені Законом України від 9 квітня № 586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-ХІV), не належить вирішення питань про забезпечення житлом суддів, які потребують поліпшення житлових умов.
		Зазначив, що відповідно до Закону № 2862-ХІІ та Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003, ДСА здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, вживає заходів щодо забезпечення суддів благоустроєним житлом.
		В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року (№ К-40958/09), про перегляд якої подані заяви, касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що згідно з частиною сьомою статті 44 Закону № 2862-ХІІ обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді.
		Такий висновок касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Відповідно до статей 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
		Згідно зі статтею 14 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» (чинного на час виникнення спору) гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.
		Частиною сьомою статті 44 Закону № 2862-ХІІ встановлено, що не пізніш як через шість місяців після обрання суддя Конституційного Суду, Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду, апеляційного та місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду. 
		У разі незабезпечення судді благоустроєним житлом у зазначені строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами і передати їх у користування судді. Порядок фінансування судів для цієї мети, а також порядок розрахунків з державним бюджетом органу державної виконавчої влади, який своєчасно не надав судді житло, визначається Кабінетом Міністрів України. 
		Кабінет Міністрів України постановою від 3 серпня 2005 року № 707 затвердив Порядок забезпечення житлом суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів (був чинним на час виникнення спору; далі - Порядок), пунктами 2, 4 якого встановлено, що суддям, які відповідно до житлового законодавства перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, надають окрему квартиру або будинок місцеві органи виконавчої влади не пізніше ніж через шість місяців після їх обрання на посаду. Взяття, перебування та зняття з обліку судді здійснюється виконавчими комітетами рад за місцем роботи відповідно до житлового законодавства. 
		У разі коли місцевий орган виконавчої влади у шестимісячний строк не забезпечив житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, суд на підставі його заяви за погодженням з ДСА або її територіальним управлінням (стосовно судді місцевого суду) може прийняти рішення про придбання житла за рахунок коштів державного бюджету та передачу його у користування судді (пункт 7 Порядку).
		Пунктом 9 Порядку передбачено, що для забезпечення суддів благоустроєним житлом ДСА та її територіальні управління (стосовно суддів місцевих судів) ведуть контрольні списки суддів, які потребують поліпшення житлових умов, та суддів, які забезпечені житлом, і вносять місцевим органам виконавчої влади пропозиції щодо забезпечення суддів житлом.
		Аналіз положень Закону № 2862-ХІІ та Порядку свідчить, що обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді, а дії ДСА та її територіальних управлінь із забезпечення суддів житлом є додатковими у разі невирішення цього питання органом місцевої виконавчої влади. 
		Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
		п о с т а н о в и в:
		У задоволенні заяв Донецької обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Донецької міської ради відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                               О.О. ТерлецькийСудді:                                   М.І. Балюк В.В. Онопенко                                               В.П. БарбараЛ.І. Охрімчук                                               І.С. БерднікП.В. Панталієнко                                               Л.Ф. ГлосМ.В. Патрюк                                               М.І. ГрицівВ.Ф. Пивовар                                               А.А. ЄмецьП.П. Пилипчук                                               Т.Є. ЖайворонокО.І. Потильчак                                               В.В. ЗаголднийБ.М. Пошва                                               Г.В. КанигінаО.Б. Прокопенко                                              М.Р. КліменкоА.І. Редька                                              П.І. КолесникЯ.М. Романюк                                              М.Є. КороткевичА.М. Скотарь                                              О.А. КороткихТ.С. Таран                                              В.І. КосарєвЮ.Г. Тітов                                              О.В. КривендаІ.Б. Шицький               В.В. КривенкоВ.Ф. Школяров                                               В.Л. МаринченкоА.Г. Ярема 
		 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 21-292а11 
		ОКРЕМА ДУМКА
		судді Верховного Суду України
		Романюка Я.М.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, виконавчого комітету Донецької міської ради, виконавчого комітету Ворошиловської районної у м. Донецьку ради, треті особи: Державна судова адміністрація України, апеляційний суд Донецької області, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії 
		 
		На мою думку, при розгляді зазначеної справи Верховний Суд України не врахував обставини, які впливають на порядок перегляду рішення у справі Верховним Судом України.
		Так, виконавчий комітет Донецької міської ради 18 травня 2011 року звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року, постановленої у цій справі. 
		Справа була допущена до провадження Верховного Суду України і призначена до розгляду всім складом Верховного Суду України. 
		23 грудня 2011 року Донецька обласна державна адміністрація також звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд вищезазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2012 року зазначену справу тепер за заявою Донецької обласної державної адміністрації повторно допущено до провадження Верховного Суду України.
		Справу за обома заявами - виконавчого комітету Донецької міської ради та Донецької обласної державної адміністрації Верховним Судом України переглянуто 7 травня 2012 року на засіданні всього складу Верховного Суду України. 
		Вважаю, що перегляд справи за заявою Донецької обласної державної адміністрації про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, на засіданні всього складу Верховного Суду України не відповідає процесуальному закону.
		 
		На підставі частини другої статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Ця норма кореспондується з положеннями статті 235 КАС України, відповідно до якої Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 
		Конституційний Суд України у пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України" від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI (далі - Закон № 3932-VI) внесено зміни до структури Верховного Суду України і порядку перегляду ним судових справ.
		Абзацом першим частини першої статті 241 КАС України в редакції вищезазначеного Закону № 3932-VI встановлено, що у Верховному Суді України справа про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, розглядається на засіданні Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України. 
		Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень Закону № 3932-VI              він набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто        з 13 листопада 2011 року (опубліковано в газеті "Голос України" 12.11.2011, № 213). 
		Відповідно до пункту 2 зазначених Прикінцевих положень заяви про перегляд судових рішень в адміністративних справах, подані до Верховного Суду України до набрання чинності цим Законом включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, які діяли до набрання чинності цим Законом, до завершення розгляду таких заяв. а заяви, подані після набрання ним чинності - в порядку та в межах повноважень, передбачених цим Законом.
		Із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом     судових рішень, Донецька обласна державна адміністрація звернулася          23 грудня 2011 року.
		За таких обставин справа за заявою Донецької обласної державної адміністрації про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, мала переглядатися на засіданні Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, а не на засіданні всього складу Верховного Суду України.
		Отже, на мою думку, справа за заявою Донецької обласної державної адміністрації розглянута незаконним складом суду. Це випливає і з судової практики Європейського суду з прав людини. Так, у справах "Сокуренко і Стригун проти України" (пункт 28 рішення) та "Верітас проти України" (пункт 27 рішення) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що суд, здійснивши дії, не передбачені національним процесуальним законодавством, не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 
		За таких обставин вважаю, що перегляд Верховним Судом України у повному складі ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року за заявою Донецької обласної державної адміністрації з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, не відповідає одній з основних засад судочинства - законності, встановленій у пункті 1 частини третьої статті 129 Конституції України і закріпленій як принцип здійснення адміністративного судочинства пунктом 2 частини першої статті 7 та статтею 9 КАС України. Зокрема, принцип законності передбачає вирішення судом справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		 
		Суддя Верховного Суду УкраїниЯ.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...