Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-3858/12/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.07.2012. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2012.
Дата набрання законної сили: 06.09.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		 04 липня 2012 року                     № 2а-3858/12/2670
		 
		       Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Шарпакової В.В., при секретарі  Хрімлі К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправними окремих положень постанови.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		    До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також -Позивач) з адміністративним  позовом до  Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про  визнання пунктів 1, 10 та 14 постанови від 26.09.2011 року № 1029 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху»(далі - Постанова) незаконними в частині внесених змін до абзацу 44 пункту 1.10 Розділу 1 «Загальні положення», пункту 2.13 Розділу 2 «Обов'язки та права водіїв механічних транспортних засобів»та Розділу 6 «Вимоги до велосипедистів»до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху) та зобов'язання привести їх у відповідність до норм чинного вітчизняного та міжнародного законодавства.
		            Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства, окремі її положення завдають шкоди охоронюваним законом правам та інтересам Позивача. Позов просив задовольнити у повному обсязі.
		          Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.
		          Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		            З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, 122, ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
		           Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов  задоволенню не підлягає, з огляду про наступне.
		           Позивач зазначає, що оскаржуваною постановою внесено зміни до Правил Дорожнього Руху, які спрямовані на приведення вимог Правил дорожнього Руху у відповідність до чинних законів України. При цьому, Позивач стверджував, що  прирівнювання мопедів до «механічних транспортних засобів»у ПДР України є порушенням Закону України «Про дорожній рух»та порушення норм міжнародного законодавства (Віденської Конвенції про дорожній рух), а відтак порушує його законні права як власника декількох мопедів та обтяжує їх використання.
		 Дослідивши усі подані докази суд прийшов до висновку про те, що доводи позивача є необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсності, з огляду про  наступне.
		         Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 113 Конституції України, статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, діяльність якого, зокрема, спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України.
		Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про дорожній рух», державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється, в першу чергу, Кабінетом Міністрів України. Статтею 4 вказаного Закону визначено, що до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить, зокрема, підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки.
		У позовній заяві позивач просить визнати незаконними внесені Постановою відповідача зміни до абзацу 44 пункту 1.10 Розділу 1 «Загальні положення»Правил дорожнього руху в частині виключення слів «(крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см)»із зазначеного абзацу. На думку позивача, внесені відповідачем зміни прирівнюють належні йому транспортні засоби - мопед та електровелосипед до механічних транспортних засобів, що, як вважає позивач, погіршує його становище в частині обов'язку здійснити державну реєстрацію вказаних транспортних засобів та отримати свідоцтво про право на керування ними.
		В абзаці 47 пункту 1.10 Правил дорожнього руху в редакції від 26.09.2011 роз'яснено поняття терміну «мопед», відповідно до якого мопедом вважається двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Відповідно до абзацу 44 пункту 1.10 Правил дорожнього руху, механічним транспортним засобом вважається транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
		Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух»встановлено, що державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Вказані зміни в частині обов'язку державної реєстрації мопедів органами державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України набрали чинності з 01.01.2010 року у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», а не спірної Постанови відповідача, як помилково вважає позивач.
		Так, у зв'язку з прийняттям вказаного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 року № 1371 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»були внесені зміни до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388.
		Отже, обов'язок здійснити державну реєстрацію мопедів введений до моменту прийняття та набрання чинності спірної постанови відповідача, що підтверджує необґрунтованість доводів позивача.
		Окрім того, як вбачається з положення частини 3 статті 34 Закону України
		«Про дорожній рух», обов'язковій державній реєстрації підлягають лише ті мопеди, що використовуються на дорогах державного значення, під якими, відповідно до Правил дорожнього руху, розуміються автомобільні дороги загального користування, до яких належать міжнародні, національні та регіональні автомобільні дороги, які позначені відповідними дорожніми знаками.
		Також позивач вважає незаконними зміни внесені спірною постановою відповідача до пункту 2.13 Розділу 2 «Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів»та Розділу 6 «Вимоги до велосипедистів»Правил дорожнього руху. На думку позивача, вони суперечать положенням Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968 року, (далі - Конвенція), учасницею якої є Україна, оскільки згідно Конвенції до категорії А відносяться мотоцикли, а згідно Правил дорожнього руху до категорії А1 відносяться мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
		         Твердження позивача про незаконність та суперечливість спірної постанови відповідача міжнародним договорам не має жодного підтвердження та спростовується пунктом 6 додатка 6 «Національне посвідчення водія»Глави 5 «Перехідні положення»Конвенції: «В соответствии с национальными законодательствами могут указываться дополнительные категории транспортных средств, не принадлежащие к вышеупомянутым категориям А -Е, подкатегории в рамках категорий и сочетание категорий, которые должны быть точно указаны в водительском удостоверении». Окрім того, виходячи із положень Віденської Конвенції про дорожній рух, вбачається, що країнам - учасникам конвенції лише рекомендовано велосипед з підвісним двигуном (мопед) прирівнювати до велосипедів, але не встановлено таке зобов'язання. Тобто така норма згаданої Конвенції, носять лише рекомендаційний, ане імперативний характер.
		Крім того, відповідно до правового висновку Міністерства юстиції України проект спірної Постанови відповідача відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.
		При прийнятті оскаржуваної Постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.
		        Виходячи із системного аналізу вищезгаданих норм чинного законодавства, всебічного і повного дослідження усіх доказів, поданих представниками сторін у ході судового розгляду справи, суд прийшов до висновку про те, що оскаржувана постанова є такою що відповідає  нормам чинного законодавства, а відтак скасуванню не підлягає.
		       Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність прийнятої постанови.
		Доводи позивача, викладені у позовній заяві спростовуються матеріалами справи та імперативними нормами чинного законодавства.
		Керуючись ст.ст. 11, 128, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		     У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії відмовити в повному обсязі.
		 
		        Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                             І.А.Качур
		 
		Судді                                                                                                    В.І. Келеберда
		 
		                                                                                                    В.В. Шарпакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...