Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-105а12 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.07.2012. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		26 червня 2012 року                                                                                                           м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: 
		головуючого                   Кривенка В.В., 
		суддів:          Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., 
		                             Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., − 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до Одеської залізниці (далі - Залізниця)  про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У червні 2008 року відділення Фону звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Залізниці, у якому просило суд застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу щодо створення робочих місць відповідно до частини першої статті 19 Закону України  від 21 березня 1991 року № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХII) для працевлаштування інвалідів у 2007 році в розмірі 34 286 787 грн 78 коп. та пеню  за порушення термінів сплати - 617 162 грн 18 коп.
		На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у зазначеному році становила 54 381 особу, отже, згідно з вимогами частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ відповідач у 2007 році повинен був створити 2175 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Згідно з даними, наданими Залізницею у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова чисельність  інвалідів - штатних працівників на підприємстві - становила 621 особи. 
		Одеський окружний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2008 року у задоволенні позову відділення Фонду відмовив.            
		Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 1 червня         2010 року зазначену постанову окружного адміністративного суду скасував  та ухвалив нову, якою позов відділення Фонду задовольнив частково: постановив стягнути із Залізниці на користь відділення Фонду 34 364 892 грн 82 коп. (адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2007 році, в розмірі          33 757 262 грн 10 коп. і пеня за порушення встановленого терміну сплати в сумі    607 630 грн 72 коп.).
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 лютого 2012 року постанову  Одеського апеляційного адміністративного суду залишив без змін. 
		Суд першої інстанції, ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову, послався на те, що Залізниця є підприємством залізничного транспорту, у зв'язку з чим створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться відповідно до вимог частини четвертої статті 15 Закону України від 4 липня          1996 року № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» у розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах. Залізниця виконала вимоги закону, оскільки середньооблікова кількість осіб, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах, у 2007 році становила 7935 осіб; відповідно до вимог частини четвертої статті 15 цього Закону потрібно було створити 317 робочих місць, а фактично працювала 621 особа, яким було встановлено інвалідність. 
		Апеляційний суд, з висновком якого погодився і касаційний суд, дійшов висновку, що Залізниця не виконала норматив, встановлений статтею 19 Закону       № 875-ХII щодо створення у 2007 році додатково 1530 робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим до 15 квітня 2008 року повинна була самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, розмір яких становить 33 757 262 грн 10 коп. Оскільки Залізниця порушила терміни сплати, то сплаті також підлягала пеня в сумі 607 630 грн 72 коп. 
		Не погоджуючись із рішенням касаційного суду, Залізниця звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних відносинах, а саме частини другої статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК). 
		На обґрунтування заяви Залізниця додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2010 року (справа № К-24926/08),      18 листопада 2010 року (справа № К-24043/10), 23 вересня 2008 року (справа           К-19104/07), які, на думку Залізниці, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.
		Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява  підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2012 року, про перегляд якої подано заяву, цей суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Залізниця не виконала норматив, встановлений статтею 19 Закону № 875-ХII щодо створення додатково у     2007 році 1530 робочих місць для інвалідів, самостійно не сплатила адміністративно-господарські санкції, у зв'язку з чим також підлягає сплаті й пеня. При цьому зазначив, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.  
		У судових рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Згідно зі статтею 218 ГК учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У зазначених рішеннях касаційні суди послалися на те, що підприємства шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках (форма № 3-ПН) інформували відповідні місцеві центри зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів. Було також установлено, що підприємства вжили всіх залежних від них заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності. Відділення Фонду не надали суду доказів відмови підприємств у працевлаштуванні інвалідів як за їх особистими зверненнями, так і за направленнями органів виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів. Отже, відділення Фонду неправомірно застосували штрафні санкції. 
		Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку про неоднакове застосування цим судом положень статті 218 ГК. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого. 
		За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. 
		Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. 
		Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. 
		Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 ГК підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня  2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року      № 3483-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. 
		Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. 
		Суди встановили, що Залізниця відповідно до статті 19 Закону № 875-ХII не створила за 2007 рік для працевлаштування інвалідів додатково 1530 робочих місць.
		Разом з тим згідно з наданими звітами форми № 3-ПН Залізниця та її структурні підрозділи повідомляли відповідні центри зайнятості населення про наявність у відповідача протягом 2007 року 727 вакантних робочих місць, на які мали змогу працевлаштуватися й інваліди. 
		З матеріалів справи вбачається, що Залізниця вживала заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв'язку з цим покладення  на Залізницю відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження структурних підрозділів Залізниці інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті  218 ГК. 
		Така правова позиція зі спірного питання вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі  № 21-60а11.
		Відповідно до частини першої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)  суд задовольняє заяву у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Враховуючи викладене, а також те, що суд касаційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, заява Залізниці підлягає частковому задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2012 року - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.                 
		Заява Залізниці щодо відмови Верховним Судом України у задоволенні позову відділенню Фонду задоволенню не підлягає. Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. 
		                              Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		 
		Заяву Одеської залізниці задовольнити частково. 
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2012 року  скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Головуючий                                                                                        В.В. Кривенко 
		 
		Судді:                              М.Б.  Гусак                                          О.В. Кривенда                         О.А. Коротких                          В.Л. Маринченко                                        П.В. Панталієнко                         О.Б. Прокопенко                                        О.О. Терлецький                         Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...