Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9пд/5014/1147/2012 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.08.2012. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		донецький апеляційний господарський суд
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15.08.2012 р.                                                                               справа №9пд/5014/1147/2012
		 
		Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого: суддівЗубченко І.В.,  Марченко О.А., Радіонової О.О.За участю представників: від позивача:Куровська І.В. за довіреністю №15 від 28.03.2012р.від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськна рішення господарського суду Луганської областівід30.05.2012р. (повний текст підписано 31.05.2012р.)у справі№9пд/5014/1147/2012 (суддя Ворожцов А.Г.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо-збагачувальна фабрика «Центральна», м. Антрацит, Луганська областьдоРегіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ  провизнання договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. продовженим строком на 5 років, тобто до 15.05.2017р.В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничо-збагачувальна фабрика «Центральна», м. Антрацит, Луганська область, позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою, до відповідача, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії -продовжити на 5 років (до 15.05.2017р.) дію договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р.
		До початку розгляду справи по суті представник позивача звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій просив вважати та визнати договір оренди державного майна №001328/09 від 15.05.200р. продовженим строком на 5 років до 15.05.2017р. Вказану заяву суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав змінені позовні вимоги.
		Рішенням господарського суду Луганської області від 30.05.2012р. (повний текст підписано 31.05.2012р.) у справі №9пд/5014/1147/2012 задоволено позовні вимоги та визнано договір оренди державного майна №001328/09 від 15.05ж.2002р., укладений РВ ФДМУ по Луганській області з ТОВ «Гірничо-збагачувальна фабрика «Центральна»продовженим строком на 5 років до 15.05.2017р.
		Рішення суду мотивовано тим, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, як орган, уповноважений управляти орендованим позивачем майном, несвоєчасно повідомило про намір розірвати договір оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р., а тому позивач не втратив права на продовження спірного договору.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2012р. у справі №9пд/5014/1147/2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Скаржник посилається на те, що враховуючи відмову Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що здійснює управління орендованим майном у погодженні продовження строку дії договору оренди від 15.05.2002р. №001328/09, про яку орендар був повідомлений РВ ФДМУ по Луганській області, строк дії цього договору не може бути продовженим. Крім того, оскаржуване рішення, на думку скаржника, впливає на права та інтереси Міненерговуглепрому України, яке не було залучено до участі у справі та не мало можливості надати заперечення по суті спору. 
		Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2012р. у справі №9пд/5014/1147/2012 відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами, про що свідчать повідомлення про вручення 05.07.2012р. та 07.07.2012р. поштових відправлень з цією ухвалою.
		Приймаючи апеляційну скаргу до розгляду, судом апеляційної інстанції враховано, що Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, і у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. 
		Апеляційним судом було враховано, що апеляційна скарга подана з додержанням вимог, викладених в статтях 94-95 ГПК України та в ній заявлено про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, де причиною з якої пропущено строк вказано те, що повний текст оскаржуваного рішення, складений та підписаний 31.05.2012р. був отриманий відповідачем 15.06.2012р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції. Матеріалами справи підтверджено доводи скаржника, зокрема на рішенні відсутній штамп канцелярії суду про направлення його сторонам, заповнений відповідно до п.3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. N75 (з подальшими змінами). Встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» заява №23436/03 від 28.03.2006р. норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності; зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані, у той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту. У даному випадку, пропуск строку не може розглядатись як такий, що вчинений без поважних причин.
		Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. та від 08.08.2012р. судовий розгляд відкладався у зв'язку з нез'явленням до апеляційного суду представників сторін (повторно через нез'явлення представника скаржника), витребуванням додаткових доказів та з метою з'ясуванням фактичних обставин справи. Вказані ухвали направлялись сторонами рекомендованими листами своєчасно, про що свідчать вихідні штампи канцелярії суду, заповнені відповідно до п.3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ВГСУ від 10.12.2002р. N75.
		Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р. змінено колегію суддів та сформовано її у наступному складі:         Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Радіонова О.О.
		Представник скаржника у судове засідання 15.08.2012р. не з'явився, про причини неявки не повідомив. 
		Представник позивача у судовому засіданні 15.08.2012р. пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін. Також, надав докази здійснення орендних платежів за договором оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. за травень 2012 року -липень 2012 року. 
		Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника скаржника. Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.
		Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
		15 травня 2002 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (орендодавець) та Колективним підприємством Торгово-промислова компанія «Данко»(орендар) був укладений договір оренди №001328/09, згідно пункту 1.1. якого орендар отримав в тимчасове користування цілісний майновий комплекс збагачувальної установки «Центральна»структурного підрозділу, що не увійшов до статутного фонду ДХК «Антрацит»та розташований за адресою: Луганська обл. м. Антрацит, вул. Старокам'яна, 1. Склад і вартість майна визначена згідно акту оцінки, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Луганській області №917 від 29.12.2001р., протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 30.11.2001р. Вартість цього майна становить 386501грн., у тому числі основні засоби залишковою вартістю 386501грн.
		Факт передачі орендарю об'єкту оренди за даним договором підтверджується актом приймання-передачі від 15.05.2002р., який підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
		Відповідно до пунктів 1.2., 1.3., 1.4. договору, цей договір є підставою для виникнення у разі приватизації установки пріоритетних прав орендаря на довгострокову оренду земельних ділянок, на яких розміщена Установка, з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства; після укладення цього договору орендар приєднує до свого майна установку в установленому порядку; орендар стає правонаступником прав та обов'язків ДХК «Антрацит»в частині активів та пасивів установки згідно з розподільчим балансом.
		У разі припинення договору оренди орендар за вказівкою орендодавця зобов'язаний передати об'єкт оренди відповідному підприємству у порядку, визначеному чинним законодавством України. Вартість майна, яке орендар повертає юридичній особі, яку вкаже орендодавець, визначається на підставі передавального балансу та акта оцінки, складеного за даними інвентаризації на момент припинення дії цього договору, звіреного з актом прийому-передачі установки в оренду (пункт 2.5. договору). Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акту прийому-передачі (пункт 2.6. договору). 
		У розділі 5 договору передбачені обов'язки орендаря, у тому числі обов'язок вчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату в державний бюджет України (орендодавцю), а також у разі припинення або розірвання цього договору повернути підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна з вини орендаря (п.п.5.3., 5.8. договору). Відповідно до пункту 6.6. договору орендар має право розпоряджатися або іншим чином передавати третім особам належні йому право оренди та інші права (повністю або в певній частині), які випливають з цього договору, тільки за попередньою згодою орендодавця, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.
		В свою чергу, у розділі 7 визначено обов'язки орендодавця, зокрема, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору (п.7.2. договору). Згідно пунктів 8.1., 8.2. договору орендодавець має право: контролювати наявність, стан, напрямки і ефективність використання державного майна, переданого в оренду; виступати з ініціативою відносно внесення змін в цей договір або його розірвання у випадку погіршення стану орендованого майна внаслідок його неналежного використання, або невиконання умов цього договору. 
		Пунктом 11.1. договору визначено, що цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 15.05.2002р. до 15.05.2007р. включно. Зміна або розірвання цього договору може мати місце за погодженням сторін; внесені зміни і доповнення розглядаються сторонами протягом 20 днів; одностороння відмова від виконання цього договору і від внесення змін не допускається (пункт 11.3. договору). За відсутністю заяви однієї з сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором (пункт 11.7. договору). Дія цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі об'єкту оренди; достроково за угодою сторін або за рішенням господарського суду (суду); приватизації об'єкту оренди (орендарем); банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (пункт 11.9. договору). 
		В листі №1-5/513 від 31.05.2007р. відповідач повідомив позивача, що згідно ст.17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», враховуючи належне виконання орендарем умов договору оренди, договір оренди №001328/09 від 15.05.2002р. цілісного майнового комплексу ЗУ «Центральна»продовжив свою дію до 15.05.2012р.
		Згідно з договором №2 від 26.02.2008р. про внесення змін до договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р., підписаного відповідачем, КП ТПК «Данко»та ТОВ «ГЗФ «Центральна»право оренди збагачувальної установки перейшло до позивача. Факт передачі позивачу об'єкту оренди за даним договором підтверджується актом приймання-передачі від 26.02.2008р., який підписаний всіма сторонами та скріплений їх печатками.
		Термін дії договору оренди обумовлений сторонами до 15.05.2012р., тому позивач, з метою продовження договору, з дозволу власника, провів інвентаризацію державного майна та незалежну оцінку, за результатами яких було складено комісійний акт, що затверджений наказом відповідача №347 від 30.03.2012р. 
		Згідно з договором №5 від 05.04.2012р. про внесення змін до договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р., внесено зміни у пункт 1.1. договору, зокрема: «Склад і вартість майна визначені згідно з актом оцінки, затвердженим наказом РВ ФДМУ по Луганській області від 30.03.2012р. №347, та балансом підприємства, складеним станом на 31.01.2012р. Вартість майна, що передається в оренду, становить 1457688грн., у тому числі: основні засоби балансовою вартістю 1440470грн., нематеріальні активи вартістю 17218грн.». Також, внесено зміни у пункти 3.1. та 3.3. договору відносно розміру орендної плати та здійснення платежів. Решту умов договору оренди від 15.05.2002р. №001328/09 залишено без змін.
		Разом з тим, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надіслало до відповідача лист від 27.04.2012р. за № 2/12-1282, яким відмовилось від погодження продовження терміну дії договору оренди від 15.05.2002р. №001328/09 та після закінчення його дії просило розпочати процедуру повернення державного майна цілісного майнового комплексу збагачувальної установки «Центральна», що не увійшла до статутного фонду ДХК «Антрацит», до сфери управління Міністерства шляхом приєднання поверненого після оренди майна до майна Державного підприємства «Антрацит». 
		В свою чергу, відповідач листом №11-06-02154 від 03.05.2012р. повідомив позивача, що ним отримано лист Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 27.04.2012р. №2/12-1282 та, що останнє не погодило продовження дії договору оренди від 15.05.2002р. №001328/09 цілісного майнового комплексу ЗУ «Центральна», яка не увійшла до статутного фонду ДХК «Антрацит», та після закінчення строку дії договору оренди Міністерство просить розпочати процедуру повернення вказаного ЦМК до сфери його управління шляхом приєднання поверненого після оренди ЦМК до ДП «Антрацит». 
		Позивач, вважаючи порушеним його переважне право на продовження договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. на той же строк і на тих же умовах, передбачених вказаним договором, звернувся до суду з даним позовом про визнання договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. продовженим строком на 5 років, тобто до 15.05.2017р., в обґрунтування якого послався на приписи ч.3 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч.1 ст.285 Господарського кодексу України.
		Посилання суду на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (п.3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011р.).
		Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договорі найму укладається на строк, встановлений договором. 
		За приписами ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. 
		Аналогічна норма міститься в ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
		Своє волевиявлення щодо припинення договірних відносин і повернення об'єкту оренди відповідач підтверджує листом №11-06-02154 від 03.05.2012р. Між тим, зазначений лист не може розцінюватись як заява орендодавця про припинення договору оренди, оскільки в ньому викладена лише позиція Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з приводу продовження договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. Вказаний лист взагалі не містить заперечень відповідача щодо поновлення договору на новий строк та відповідно до п.п.2.5., 2.6., 5.8. договору, вказівок позивачу щодо передачі об'єкту оренди юридичній особі, визначеній орендодавцем, за актом прийому-передачі, передавальним балансом та актом оцінки. Тобто вказаний лист не свідчить про намір РВ ФДМУ по Луганській області, до основних завдань якого належать реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, скористатись рекомендаціями Міненерговуглепрому та припинити договір оренди. 
		Натомість, фактичні дії відповідача свідчать про прийняття належно виконаних зобов'язань позивачем відповідно до умов договору оренди та про схвалення продовження його дії на новий строк. Так, після закінчення строку дії договору оренди ТОВ «Гірничо-збагачувальна фабрика «Центральна»продовжувало користуватися об'єктом оренди і здійснило із травня по липень 2012 року включно орендні щомісячні платежі за цим договором, що підтверджується платіжними дорученнями №2331 від 07.06.2012р. у сумі 23416,98грн., №2406 від 07.07.2012р. у сумі 23346,73грн., №2529 від 08.08.2012р. у сумі 23300,04грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не повернув позивачу сплачені ним кошти як безпідставно отримані, не вимагав повернути об'єкт оренди йому, Міненерговуглепрому або іншій особі та не повідомив, що сплачені за травень -липень 2012 року кошти зараховані ним в рахунок неустойки відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України.
		Поряд з цим, про добросовісність позивача як орендаря свідчить акт оцінки цілісного майнового комплексу підприємства, організації, їх структурного підрозділу, що передається в оренду, складений комісійно за участі представників позивача і відповідача та затверджений наказом РВ ФДМУ по Луганській області №347 від 30.03.2012р. Згідно вказаного акту вартість майна, що передана в оренду, станом на теперішній час становить 1457688грн., у тому числі: основні засоби балансовою вартістю 1440470грн., нематеріальні активи вартістю 17218грн. Слід зазначити, що на час укладання договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. вартість майна складала 386501грн., у тому числі основні засоби залишковою вартістю 386501грн. (п.1.1. договору). Наведене вказує на поліпшення орендованого майна, здійснені позивачем. 
		Належне виконання позивачем зобов'язань, прийнятих за договором оренди, зокрема відсутність боргу, підтверджується розрахунком орендної плати по договору оренди від 15.05.2002р. №001328/09 станом на 12.04.2012р., здійсненим відповідачем. На фактичне схвалення орендодавцем продовження дії договору також вказує укладений між сторонами договір №5 від 05.04.2012р. (тобто за місяць до закінчення строку дії договору) про внесення змін до договору оренди державного майна від 15.05.2002р. №001328/09, а саме у п.п.1.1., 3.1. та 3.3. щодо вартості та складу орендованого майна, розміру орендної плати, способу її визначення та порядку її сплати. 
		За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що від відповідача, відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», позивачу письмові заперечення на дату закінчення строку договору та протягом одного місця після закінчення строку договору не надходили і не надсилались. При цьому, позивач належним чином виконував договірні зобов'язання, у тому числі своєчасно та у повному розмірі сплачував орендну плату навіть після закінчення терміну дії договору, а відповідач не повідомляв позивача про припинення сплати коштів за договором із закінченням строку його дії. 
		За нормою ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб захисту.
		Стаття 55 Конституції України гарантує кожній особі право на судовий захист прав і свобод від порушень або протиправних посягань, що стосовно цивільних прав конкретизовано статтею 15 ЦК України, якою закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні способи захисту передбачені ст.20 ГК України. 
		Наведений перелік способів захисту не є вичерпним. Зокрема, пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Частиною 2 статті 20 ГК України визначено, що суб'єкт господарювання може захистити свої права та законні інтереси іншими способами, передбаченими законом. 
		Конституційний Суд України у Рішенні «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)»№18-рп/2004 від 01.12.2004р. «здійснив інтерпретацію поняття «інтерес»у вузькому розумінні цього слова, оскільки у клопотанні народних депутатів України йдеться саме про такий різновид інтересу у словосполученні «охоронюваний законом інтерес», тобто інтерес, який, на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває виключно у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх. У такому значенні слово «інтерес»застосовується в Конституції України, у ч.1 ст.4 ЦПК України, окремі положення якого підлягають офіційному тлумаченню, і в багатьох законах та інших нормативно-правових актах. Системний аналіз вживання поняття «охоронюваний законом інтерес»у зв'язку з суб'єктивними правами свідчить, що саме такий спосіб застосовується не тільки у ст.4, а й у ст.ст.5, 14, 151, 79, 101, 103, 111, 24317 ЦПК України, у ст.ст.1, 2, 5, 21, 22, 78, 123 ГПК України та інших. 
		Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи «всіх співвітчизників»або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на «охоронюваності законом»чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту. Таке акцентування, про що, у першу чергу, свідчать ЦПК України, КПК України, ГПК України, застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів. Саме на запобігання таким можливостям спрямоване положення ст.4 ЦПК України: заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу. 
		Для правильного розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес»важливо враховувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Йдеться про виключно легітимні, але конкуруючі інтереси покупця і продавця, боржника і кредитора, наймача і наймодавця, споживача і товаровиробника, прокурора і адвоката, слідчого і підозрюваного тощо. Певною конфліктністю характеризуються і охоронювані законом та правом інтереси громадянина і держави, особи і суспільства, акціонера і акціонерного товариства, національні і загальнолюдські, приватні і публічні тощо.
		І суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки. 
		Отже, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ч.1 ст.4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права»(інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. 
		Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес»у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права»має один і той же зміст.».
		Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес)»№18-рп/2004 від 01.12.2004р. є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
		Виходячи з наданого Конституційним Судом України поняття «охоронюваний законом інтерес»- прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, судова колегія робить висновок, що позиція Міненерговуглепрому, викладена в листі 2/12-1282 від 27.04.2012р. та невизначеність відповідача (орендодавця) з приводу подальшого продовження дії договору, яка полягає у надсиланні позивачу листа №11-06-02154 від 03.05.2012р. про незгоду органу управління орендованим майном з продовженням договору оренди та у фактичних діях РВ ФДМУ по Луганській області по схваленню такого продовження, порушує охоронюваний законом інтерес позивача (орендаря) щодо його впевненості в існуванні договірних відносин між сторонами та наявності правових підстав для користування орендованим майном і виконання ним своїх зобов'язань, у тому числі з оплати орендних платежів на користь держави. 
		У випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає. Так, у ЦК України містяться поняття інтересу, який може суперечити загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15), інтересам інших (стаття 64), та інтересу, який не суперечить закону (стаття 980), чим підкреслюється, що у тих чи інших правовідносинах, з одного боку, існують інтереси, які не підлягають охороні законом, оскільки вони йому суперечать, а з другого - може виникнути конфлікт інтересів. Частина третя статті 16 названого Кодексу застерігає, що суд може відмовити у захисті інтересів особи, якщо при реалізації останніх вона не утримується від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, має намір завдати шкоди іншій особі або зловживати правом в інших формах, не додержується моральних засад суспільства, неправомірно обмежує конкуренцію, вдається до недобросовісної конкуренції, зловживає монопольним становищем на ринку.
		В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження наявності обставин, що унеможливлюють захист зазначеного законного інтересу позивача, зокрема чинне законодавство не містить положень, які прямо визначають цей інтерес таким, що не відповідає його приписам. Разом з цим, апеляційний суд не вбачає ймовірності виникнення конфлікту інтересів позивача та відповідача, який відповідальний перед Президентом України, реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності та діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, внаслідок продовження дії договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р., оскільки під час судового розгляду справи сторонами не доведено належними доказами заперечень щодо існування договору. Також, не вбачається ймовірності настання передбачених ч.3 ст.16 ЦК України негативних наслідків реалізації цього законного інтересу, що зумовлює необхідність відмови у його судовому захисті.
		В своєму рішенні №15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційний Суд України зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема, розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
		За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що законний інтерес позивача щодо правової впевненості існування договірних відносин та можливості титульного володіння орендованим майном на законних підставах підлягає судовому захисту, а договір оренди майна №001328/09 від 15.05.2002р. -продовженню строком на 5 років, тобто до 15.05.2017р.
		Відповідної позиції щодо можливості визнання у судовому порядку договору оренди продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором через відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору та продовження надання об'єкту в орендне користування і нарахування орендодавцем щомісячної орендної плати дотримується Верховний Суд України в постанові від 03.02.2009р. у справі №20/257, яка за приписами ст.ст.82, 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовчій діяльності судів.
		За таких обставин, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають законодавству, фактичним обставинам справи та є такими, що підлягають задоволенню. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо визнання договору оренди державного майна №001328/09 від 15.05.2002р. продовженим строком на 5 років, тобто до 15.05.2017р. 
		Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, доводи скаржника про те, що в порушення положень ст.27 ГПК України, суд ухвалив рішення без залучення до участі у справі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, вирішивши питання про його права на володіння та користування об'єктом оренди, шляхом визнання договору оренди продовженим строком на 5 років відхиляються апеляційним судом, оскільки суть спірних правовідносини в даному випадку зводиться до того, чи має позивач законні підстави користуватись спірним орендованим майном після 15.05.2012р., при цьому Міненерговуглепром не є стороною договору оренди. Разом з тим, положення ч.3 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та ч.1 ст.285 ГК України, відповідно до яких після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання за інших рівних умов на продовження договору оренди на новий термін, встановлюють можливість для добросовісного орендаря реалізації переважного права на продовження договору оренди перед іншими претендентами на оренду цього ж майна і за інших рівних з ними умов, а не автоматичного продовження договору оренди. З наведеного вбачається, що порушення судом першої інстанції правил ст.27 ГПК України відсутні.
		За таких обставин, рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2012р. (повний текст підписано 31.05.2012р.) у справі №9пд/5014/1147/2012 підлягає залишенню без змін за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. 
		Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
		П О С Т А Н О В И В: 
		Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2012р. (повний текст підписано 31.05.2012р.) у справі №9пд/5014/1147/2012 - залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2012р. (повний текст підписано 31.05.2012р.) у справі №9пд/5014/1147/2012 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
		 
		Головуючий суддя                                                                      І.В. Зубченко
		 
		Судді:                                                                                           О.А. Марченко
		 
		                                                                                                    О.О. Радіонова
		 
		Надруковано 5 примірників: 1 -позивачу; 1 -відповідачу; 1 -до справи; 1 -ДАГС; 1 -ГС

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...