Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-5954/11/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 03.09.2012. Зареєстровано: 03.09.2012. Забезпечено надання загального доступу: 03.09.2012.
Дата набрання законної сили: 23.08.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Справа: №   2а-5954/11/2670                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Шрамко Ю.Т. 
		Суддя-доповідач:  Земляна Г.В. 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		"23" серпня 2012 р.                                                                                                 м. Київ
		колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                          головуючого -судді Земляної Г.В. 
		                                          суддів                         Горбань Н.І., Межевича М.В.
		                                          за участю секретаря  Рижкової Ю.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства "Екостандарт", Київської міської державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Київводоканал", ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва  від  21 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_5, ОСОБА_6 до  Київської міської  державної адміністрації, Київського міського голови Чернівецького Л.М., треті особи Публічне акціонерне товариство "Екостандарт", Національна комісія регулювання електроенергетики України, Публічне акціонерне товариство "АК "Київводоканал", ОСОБА_8, ОСОБА_9    про визнаня дій неправомірними,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського голови Чернівецького Л.М. про визнання неправомірними дій, незаконними та нечиними з моменту прийняття Розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 978 "Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій", № 980 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення", № 979 "Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій", № 981 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення" та зобов'язати вчинити певні дії.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва  від  21 червня 2011 року позов задоволено частково: визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 981 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення», № 980 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення та гарячої води для населення», № 979 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», № 978 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». В решті позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, відповідач Київська міська державна адміністрація та треті особи: Публічне акціонерне товариство "Екостандарт", Публічне акціонерне товариство "Київводоканал", ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися з апеляційними скаргами на постанову суду.
		Відповідач Київська міська державна адміністрація та треті особи: Публічне акціонерне товариство "Екостандарт", Публічне акціонерне товариство "Київводоканал" просять суд скасувати незаконну на їх думку постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення. 
		Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в своїх апеляційних скаргах просять змінити постанову суду першої інстанції, оскільки, на їх думку, суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак помилково застосував норми матеріального права.
		Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та  ОСОБА_4  задоволенню не підлягають, апеляційні скарги Київської міської державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Екостандарт", Публічного акціонерного товариства "Київводоканал" підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з таких підстав. 
		Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 978 "Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій", № 980 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення" (втратило чинність з 01 січня 2010 року), № 979 "Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій", № 981 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення" (втратив чинність з 15 жовтня 2009 року) встановлено тарифи на серпень та вересень 2009 року, про що повідомлено у ЗМІ (газета Хрещатик від 01.09.2009 № 115 (3561)) (далі разом - Розпорядження). 
		Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідач, виносячи оскаржувані Розпорядження діяв в межах своїх повноважень, але не в спосіб, передбачений законодавством, а тому зазначені Розпорядження підлягають визнанню незаконним та нечинним з моменту прийняття.
		Так, щодо владних повноважень виконавчого органу Київської міської ради з прийняття вказаних розпоряджень суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачі, приймаючи оскаржувані рішення у формі розпоряджень, діяли у відповідності до положень та в межах повноважень встановлених ч.2. ст. 19 Конституції України.
		Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції в цій частині, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного перегляду зважаючи на наступне.
		Зі змісту оспорюваних розпоряджень КМДА вбачається, що останні стосуються встановлення, зміни та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги для фізичних осіб, що проживають в м. Києві.
		Частиною 2 ст. 140 Конституції України та 2  ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
		Відповідно ст. 10 Закону України "Про столицю України -місто герой Київ" Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
		Згідно з п. 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України -місто герой Київ" міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві. 
		Отже, виходячи із змісту ст. 1  Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",  виконавчий орган створюється Київською міською радою. 
		Рішенням Київської міської ради  від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності"було утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII  Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України -місто герой Київ" паралельно виконує  функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцево                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  го самоврядування в місті Києві, із збереженням  існуючої назви "Київська міська державна адміністрація".
		Специфікою виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, який виконує повноваження як органу місцевого самоврядкування так і органу виконавчої влади.
		Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний суд України своїм  рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України -місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. 
		Таким чином, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
		Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, Законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.
		Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади -  повноваженнями органу державної влади.
		Стосовно компетенції виконавчого органу Київради встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги, колегія суддів виходить з такого.
		Згідно ст. 7, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
		Відповідно до п. 2 ч."а"ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
		Тобто, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради згідно ч. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 2 ч."а"ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг. 
		Проаналізувавши вказані норми законодавства та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) було винесено оскаржувані розпорядження в межах повноважень органу місцевого самоврядування, а не органу державної виконавчої влади на підставі та у спосіб, що встановлені законами України. 
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі, приймаючи оскаржувані рішення у формі розпоряджень, діяли у відповідності до положень та в межах повноважень встановлених ч.2. ст. 19 Конституції України, оскільки іншої форми рішень, в тому числі і при реалізацій функцій виконавчого органу ради, законом для відповідача не передбачено. При цьому, в силу положень норм закону «Про столицю України - місто-герой Київ» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції органу місцевого самоврядування та органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
		При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянтів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Конституційного Суду України від 09.02.2000 № 1-рп/2000 (справа про місцеве самоврядування), оскільки зазначеним рішенням Конституційний Суд України тлумачить норми законодавства України, які визначають загальний порядок формування виконавчих комітетів сільських, селищних і міських рад, в той час коли згідно із статтями 118, 140 Конституції України особливості здійснення виконавчої влади і особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві, який відповідно до частини третьої статті 133 Конституції України має спеціальний статус, визначаються окремим законом України. Законом, який визначає особливості здійснення виконавчої влади і особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві, є Закон України  «Про столицю України - місто-герой Київ».
		Стосовно відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Мінюсті, колегія суддів зазначає наступне.
		Необґрунтованими є посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на необхідність застосування до спірних правовідносин Указу Президента України від 03.10.92 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - Указ) та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731. 
		Згідно зі ст. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти, зазначені в ст. 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. 
		Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. 
		Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади"та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. 
		Разом з тим, всі оскаржувані Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видані, як зазначено в преамбулах до них, відповідно до законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про житлово-комунальні послуги». 
		Тобто, оскаржувані Розпорядження є актами органу місцевого самоврядування. 
		Таким чином, нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації. 
		На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягають, а тому відсутність реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень нечинними.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стала обов'язковою тільки після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 № 833 (опубліковано в газеті Урядовий кур'єр 11.08.2011 № 146), якою встановлено, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації підлягають державній реєстрації незалежно від функцій на виконання яких вони видаються. 
		Всі оскаржувані розпорядження оприлюднені в офіційному виданні -Київській муніципальній газеті «Хрещатик». Таким чином вони набули чинності згідно із статтею 57 Конституції України.
		При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянтів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду України від 14.01.2009 у справі № 22-а-5301/08, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 у справі № К-18726/09, оскільки ці рішення скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2012 у справі № К/9991/12928.
		Щодо постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11, на яку посилаються апелянти, то це рішення ухвалене у порядку встановленому пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС України. Втім це рішення не підлягає для застосування до спірних правовідносин. По-перше, всі попередні рішення у цій справі скасовані (рішення судів першої і апеляційної інстанції та ухвала Вищого адміністративного суду України, яка переглядалась Верховним Судом України) скасовані згідно із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2012 у справі № К/9991/12928/12, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, враховуючи рішення Вищого адміністративного суду України від 04.04.2012 постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 не ухвалена в наслідок неоднакового застосування матеріального права, так як ухвала Вищого адміністративного суду в якій Вищий адміністративний суд України застосував норми законодавства щодо державної реєстрації скасована цим же судом. По-друге, єдиною обставиною, яка встановлена зазначеним рішенням Верховного Суду України є те, що Вищий адміністративний суд України неправомірно допустив до розгляду цю справу, як власне і зазначено в рішенні.
		Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивачів стосовно того, що на час прийняття оскаржуваних розпоряджень виконавці житлово-комунальних послуг Київською міською радою не визначені, з огляду на таке.
		Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді затверджений наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства  від 25 квітня 2005 р. N 60 (далі - Порядок).
		Згідно з п. 1.5 Порядку органи місцевого самоврядування чи власник (власники) житлових будинків можуть визначати виконавців всіх або окремих житлово-комунальних послуг.
		Зокрема, відповідно до пункту 3.1 вищезазначеного Порядку, виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій може бути виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб'єкт господарювання предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг. 
		Відповідно до пункту 4.1 Порядку, виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення може бути виробник зазначених послуг, виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб'єкт господарювання предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг.
		Згідно Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 р. № 60, Київською міською радою було прийнято рішення від 28 серпня 2008 року N 79/79 "Про врегулювання взаємовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг в житловому фонді м. Києва", п.п. 1-3 якого визначено:  доручити районним у м. Києві радам та власникам жилих будинків забезпечити у 2008 році проведення конкурсів на визначення виконавців послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків у порядку, визначеному законодавством України. До проведення конкурсів на визначення виконавців послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків виконавцями цих послуг визначити балансоутримувачів житлових будинків, або уповноважених ними осіб. Доручити виконавчим органам районних у м. Києві рад (районним у м. Києві державним адміністраціям) укласти угоди з визначеними виконавцями послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків на надання цих послуг згідно з вимогами статей 21, 23, 24, 25, 26, 28, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". 
		Таким чином, рішенням Київської міської ради від 28 серпня 2008 року N 79/79 "Про врегулювання взаємовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг в житловому фонді м. Києва", Київською міською радою було вирішено питання щодо визначення виконавців житлово-комунальних послуг в м. Києві.
		Разом з тим, колегія суддів не може погодитьсь з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані розпорядження є регуляторними актами.
		Відповідно до статті 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно господарських, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його компетенції.
		Отже, законодавець розмежовує компетенцію органів державної влади та місцевого самоврядування, а саме:
		- органи державної влади та місцевого самоврядування які наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), а отже є учасниками господарських відносин відповідно до статті 2 Господарського кодексу України;
		- органи державної влади та органи місцевого самоврядування як виконавці та носії владно-політичних функцій, які Конституцією України та законами України наділені повноваженнями щодо прийняття різного роду рішень: організаційно-правових, адміністративних, фінансових тощо. В цьому випадку, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не володіють господарською компетенцією, а отже не є учасниками господарських відносин.
		Стаття 176 Господарського кодексу України визначає, що організаційно-господарськими зобов'язаннями визнаються господарські зобов'язання, що виникають в процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частина 2 статті 176 Господарського кодексу України встановлює, що організаційно-господарськими зобов'язаннями є ті, що виникають між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств, між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством.
		Враховуючи вищезазначене є очевидним, що відносини з приводу встановлення/затвердження тарифів не є організаційно-господарськими відносинами, оскільки вони за суттю не є відносинами здійснення спільної господарської діяльності.
		Отже, враховуючи, що виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у відносинах з приводу встановлення/затвердження тарифів не здійснює господарської компетенції, не має та не покладає організаційно-господарських зобов'язань, не є учасником господарських відносин, то відносини, що склалися у зв'язку із затвердженням/встановленням тарифів не є господарськими.
		Стаття 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин. 
		Відповідно до цієї ж статті, регуляторним актом є нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
		Таким чином, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що оскаржувані Розпорядження є регуляторними актами.
		Відповідно до ч. 8 статті 171 КАС України, якою встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. 
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
		Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняття відповідного акта та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
		Таким чином, керуючись вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган Київради при прийнятті оскаржуваних Розпоряджень щодо затвердження та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги діяла як орган місцевого самоврядування відповідно до власних (самоврядних) повноважень, передбачених Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", та "Про житлово-комунальні послуги", а тому в суду відсутні правові підстави для визнання їх невідповідними законодавству
		Суд першої інстанції наведене не врахував, а тому прийшов до помилкового висновку про визнання невідповідним законодавству скасування  вказаного рішення відповідача.
		Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Таким чином апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Екостандарт", Київської міської державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Київводоканал" підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову. 
		З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення. 
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду. 
		Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню. 
		Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  
		 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 -залишити без задоволення.  
		Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Екостандарт", Київської міської державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Київводоканал" -задовольнити.  
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва  від  21 червня 2011 року - скасувати.
		В задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до  Київської міської  державної адміністрації, Київського міського голови Чернівецького Л.М., треті особи Публічне акціонерне товариство "Екостандарт", Національна комісія регулювання електроенергетики України, Публічне акціонерне товариство "АК "Київводоканал", ОСОБА_8, ОСОБА_9    про визнаня дій неправомірними відмовити.     
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 28 серпня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                       Земляна Г.В. 
		           
		Судді:                                                                                              Горбань Н.І.
		                                                                                                         Межевич М.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...