Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-74/6330-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.10.2012. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2012.
Дата набрання законної сили: 18.10.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18.10.2012                     № 5011-74/6330-2012
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Зубець Л.П.
		суддів:            Новікова  М.М. 
		          Мартюк А.І. 
		при секретарі:          Шевченко Я.А.
		за участю представників:
		позивача:                     Самелюк К.О. - дов. №225-КР-1400 від 18.09.2012р.; 
		відповідача:                     Теплюк В.С. - дов. вих.№01/13-02 від 13.02.2012р.;
		третьої особи:          Шемшур А.П. - дов. б/н від 06.12.2011р.;
		прокуратури:          не з'явився;
		розглянувши у відкритому судовому засіданні
		апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Воскресенський торговий центр"   
		на рішення                     Господарського суду міста Києва   
		від                               26.07.2012р. 
		у справі                     №5011-74/6330-2012 (суддя Чинчин О.В.)
		за позовом                      Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради  
		до                             Товариства з обмеженою відповідальністю „Воскресенський торговий центр"
		третя особа          Державне агентство земельних ресурсів України
		про                                  відшкодування шкоди в розмірі 200 204,92 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) про відшкодування Товариством з обмеженою відповідальністю "Воскресенський торговий центр" (далі - відповідач) шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, в розмірі 200 204,92 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
		- в ході перевірки, проведеної Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві (Держземінспекцією у місті Києві), було встановлено самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки загальною площею 1 га під розміщення та експлуатацію МАФів на перетині вулиці А.Навої та бульвару Перова у Дніпровському районі м. Києва;
		- у відповідача немає законних підстав для використання земельної ділянки, оскільки документів на право зайняття земельної ділянки  відповідачу не надавалось;
		- факт самовільного зайняття земельної ділянки також встановлений в постанові Вищого господарського суду України від 28.09.2011р. по справі №57/44;
		- внаслідок самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки державі заподіяна шкода;
		- відповідно до п.7 "Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття  ґрунтового покриву", затвердженої  постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007р., було здійснено розрахунок шкоди, згідно з яким розмір шкоди становить 200 204,92 грн.
		В процесі судового розгляду було подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач і прокуратура просили суд стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача завдану шкоду у сумі 200 204,92 грн. 
		Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на наступному: 
		- чинним на час видачі дозволу №04-0130 рішенням позивача суб'єктам господарювання надавалося право вибору щодо порядку отримання дозволу та встановлення тимчасових споруд на території міста Києва. Відповідач скористався наданим правом та звернувся до КП "Київське інвестиційне агенство" з питань встановлення тимчасових споруд, після чого отримало вищевказаний Дозвіл на розміщення тимчасових споруд;
		- в Акті перевірки вимог земельного законодавства від 11.08.2009р. встановлено не точний, а лише орієнтовний розмір самовільно зайнятої земельної ділянки, у зв'язку з чим розрахунок шкоди є орієнтовним;
		- позивач є представницьким органом місцевого самоврядування у місті Києві, але не є органом, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Наведене свідчить про те, що прокуратура не може подавати позов в інтересах Київської міської ради (позивача);
		- надаючи відповідачу дозвіл на розміщення тимчасових споруд, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради діяло від імені позивача і на виконання покладених на нього Київрадою функцій, виконуючи її волю, що виключає можливість відшкодування відповідачем шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки саме Київській міській раді (позивачу) внаслідок навмисних дій останньої та за відсутності вини відповідача у завданні шкоди.
		В процесі судового розгляду Господарським судом міста Києва до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Державний комітет України із земельних ресурсів (далі - третя особа).
		В судовому засіданні 26.07.2012р. було здійснено заміну третьої особи - Державного комітету України із земельних ресурсів, на Державне агентство земельних ресурсів України у зв'язку з реорганізацією Державного комітету України із земельних ресурсів (том справи - 1, аркуш справи - 118).
		Третя особа підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити в повному обсязі.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2012р. у справі №5011-74/6330-2012 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 200 204,92 грн. шкоди та 4 004,09 грн. судового збору.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2012р. у справі №5011-74/6330-2012 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.  
		Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:
		- поза увагою суду були залишені норми ст. ст. 1166, 1192, 1193 Цивільного кодексу України, якими визначені загальні положення щодо відшкодування шкоди;
		- якщо позивачу і було завдано шкоду внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, то це сталось з вини позивача і за наявності у нього прямого умислу; 
		- позиція позивача у даній справі суперечить його ж рішенню №462/1518 від 21.05.2009р., згідно з яким суб'єкти господарювання мали право звернутись до КП "Київське інвестиційне агенство" відносно встановлення тимчасових споруд. При цьому, обраний відповідачем спосіб не передбачав при отриманні дозволу у КП "Київське інвестиційне агенство"  оформлення права на земельну ділянку;
		- визначений в Акті перевірки розмір земельної ділянки є орієнтовним, що свідчить про орієнтовний (приблизний) розмір розрахованої позивачем шкоди;
		- єдиним документом, який може свідчити про точний розмір земельної ділянки є акт обстеження земельної ділянки,  однак вказаний документ в матеріалах справи відсутній;
		- прокуратурою було ініційовано позов, спрямований на захист інтересів органу місцевого самоврядування.   
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.09.2012р.
		В судове засідання 17.09.2012р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача, третьої особи та прокуратури не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012р., на підставі            ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.10.2012р.
		В судове засідання 01.10.2012р. з'явились представники сторін та третьої особи. Представник прокуратури не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
		Представник відповідача в судовому засіданні 01.10.2012р. подав клопотання про продовження строку розгляду скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.
		Вказане клопотання було задоволено судом.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2012р., на підставі ст. ст. 69, 86, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів.
		В судовому засіданні 01.10.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.10.2012р.
		В судовому засіданні 15.10.2012р. представник відповідача надав суду усні пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2012р. у справі №5011-74/6330-2012 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.  
		В судовому засіданні 18.10.2012р. представники позивача і третьої особи заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Представник прокуратури у судове засідання 18.10.2012р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
		Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника прокуратури за наявними у справі матеріалами. 
		В судовому засіданні 18.10.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. 
		11.08.2009р. Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, розташованої у м.. Києві на перетині вулиці А.Навої та бульвару Перова, про що складено Акт №А-1340/22 від 11.08.2009р.
		В ході перевірки було виявлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку орієнтовною площею 1 га на перетині вулиці А.Навої та бульвару Перова у Дніпровському районі м. Києва під розміщення та експлуатацію МАФів (малих архітектурних форм). Роботи по влаштуванню торгових точок проведені в першому поясі зони санітарної охорони Деснянської водопровідної станції та в санітарно-захисній смузі магістральних водонесучих комунікацій по бульвару Перова на ділянці від вул. А.Навої до пр-ту Визволителів. Межі зон санітарної охорони водопровідних споруд та ширина санітарно-захисних смуг водоводів встановлюється у відповідності до вимог СНиП 2.04-02-84 та ДБН 360-92. На території Деснянської водопровідної станції розташований витратний склад хлору, який являється потенційно небезпечним об'єктом. Віддалення від складу хлору згідно з п.5.5. "Правил безпеки при виробництві, зберіганні, транспортуванні та застосуванні хлору", затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29.10.1993р. №105, повинно бути не менше 1000 м (при зберіганні хлору в танках).
		За результатами проведеної перевірки було складено протокол про адміністративне правопорушення №01340 від 11.08.2009р. відносно директора відповідача Матюхи С.І.
		Постановою про накладення адміністративного стягнення №139 від 11.08.2009р., Матюху С.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. та видано припис №П-1340/22 про усунення виявлених порушень земельного законодавства в 10-ти денний термін.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач та прокуратура зазначали про те, що внаслідок самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки державі було завдано шкоду, розмір якої, розрахований відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, становить 200 204,92 грн.
		Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги нормативно та документально підтвердженими.
		Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.    
		Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Згідно з ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. 
		Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
		З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
		Як з'ясовано в процесі судового розгляду, на спірній земельній ділянці на підставі  дозволу на розміщення тимчасової споруди (на розміщення тимчасового торговельного майданчика (800 точок по продажу) №04-0130 від 15.06.2009р., виданого Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації відповідно до рішення Київської міської ради №462/1518 від 21.05.2009р. "Про запровадження принципу організаційної єдності з видачі дозволів на розміщення тимчасових споруд", відповідачем  було встановлено торговельний майданчик.
		Згідно з дозволом (ордером) №09040009 на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку з встановленням виготовлених збірних конструкцій, які встановлюються без улаштування заглибленого фундаменту, строком дії від 30.04.2009р. по 30.10.2009р., відповідачем отримано дозвіл на тимчасове порушення благоустрою для встановлення торгівельного майданчика. 
		Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
		З вищенаведених правових норм випливає, що законодавство України забороняє використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою або укладання договорів оренди та їх державної реєстрації. 
		Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття позивачем рішення про передачу у власність чи користування відповідачу спірної  земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що дозвіл на розміщення тимчасової споруди (на розміщення тимчасового торговельного майданчика (800 точок по продажу) №04-0130 від 15.06.2009р., виданий відповідачу Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації та дозвіл (ордер) №09040009 на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв'язку з встановленням виготовлених збірних конструкцій, які встановлюються без улаштування заглибленого фундаменту, не можуть вважатись належними та допустимими доказами на підтвердження правомірного використання відповідачем земельної ділянки. 
		При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що документ дозвільного характеру, яким є ордер (дозвіл), надає суб'єкту господарювання право на здійснення господарської діяльності на певній території, земельній ділянці або в певному приміщенні. Натомість такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України). Тобто, відповідач безпідставно ототожнює надання йому дозволу на здійснення торгівлі на певній земельній ділянці з наданням йому певного права на цю земельну ділянку. 
		Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, колегія суддів вважає, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода підлягає відшкодуванню відповідно до ст. ст. 211, 212 Земельного кодексу України, ст. ст. 22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли (аналогічна правова позиція викладена в п.12 постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"). 
		Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Відповідальність за порушення земельного законодавства наведена в ст. 211 Земельного кодексу України, згідно з п. "б" ч.1 якої громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
		Відповідно до ст. 56 Закону України "Про охорону земель" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
		Постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007р. було затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, згідно з п.7 якої розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000р. №1619. 
		Згідно з розрахунком, здійсненим Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві на підставі вищезгаданої Методики, розмір заподіяної відповідачем шкоди становить 200 204,92 грн.
		У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що визначений під час проведення перевірки розмір земельної ділянки є орієнтовним, а тому здійснений розрахунок також є неточним.
		З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про інший розмір спірної земельної ділянки ніж той, який вказаний в Акті перевірки №А-1340/22 від 11.08.2009р. До того ж, в названому Акті перевірки відсутні відмітки про наявність у відповідача заперечень відносно викладених в Акті обставин, зокрема, щодо розміру земельної ділянки.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правильного розрахунку завданої відповідачем шкоди.
		Посилання відповідача на те, що прокуратурою було ініційовано позов, спрямований на захист інтересів позивача, як органу місцевого самоврядування, судом не може бути прийнято до уваги, оскільки, як уже зазначалось вище, спірна земельна ділянка, що належить до комунальної власності, знаходиться у межах міста Києва, тому відповідно до ст. ст. 80, 116, 122-124 Земельного кодексу України розпорядження вказаною земельною ділянкою, передача її у власність чи користування громадян та юридичних осіб належать до повноважень позивача. 
		Окрім того, згідно з положеннями ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, зокрема, мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.
		В ст. ст. 152, 157 названого Кодексу передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
		Оскільки самовільно зайнята відповідачем земельна ділянка належить до земель комунальної власності, то в даному випадку має місце порушення прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (позивача) у зв'язку з незаконним використанням відповідачем земельної ділянки. За таких обставин, прокуратурою правомірно  подано позов в інтересах Київської міської ради, як представника територіальної громади міста Києва. 
		Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві, зокрема, на підтвердження наявності на час проведення перевірки необхідних правовстановлюючих документів на право користування спірною земельною ділянкою або доказів, які б свідчили про відшкодування 200 204,92 грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.
		З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та підтвердженість позовних вимог.
		Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
		За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
		У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
		Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 7799, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Воскресенський торговий центр" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2012р. у справі №5011-74/6330-2012 - без змін.
		2. Матеріали справи №5011-74/6330-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
		3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
		 
		Головуючий суддя                                                                                Зубець Л.П. 
		 
		Судді                                                                                          Новіков  М.М.
		 
		                                                                                          Мартюк А.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...