Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-5810/10/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 20.11.2012. Зареєстровано: 21.11.2012. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2012.
Дата набрання законної сили: 12.11.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		 15 жовтня 2012 року                     № 2а-5810/10/2670
		 
		за позовомОСОБА_1  до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Апеляційного суду м. Києвапростягнення заборгованості та зобов'язання провести перерахунок заробітної плати В порядку письмового провадження                                                                                               
		      Головуючий суддя -  Вовк П.В.,
		                                                                            Судді: Погрібніченко І.М., Шулежко В.П.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), Міністерства фінансів України (далі - відповідач 2), Державного казначейства України (далі - відповідач 3), Апеляційного суду міста Києва (далі - відповідач 4), в якому просить визнати незаконною бездіяльність всіх відповідачів щодо невжиття заходів по приведенню у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів» та по усуненню порушень фінансування, нарахування та виплати заробітної плати; стягнути на користь позивача з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року в розмірі 186 121, 32 грн.; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості із заробітної плати з 01 червня 2005 року по жовтень 2009 року та виплату самої заробітної плати з 01 листопада 2009 року у встановленому статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та Постановою КМ України від 03 вересня 2005 року № 865 розмірі; зобов'язати Апеляційний суд міста Києва провести з 01 листопада 2009 року перерахунок розміру заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та виплачувати її у визначеному законом розмірі 744 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зміни порядку оплати праці суддям, яким запроваджено фіксований розмір мінімальної заробітної плати, перерахунок якої при підвищенні мінімальної заробітної плати проводити заборонено, є протиправними, оскільки видані всупереч Конституції та законам України, та, що Кабінет Міністрів України при доповненні постанови новим пунктом зменшив розрахунок посадових окладів суддів та обмежив матеріальний і соціальний захист позивача як судді, а тому наполягає на неправомірності дій відповідача щодо нарахування заробітної плати на підставі пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2010 року було зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішення у справі №2/174 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування актів. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року провадження у справі № 2а-5810/10/2670 було поновлено, у зв'язку із закінченням обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі, та призначено справу до судового розгляду на 27 вересня 2012 року.  
		Відповідач-1, відповідач-2, відповідач-3 надали заперечення проти позову, просили відмовити в задоволенні позову.
		У судове засідання 27 вересня 2012 року сторони не з'явилися. Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до прохальної частини позовної заяви Позивач просив розглядати справу за її відсутності. Представниками відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-4 подано заяви про розгляд даної справи за їх відсутності; відповідач-3 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
		Враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без його участі, неявку представників відповідачів та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд розглянув адміністративну справу № 2а-5810/10/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Окрім цього, враховуючи Указ Президента України від 9 грудня 2010 року №1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», постанови Кабінету міністрів України від 28 березня 2011 року №346 «Про ліквідацію урядових органів», від 20 жовтня 2011 року №1074 «Про затвердження порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», судом здійснено заміну неналежного відповідача Державне казначейство України на належного -  Державну казначейську службу України.
		Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		З матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 працює суддею з 07.03.1995 року, з 03.02.2003 року і по теперішній час працює суддею Апеляційного суду міста Києва. 
		Наказом Голови апеляційного суду міста Києва від 03.02.2003 року № 25-К позивачу була встановлена надбавка за особливий характер роботи та інтенсивність праці в розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням надбавки за ІІІ кваліфікаційний клас судді та надбавку за вислугу понад 5 років у розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням доплати за ІІІ кваліфікаційний клас судді з 03.02.2003 року.  
		Наказом Апеляційного суду міста Києва від 11.03.2005 року №74-ОС було встановлено виплачувати позивачу надбавку за вислугу понад 10 років у розмірі 20%  від загальної суми щорічного заробітку з урахуванням доплати за ІІІ кваліфікаційний клас судді з 07.03.2005 року. 
		На підставі рішення Київської окружної кваліфікаційної комісії суддів загальних судів від 29.04.2005 року позивачеві присвоєно ІІ кваліфікаційний клас судді.
		Наказом Апеляційного суду міста Києва від 13.05.2005 року №122-ОС встановлено виплачувати позивачу починаючи з 29.04.2005 року заробітну плату з урахуванням доплати за ІІ кваліфікаційних клас судді.
		Згідно зі статтею 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. 
		Згідно частини 1 статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. 
		Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами, згідно частини 1 статті 126 Конституції України, Конституція та закони повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів, а згідно з частиною 1 статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Заробітна плата судді як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді. 
		Основним нормативно-правовим документом, що визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян станом на момент виникнення правовідносин, є Закон України «Про статус суддів»№ 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року.
		Згідно з частиною третьою статті 11 названого Закону гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
		Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів.
		Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України «Про статус суддів» спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення. Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
		У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
		Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці», умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
		30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», згідно з абзацом 2 пункту 1 якої, посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
		3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів керівників суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, визначено умови преміювання у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Пунктом 5 даної постанови встановлено, що вона набирає чинності з 01.01.2006 року.
		Зазначеними постановами Кабінету Міністрів України, в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»(прийнятою до набрання чинності постановою № 865) було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.
		Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.
		При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати  332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
		Як убачається зі Схем посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, кількість розмірів мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу суддів складає від 8,5 до 12,5, що значно перевищує розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, а також розмір посадових окладів переважної більшості співробітників установ, що фінансуються з державного бюджету. Також оклад голови Апеляційного суду м. Києва становить 11,5 розмірів мінімальної заробітної плати, або 3 818 грн., а посадовий оклад судді цього ж суду - 9,5 розмірів мінімальної заробітної плати, або 3 154 грн. Різниця у розмірах вказаних посадових окладів складає менше ніж 20 відсотків, а тому, оклад судді є більшим ніж 80 відсотків від посадового окладу голови суду. 
		Слід зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 визначено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік».
		З цих підстав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України, треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України».
		Таким чином, вищевказані постанови Кабінету Міністрів України повністю узгоджуються з наведеною позицією Конституційного Суду України.
		З матеріалів справи вбачається, що посадовий оклад позивача обчислено відповідачем у відповідності до зазначених вище постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, відповідачем використано в якості сталої (розрахункової) величини, встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік», розмір мінімальної заробітної плати - 332 грн.
		Окрім цього, суд вказує на те, що правомірність п. 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.1995 року №865, Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 були предметом судового розгляду.
		Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року було залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2011 року, ухвалену за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року, якою постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року скасовано в частині визнання протиправними та скасування пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Окрім цього, постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1241 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункту 41 постанови від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
		Відмовляючи у задоволенні позову, Вищий адміністративний суду України виходив з того, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів, а тому відсутні підстави для висновку про невідповідність цих постанов Закону України «Про статус суддів». Окрім цього, у вказаній постанові Вищого адміністративного суду України зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 не скасовуються і не змінюються, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо, а тому судом касаційної інстанції встановлено, що пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865»є правомірним та не підлягає скасування.
		Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Виходячи з системного аналізу наведених вище норм, суд доходить висновку, що, під час нарахування позивачу заробітної плати на підставі норм, законність яких визнано в судовому порядку, відповідачі як суб'єкти владних повноважень, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.
		Оцінивши докази, які є у матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваних дій та спростовано позовні вимоги, відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
		Керуючись ст. ст. 2, 69, 70, 71, 72, ч. 6 ст.128, ст.ст.158-163 КАСУ, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволені адміністративного позову відмовити.
		 
		Постанова, відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
		Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                 П.В. Вовк
		 
		 
		Судді                                                                                                     І.М. Погрібніченко 
		 
		 
		                                                                                                    В.П. Шулежко
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді  Вовка П.В. , суддів  Погрібніченко І.М.  Шулежко В.П.  при секретарі судового засідання  Вишняк В.С.  вирішив адміністративну справу

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...