Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-19к-12 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2012. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2012.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		18  жовтня 2012 року                                                      м. Київ
		 
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого  заступника Голови Верховного Суду України  - секретаря                Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду   України Редьки А.І.,суддів:               Кліменко М.Р. (доповідача),  Вус С.М., Глоса Л.Ф.,                            Гошовської Т.В., Гриціва М.І.,  Заголдного В.В.,                            Канигіної Г.В., Короткевича М.Є., Косарєва В.І.,                            Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М.,                            Школярова В.Ф., за участю:         начальника управління участі прокурорів Генеральної                            прокуратури України у перегляді судових рішень у                           кримінальних справах Курапова М.В., захисника         ОСОБА_16, -
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_17 та ОСОБА_18 за заявою захисника ОСОБА_16 про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2012 року, 
		установила: 
		вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 8 вересня    2010 року засуджено: 
		ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, за частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі  частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_17 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк шість років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі статті 54 Кримінального кодексу України  ОСОБА_17 позбавлено спеціального звання капітана міліції;
		ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, такого, що не має судимості, - за частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк два роки; частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України  до позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_18 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк шість років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі статті 54 Кримінального кодексу України ОСОБА_18 позбавлено спеціального звання лейтенанта міліції.
		ОСОБА_17 та ОСОБА_18 визнано винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.
		ОСОБА_17, працюючи з 3 вересня 2004 року  начальником бюро оперативно-розшукової роботи Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків при ГУ МВС України в м. Києві (далі - Управління), та        ОСОБА_18, який з 14 березня 2005 року працював оперуповноваженим відділення розкриття групових і резонансних злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, цього ж бюро, відповідно до статті 10 Закону України «Про міліцію» та до своїх посадових інструкцій як працівники міліції, уповноважені на виконання функцій представників влади, зобов'язані виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати із цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством, приймати та реєструвати заяви та повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати щодо них рішення, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством, твердо знати та неухильно виконувати вимоги законодавства України, наказів, інструкцій, розпоряджень МВС України та ГУ МВС України в м. Києві з питань боротьби зі злочинністю та охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.  
		На початку липня 2005 року ОСОБА_17 під час виконання своїх службових обов'язків отримав оперативну інформацію про те, що водій автомобіля Фольксваген-Джетта перевозить осіб, які вчиняють злочини проти власності, та скуповує речі, здобуті злочинним шляхом. З метою перевірки отриманої інформації ОСОБА_17 та за його вказівкою     ОСОБА_18 деякий час вчиняли дії для встановлення цього автомобіля та його водія. 
		18 липня 2005 року ОСОБА_17 та ОСОБА_18 у м. Києві виявили зазначений автомобіль, за кермом якого перебував ОСОБА_19, наказали йому їхати до Управління, де відібрали у ОСОБА_19 письмове пояснення і упевнились, що цей водій дійсно володіє інформацією про злочини, учинені іншими особами. 
		Після цього, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 умисно з корисливих мотивів з метою одержання хабара, використовуючи своє службове становище усупереч інтересам служби та вимогам пунктів 2.3, 3.3, 3.17 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої наказом МВС України від 14.04.2004 року № 400 (далі - Інструкція), згідно з якими при безпосередньому виявленні ознак злочину та отриманні повідомлення про це вони зобов'язані були скласти рапорти про виявлення ними правопорушення, що містить ознаки злочину, і повідомити про це у найближчий підрозділ міліції для реєстрації отриманого повідомлення в Журналі реєстрації заяв про злочини та подальшої його перевірки й прийняття рішення відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України, зазначених дій не вчинили, приховали від обліку отримані відомості, рапорти не склали і повідомлення в установленому порядку не зареєстрували. Таким чином, вони грубо порушили вимоги закону, зазначеної вище Інструкції та статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України, тобто не виконали покладених на них завдань, чим завдали істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам у виді підриву авторитету органів внутрішніх справ. 
		Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на одержання хабара, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, діючи за попередньою змовою групою осіб і використовуючи відібране у ОСОБА_19 пояснення як засіб тиску на останнього з метою створення у нього уяви про невідворотність кримінальної відповідальності за нібито співучасть у злочинах проти приватної власності, погрожуючи кримінальним переслідуванням, стали вимагати у ОСОБА_19 передати їм хабар у розмірі 2 тис. доларів США за невжиття заходів щодо прийняття, реєстрації і перевірки у встановленому законом порядку інформації на причетність ОСОБА_19 до вчинення зазначених ним у поясненні злочинів та прийняття щодо нього рішення в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, тим самим умисно створивши умови, за яких ОСОБА_19, який сприймав дії працівників міліції як загрозу своїм правам та законним інтересам,  був змушений погодитись дати хабар. 
		18 липня 2005 року приблизно о 14-ій годині ОСОБА_17 та    ОСОБА_18 в автомобілі Фольксваген-Джетта отримали від ОСОБА_19 частину обумовленої суми хабара - 1 тис. 500 доларів США, що становило   7 тис. 575 грн. 
		20 липня 2005 року приблизно о 18-ій годині після неодноразових телефонних розмов, в яких ОСОБА_17 та ОСОБА_18 спонукали ОСОБА_19 передати їм всю обумовлену раніше суму, висловлюючи погрози притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть у злочинах,  отримали від останнього ще 500 доларів США, що становило       2 тис. 525 грн., після чого повернули ОСОБА_19 його пояснення, оформлене як протокол допиту.  Цього ж дня ОСОБА_17 та ОСОБА_18 були затримані. 
		Таким чином, ОСОБА_17 і ОСОБА_18, будучи службовими особами, працівниками правоохоронного органу, умисно з корисливих мотивів використали владу та службове становище всупереч інтересам служби, чим завдали істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам, та одержали хабар за вчинення в інтересах того, хто дає хабар, будь-якої дії з використанням наданої їм влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з вимаганням хабара. 
		Крім того, 20 липня 2005 року під час огляду особистих речей     ОСОБА_18 у його барсетці та в автомобілі, яким він керував на підставі довіреності, було виявлено й вилучено наркотичні засоби: 4 пакети  висушеної марихуани вагою 6,94 г та висушену макову солому вагою 113 г, які той незаконно придбав у невстановлений слідством час та спосіб, зберігав та перевозив без мети збуту. 
		Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 9 червня 2011 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 8 вересня 2010 року щодо ОСОБА_17 та ОСОБА_18 змінив: у частині засудження ОСОБА_18 за частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України вирок скасував, а справу закрив у зв'язку із закінченням строків давності. Постановив вважати ОСОБА_17 і ОСОБА_18 засудженими кожного за частиною  3 статті 364, частиною 2 статті 368  Кримінального кодексу України до покарання, призначеного судом першої інстанції, а покарання, призначене їм на підставі статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів,  пом'якшити кожному до п'яти років одного місяця позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі службою в органах внутрішніх справ, строком на три роки, з конфіскацією всього належного їм майна. У решті вирок  щодо ОСОБА_17 та ОСОБА_18 залишив без змін. 
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 травня 2012 року касаційні скарги захисника          ОСОБА_16, засуджених ОСОБА_17 та ОСОБА_18 залишила без задоволення. У порядку статті 395 Кримінально-процесуального кодексу  України судові рішення щодо ОСОБА_17 та ОСОБА_18 змінила: виключила рішення про позбавлення їх на підставі статті 54 Кримінального кодексу України спеціальних звань: ОСОБА_17 - капітана міліції, ОСОБА_18 - лейтенанта міліції.
		У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України захисник ОСОБА_16 просить скасувати ухвалу касаційного суду і направити справу на новий касаційний розгляд. Твердить, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування однієї і тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, у справі  щодо ОСОБА_17 і ОСОБА_18 касаційний суд припустився помилки у правозастосуванні, а саме: суд погодився із кваліфікацією судів першої та апеляційної інстанції дій засуджених за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 368 і частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України, тоді як їхні діяння належить кваліфікувати лише за частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України.
		На обґрунтування неоднаковості у правозастосуванні захисник ОСОБА_16 послався на ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 жовтня 2010 року щодо Особи 5. У цій справі, так само, як і ОСОБА_17 та ОСОБА_18, інкримінувалася сукупність злочинів: одержання хабара (частина 2 статті 368 Кримінального кодексу України) і зловживання владою та службовим становищем (частина 3 статті 364 Кримінального кодексу України), однак суд касаційної інстанції кваліфікацію дій за частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України виключив як зайву. 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника про необхідність задоволення заяви, прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви  і  дійшла висновку про таке. 
		Згідно зі статтею 400-11 Кримінально-процесуального кодексу України Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, одночасно мають бути: встановлення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону при розгляді двох і більше справ, подібність у цих справах суспільно небезпечних діянь і ухвалення у цих справах судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень. 
		Виходячи з доктринального тлумачення норм кримінального права в теорії кримінального права та роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», дії службової особи, яка отримала хабар, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів у тому разі, коли виконані службовою особою  у зв'язку з одержанням хабара дії самі по собі також є злочинними і утворюють самостійний склад службового злочину (службове підроблення, зловживання владою чи службовим становищем тощо). 
		У кримінальній справі щодо ОСОБА_17 і ОСОБА_18 за встановлених судом обставин визнано доведеним, що ОСОБА_17 і ОСОБА_18, проводячи перевірку отриманої оперативної інформації і виявивши у поясненнях ОСОБА_19 дані про наявність ознак злочинів проти власності в діях інших осіб і дані про цих осіб, керуючись корисливим мотивом і використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, грубо порушили вимоги законів, нормативних актів і посадових інструкцій, що регулюють їх дії в зазначеній ситуації як службових осіб і працівників правоохоронного органу. Вони приховали від обліку отримані відомості, рапорти про це не склали, повідомлення ОСОБА_19 в установленому порядку не зареєстрували, інших заходів не вжили, внаслідок чого не проводилась необхідна перевірка і не було прийнято рішення відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України, чим завдано істотної шкоди  охоронюваним законом державним  і громадським інтересам у виді підриву авторитету держави в особі органів внутрішніх справ. Використовуючи пояснення ОСОБА_19, ОСОБА_17 і   ОСОБА_18 без належної перевірки причетності останнього до злочинів, порушуючи його права та законні інтереси, під погрозою притягнення його до кримінальної відповідальності начебто за співучасть у злочинах, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби,  вимагали й отримали хабар.
		Як убачається з ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28 жовтня 2010 року у справі № 5-3377к10, якою, на думку заявника, суд касаційної інстанції правильно застосував кримінальний закон, висунуте щодо Особи 5 обвинувачення, за яким вона була засуджена, зводилося до такого. Особа 5, обіймаючи посаду старшого слідчого, здійснюючи функції представника влади і достовірно знаючи, що кримінальна справа, у якій Особа 7 проходила свідком, закрита, з метою одержання хабара не повідомила про це Особу 7 і вимагала від неї хабар за закриття кримінальної справи і видачу про це довідки, а в подальшому викликала Особу 7 до райвідділу міліції як свідка. Унаслідок цих дій Особа 7 змушена була у період із 24 листопада 2006 року по 31 січня 2007 року в кілька прийомів давати Особі 5 хабар у розмірі 2 тис. 238 грн. Отримавши останню частину обумовленого хабара, Особа 5 віддала Особі 7 довідку про закриття кримінальної справи. Ці дії Особи 5 були кваліфіковані судами першої і апеляційної інстанцій за сукупністю злочинів, передбачених  частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України, як одержання службовою особою хабара, поєднане з його вимаганням, та частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України, як зловживання працівником правоохоронного органу з корисливих мотивів владою і службовим становищем, чим завдано істотної шкоди державним інтересам у виді дискредитації правоохоронних органів та підриву їх авторитету, а також охоронюваним законом правам та інтересам Особи 7 у вигляді заподіяння їй матеріальної шкоди.
		Виходячи з того, що закриття кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної пригоди, учасником якої була Особа 7, було законним, а всі дії Особи 5 з використанням службового становища вчинялися після ухвалення рішення про закриття справи і були спрямовані на одержання  хабара шляхом вимагання за вже вчинені законні дії, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України в ухвалі від 28 жовтня 2010 року дійшла висновку про те, що зазначені дії Особи 5 охоплювались диспозицією статті 368 Кримінального кодексу України, яка передбачає при одержанні хабара використання особою наданої їй влади чи службового становища, і додаткової кваліфікації за частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України не потребували. Тому виключила із судових рішень щодо неї як зайву кваліфікацію її дій за частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України.     
		Таким чином, на відміну від даних ухвали суду касаційної інстанції від 28 жовтня 2010 року щодо Особи 5, на яку посилався захисник,  у матеріалах справи щодо ОСОБА_17 і ОСОБА_18 йдеться про вчинення ними з використанням службового становища всупереч інтересам служби самостійних незаконних дій, які самі по собі утворюють склад злочину, передбаченого частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України, і не охоплюються об'єктивною стороною складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України. Ці дії засуджених за встановлених судом обставин становлять реальну сукупність двох злочинів і кваліфікуються за частиною 2 статті 368 і частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України. 
		Отже,  наведені у заявах захисника твердження про те, що суд касаційної інстанції в ухвалі від 15 травня 2012 року неправильно застосував норми кримінального закону, а також доводи про неоднакове застосування в ухвалах від 15 травня 2012 року і від 28 жовтня 2010 року одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є безпідставними.
		Захисник ОСОБА_16 у доповненні до заяви про перегляд справи щодо ОСОБА_17 і ОСОБА_18 послався ще на дві ухвали суду касаційної інстанції: від 29 січня і 23 грудня 2008 року. Але у заяві не наводив їх змісту, аргументів стосовно неоднакового застосування норм матеріального права та не долучав до заяви копій цих ухвал.  
		Копії зазначених ухвал, які містили інші висновки щодо застосування норм матеріального права, ніж викладені в ухвалі від 28 жовтня 2010 року,  захисник ОСОБА_16 надав лише на стадії перегляду справи Верховним Судом України.   
		Відповідно до положень статей 400-15 - 400-18  Кримінально-процесуального кодексу України предмет перегляду справ Верховним Судом України становить неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального закону в оспореному рішенні і в тих судових рішеннях касаційного суду, щодо яких в заяві наведено аргументи на підтвердження правильного правозастосування і копії яких додані до заяви, на підставі чого справа допущена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до провадження Верховного Суду України. 
		Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ при вирішенні питання про допуск кримінальної справи до провадження Верховного Суду України з підстави, передбаченої  пунктом 1 частини 1 статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України, не оцінюючи обґрунтованість змісту заяви, зобов'язаний перевірити її відповідність вимогам процесуального закону та аргументацію заявника стосовно неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також документи (ухвали суду), що підтверджують це і мають бути додані до заяви.  
		Зазначені фактичні і правові підстави дають можливість зробити висновок, що ухвали від  29 січня і 23 грудня 2008 року подані захисником ОСОБА_16 поза встановленою процесуальним законом процедурою, що унеможливлює використання правових висновків цих ухвал як приклади неоднакового правозастосування при перегляді справи  Верховним Судом України. 
		У заяві захисник ОСОБА_16 також посилався на неправильне встановлення судами нижчих інстанцій фактичних обставин справи, на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону під час досудового слідства та судового розгляду справи та інші подібного змісту порушення, які призвели до незаконного засудження ОСОБА_17 і ОСОБА_18 та призначення їм надмірно суворого покарання. 
		Ці питання не входять до предмету перегляду справи Верховним Судом України, знаходяться поза його компетенцією як суду права, стосуються фактичних обставин справи, у зв'язку з чим не можуть бути підставами для втручання в оспорюване рішення суду касаційної інстанції.
		Керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 Кримінально-процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, 
		постановила: 
		відмовити у задоволенні заяви захисника  ОСОБА_16
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий                                                                                     А.І. Редька
		                     Судді:     М.Р. Кліменко В.І. Косарєв
		     Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко
		    Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар
		    М.І. Гриців Б.М. Пошва
		    В.В. Заголдний  А.М. Скотарь
		    Г.В. Канигіна М.Є. Короткевич
		    С.М. Вус В.Ф. Школяров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...