Справа № 11-1136, 2006 року Головуючий у 1-й інстанції: Радзівон О. І.
Категорія: ч. 1 ст. 263 КК України Доповідач: Голубенко Н. В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року жовтня
місяця 23 дня Колегія суддів судової палати з кримінальних
справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого - судді: Ландаря О. В.,
суддів: Тараненка Ю. П., Голубенко
Н. В.,
з участю прокурора: Черниша А. М,
виправданого: ОСОБА_1
адвоката: ОСОБА_2,
потерпілого: ОСОБА_3
та представника потерпілого: ОСОБА_4
розглянула у відкритому
судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_3 та заступника прокурора Лохвицького району
Полтавської області на вирок Гребінківського районного суду Полтавської області
від 03 серпня 2006 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1,
українця, громадянина України, одруженого, має на утриманні неповнолітню
дитину, працюючого на посаді ІНФОРМАЦІЯ_2,
не судимого - визнано невинним і виправдано за:
·
ст.
124 КК України за відсутністю в його діях складу злочину;
·
ч.
1 ст. 263 КК України за недоведеністю вчинення злочину. Вирішено долю речових доказів.
Арешт,
накладений на майно ОСОБА_1 скасовано. Відмовлено в
задоволенні цивільного позову
потерпілого ОСОБА_3.
Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що органами досудового
слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він 12 вересня 2003 року, близько
00 год. 20 хв., прокинувшись від стороннього шуму, що доносився з двору крізь
вікно, помітив промінь ліхтаря, який світив всередину будинку АДРЕСА_1, в якому
проживає разом із сім'єю. Маючи реальну можливість звернутися до правоохоронних
органів, ОСОБА_1 взяв карабін СКС, заряджений 10-ти бойовими набоями калібру 7,
62 мм вибіг на подвір'я, де помітив відхилені двері гаража. Наблизившись до них та зазирнувши в
середину, побачив невідомого чоловіка, який стояв біля автомобіля. При цьому,
маючи можливість зачинити злочинця в середині
приміщення, при відсутності активних дій останнього щодо здійснення нападу на
господаря, здійснив три постріли вгору з вказаного карабіну. Після
проведення яких, потерпілий ОСОБА_5, намагався вийти з гаража, але ОСОБА_1,
розцінюючи його дії як напад, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи
суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні
наслідки і бажаючи їх настання, маючи реальну можливість ефективно відбити
суспільно-небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападаючому меншої шкоди, прицільно, з близької відстані здійснив постріл від дверей гаража по ОСОБА_5,
заподіявши останньому тяжкі тілесні
ушкодження при перевищені меж необхідної оборони та при перевищенні
заходів, необхідних для затримання злочинця, тим самим вчинив злочин, який
передбачений ст. 124 КК України.
В результаті огляду місця події 12 вересня 2003
року на подвір'ї господарства ОСОБА_1 були виявлені та вилучені карабін
СКС НОМЕР_1 з 6 - ти набоями у ньому та 48 набоїв в жилому будинку. Тому
ОСОБА_1 ставилося в обвинувачення придбання, зберігання боєприпасів без
передбаченого законом дозволу. Згідно висновків балістичних експертиз № 475; №
490 від 25 та 28 листопада 2003 року представлені на експертизу набої є
бойовими припасами калібру 7,62 мм, військовими автоматичними патронами з
кулями зі стальним сердечником. Ці дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ознаками
злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Районний суд, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до висновку про
відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочинів, які йому інкримінувалися та постановив виправдувальний вирок.
Виправдовуючи підсудного, суд мотивував свій висновок тим, що не є злочином застосування зброї незалежно від
наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи,
відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше
приміщення.
В апеляції заступника прокурора Лохвицького
району, який затверджував обвинувальний висновок, йдеться про
незаконність та необґрунтованість виправдувального вироку відносно ОСОБА_1,
оскільки:
· висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам
справи;
не враховано, що ОСОБА_1, маючи великий досвід практичної роботи в органах
внутрішніх справ, як юрист, використав відсутність очевидців та реальну
обстановку на місці події в вигідному для себе світлі;
·
у справі відсутні
об'єктивні дані, які б свідчили про реальну загрозу життю ОСОБА_1 на здійснення
активних дій з боку потерпілого ОСОБА_5, з врахуванням його психічних та
фізичних особливостей;
·
не дано критичної
оцінки показанням ОСОБА_1, який пов'язує подію, що мала місце 12. 09. 2003 року
з обставинами вчинення хуліганських дій стосовно нього протягом останніх 7
років, які не знайшли підтвердження;
·
безпідставно
прийнято до уваги показання останнього щодо насильницького посягання у його помешкання групи нападників та наявності в
їхніх діях суспільно-небезпечного умислу;
·
неправильно застосовані
положення ст. 36 КК України щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак необхідної
оборони;
·
безпідставно не
враховано повідомлення МВС України, МО України
та спеціалізованих магазинів м. Києва про те, що вилучені в господарстві
ОСОБА_1 бойові набої в роздрібну торгівлю не надходили
позаяк торгівля ними на території України заборонена.
Тому,
просить вирок скасувати та
постановити новий вирок апеляційним
судом.
В апеляції
потерпілого вказано на те, що:
·
судом не дано оцінки
діям ОСОБА_1, який знаючи про знаходження
ОСОБА_5 в гаражі та, маючи можливість зачинити його там, почав стріляти
в останнього. Постріл проводив з близької відстані, що на думку апелянта
свідчить про його прицільність. Міліцію та
швидку допомогу викликав не з моменту виникнення загрози його життю, а
лише після здійснення пострілу в ОСОБА_5;
·
дії, що вчинялися в
садибі'та гаражі виправданого не притаманні для
загинувшого ОСОБА_5, який маючи психічне захворювання та знаходячись на
відстані 4 м до ОСОБА_1 в рамі велосипеда не міг вчинити на нього напад, не
було і проникнення;
·
при
перевірці показань ОСОБА_1 в ході відтворення обстановки і обставин події злочину, не знайшли підтвердження показання останнього
щодо наявності в руках ОСОБА_5 предмета, який міг представляти реальну загрозу
його життю, оскільки виправданий міг бачити тільки силует людини;
·
не підтверджено
об'єктивними даними знаходження в садибі ОСОБА_1
в ніч на 12. 09. 2003 року кількох осіб;
·
не встановлено коли і
яким предметом пошкоджено структуру дерева на вхідних дверях житлового будинку
виправданого;
не проаналізовано чому згідно з висновками
експертизи виявлені потові виділення на каністрі можуть
походити від ОСОБА_5, проте на цьому ж предметі не виявлено слідів пальців рук,
належних останньому;
· судом безпідставно взято до уваги факт виявлення за заявою ОСОБА_1 на
значній віддалі від гаража, де знаходився ОСОБА_5 таких речових доказів як
каністри, ножа та його посилання про вчинення на нього неодноразових замахів на
життя, в зв'язку з тим, що жодна із його заяв не знайшла свого підтвердження;
· не враховано, що ОСОБА_1 мав час для негайного відвернення
суспільно-небезпечного посягання іншими засобами, однак цим не скористався;
· не дано критичної оцінки показанням як самого виправданого, так і зібраним
по справі доказам про наявність в діях останнього ознак іншого складу злочину.
ОСОБА_1 усвідомлював помилковість свого припущення про здійснення на нього
нападу чи на його майно, проте перевищив межі захисту, який необхідно було
застосувати;
· судом необгрунтовано залишено поза увагою показання свідків, які заперечили
продаж боєприпасів через мережу спеціалізованих магазинів.
На підставі наведеного потерпілий просить вирок скасувати, а справу
направити на новий судовий розгляд в інший суд Полтавської області.
Колегія суддів апеляційного суду заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав доводи
апеляції, просив скасувати виправдувальний вирок та постановити новий
вирок апеляційним судом з чим погодився і потерпілий, вислухавши потерпілого
ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4 на підтримання поданої апеляції,
виправданого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника ОСОБА_2, котрі вважали вирок
суду законним та обгрунтованим, а апеляції
прокурора та потерпілого безпідставними, перевіривши доводи апеляції та
матеріали кримінальної справи приходить до висновку, що апеляції не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Органи досудового слідства, стверджуючи про наявність в діях ОСОБА_1 умислу
на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 при перевищенні меж необхідної
оборони та заходів необхідних для затримання злочинця, посилаються на зібрані
по справі докази, які по суті підтверджують тільки факт самої події. Однак не
спростосують доводів ОСОБА_1 та доказів зібраних у справі про те, що він діяв в стані необхідної оборони без
перевищення її меж.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 для власного захисту та як мисливець зберігав у своєму
домоволодінні 10-ти зарядний карабін "ОП СКС" НОМЕР_1 та
мисливську рушницю МЦ-2112 НОМЕР_2 з набоями до них. На зброю він мав
відповідні дозволи НОМЕР_3 та НОМЕР_4, видані Лубенським МРВ УМВС України в
Полтавській області.
(а.с. 32-33 т. 1)
12 вересня 2003 року близько 00 годин 20 хвилин ОСОБА_1 знаходячись у вітальні
на 1-му поверсі
власного будинку помітив промінь ліхтаря, який світив з двору
в середину будинку. Тому він, взявши карабін в якому знаходилося 10 бойових
патронів калібру 7,62 мм вибіг на подвір'я та побачик відкриті двері гаража.
Підійшовши до якого, ОСОБА_1 помітив рух біля дверей гаража, а потім тінь, що
метнулась у гараж. Зазирнувши всередину гаража, розгледів постать високого
чоловіка з продовгуватим предметом в руках. Твердження органів слідства та
потерпілого про те, що виправданий міг зачинити його в гаражі є припущенням,
оскільки замок лежав на землі і як пояснив ОСОБА_1 він був позбавлений
можливості його підняти. Доводи останнього про те, що мав місце четвертий замах
на його життя та його сім'ї небезпідставні.
В цій ситуації він зробив застережливі окрики, три попереджувальних
постріли з карабіну. Незважаючи на це, ОСОБА_5
йшов на ОСОБА_1. В цю мить останній здійснив постріл по ногах
загинувшого.
Місцевий суд правильно встановив, що в садибі
ОСОБА_1 було не менше 2-х нападників, незалежно від тієї ролі, яку виконувала
окрема особа у цьому посяганні, адже небезпечність посягання
визначалася дією групи осіб. На користь такого висновку свідчать наступні
докази. Так, з показань батьків ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 вбачається, що
їхній син за своїм фізичним та психічним станом не міг вчиняти активні дії із
значними навантаженнями, так як мав слабке здоров'я та психічне захворювання, що підтверджується амбулаторною карткою на його
ім'я.
(а.с. 81-83 т. 1)
Виявлені на місці події речові докази - ніж, викрутка, каністра з бензином,
ліхтарик, дають підстави для висновку, що для їх переміщення до садиби ОСОБА_1
використані зусилля щонайменше ще однієї особи.
Є переконливим твердження суду першої інстанції про те, що нападники були
озброєні, оскільки на місці події виявлено ножа загальною довжиною 430 мм,
довжиною клинка 240 мм, вістря якого зігнуте в ліву сторону на 45 градусів,
ручка по відношенні до клинка деформована.
На викрутці, на ручці та стержні маються численні плями бурого кольору
схожі на кров.
(а.с. 46 т. 1, а.с. 16 т. 2)
На виявлених за гаражем під парканом ножі та
каністрі з бензином наявні залишки поту з наявністю
антигенів А, В, Н, які походять від ОСОБА_5 (а.с. 46-52 т. 1, а.с. 56-59 т. 2).
Згідно з висновком судово-хімічної
експертизи, рідина що містилася в каністрі та вилучена з садиби ОСОБА_1
12.09.2003 року відноситься до нафтопродуктів і є автомобільним бензином. Два
інші зразки рідини, вилучені в домоволодінні ОСОБА_1 та з бензобака автомобіля
"Москвич" належного ОСОБА_7, не співпадають за кількісним значенням
якісного вуглеводного складу, фракційним складом та октановим числом, що свідчить про суттєві відміності в
нафтопродуктах наданих на дослідження.
(a.c. 93-95 т. 2)
Аналіз цільового призначення цих речових доказів, зокрема каністри з бензином, ножа та викруток при
протиправному проникненні до чужого володіння дає об'єктивні підстави вважати,
що дії нападників несли в собі суспільно-небезпечний, насильницький характер з
умислом спрямованим як проти власного життя та здоров'я ОСОБА_1 так і його сім'ї
та майна.
Оцінюючи показання виправданого про перебування його в стані крайньої
емоційної напруги за себе та сім'ю протягом періоду часу з лютого 1996 року по
вересень 2003 року і приймаючи їх до уваги, районний суд обгрунтовано виходив з
низки доказів, які місяться в матеріалах кримінальної справи.
Так, 10 лютого 1996 року прокурором Лубенської міжрайоної прокуратури порушено кримінальну справу по факту
особливо злісного хуліганства (ч. З ст. 206 КК України 1963 p.), яке полягало в тому, що
невстановлена особа о 23 годині кинула
гранату, яка зірвалася біля воріт жилого будинку ОСОБА_1.
(а.с. 99 т. 1)
24 березня 1998 року слідчим СВ Лубенського МРВ УМВС України в Полтавській області порушено
кримінальну справу по факту особливо злісного хуліганства, яке мало
місце 23.03.1998 року о 21 годині 30 хвилин. Невстановлена особа вчинила
постріл з мисливської рушниці в автомобіль під керуванням власника ОСОБА_8 в
салоні якого знаходилися ОСОБА_9 та ОСОБА_1. Внаслідок пострілу, останнього та ОСОБА_8 з тілесними ушкодженнями
доставлено до Лубенської ЦРЛ.
(а.с. 108 т. 1)
17 червня 2003 року слідчим СВ Лубенського МРВ УМВС України в Полтавській
області порушено кримінальну справу за ознаками ч. 4 ст. 296 КК України по
факту, що мав місце 17 червня 2003 року в
01 годину 40 хвилин, при цьому невстановлені особи кинули на жилий
будинок ОСОБА_1 дві пляшки із запалювальною рідиною та здійснили два постріли
із зброї.
(а.с. 203 т. 1)
По всіх окреслених фактах винесені постанови про зупинення кримінальних справ в зв'язку з невстановленням
особи злочинця.
(а.с. 203 т. 1)
Намір нападників на протиправне насильницьке вторгнення в житло ОСОБА_1
стверджується протоколом огляду місця події від 12 вересня 2003 року в якому
зафіксовано наявність слідів пошкоджень структури
деревини на лівій половині вхідних дверей жилого будику. На рігелі замка
цих дверей виявлено подряпини характерні для дії іншого металевого предмета, по
своїй структурі твердішого за метал, з якого виготовлено рігель (а.с. 16 т. 2).
Стосовно встановлення давності утворення цих слідів, то трасологічною
експертизою дане питання не досліджувалося (а.с. 16 т. 2), а з протоколу
судового засідання видно, що з цього приводу потерпілим чи його представником
клопотання не
заявлялися, а відтак, твердження останніх що вони могли утворитися раніше,
тобто до події 12 вересня 2003 року, є безпідставними. Цим же протоколом
зафіксовані сліди проникнення через паркан (зміщена решітка у верхній частині) до двору домоволодіння, які були виявлені за
гаражем. На відстані 3 м від стіни гаража виявлено витоптану траву та зламані
гілки з куща смородини. Зміст даного протоколу підтверджує показання ОСОБА_1
про спосіб проникнення нападників у двір через паркан та про намагання
проникнути в жилий будинок з застосуванням металевого предмета, яким пошкоджені
двері та замок. Намагаючись зламати замок
вхідних дверей, безпосереднє проникнення в приміщення гаража, безперечно
вказують на протиправне насильницьке вторгнення в приміщення та
суспільно-небезпечне посягання з боку ОСОБА_6 щодо виправданого та його сім'ї.
' (а.с. 37-38 т. 1)
Суд першої інстанції аргументовано вказав, що правдивість показань ОСОБА_1
в частині проведення пострілу по ногах потерпілого (не упритул, а від вхідних
дверей гаража) збігається із висновком судово-криміналістичної експертизи за №
352-МК від 22.10.03 p., предметом дослідження якої був одяг ОСОБА_5. Зокрема, на передній
поверхні лівої штанини джинсів та спортивних штанів виявлено слід вхідного
отвору кулі, а на задній поверхні правої штанини
в ділянці сідниці - вихідний її отвір з відкладенням металу міді навколо
пошкоджень. Будь-яких інших факторів характерних для пострілу упритул - сажі,
частинок неспаленого пороху не виявлено, що свідчить про проведення пострілу не
ближче відстані на яку вказує виправданий.
(а.с. 63-65 т. 2)
Твердження виправданого ОСОБА_1 про намір ОСОБА_5 вчинити напад на нього, ніким і нічим не спростовані. А наявні на лобі
нападника тілесні ушкодження стверджують показання ОСОБА_1 про отримання їх
ОСОБА_5 під час падіння після застережливого
окрику, коли останній зачепившись, впав на велосипед.
Так, згідно висновку судово-медичної експертизи № 333-д від 29.10.2003 р.
на трупі в ділянці лоба зліва та переніссі виявлено лінійну подряпину, яка утворилася від дії нерівної
виступаючої поверхні тупого або кінця гострого предмету, що діяв на
зміщення або при контакті з таким, відноситься до легких тілесних ушкоджень що
не спричинили короткочасного розладу здоров'я.
(а.с. 7 т. 2)
Застосовуючи зброю, виправданий стріляв по ногах ОСОБА_5 Локалізація
вхідного отвору - поранення лівого стегна, свідчить що ОСОБА_1 не мав на меті
позбавити життя нападника, який під час
пострілу був повернутий до нього обличчям та знаходився у вертикальному
положенні.
Відповідно до вказаного висновку судово-медичного експерта виявлений на
трупі ОСОБА_5 раневий канал проходить в напрямку спереду назад, зліва направо,
зверху вниз.
8 (a.c. 3-7, т. 2)
Оскільки висновок експерта про напрямок раневого каналу базується, перш за
все, на судово-медичному дослідженні
трупа загинувшого, то у потерпілого немає підстав ставити під сумнів протокол
відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_1 із застосуванням відеозйомки. Об'єктивно це
підтверджується тим, що вхідний отвір знаходиться в лівій підвздошній
ділянці на відстані 94 см від підошвинної поверхні ступні, а вихідний в ділянці
правої сідниці на відстані 88,5 см від підошвинної поверхні ступні.
(а.с. 7 т. 2)
Не грунтуються на матеріалах справи посилання потерпілого на протокол
відтворення обстановки і обставин події злочину у відповідності з яким ОСОБА_1 не міг бачити в руках ОСОБА_5
певного предмета, оскільки з цього приводу відтворення взагалі не проводилося,
а у справі наявний додатковий протокол огляду від 16 вересня 2003 року, проведений з участю статистів, понятих, спеціаліста.
Аналіз джерела цього доказу не дозволяє вести мову про його
об'єктивність і правдивість в зв'язку з тим, що це зумовлено суб'єктивним
сприйняттям двох статистів, які не були ні учасниками, ні очевидцями події,
невідомий їх стан здоров'я.
Привертає увагу те, що після окриків та попереджувальних пострілів
суспільно-небезпечне посягання з боку ОСОБА_5, який маючи ріст 186 см, тримаючи
в руках продовгуватий предмет, що здатний заподіяти шкоду життю чи здоров'ю
людини, перебуваючи в нічний час в гаражі, належному на праві приватної
власності ОСОБА_1, з урахуванням його наступу на останнього, створювало загрозу
негайного заподіяння шкоди і свідчило, що
посягання вже розпочалося і ще не закінчилося.
Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови
"Про судову практику у справах про необхідну оборону" від
26 квітня 2002 року зазначив, що стан необхідної оборони виникає не лише в
момент вчинення суспільно-небезпечного посягання, а і у разі створення реальної
загрози заподіянння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно
враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість
його умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка
захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується
з висновком місцевого суду про однозначність сприйняття виправданим
суспільно-небезпечного посягання, яке за своїм характером і ступенем суспільної
небезпечності створювало реальну загрозу заподіяння шкоди правам та інтересам
як самого ОСОБА_1 так і членам його сім'ї, а дії ОСОБА_1 визнані правомірними,
так як були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення такого
посягання при захисті його життя, здоров'я, власності.
За змістом ч. 5 ст. 36 КК України не є перевищенням меж необхідної оборони
і немає наслідком кримінальну відповідальність, застосування зброї
або будь-яких інших
засобів чи предметів
для захисту від нападу озброєної особи, або нападу групи осіб, а також
для відвернення протиправного
насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від
тяжкості шкоди, яку заподіяно тому хто посягає.
Частиною 3 ст. 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має
право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від
протиправних посягань, а ч. 4 ст. 41 Конституції України гарантує непорушність
права приватної власності якого ніхто не може бути протиправно позбавлений.
Органи досудового слідства, потерпілий стверджують
що ОСОБА_1 мав реальну можливість звернутися до правоохоронних
органів та ефективно відбити суспільно-небезпечне посягання іншими засобами,
прицільно з близької відстані здійснив постріл від дверей гаража по ОСОБА_5, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження
при перевищенні меж необхідної оборони.
Між тим, виникнення права на необхідну оборону не пов'язано із наявною для
особи можливістю втекти від того хто посягає чи звернутися за допомогою. У ч. 2 ст. 36 КК України зазначено, що кожна особа
має право на необхідну оборону, незалежно від можливості уникнути суспільно
небезпечного посягання або звернутися за допомогою
до інших осіб чи органів влади, тобто громадянин може і сам захищати
свої права на які здійснюється посягання.
В даному випадку для прибуття оперативної бригади
Лубенського МРВ УМВС України в Полтавській області на місце події
знадобилося майже година. Згідно з
матеріалами справи перша слідча дія розпочалася в 02 години (а.с. 11 т.
1), що може бути розцінено як прояв неналежної реакції про наданння допомоги,
на що правильно вказано районним судом.
При оцінці дій
ОСОБА_1 по відверненню
незаконногопосягання є переконливим його твердження, що внаслідок дій
нападника, котрий кинувся в його сторону, тримаючи в руці невизначений предмет,
він був змушений застосувати зброю, оскільки конкретні обставини свідчили про
необхідність застосування ним заходів до
оборони необхідних і достатніх для негайного відвернення чи припинення
посягання.
Таким чином, з наведеного випливає, що суд першої інстанції ретельно
перевіривши доводи обвинувачення про умисне заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних
ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони та при перевищенні заходів,
необхідних для затримання злочинця, а також зібрані у справі докази, дійшов до
обгрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину передбаченого ст. 124 КК України та
виправдав його.
Виправданий мав дозвіл на право зберігання та носіння зброї на мисливський
нарізний карабін ОП "СКС" ТІЛ-16, який водночас передбачає і
придбання боєприпасів до нього.
За своїми технічними даними карабін розрахований для застосування патрону
калібру 7,62 мм, зразка 1943 року виготовлення.
10 (a.c. 229-230 т. 1)
Положенням про дозвільну систему, затвердженим Постановою Кабінету
Міністрів України 1-2.10.1992 року № 576 із наступними змінами, Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку,
перевезення та використання вогнепальної пневматичної і холодної зброї,
пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими
чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії
та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових пристроїв,
затверджених наказом МВС України 21.08.1998 року № 622, не передбачено окремого
дозволу на придбання та зберігання бойових припасів. Чинне законодавство не
передбачає обов'язової реєстрації боєприпасів при їх придбанні.
Пленум Верховного Суду Україні в пунктах 11, 12
постанови "Про судову практику в справах про
викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами,
вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними
матеріалами" від 26 квітня
2002 року роз'яснив, що під незаконним зберіганням бойових припасів,
розуміються умисні дії, які полягають у володінні без відповідного
дозволу зазначеними предметами. Незаконним придбанням бойових
припасів вважаються умисні дії, пов'язані з їх набуттям всупереч
передбаченому законом порядку.
Показання виправданого ОСОБА_1 про те, що на підставі дозволу на носіння та зберігання мисливської
нарізної зброї до карабіну СКС ним в магазині м. Києва придбано
боєприпаси узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_9 (а.с. 203 т. 2, 53-54,
251 т. 3), ОСОБА_10 (а.с. 55, 253 т. 3), ОСОБА_7 (а.с. 252, 343-345 т. 3), які
допитані судом та під час досудового слідства, про те що в березні
2003 року ОСОБА_1 разом з ними їздив до
міста Києва з тим, щоб
купити патрони до карабіна. В
одному з магазинів він їх купив.
Твердження апелянтів про безпідставне залишення без уваги місцевим судом
показань свідків, які заперечували реалізацію боєприпасів через мережу
спеціалізованих магазинів, не заслуговують на
увагу, оскільки висновок суду в цій частині, який піддав сумніву такі показання
є обгрунтованим та збігається з іншими матеріалами справи.
Так, в справі містяться дані про торгівлю бойовими набоями на внутрішньому
ринку країни. Зокрема, т. в. о. міністра оборони України Олійник О.М. у листі
за № 205/101 від 16.01.2004 року повідомив, що Постановою Кабінету Міністрів
України від 28.11.2000 року за № 1919 "Про порядок відчуження та
реалізації військового майна", реалізація патронів калібру 7,62 мм зразка
1943 р. в. здійснювалася через підприємства (організації) яким рішення КМУ були
надані повноваження на їх реалізацію.
(а.с. 4026 т. 2)
Із досліджених районним судом матеріалів справи випливає, що СП
"Сапсан-спорт" протягом періоду часу 2002-2003 p.p. були реалізовані
боєприпаси зразка 1943 р.в. у кількості 50 000 штук. В зв'язку з чим доводи
прокурора про те, - що вилучені в господарстві ОСОБА_1 патрони не надходили в
торгівельну мережу є безпідставними.
(а.с. 99, 102 т. 3) З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 263 КК
України може бути вчинений лише з прямим
умислом, а можливість продажу будь-яким продавцем із мережі спеціалізованих
магазинів необлікованих набоїв цілком ймовірна та невиключена. Таким
чином, достеменних доказів, які б свідчили про умисне незаконне придбання ним
саме бойових припасів не встановлено. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції
України обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Тому суд дійшов до
мотивованого висновку про його виправдання за недоведеністю злочину.
Колегією суддів апеляційного суду не встановлено таких порушень норм
кримінально-процесуального закону при розгляді справи, які ставили б під сумнів
правильність висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, в резолютивній частині вироку суд, зазначаючи підстави для виправдання ОСОБА_1 - за відсутності
в його діях складу злочину, замість ст. 124 КК України помилково вказав
ст. 214КК України, що підлягає уточненню в порядку ст. 365 КПК України. Відповідно
до ч. 9 ст. 335 КПК України з резолютивної частини вироку необхідно виключити вказівку суду про закриття
провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-
ухвалила:
Апеляційне подання заступника прокурора Лохвицького району Полтавської
області та апеляцію потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
В порядку ст. 365 КПК України виключити з резолютивної частини вироку вказівку суду про закриття
провадження по справі.
Вважати
виправданим ОСОБА_1 за:
· ст. 124 КК України - за відсутності в його діях
складу злочину;
· ч. 1 ст. 263 КК України за недоведеністю у
вчиненні злочину.
В іншій частині вирок Гребінківського районного суду Полтавської області
від 3 серпня 2006 року щодо виправданого ОСОБА_1 залишити без змін.
Судді:
Ландар О.В. Тараненко Ю.П. Голубенко Н.В.