Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-40303св11 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2012. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем    україни
		 
		7 листопада  2012 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
		і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого                             Олійник А.С.,            
		суддів:              Дербенцевої Т.П.,   Карпенко С.О.,              
		Маляренка А.В.,   Писаної Т.О.,                  
		 
		розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання  кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором
		 
		за касаційною скаргою Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2011 року, -
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У вересні 2010 року  Запорізька обласна кредитна спілка «Довіра»  (далі - КС «Довіра»  ) звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила суд розірвати кредитний договір № 10530 від 23 грудня 2008 року, стягнути у солідарному порядку із відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 110 грн. та судові витрати.
		 
		Позовні  вимоги   обґрунтовано   тим,   що   23   грудня   2008 року між КС «Довіра»  та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 10530  на суму  10000 грн. строком до 23 грудня 2009 року. У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 23 грудня 2008 року між КС «Довіра» та ОСОБА_4, ОСОБА_6 було укладено договір поруки. Внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 24 110 грн.
		 
		Рішенням   Ленінського   районного   суду  м. Запоріжжя від 4 березня 2011 року  позов  задоволено.  Розірвано   кредитний   договір   № 10530   від   23 грудня 2008 року, укладений між КС «Довіра» та ОСОБА_5 Стягнуто із  ОСОБА_5  та   ОСОБА_4   у    солідарному порядку на користь КС «Довіра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 110 грн. Вирішено питання про судові витрати.
		 
		Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2011 року рішення Ленінського   районного   суду  м. Запоріжжя від 4 березня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто із  ОСОБА_5  на користь КС «Довіра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 550 грн. У задоволенні решти позовних відмовлено.
		 
		У касаційній скарзі КС «Довіра»  порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом  норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на  таке.
		 
		Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути  законним і обґрунтованим. Законним   є  рішення,  яким  суд,  виконавши  всі  вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим  є  рішення,  ухвалене  на  основі  повно  і всебічно  з'ясованих  обставин,  на  які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,  підтверджених  тими  доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини,  якими обґрунтовувалися вимоги  і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи  є  інші  фактичні  дані  (пропущення  строку  позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які   правовідносини  сторін  випливають  із  встановлених обставин; яка   правова   норма   підлягає   застосуванню   до   цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи   є   підстави  допустити  негайне  виконання  судового рішення;чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		 
		Зазначеним вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Судами встановлено, що 23 грудня 2008 року між КС «Довіра»  та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 10530  на суму  10000 грн. строком до 23 грудня 2009 року. У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 23 грудня 2008 року між КС «Довіра» та ОСОБА_4, ОСОБА_6 було укладено договір поруки.
		 
		Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем ОСОБА_3 у встановлений договором строк своїх зобов'язань із  повернення отриманих коштів та сплати процентів, дійшов висновку про те, що на користь КС «Довіра»  підлягає стягненню сума боргу за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн., заборгованість за процентами  за користування кредитом у розмірі 6 600 грн., проценти за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом  у    розмірі   4 800   грн.  та   підвищена   процентна   ставка  у розмірі 2 710 грн.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що нараховані кредитною спілкою  за п. п. 5.1, 5.2 кредитного договору подвійні проценти за порушення умов договору та 0, 1 % за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання   за   своєю   природою є неустойкою, розмір якої відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України може бути зменшено із 8 910 грн. до 1 350 грн.
		 
		Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.
		 
		Відповідно до п. 1.1 кредитного договору спілка надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру кредит у розмірі 10 000 грн. на потреби придбання металевого гаража на 12 місяців, тобто до 23 грудня 2009 року, а позичальник повертає кредит протягом зазначеного  у договорі строку (або достроково) і сплачує 4 проценти щомісячно наперед від залишку суми неповерненого кредиту у відповідності до графіку погашення суми кредиту і процентів за користування кредитом.
		 
		За положеннями п. 5  зазначеного  договору «Відповідальність сторін», зокрема п. п. 5.1, 5.2, у разі прострочення обов'язкової  щомісячної сплати процентів за кредит позичальник сплачує подвійні проценти за кожен місяць запізненні зі сплати, до повного повернення суми кредиту. У разі прострочення повернення основної суми кредиту в строк, передбачений кредитним договором,   позичальник    сплачує    підвищену    процентну ставку у розмірі 0, 1 проценту від залишку суми неповерненого кредиту за кожен день запізнення.
		 
		Аналіз вищезазначених положень п. 5 кредитного договору свідчить про те, що подвійні проценти та підвищена процентна ставка, передбачені  п. п. 5.1, 5.2 кредитного договору, за своєю правовою природою виступають санкціями за неналежне  виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто відносяться до неустойки та не є платою за користування кредитними коштами.
		 
		За таких обставин, висновки апеляційного суду у цій частині  є обгрунтованими.
		 
		Разом з тим, зменшуючи розмір неустойки, апеляційний суд припустився порушень норм процесуального права.
		 
		Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо  предметом  неустойки  є  грошова  сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонами домовитись про зміну  розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.
		                             
		Частина 3 цієї ж статті  надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій  (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов'язання.
		 
		При цьому наведені вище обставини - розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати 
		ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. 
		 
		У порушення ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд у рішенні не зазначив мотивів, із яких він виходив, зменшуючи розмір сум, які підлягають   стягненню   з боржника за   п. п. 5.1, 5.2 кредитного договору із 8 910 грн. до 1 350 грн.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитним договором як з боржника, так і з поручителя.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості із поручителя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що порука припинилася.
		 
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частина 3 ст. 303 ЦПК України уповноважує апеляційний суд вийти за межі  апеляційної  скарги, якщо   під   час  розгляду  справи  буде  встановлено  неправильне застосування  норм  матеріального   права   або   порушення   норм процесуального права,  які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
		 
		Враховуючи те, що при вирішенні спору у частині стягнення заборгованості  із поручителя, судом першої інстанції не було досліджено питання щодо строку, встановленого в договорі поруки, що є порушенням норм процесуального закону, апеляційний суд у відповідності із вимогами ч. 3 ст. 303 ЦПК України вийшов за межі апеляційної скарги та розглянув питання щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення заборгованості із поручителя.
		 
		За змістом п. 3.1. договору поруки цей договір діє до повного повернення позичальником або поручителями суми за тілом кредиту і сплати належних процентів за користування кредитом.
		 
		Відповідно до ч. 4  ст.  559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється,  якщо  кредитор  протягом  шести  місяців від дня настання  строку  виконання  основного  зобов'язання  не пред'явить вимоги до  поручителя.  Якщо  строк  основного  зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до  поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		 
		Згідно роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам  ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		Дійшовши вірного висновку  про те, що строк дії поруки не установлений, апеляційний суд не звернув уваги на положення ч. 4  ст.  559 ЦК України та не з'ясував, чи повідомлявся поручитель про виникнення заборгованості  за кредитним договором протягом  шести  місяців від дня настання  строку  виконання  основного  зобов'язання та чи вчасно банк заявив позов до поручителя.
		 
		За   таких   обставин, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 214-215, 316 ЦПК України, що відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України, - 
		у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» задовольнити частково. 
		Рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2011 року скасувати.
		Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.                                                                        
		 
		Головуючий                                                                         А.С. Олійник 
		 
		Судді:                                                                                    Т.П. Дербенцева
		 
		                                                                                              С.О. Карпенко
		               
		                                                                                              А.В. Маляренко
		 
		                                                                                              Т.О. Писана

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...