Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-ц-6495/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2012. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2012.
Дата набрання законної сили: 12.12.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу             Справа № 
		 
		 
		 
		Апеляційний суд Запорізької області
		 
		 
		Справа № 22-6495/12                                                                   Головуючий у 1 інстанції: Нікітенко Н.П.
		                                                                                                                     Суддя-доповідач: Бабак А.М.  
		 
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       
		                         12 грудня 2012 року                                                                    м. Запоріжжя
		 
		                 Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
		                         Головуючого:          Спас О.В. 
		                            Суддів                         Бабак А.М. 
		                                                                 Маловічко С.В.
		                           При секретарі:             Бабенко Т.І.
		 
		          розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
		 
		          ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2012 року 
		 
		          у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Ерко+Запоріжжя»про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		          У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»(далі ПАТ «ОТП Факторинг»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Факторинг»та ним був укладений кредитний договір № CL-201/392/2007 (далі Кредитний договір), відповідно до умов якого він отримав у кредит 81188.00 доларів США для купівлі автомобіля, та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки по ньому.
		В забезпечення зобов'язань за Кредитним договором від 30.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк»та ним був укладений договір застави № РCL-201/392/2007.
		Крім того, 30.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк»та ВАТ  «Ерко+Запоріжжя»був укладений договір поруки № SR-CL-201/392/2007, за яким ВАТ  «Ерко+Запоріжжя»взяло на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання Позичальником боргових зобов'язань за Кредитним договором.
		10.12.2010 року Банк відступив ТОВ «ОТП Факторинг Україна»всі свої права за Кредитним договором та Договором поруки на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю.
		Вважає, що при укладанні та виконанні Кредитного договору Банком порушені вимоги чинного законодавства України, оскільки Банк визначив валюту зобов'язання, використання якої не передбачено чинним законодавством України, здійснював діяльність, яка підлягає обов'язковому ліцензуванню, без наявності відповідних ліцензій. Крім того, умови Кредитного договору не відповідають умовам загальних принципів справедливості, добросовісності, вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
		З урахуванням зазначених обставин, просив визнати недійсними Кредитний договір,  Договір застави та Договір поруки.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		          Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду,  ОСОБА_3  подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушення судом норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки суд ухвалюючи рішення застосував законодавство, яке не розповсюджується на спірні правовідносини та не застосував закон, що безпосередньо регулює правовідносини у сфері валютного регулювання. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.
		Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
		Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Умови кредитного договору відповідають законодавству, яке було чинним на час його укладання, обставин, з якими закон пов'язує недійсність спірного договору за ст. ст. 203, 215 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», не встановлено, а тому вимоги про визнання кредитного договору недійсними не ґрунтуються на вимогах закону.
		Колегія вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та правильно вирішив спір.
		Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
		Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.
		Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
		Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
		Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
		Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких 
		Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
		Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
		Згідно з ліцензією № 191, виданою Закритому акціонерному товариству «ОТП Банк»08 листопада 2006 року та дозволом, ЗАТ «ОТП Банк»має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті (а.с. 29-30).
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував зазначене, положення закону та обставини справи, тому дійшов обґрунтованого висновку про законність надання банком ЗАТ «ОТП Банк»позивачу ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті із зобов'язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валюті.
		Щодо тверджень про несправедливість умов договору та ненадання повної інформації щодо кредиту у сенсі вимог Закону України "Про захист прав споживачів", колегія суддів також не вбачає їх переконливими, виходячи з наступних міркувань. 
		Так, положення Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України та іншим спеціальним законодавством. 
		Відповідно до ст. 36 Закону України "Про національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України. 
		За змістом ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. 
		Як випливає з "Положення про встановлення офіційного курсу до іноземних валют та курсу банківських металів", затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. 
		Пунктом 3.8. Правил надання банком України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, встановлено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. 
		Ненадання інформації позивачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору, взагалі не підтверджено жодними доказами. Навпаки, сам договір містить всю необхідну вказану інформацію. 
		Підписуючи спірний договір, позивач не був позбавлений права ознайомлення з його змістом та умовами, зокрема з формою кредитування з описом відмінностей зобов'язань споживача, орієнтовної сукупної вартості кредиту в гривні, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування та ін. Доказів, що відповідач цьому заважав, суду не надано, а підпис позивача під договором говорить про добровільну згоду позивача з усіма його умовами і з тим, що він має достатню на час підписання інформацію щодо отримання кредиту 
		Будь-яких належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 57-60 ЦПК України, на спростування висновків суду першої інстанції, апелянтом до суду апеляційної інстанції, які б суд апеляційної інстанції міг би дослідити відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України при перегляді рішення суду першої інстанції не надано.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання як кредитного договору так і договору застави та поруки  недійсними з цих підстав є правильним.
		Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
		 
		Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
		 
		У Х В А Л И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2012 року у цій справі залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		                  Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...