Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-41167св12 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.12.2012. Забезпечено надання загального доступу: 25.12.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У х в а л а
		іменем україни
		19 грудня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                     Ткачука О.С.,
		 
		суддів:                           Висоцької В.С.                                                 Гримич М.К.
		                                                   Савченко В.О.                                     Фаловської І.М.                                                                                                                       
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «КРОПС», ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 вересня 2012 року,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 04 серпня 2009 року ОСОБА_4, на підставі наданої нею довіреності, уклав з ПП «КРОПС» (попередня назва − ПП «Вуддом») договір іпотеки та договір про задоволення вимог заставодержателя, які суперечать її справжньому волевиявленню, нормам чинного законодавства та вчинені шляхом зловмисної домовленості представників сторін. Внаслідок укладення вказаних договорів вона втратила право власності на цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_1 Враховуючи викладене, позивачка просила визнати недійсними договір іпотеки та договір про задоволення вимог заставодержателя, а також зобов'язати ПП «КРОПС» звільнити цілісний майновий комплекс та передати його позивачці.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 12 вересня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 04 серпня 2009 року цілісного майнового комплексу розташованого по АДРЕСА_1 укладений між ПП «Вуддом», найменування якого було змінено на ПП «КРОПС», та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №1141. Визнано недійсним договір про задоволення вимог заставодержателя від 04 серпня 2009 року, цілісного майнового комплексу розташованого по АДРЕСА_1 укладений між ПП «Вуддом», найменування якого було змінено на ПП «КРОПС», та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №1150. 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Задовольняючи позов та визнаючи договори недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що розмір основного зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, становить 100 тис. грн., у той час як вартість переданого в іпотеку майна за даними Херсонського бюро технічної інвентаризації становить 960 131 грн. Тобто, вартість майна перевищує розмір зобов'язання, забезпеченого цим майном, що свідчить про зловмисну домовленість представників при укладенні спірних договорів. Крім того, суд послався на те, що ОСОБА_4, який при укладенні договорів представляв інтереси позивачки, був уповноважений представляти інтереси компанії засновника ПП «КРОПС», що є підставою для висновку про особисту зацікавленість ОСОБА_4 в укладенні спірних договорів.
		Проте з таким висновками судів погодитись не можна.
		Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають. 
		Судами встановлено, що 04 серпня 2009 року ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 01 вересня 2006 року, уклав з ПП «КРОПС» договір іпотеки цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1 а також договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Частиною 1 ст. 232 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
		У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
		Судом першої інстанції не встановлено, чи одержав ОСОБА_4 яку-небудь вигоду від укладення спірних договорів, та чи завдано довірителю шкоду з урахуванням ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», якою встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
		У порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не дали оцінки тому, чи може сам по собі факт передачі в іпотеку майна, вартість якого перевищує розмір основного зобов'язання, бути підставою для висновку про зловмисну домовленість представників та застосування ст. 232 ЦК України, оскільки майновий поручитель у будь-якому випадку відповідає лише у межах заборгованості та вартості іпотечного майна.
		Позивачкою у порушення ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України не надано доказів наявності умислу ОСОБА_4 або його зловмисної домовленості з ПП «КРОПС» стосовно укладення договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які вчинені всупереч її інтересам та загальним засадам цивільного законодавства.
		Апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув та їх не виправив, чим порушив ст. 303 ЦПК України.
		Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України 
		у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково. 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                  О.С. Ткачук                   
		 
		 
		Судді:                       В.С. Висоцької
		 
		 
		М.К. Гримич
		 
		 
		В.О. Савченко
		 
		 
		І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...