Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-15507/11/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 01.02.2013. Зареєстровано: 01.02.2013. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2013.
Дата набрання законної сили: 12.06.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		місто Київ
		 
		29 січня 2013 року                      № 2а-15507/11/2670
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Патратій О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1до1. Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва 2. Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києвіпровизнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва (далі - відповідач-1) щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та зобов'язання повернути помилково сплачений збір. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011 року було відкрито провадження у даній справі.
		Ухвалою від 20.12.2011 року суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління державної казначейської служби України в місті Києві. 
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.05.2010 року придбав автомобіль МІTSUBISHI PAJERO, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується угодою купівлі-продажу від 03.05.2010 року. При реєстрації вказаного автомобіля сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 308,77 грн., що становить 3% від вартості автомобіля (довідка від 13.05.2011). Проте вважає, що обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадках відчуження, а не купівлі автомобілів, що випливає з п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначено перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зазначає, що 15.10.2011 року та 21.12.2011 року звертався до відповідача-1 щодо повернення помилково сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, на що отримав невмотивовану, на його думку, відмову.
		Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали та підтвердили обставини, на які посилається у позовній заяві позивач, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Представник відповідача-1 - управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Відповідно до п.12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03.11.1998 року, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій. Зазначає, що згідно п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», збір сплачується фізичними та юридичними особами при відчуженні легкових автомобілів, не конкретизуючи якою із сторін договору - покупцем чи продавцем, а Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій прямо вказує на обов'язок сплати збору саме особою, яка набуває право власності на автомобіль. Вказує на те, що сплачені позивачем кошти не рахунки відповідача-1 не надходили, а були спрямовані до спеціального фонду Державного бюджету України. Звертає увагу на те, що управління Пенсійного фонду України у в Дніпровському районі міста Києва здійснює контроль за справлянням даного збору, але не є розпорядником даних коштів. 
		З огляду на вищевикладене, відповідач-1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
		 
		Відповідач-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві у поданих суду письмових запереченнях проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що згідно абз.1 та 3 п.5 глави 1 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом ДКУ від 10.12.2002 року №226, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету на підставі заяви платника. При цьому, повернення таких коштів органами Державної казначейської служби України здійснюється за умови надання Головному управлінню Державної казначейської служби пакету належних документів, зокрема, заяви платника, подання управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, платіжних доручень, які підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету. Звертає увагу на те, що позивачем жодним чином не наведено та не доведено, які протиправні дії чи бездіяльність відповідач-2 вчинив по відношенню до нього та яку саме шкоду завдав заявнику, оскільки кошти позивачем були сплачені добровільно. 
		 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду від 08.02.2012 провадження у справі  №2а-15507/11/2670 зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №2а-12484/11/2670.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду від 21.09.2012 провадження у справі №2а-18881/11/2670 було поновлено у зв'язку із усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.
		 
		В судове засідання 23.01.2013 року представник відповідача-2 не з'явився, відповідач-2 був належним чином завчасно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
		Справа, відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в ній доказів.
		 
		Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з підстав наведених нижче.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач 03.05.2010 року на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.2010 року №040985 придбав легковий автомобіль МІTSUBISHI PAJERO, державний номер НОМЕР_1 (а. с. 16).
		При реєстрації придбаного автомобіля позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1308 грн. 77 коп. (3% його вартості), що підтверджується наявною в справі довідкою відділення № 11 АБ «Київська Русь» від 21.12.2011 (а. с. 42). 
		Вважаючи, що обов'язок сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій придбання легкових автомобілів не передбачений вимогами чинного законодавства України, позивач 15.10.2011 року звернувся до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва з заявою про повернення помилково сплачених коштів (а.с. 4). 
		Направлення вказаної заяви на адресу Управління рекомендованим листом підтверджується копією фіскального чека від 15.10.2011 р. (а.с.10). Згідно відповіді на судовий запит Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 23.01.2012 року № 38-07/1-С-1 вказане поштове відправлення було вручено уповноваженій особі управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва 17.10.2011 року (а.с. 55). 
		Як встановлено в судовому засіданні, відповіді на вказану заяву відповідачем-1 надано не було.
		З огляду на неотримання відповіді на подану заяву позивач листом від 21.12.2011 року повторно звернувся до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва з заявою про повернення сплачених коштів (а.с. 40). Зазначений лист був отриманий Управлінням 28.12.2011 року та зареєстрований за вхідним номером №15532/07. 
		Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва листом від 04.01.2012 року №0014/04 повідомило позивача про неможливість повернення коштів, сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на тій підставі, що у випадку придбання автомобіля фізичною особою, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування  сплачується особою, що набуває права власності на легковий автомобіль. Свою відмову відповідач мотивував із посиланням на Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740. 
		Відповідно до п.12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне песнійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03.11.1998 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують вартість автомобіля; органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату збору.
		В даному випадку строк звернення до суду слід рахувати після закінчення строку надання відповіді управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва на заяву позивача про повернення коштів від 15.10.2011 р., а не з моменту сплати ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тому доводи відповіда-1 про пропуск позивачем строку звернення до суду суд вважає безпідставними.
		 
		Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
		 
		Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне страхування визначений в Законі України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400/97-ВР (далі - Закон).
		Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
		Вказана норма Закону покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобіля.
		Відчуження майна відповідно до  пункту 1 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України є однією з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується в Цивільному кодексі України та Господарському кодексі України. 
		В такому самому значенні, на переконання суду, використовується словосполучення «при відчуженні легкових автомобілів» у пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». 
		Крім цього статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця. Зокрема, згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками  збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства,  установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
		Таким чином, логічне та системне тлумачення статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» у його взаємозв'язку з іншими нормами цього Закону, Цивільного та Господарського кодексів України, дає підстави для висновку про те, що законодавець однозначно визначив платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування саме продавців легкових автомобілів, що сплачують його при відчуженні вказаного майна. 
		Відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03 листопада 1998 року, платниками збору на обов'язкове страхування з операцій по відчуженню легкових автомобілів, є особа яка набула права власності на автомобіль.
		Відповідно до п.12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (далі - Порядок, у редакції постанови  КМУ від 3 лютого 2010 року N 202, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством). 
		Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року №9 (далі - Постанова №9) судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
		Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам, враховуючи частину 4 статті 9 КАС України відповідно до якої, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість кого надана Верховною Радою або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тому при вирішенні даного питання пріоритетним є Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
		Таким чином, з аналізу вищевикладених обставин справи вбачається, що обов'язок зі сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності у відповідності до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року, оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили.
		Вищезазначена правова позиція також підтверджена постановою Верховного Суду України від 17 червня 2008 року у справі до Управління Пенсійного фонду України в Кременецькому районі Тернопільської області про повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування.
		Згідно ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
		Крім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду від 16.12.2011 №2a-12484/11/2670 було визнано таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили - пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР - та є нечинним пункт 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740. 
		Відповідно до приписів статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 року постанова Окружного адміністративного суду від 16.12.2011 у справі №2a-12484/11/2670 була залишена без змін. Отже, станом на момент вирішення даного спору постанова Окружного адміністративного суду від 16.12.2011 року, якою встановлено незаконність пункту 12 Порядку № 1740, набрала законної сили. 
		Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких  принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.
		Таким чином, з аналізу викладеного слідує, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством відповідальність за своєчасну та в повному обсязі сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу автомобілів покладалась на продавця автомобіля.
		З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому має право на повернення помилково сплаченої ним суми збору у розмірі 1308,77 грн.
		Щодо позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача-1 щодо не повернення у добровільному порядку сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та зобов'язання відповідача-1 повернути помилково сплачені кошти, суд зазначає наступне.
		Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав.
		Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, зі змінами та доповненнями, основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів; забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою; виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України. 
		Як вбачається з матеріалів справи, сплачені позивачем кошти в сумі 1308 грн. 77 коп. перераховані згідно з довідкою про здійснення платежу готівкою від 21.12.2011 та зараховані на рахунок №31210224700005, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 24140300 «Збір при відчуженні легкових автомобілів». 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. 
		Відповідно до зазначеного вище переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету Пенсійний фонд України є органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24140300. 
		В той же час, згідно з частиною 4 статті 45 Бюджетного кодексу податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
		Згідно з пунктом 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740, суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
		Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України та пункту 5 статті 4 Указу Президента України «Про Положення про Державну казначейську службу України» Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. 
		Отже, Пенсійний фонд України є органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24140300 «Збір при відчуженні легкових автомобілів», однак цей збір зараховується безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, з якого Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів на підставі рішення суду. 
		Таким чином, відповідно до завдань, функції, прав та обов`язків Пенсійного фонду перший відповідач був позбавлений можливості прийняти рішення щодо повернення таких грошових коштів позивачеві. Натомість, суд зазначає, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України. 
		Так, статтею 50 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
		У зв'язку з наведеним, суд звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідача-1 по неповерненню сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та зобов'язання Управління повернути помилково сплачений збір, є неналежним. 
		Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за №1000/7288).
		Згідно пункту 5 вказаного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
		Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету. 
		Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Державного казначейства України, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ, реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), адреси та номера контактного телефону, суми платежу, що підлягає поверненню, способу перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів або готівкою шляхом оформлення чека чи поштовим переказом на адресу, визначену в цій заяві.
		Пунктом 8 Порядку визначено, що заява та/або подання надається до органу Державного казначейства України за місцем зарахування платежу до бюджету (до Державного казначейства України або відповідного територіального органу Державного казначейства України). 
		Як слідує з матеріалів справи, позивачем було подано до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві заяву від 21.12.2011 року з вимогою про повернення сплачених коштів.
		Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві листом від 04.01.2012 року №06-08/48-136 відмовило позивачу у поверненні коштів на підставі недотримання процедури, передбаченої Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 №226, зокрема, відсутність подання управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва.
		Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити  за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод  та  інтересів сторін чи третіх осіб,  про захист яких вони просять.
		З огляду на вищевикладене, з метою повного захисту прав позивача, на підставі частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне обрати той спосіб захисту, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи - стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. 
		Крім того, і практика Вищого адміністративного суду України свідчить про відповідність спірним правовідносинам такого способу відновлення прав позивача при вирішенні даної категорії справ, як стягнення з Державного бюджету України суми помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (ухвала Вищого адміністративного суду України від 27.09.2012 по справі К/9991/43696/12, ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.10.2012 по справі К/9991/2941/12, ухвала Вищого адміністративного суду України від 14.08.2012 по справі К/9991/37029/12).
		Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує здійснені позивачем документально підтверджені витрати Державного бюджету України пропорційно до задоволених позовних вимог.
		З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України в місті Києві на користь ОСОБА_1 сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 308 грн. 77 коп. (одна тисяча триста вісім гривень сімдесят сім копійок). 
		3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. 
		4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна гривня 70 копійок).
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
		 
		          Суддя                                                                                                              Патратій О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...