Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/51/13-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.02.2013. Зареєстровано: 06.02.2013. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2013.
Дата набрання законної сили: 12.03.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		м.Вінниця
		04 лютого 2013 р.                                                                    Справа № 802/51/13-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді:                              Воробйової І.А., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання:            Панченка Т.Д.  
		позивача:                                          Мацюка О.Л.
		представників відповідача:                        Линдюк О.А., Піддубної А.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1   
		до:   управління Пенсійного фонду України у м.Ладижин Вінницької області  
		про: визнання дій протиправними та нечинним повідомлення-розрахунку
		 
		ВСТАНОВИВ :
		           
		До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м.Ладижин Вінницької області про визнання дій протиправними щодо зобов"язання здійснити доплату до мінімального страхового внеску за 2012 рік в сумі 4572,42 грн. згідно повідомлення-розрахунку від 12.12.2012 року  та визнання нечинним повідомлення-розрахунку від 12.12.2012 року про нарахування доплати до мінімального страхового внеску за 2012 рік в сумі 4572,42 грн.
		На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець  20.01.2012 р. та є платником єдиного податку з 20.01.2012 р. Водночас є пенсіонером, якому призначена пенсія за віком. Згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та одержують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Однак, на порушення зазначених положень Закону, управлінням пенсійного фонду безпідставно здійснено нарахування доплати до мінімального страхового внеску у сумі 4572,43 грн. за період з 1.01.12 р. по 31.12.12 р. та зобов'язано сплатити донараховані кошти. Відтак, дії та рішення, оформлене повідомленням - розрахунком, щодо нарахування доплати до мінімального страхового внеску у сумі 4572,42 грн. за 2012 р. є протиправними.
		В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
		Представники відповідача проти заявлених  вимог заперечили, просили відмовити у задоволені позову мотивуючи свою позицію обов'язком позивача сплатити єдиний внесок до пенсійного фонду, а також тим, що оскаржуване повідомлення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено до суду, оскільки є лише носієм певної інформації та не тягне за собою будь-яких юридичних наслідків.
		Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.
		ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 20.01.212 р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно свідоцтва НОМЕР_2 від 28.01.12 р. суб"єкт господарювання ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного податку. Водночас, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 є пенсіонером, якому призначено пенсію за віком.
		Згідно пункту 4 частини першої статі 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні  особи - підприємці,  в тому числі ті,  які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
		При цьому, згідно частини четвертої цієї ж норми, особи,  зазначені  у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
		На думку позивача, норма щодо звільнення фізичної особи  - підприємця від сплати єдиного внеску на нього розповсюджується, оскільки він є пенсіонером за віком, а тому, дії  органу пенсійного фонду щодо зобов'язання здійснити доплату до мінімального страхового внеску є протиправними,  а повідомлення-розрахунок, яким визначено 4572,42 грн. єдиного внеску  слід визнати нечинним.
		Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
		Правові   та   організаційні   засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне   соціальне страхування» (Закон № 2464-VI).
		Згідно частини четвертої статті 25  Закону № 2464-VI територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і   в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
		Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
		Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
		У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
		У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.
		У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
		З аналізу наведених норм вбачається, що документом, за наслідком прийняття якого виникає  обов'язок у платника єдиного внеску  сплатити такий внесок - є вимога про сплату  недоїмки. Отже належним способом захисту має бути, саме оскарження  рішення (вимоги про сплату недоїмки) органу пенсійного фонду, а не дії щодо зобов'язання здійснити доплату до мінімального страхового внеску. Крім того,  самі по собі дії щодо направлення повідомлення-розрахунку не тягнуть за собою жодних наслідків для позивача  щодо сплати єдиного внеску, а отже не порушують права, свободи та інтереси позивача, а відтак не створюють підстав для їх захисту.
		Тому у задоволенні адміністративного позову в частині вимог про визнання протиправними дій щодо зобов'язання здійснити доплату мінімального страхового внеску за 2012  рік в сумі 4572,42 грн., згідно повідомлення - розрахунку від 12.12.12 р. - слід відмовити. 
		Щодо самого повідомлення - розрахунку від 12.12.12 р., то суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.  
		Так, суб'єктом владних повноважень є - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч.1 ст. 3 КАС України).
		Разом з тим, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих  органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і  характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
		Відповідно до пункту 1.4 Наказу Міністерства  юстиції України №  34/5 від 12.04.2005  «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції   України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів» нормативно-правовий акт -  офіційний   письмовий   документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. 
		Що ж  до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
		Повідомлення - розрахунок є документом, який лише інформує особу  про наявність  боргу по мінімальному страховому  внеску,  в той час, коли предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки (застосовані наслідки), в даному випадку -вимога про сплату недоїмки або рішення про застосування штрафних санкцій.
		Отже повідомлення - розрахунок не є юридичною формою  рішення  органу пенсійного фонду органу і само по собі не породжує певних правових наслідків для  позивача, відповідно,  не порушує прав, свобод та інтересів особи (аналогічна позиція викладена й у листі ВАСУ № 1073/11/13-10 від 14.07.11 р.).
		Окрім цього, суд вважає за необхідне вказати на те, що ставлячи питання визнання  «нечинним» повідомлення - розрахунку, позивач невірно вибрав спосіб захисту свого права.
		Такий спосіб захисту (вимога про визнання рішення  нечинним), який випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
		Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності  протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним. (Аналогічна позиція викладена  в постанові Верховного Суду України  від 8.12.2009 у справі за позовом ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" до ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень).
		Відповідно до положень статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України,  прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
		За таких обставин, позовні вимоги в досліджуваній частині задоволеню не підлягають.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно частин  першої та другої статті  71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		За сукупністю вищенаведених обставин суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
		На підставі викладеного та враховуючи  відсутність підстав для  задоволення позовних вимог, витрати  пов'язані з розглядом справи, згідно положень статті 94 КАС України, позивачу  не відшкодовуються.
		Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		В задоволенні позову відмовити.
		 
		Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
		Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		 
		 
		Суддя                                                                      Воробйова Інна Анатоліївна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...