Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1570/1893/2012 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2013. Зареєстровано: 21.02.2013. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2013.
Дата набрання законної сили: 05.02.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		----------------------
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		05 лютого 2013 р.Справа № 1570/1893/2012
		Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В. 
		Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду 
		у складі:
		головуючого  -  Ступакової І.Г.
		суддів             -  Бітова А.І.
		                       -  Милосердного М.М.
		                            при секретарі      -  Посторонка І.Г.
		 
		  розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ЛАЙФФОРМС» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, - 
		  В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Приватне підприємство «ЛАЙФФОРМС» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання нечинним   податкового повідомлення-рішення №0000112301 від 07 березня 2012 року.
		 
		 Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року адміністративний позов Приватного підприємства «ЛАЙФФОРМС»  задоволений у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси   №0000112301 від 07 березня 2012 року.
		  В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		  Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з  наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що в період з 21 лютого 2012 року по 27 лютого 2012 року відповідачем було проведено перевірку позивача на підставі наказу від 20 лютого 2012 року № 218 про проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «ЛАЙФФОРМС» по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками ТОВ «Сатєра» за період з 01 березня 2010 року по 30 листопада 2010 року, ПП «Дана-Даблью» за період з 01 грудня 2010 року по 31 березня 2011 року.
		За результатами вищезазначеної   перевірки відповідачем складено акт № 930/23-1/34552862 від 27 лютого 2012 року, в висновках якого зазначено про порушення позивачем: - п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198   Податкового кодексу України та відповідно встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 128,184,3 грн. за період з 01 березня 2010 року по 31 березня 2011 року.
		На підставі вказаного акту перевірки від 27 лютого 2012 року відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2012 року №0000112301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 128184 грн. 30 коп..
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наступного.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 січня 2010 року між позивачем та ТОВ «Сатєра» було укладено договір поставки №04/01, відповідно до якого постачальник - ТОВ «Сатєра», зобов'язується виготовити із власних матеріалів чи із матеріалів замовника - ПП «ЛАЙФФОРМС», товар, відповідно до замовлень та зразків, затверджених замовником. Замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
		На підтвердження виконання умов вищезазначеного   договору, позивачем надані видаткові накладні; акт здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 24 вересня 2010 року; податкові накладні; рахунки-фактури; товаро-транспортні накладні.
		Також,   01 грудня 2010 року між позивачем  та ПП «Дана-Даблью» укладено договір поставки №10/0112, відповідно до якого постачальник - ПП «Дана-Даблью», зобов'язується передати у власність замовника   - ПП «ЛАЙФФОРМС», товар, відповідно до ассортименту, кількості та ціні, яка зазначається у рахунках-фактурах та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
		На підтвердження виконання умов вище зазначеного   договору, позивачем надані податкові накладні; видаткові накладні; акти   виконаних робіт; товаро-транспортні накладні.   
		Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
		Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України,  право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
		-   дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
		- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
		  Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. 
		           В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників ТОВ «Сатєра» та ПП «Дана-Даблью»  товарів та послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. 
		           Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		           З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. 
		           Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України. 
		Між тим, отримані позивачем документи (видаткові накладні; акти здачі-прийомки виконаних робіт (послуг); податкові накладні; рахунки-фактури; товаро-транспортні накладні), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які   видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.
		В свою чергу відповідачем не спростовано, що на момент складення ТОВ «Сатєра» та ПП «Дана-Даблью»  податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваному повідомленні - рішенні, вказані контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.
		Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «Сатєра» та ПП «Дана-Даблью»  не спрямовані на реальне настання правових наслідків. 
		Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 
		Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 
		Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. 
		Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. 
		Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «Сатєра» та ПП «Дана-Даблью»  з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо, оскільки сама по собі відсутність вказаних умов не може свідчити про фіктивність господарських операцій, адже підприємства - постачальники можуть здійснювати реальні торгові операції та надавати відповідні послуги і необов'язково мають бути виробником товару. 
		В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.
		Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальників товарів (послуг) суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій. 
		Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин  апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
		  У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року залишити без змін. 
		Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
		 
		                                    Повний текст судового рішення виготовлений 06 лютого 2013 року.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий: 
		 
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...