Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2108/3234/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2013. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2013.
Дата набрання законної сили: 26.02.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		             
		  Справа № 2108/3234/2012 
		  Провадження № 2/654/31/2013 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		 15.02.2013  року                                                                                           м. Гола Пристань                                               
		                                                                                                                             
		Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:
		головуючої судді - Охтень А.А., 
		при секретарі - Данилевич В.П., 
		розглянувши у судовому засіданні у приміщенні Голопристанського районного суду Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною реєстрацію шлюбу та заповіту, визнання права власності на домоволодіння у порядку спадкування, визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3. Незадовго до своєї смерті, він, будучи хворою людиною з тяжким діагнозом, уклав  шлюб з ОСОБА_2. Після цього, перебуваючи в шлюбних відносинах з відповідачкою всього два місяці, він заповів їй все своє майно. Після з'ясування цієї обставини та зрозумівши всю тяжкість ситуації, за сприяння позивачки було складено новий заповіт, за яким 2/3 частин майна померлого відходило на користь ОСОБА_2, а 1/3 - діставалась у спадок позивачці. Під час спілкування з батьком позивач замітила, що дії її батька не відповідали його волевиявленню та були вчинені під примусом відповідачки починаючи з реєстрації шлюбу та подальшого укладення односторонніх правочинів. В зв'язку з цим, просила суд визнати недійсним шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнати недійним заповіт складений ОСОБА_3, визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування буд. АДРЕСА_1, який належить померлому ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного вище будинку. 
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги уточнив та доповнив, зокрема додатково просив визнати недійсним заповіт від 22.12.2011р., визнати частково недійним заповіт від 05.03.2012р., а також покласти на відповідача всі судові витрати пов'язані з розглядом справи. В обґрунтування цих вимог на ряду з вищевикладеним також зазначив, що 
		протягом тривалого часу аж до лютого 2011 року померлий ОСОБА_3 проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 Нажаль, через сильну хворобу чоловіка, остання змушена була поїхати на заробітки за кордон. У серпні 2011 року, ОСОБА_3 познайомився з відповідачкою, яка знаючи про його стан здоров'я та матеріальне забезпечення, скориставшись відсутністю громадянської дружини, ввійшла до нього в довіру та шляхом психологічного тиску та подавлення його волі змусила укласти з нею юридичний шлюб та після його реєстрації зареєструвалася в будинку чоловіка. Такі дії відповідачки представник позивача вважає умисне направленими на укладення фіктивного шлюбу, оскільки в її вчинках відсутній намір створити сім'ю з всіма правами та обов'язками, що витікають із цього. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		          Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі та пояснила, що укладений між нею та ОСОБА_3 шлюб носив вільне волевиявлення двох сторін. Ніякого тиску на нього вона не здійснювала, навпаки він сам наполягав на реєстрації шлюбу та з цією метою пішов до лікарні взяти довідку про стан його здоров'я. Позивачка з батьком спілкувалася рідко, лише коли довідалася про те, що він одружився почала телефонувати сусідам. Матеріальної допомоги йому не надавала, грошей не висилала. Приїхала коли стан ОСОБА_3 погіршився та потрібно було вирішувати питання про спадщину. Однак, під час всього періоду хвороби догляд за ОСОБА_3 здійснювала вона, слідкувала за його охайністю та самопочуттям. Просила залишити позовні вимоги без задоволення.
		Представник відповідача в судовому засіданні додав, що заявлені вимоги є безпідставними та будуються лише на домислах позивача, крім цього жодними належними доказами не підтверджені. В зв'язку з цим, просив у задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю.
		Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши та вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного:
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. 
		Із матеріалів справи встановлено, що 19 жовтня 2011 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1.
		Відповідно до ч.2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
		                     Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
		                          Згідно з ч. 4 ст. 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших   підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		                          Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст. 21 СК України).
		                          Згідно з ч. 1 ст. 29 СК України орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити наречених з їхніми правами та   обов'язками   як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.
		                          Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
		                          Згідно із ст.37 СК України шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами першої - третьою статті 39 цього кодексу, а також якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду. 
		                          Згідно з ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
		                     Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним.
		                          Зі змісту шлюбно-сімейних правовідносин, поняття шлюбу, а також положень СК України та  постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання його причини, ведення господарства подружжям, набуття спільного майна, наскільки цим шлюбом порушено права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин, а також інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
		          В судовому засіданні під час розгляду справи було встановлено, що протягом семи років (з 2005р. по 2011 рік) ОСОБА_3 проживав спільно з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. 
		           13 жовтня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були повінчані в церкві м. Гола Пристань, Херсонської області. 
		          Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_4 пояснювала, що разом з ОСОБА_3 вони проживали у гарних відносинах, вона дбала про нього, вели спільне господарство, зробили капітальний ремонт, провели до будинку газ. Шлюб офіційно не реєстрували, оскільки вважали, що в їхньому віці  це не є необхідним соціальним обов'язком. У 2011 році вона захворіла, ОСОБА_3 також хворів, грошей не вистачало, пенсії не платили, тому вона вирішила поїхати до Іспанії на заробітки. ОСОБА_3 не заперечував, так як вони домовились, що будуть підтримувати відносини та й надалі  спілкуватися між собою. Про його новий шлюб дізналася вже в 2012 році, намагалася зустрітися з ним, однак відповідачка її до нього не пустила. Причини укладення шлюбу ОСОБА_3 з іншою жінкою пояснити не може, оскільки відносини між ними не погіршувались та він ніколи не бажав офіційної реєстрації. 
		          На розгляд суду була надана довідка з Голопристанської ЦРЛ, зі змісту якої встановлено, що з 17.12.2009 року ОСОБА_3 перебував на диспансерному обліку в Херсонському обласному онкодиспансері та онкокабінеті Голопристанської ЦРЛ з діагнозом злоякісне новоутворення нижньо-антрального відділу прямої кішки з інвазійним ростом в клітчату та лімфатичні вузли бризжейки Т4 N1Mo IV ст. ІІ КГ. 
		          Крім цього, в показах свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 містяться твердження про те, що їм відомо було про тяжкий хворобливий стан ОСОБА_3 та про його страх залишитися в такому безпорадному стані самому. Зокрема свідок ОСОБА_8 пояснювала, що приблизно у вересні місяці почула розмову між ОСОБА_3 та відповідачкою, за якою остання шляхом шантажу покинути його вимагала укласти з нею шлюб. 
		З приводу відносин між подружжям, свідки зазначали, що ОСОБА_2 постійно здійснювала тиск на ОСОБА_3, закривала його в будинку на цілий день, забороняла спілкуватися з сусідами та товаришами, вимикала мобільний телефон та не дозволяла розмовляти з донькою, умисно приносила йому алкогольні напої, не доглядала за ним, кормила напівфабрикатами швидкого приготування «Мівіна», внаслідок чого, останній сильно схуд та втратив цікавість до життя. Крім цього, в присутності ОСОБА_2, ОСОБА_3 боявся розмовляти, просив не приїздити та не приходити до нього, пояснюючи це тим, що дружина буде сваритися. Не хотів викликати її гнів та створювати конфліктні ситуації пояснюючи це її тяжким характером. 
		Також із матеріалів справи було встановлено, що тривалість шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 складала всього півроку, до моменту реєстрації подружжя було знайомим лише три місяці та спільно не проживали. Проживання разом та реєстрація відповідачки в будинку ОСОБА_3 була проведена після укладення шлюбу. Спільним господарством вони не займалися, майно в період шлюбу придбане не було, створення повноцінної сім'ї подружжя не планувало. 
		На підставі вищевикладеного, враховуючи відомості про особливості взаємних відносин подружжя та встановлені обставини, з'ясування яких є обов'язковим для визнання шлюбу фіктивним, суд виходячи з об'єктивної точки зору вважає, що в судовому засіданні було доведено наміри ОСОБА_2 укласти шлюб з ОСОБА_3 без реального бажання створити сім'ю та набути права і обов'язки подружжя, а тому укладений шлюб слід визнати фіктивним на підставі ч. 2 ст. 40 Сімейного Кодексу України. 
		           22 грудня 2011 року ОСОБА_3 було складено заповіт за яким все своє майно він заповів своїй дружині - ОСОБА_2. 
		          Згідно заповіту складеного 05 березня 2012 року, ОСОБА_3 заповів 2/3 всього свого майна дружині - ОСОБА_2, а іншу 1/3 частину доньці - ОСОБА_1. 
		          Позивачка та її представник вважають, що вказані правочини були вчинені під впливом примусу та без вільного волевиявлення батька позивача, в зв'язку з чим просили визнати перший із них недійсним, а другий частково недійсним в частині спадку відповідачки. 
		          Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		          Згідно приписів ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		          Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. (ч. 1 ст. 1235 ЦКУ). Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому (ч. 1 ст. 1236 ЦКУ).
		          Відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦКУ, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		          На підтвердження заявлених вимог в судовому засідання були допитані в якості свідків наступні особи:
		          Так, будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка, позивачка ОСОБА_1 пояснювала, що постійно розмовляла по телефону з ОСОБА_3 Починаючи з грудня місяця мова батька погіршилася, він слабнув, став кволим та невеселим. У лютому вона приїхала до нього та під час розмови він їй сказав, що хоче виправити свою помилку та змінити заповіт. Розповідав, що не розуміє яким чином та чому так сталося. Коли відповідачка дізналася про намір змінити заповіт, то почала скандалити та кричати. З її реакції було зрозуміло, що вона не хоче змінювати його. Також батько жалівся на те, що часто не пам'ятає того, що з ним відбувалося напередодні. При появі ОСОБА_2, батько мінявся на очах, ставав зовсім іншою людиною. Вважає, що відповідачка подавила волю ОСОБА_3 та примусово принудила його скласти заповіти. 
		          Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що являється внуком померлого та часто спілкувався з дідусем по телефону. В розмовах, раніше дід завжди розпитував його про роботу та сімейне життя, але останнім часом цікавість до цих питань у нього зникла. У лютому приїжджав до діда разом зі своєю дівчиною, однак він був закритий та вони не змогли до нього потрапити. Спілкувалися через вікно та він переляканим голосом казав, щоб не намагалися до нього зайти. Через неділю приїхали знову, дід знаходився в дуже хворому стані, постійно лежав та не вставав. Під час перебування в його будинку та спілкуванні з ним склалося таке враження, що дід чогось боїться та постійно хвилюється, ніби не може щось розповісти без своєї дружини.
		          Свідок ОСОБА_10 дала аналогічні покази тим, що були надані  свідком ОСОБА_9
		          Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні також висловлювала свою думку за якою вважає, що ОСОБА_3 уклав шлюб не зі своєї волі, оскільки він раніше ніколи не виявляв бажання одружуватись, так як боявся, що при одруженні його майно отримає дружина, а він бажав, щоб все дісталося його донці та неодноразово на цьому наголошував в розмовах з сусідами. Також вважає, що заповіт був складений під тиском ОСОБА_2.
		          Свідок ОСОБА_6 розповіла, що десь в жовтні місяці 2011 року особисто розмовляла з ОСОБА_3 та він їй розповідав, що проживає з жінкою та не знає як її позбутися. Також говорив, що все його майно повинна отримати донька, але боявся, щоб цього не почула ОСОБА_2. 
		          Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснювала, що приблизно в листопада-грудні 2011 року їй зателефонувала позивачка та попросила провідати батька, оскільки сама вона додзвонитися до нього не може. Прийшовши до нього, свідок дала ОСОБА_3 свій телефон для розмови з донькою та будучи присутньою при вказаній розмові чула, як ОСОБА_3 просив ОСОБА_1 приїхати, оскільки хотів зробити на неї заповіт. Аналогічні даним показам були надані й покази свідком ОСОБА_11  
		          Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні розповідала, що раніше ОСОБА_3 був гарною та охайною людиною, любив порозмовляти з сусідами, завжди гордився своєю донькою та казав, що все своє майно відпише їй. Проте останнім часом він дуже змінився, ослаб, став погано розмовляти, були проблеми з пам'яттю, став байдужим до всього.  
		Відповідно до ст.  225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). 
		Судом було призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої встановлено, що момент підписання заповітів 22.12.2011 г. і 05.03.2012 г. ОСОБА_3 виявляв ознаки органічного й афективного патопсихологічного симптомокомплексів; внаслідок наявних у нього порушень психічних процесів, стану, властивостей особистості (слабість, підвищена стомлюваність; сповільненість психічних процесів; когнітивні порушення: «загальмованість», «плутався», «відсутність логіки», непослідовність; порушення пам'яті; подавлений настрій; тривога, занепокоєння, страх; зниження вольової активності, слабовілля; підвищена сугестивність, пасивна підпорядкованість) з ознаками деградації особистості (неохайний вид, не стежив за своєю зовнішністю, уживання спиртних напоїв, зниження рівня спонукань), необхідністю сторонньої допомоги, умов мікросоціального оточення (обмеження соціальних контактів; напруженість взаємин з ОСОБА_2, «острах» ОСОБА_2, «тиск» з боку ОСОБА_2; залежність від ОСОБА_2) не міг у повному ступені розуміти характер своїх дій, не міг керувати ними, передбачити їхні наслідки.
		Згідно ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Таким чином оцінюючи докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання заповітів недійсними знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню. 
		Також ч. 4 ст. 1254 ЦК України передбачено, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. 
		Зважаючи на те, що висновком експертизи було встановлено неспроможність  ОСОБА_3 у повному ступені розуміти характер своїх дій, керувати ними та  передбачати їхні наслідки на момент укладення заповіту від 22.12.2011р та від 05.03.2012р. (ст. 225 ЦКУ), суд вважає, що скасуванню підлягають обидва оспорювані правочини.   
		З приводу заявлених позивачем вимог про визнання відповідачки такою, що втратила право на проживання з буд. АДРЕСА_1, суд приходить до висновку, що в цій частині слід відмовити виходячи з наступного. 
		Так, право на житло того із подружжя, який у зв'язку зі вступом в недійсний шлюб оселився в житловому будинку (квартирі), які належать на праві приватної власності другому з подружжя або іншим членам сім'ї цього подружжя, або державній (комунальній) власності, то це питання повинно вирішуватись за правилами Цивільного кодексу, оскільки воно не урегульоване ні Сімейним, ні Житловим кодексами. 
		В зв'язку з цим, виселення повинно проводитись на підставі ст. 16, 391 ЦК України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. 
		Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. 
		В судовому засіданні було встановлено, що на даний час позивачка не є власником житлового будинку АДРЕСА_1, а тому не може ставити вимогу про виселення відповідачки з вказаного майна, в зв'язку з чим  суд вважає, що вказана вимога на даній стадії є передчасною.
		Не підлягає задоволенню й вимога щодо визнання права власності за позивачкою на 2/3 частини спірного будинку, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 1257 у разі недійсності заповіту спадкоємець, який був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. 
		Тобто, позивачка має право звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 в загальному порядку на підставі ст. 1261 ЦК України. 
		На підставі вищезазначеного, беручи до уваги всі обставини справи та їхнє правове значення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. 
		Керуючись ст. ст. 10, 11, 16, 60, 88, 209, 212, 214-215, ЦПК України, суд, -
		 
		в и р і ш и в:
		 
		Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голопристанського районного управління юстиції Херсонської області від 19.10.2011 року, актовий запис № 179.
		Визнати недійсним заповіт, складений 22.12.2011 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2.
		Визнати недійним заповіт, складений 05.03.2012 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 2/3 частин майна, ОСОБА_1 - 1/3 частина майна.
		В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. 
		Суддя: А.  А.  Охтень

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...