Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 20/249-39/440-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2013. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  20/249-39/440-2012 18.02.13
		За позовом   Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Подгорнова Сергія Максимовича 
		до                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича  компанія "Невський проспект"       
		про         стягнення 1 390 536,00 грн.  компенсації за матеріальну шкоду та вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цвигун"
		                                                                                                                                            Суддя  Гумега О.В.  
		Представники:
		від позивача      не з'явився
		від відповідача  не з'явився
		 
		                                                           ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
		 
		Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Подгорнов Сергій Максимович (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича компанія "Невський проспект" (відповідача) про стягнення 1 390 536,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду та вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун".
		Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що на підставі Угоди від 01.11.2002 р., укладеної між компанією "Foreign Languages Press" (володільцем майнових прав автора) та позивачем, останній набув виключних майнових прав на використання шляхом перекладу на російську мову, видавництва та продажу на російській мові твору "Meridian Qigong - Transmitting Qi along the Meridian", автор Лі Дін, у всьому світі протягом п'яти років, починаючи з 01.11.2002 р. Позивач реалізував набуті за вищевказаною угодою права шляхом перекладу книги Лі Дін "Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian" (в перекладі позивача - "Меридианная гимнистика"), її видання під псевдонімом Цзі Хуа та продажу.
		19.03.2007 р. позивач придбав книгу Анастасії Миколаївни Семенової "Лечимся дома", опубліковану Видавничою компанією "Невський проспект", на стор. 254 якої пропонуються до продажу книги наведеного видавництва через фірми (сайти), що зазначені в якості представництв видавництва. Позивач стверджує, що, зокрема, з сайтів www. chaconne.ru, www. atlant-shop.com. через Інтернет пропонується до продажу книга "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавнича компанія "Невський проспект", яка є перекладом книги Лі Дін "Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian", що свідчить про порушення ексклюзивних прав позивача на переклад, видавництво та продаж вказаної книги.
		За даними позивача, відповідач через свої представництва в м. Києві та через Інтернет-сайти здійснює продаж виданої з порушенням авторських прав позивача книги "Китайский цигун", чим обмежує продаж книги позивача "Меридианная гимнистика", а також перешкоджає видавництву та розповсюдженню інших книг позивача з серії "Традиционные практики Китая", завдає шкоди його діловій репутації позивача, спричиняє матеріальну та моральну шкоду позивачу та вважається позивачем проявом недобросовісної конкуренції з боку відповідача. На думку позивача, вказані дії відповідача є порушенням його авторських прав, що дає йому підстави вимагати захисту своїх авторських прав у судовому порядку, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду про стягнення 1 390 536,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду та вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун".
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. (суддя Палій В.В.) порушено провадження у справі № 20/249, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 15.11.2011 р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р., на підставі ст.ст. 20, 86 Господарського процесуального кодексу України, задоволено самовідвід судді Палія В.В., справу № 20/249 передано керівнику апарату суду для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.
		За розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 03.11.2011 р. № 04-1/1329, у зв'язку із задоволенням самовідводу судді Палія В.В. відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. по справі № 20/249 був призначений повторний автоматичний розподіл даної справи.
		За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 20/249 передано на розгляд судді Картавцевій Ю.В. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. (суддя Картавцева Ю.В.) провадження у справі № 20/249 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. у  справі № 20/249 скасовано,  справу  № 20/249 передано  на  розгляд  Господарського  суду  міста  Києва.
		Розпорядженням  керівника  апарату  суду  від 28.09.2012 року  № 04-1/926   призначено   повторний  автоматичний розподіл справи №20/249, за результатами якого справу передано  на розгляд  судді  Гумезі  О.В.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012  року прийнято  справу №  20/249 до провадження судді Гумеги О.В., присвоєно її № 20/249-39/-2012, розгляд справи призначено на 19.11.2012  року о 10:00 год.  
		Судом встановлено, що відповідач по справі є нерезидентом. Інформація про наявність представництва позивача на території України відсутня.
		З матеріалів, наданих позивачем, вбачається, що адреса реєстрації відповідача наступна: 198095, Российская Федерация, г. Санкт-Петербург, ул. Маршала Говорова, д. 29.
		Відповідно до статті 125 ГПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. 
		Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
		За таких обставин, про розгляд справи відповідача належить повідомляти в порядку, передбаченому міжнародним договором.
		Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (дата прийняття: 15.11.1965 р., дата набуття чинності: 01.12.2001 р.), учасниками якої є Україна та Росія, передбачено певний порядок вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах через визначені Державою Учасницею відповідні Центральні Органи з метою доведення до відома їх одержувачів у належний строк.
		Відповідно до ст. 1 Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
		Ст. 11 даної Конвенції встановлено, що Конвенція не забороняє двом чи більше Договірним державам домовлятися про встановлення з метою вручення судових документів інших шляхів передачі ніж ті, які передбачені в попередніх статтях і зокрема безпосередніх зносин їх відповідними органами.
		Особливий порядок надання правової допомоги встановлено Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р.,учасниками якої є Україна та Росія (дата підписання Україною 20.03.1992 р., набрання чинності для України 19.12.1992 р.).
		Відповідно до статті 5 вказаної Угоди компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
		З огляду на зазначене,  ухвалою  Господарського  суду  міста  Києва  від  01.10.2012  року  позивача  було зобов'язано надати суду в термін до 15.10.2012 року три примірники нотаріально засвідченого перекладу російською мовою ухвали № 20/249-39/-2012 від 01.10.2012 року з метою її направлення відповідачу в порядку, передбаченому ст. 5 Угоди про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, через Арбітражний суд Санкт-Петербурга і Ленінградської області (191015, Санкт-Петербург, Суворовский проспект д.50-52).
		На виконання  вимог  ухвали  Господарського  суду  міста  Києва  від 01.10.2012 року позивач  22.10.2012  року  через  відділ  діловодства  суду   надав  нотаріально  засвідчений   переклад  ухвали від 01.10.2012 р.  в  трьох  примірниках,  а також  просив  зазначити  в якості адреси відповідача: 190121, м. Санкт-Петербург,  пр. Римського-Корсакова, 59. Клопотання  позивача  судом  задоволено. 
		23.10.2012  року  Господарський  суд  міста  Києва  направив   доручення  про  вручення  документів  відповідачу до Арбітражного суду Санкт-Петербурга і Ленінградської області.
		В  судове  засідання,  призначене  на  19.11.2012  року,  представники  сторін  не  з'явилися.
		Позивач  був  належним  чином  повідомлений  про  час  та  місце  розгляду  справи  з  огляду  на  те, що  ним  подавався  до  суду  нотаріально  засвідчений   переклад  ухвали від 01.10.2012  року.
		Відповідач  в  судове  засідання 19.11.2012 р.  не  з'явився,  доказів  на  виконання  вимог  ухвали  суду  від 01.10.2012  року  суду  не  надав.
		Докази  того,  що  відповідач  станом  на  19.11.2012  року  був  належним  чином  повідомлений  про час  та  місце  розгляду  справи,  у суду були відсутні,  рівно як були відсутні докази виконання Арбітражним судом Санкт-Петербурга і Ленінградської області доручення  про  вручення  документів  відповідачу.
		Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів. 
		За таких обставин, в зв'язку з неявкою представників позивача та  відповідача в судове засідання 19.11.2012 р., а також необхідністю отримання від Арбітражного суду Санкт-Петербурга і Ленінградської області інформації щодо виконання судового доручення у справі № 20/249-39/440-2012, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2012 р. розгляд справи відкладено на  18.02.2013 р.  о 10:00 год., зобов'язано позивача надати суду в термін до 03.12.2012 року три примірники нотаріально засвідченого перекладу російською мовою ухвали № 20/249-39/-2012 від 19.11.2012 року з метою її направлення відповідачу в порядку, передбаченому ст. 5 Угоди про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, через Арбітражний суд Санкт-Петербурга і Ленінградської області (191015, Санкт-Петербург, Суворовский проспект д.50-52).
		На  виконання  вимог  ухвали  Господарського суду міста Києва від 19.11.2012 року позивач  04.12.2012  року  через  відділ  діловодства  суду   надав  нотаріально  засвідчений  переклад  ухвали від 19.11.2012 р.  в  трьох  примірниках.
		10.12.2012  року  Господарський  суд  міста  Києва  направив   доручення  про  вручення  документів  відповідачу до Арбітражного суду Санкт-Петербурга і Ленінградської області.
		07.02.2012 р. через відділ діловодства суду отримано від Арбітражного суду Санкт-Петербурга і Ленінградської області документи на виконання судового доручення, зокрема, Определение Арбитражного суда Санкт-Петербурга и Ленинградской области от 13.11.2012 г. по делу № А56-64637/2012, Подтвердждение о вручении документов от 06.11.2012 г. Згідно наведених документів вбачається, що на виконання судового доручення, відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича компанія "Невський проспект" було повідомлено про судове засідання 06.11.2012 р. шляхом направлення телеграм за адресами, вказаними у судовому дорученні: 1) 198095, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, вул. Маршала Говорова, буд. 29; 2) 195298, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, пр. Косыгина, буд. 26, корп. 1, кв. 149; 3) 190121, Российская  Федерация, г. Санкт-Петербург, пр. Римского-Корсакова, буд. 59. Однак представник відповідача в судове засідання 06.11.2012 р. не з'явився. Враховуючи, що Арбітражним судом Санкт-Петербурга і Ленінградської області були вчинені всі можливі заходи для повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича компанія "Невський проспект" та виконання судового доручення Господарського суду міста Києва, Арбітражний суд Санкт-Петербурга і Ленінградської області визначив вважати судове доручення Господарського суду міста Києва про вручення документів неможливим.
		В  судове  засідання,  призначене  на  18.02.2013  року,  представники  сторін  не  з'явилися.
		Позивач  був  належним  чином  повідомлений  про  дату, час  та  місце  судового розгляду справи, оскільки ним  подавався  до  суду  нотаріально  засвідчений   переклад  ухвали від 19.11.2012  року, якою розгляд справи відкладено на 18.02.2013 р. о 10:00 год. 
		При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв та повідомлень щодо поважності причин своєї відсутності в судовому засіданні 18.02.2013 р. 
		Крім того, матеріалами справи також підтверджується, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв (клопотань) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує заявлені ним у позовній заяві № б/н від 31.10.2011 р. позовні вимоги.
		Представник відповідача в судове засідання, призначене на 18.02.2013 р., також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 01.10.2012 р. та від 19.11.2012 р. не виконав, відзив на позов та будь-які заяви або клопотання від відповідача до суду не надходили.
		Згідно п.п. 3.9 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. 
		Судом встановлено, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду, зокрема, матеріали по виконанню Арбітражним судом Санкт-Петербурга і Ленінградської області судового доручення Господарського суду міста Києва у відповідності до ст. 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
		Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Отже, оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також беручи до уваги наявність в матеріалах справи доказів належного повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 18.02.2013 р. без участі представників обох сторін та за наявними матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду спору.
		Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.02.2013 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України. 
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва
		 
		                                                                 ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено загальні способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Наведений у статті 16 ЦК України перелік способів захисту не є вичерпним, оскільки дана стаття містить припис про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, а стаття 20 ГК України - положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом. 
		Частиною 1 статті 432 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. У частині другій згаданої статті 432 ЦК України визначено способи захисту права інтелектуальної власності.
		Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
		Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Подгорнов Сергій Максимович (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича компанія "Невський проспект" (відповідача) про стягнення 1 390 536,00 грн. компенсації за матеріальну шкоду та вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун".
		У якості підстави заявлених позивних вимог позивач вказує на те, що відповідач порушує його авторські права, оскільки опосередковано розповсюджує через фірми (сайти), що зазначені в якості представництв відповідача, контрафактну книгу "Китайський цигун", яка є перекладом книги Лі Дін "Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian" (в перекладі позивача - "Меридианная гимнистика"), виключні права на яку були передані позивачу.
		Як встановлено судом, відповідач по справі є нерезидентом, юридичною особою, створеною за законодавством Російської Федерації, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича компанія "Невський проспект" № 124514 (т. 1, а.с. 39).
		Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. 
		Згідно ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 
		У відповідності до ст. 37 Закону України від 23.06.2005,  № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав. 
		Згідно п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України від 23.06.2005,  № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" однією з підстав визначення підсудності справ судам України є те, що дія або подія, яка стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
		В спірному випадку позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач пропонував до продажу контрафактну книгу "Китайський цигун" через сайти, які досліджувались у м. Києві та вказані в книзі відповідача, придбаній в м. Києві. На думку позивача, підставою його звернення з позовом до суду стало порушення відповідачем авторських прав позивача шляхом опосередкованого розповсюдження в м. Києві, тобто на території України, контрафактної книги "Китайський цигун", яка є перекладом книги, виключні права на яку належать позивачу. Зокрема, позивач вказує, що контрафактна книга продавалась в м. Києві Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Даценко Анатолієм Івановичем, на підтвердження чого надає довідку за підписом останнього від 12.04.2006 р., а також, безпосередньо в контрафактній книзі пропонувалось купувати цю та інші книги в м. Києві у фірми "Орфей-1" - офіційного представника відповідача, що підтверджується копією сторінки контрафактної книги, наведене ж, в свою чергу, свідчить про порушення норм Закону України "Про авторське право і суміжні права" та дає право на судовий захист на території України, зокрема, шляхом подання позову до Господарського суду міста Києва.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - це примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
		Згідно п.п. а), б), д), ж) ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: 
		- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; 
		- піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; 
		- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав; 
		- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. 
		Враховуюи вищевикладені правові норми та обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд прийшов до висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в господарських судах України, що узгоджується з висновком постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 р. по справі № 20/249, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. про припинення провадження у справі № 20/249 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
		Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, на підтвердження порушення його авторських прав відповідачем та недобросовісної конкуренції з боку останнього, послався на наступні докази:
		- інформацію на стор. 254 книги Анастасії Миколаївни Семенової "Лечимся дома", опубліковану Видавничою компанією "Невський проспект", згідно якої пропонуються до продажу книги наведеного видавництва через фірми (сайти), що зазначені в якості представництв видавництва, зокрема, є посилання на сайти www. chaconne.ru та www. atlant-shop.com (т. 1, а.с. 20);
		- фіскальний чек № 99100 від 19.03.2007 р. та товарний чек № 1 від 19.03.2007 р. на підтвердження придбання позивачем книги Анастасії Миколаївни Семенової "Лечимся дома" в м. Києві, пл. Слави, 1 в ТЦ «Навігатор», магазин «Буква» (ЗАТ «МКС Буква») (т. 1, а.с. 21);
		- протокол від 30.03.2007 р., складений на підставі Договору № ЕХ003 від 29.03.2007 р. між ПП «Денсофт» (Виконавець) та СПДФО Подгорновим Сергієм Максимовичем (Замовник), про фіксацію матеріалів, які містяться на сайтах http://www. chaconne.ru та http://www. atlant-shop.com для попередження їх знищення, пошкодження, модифікації, блокування доступу до них та забезпечення можливості Замовнику використовувати дані матеріали в якості письмових доказів в суді. Зокрема, наведеним протоколом підтверджується, що в результаті огляду вказаних сайтів встановлено пропонування до продажу книги "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавнича компанія "Невський проспект" (т. 1, а.с. 22-26);
		- акт від 30.03.2007 р., складений на підставі Договору № ЕХ003 від 29.03.2007 р. між ПП «Денсофт» (Виконавець) та СПДФО Подгорновим Сергієм Максимовичем (Замовник), про фіксацію матеріалів, які містяться на сайтах http://www. chaconne.ru та http://www. atlant-shop.com (пропонування до продажу книги "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавнича компанія "Невський проспект") на матеріальних носіях CD-R, серійний № НR 10J605045546F10 (т. 1, а.с. 27);
		- довідку від 12.04.2006 р., видану Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Даценко Анатолієм Івановичем, згідно якої останній підтверджує продаж ним з березня 2004 р. по червень 2005 р. книги "Китайський цигун", автор Лі Дін, видавництво "Невський проспект", а також відсутність даної книги у продажу на час складання довідки (т. 1, а.с. 32); 
		- копію роздруківки пропозиції книги "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавничої компанії "Невський проспект" від компанії "Софія, видавництво" (т. 1, а.с. 33);
		- копію сторінки книги "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавничої компанії "Невський проспект", із зазначенням представників наведеного видавництва, зокрема, фірми "Орфей-1" - офіційного представника відповідача в м. Києві (т. 1, а.с. 34);
		- копії сторінок книги Лі Дін "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавнича компанія "Невський проспект" (т. 1, а.с. 36-38);
		- Угоду від 01.11.2002 р., укладену між Видавництвом літератури на іноземних мовах (Китайська Народна Республіка) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Подгорновим Сергієм Максимовичем, про надання позивачу виключного права на переклад, видавництво та продаж, зокрема, твору "Meridian Qigong - Transmitting Qi along the Meridian", автор Лі Дін, російською мовою у всьому світі протягом п'яти років, починаючи з 01.11.2002 р. (т. 1, а.с. 30-31);
		- копії сторінок книги Лі Дін "Меридианная гимнистика" в перекладі позивача (під псевдонімом Цзі Хуа) (т. 1, а.с. 40-41);
		- копії веб-сторінок з поточною ціною продажу книги Лі Дін "Меридианная гимнистика" (т. 1, а.с. 42,43).
		Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем не подав та не надіслав.    
		Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
		До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 ГК України).
		Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
		Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
		До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать літературні та художні твори, які, в свою чергу, є об"єктами авторського права (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України).
		Відповідно до вимог, встановлених ст. 426 ЦК України, використання об'єкту права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкту права інтелектуальної власності. 
		Згідно ст. 435 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. 
		Закон України "Про авторське право і суміжні права" охороняє, зокрема, особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право.
		Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 
		1) право на використання твору; 
		2) виключне право дозволяти використання твору; 
		3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 
		4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 
		Також, у частинах 1 - 3 статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: 
		а) виключне право на  використання твору; 
		б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. 
		Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. 
		Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. 
		Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема,  відтворення творів, переклади творів, розповсюдження творів шляхом першого продажу тощо.
		Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми, зокрема, авторське право на використання цих об'єктів авторського права лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
		У вищенаведеній статті Закону України "Про авторське право і суміжні права" також визначено, що розповсюдженням об'єктів, зокрема, авторського права є будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.
		Статтею 443 Цивільного кодексу України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України Про авторське право і суміжні права автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. 
		Згідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про авторське право і суміжні права автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону. 
		По матеріалам справи судом встановлено, що 01.11.2002 р. між Видавництвом літератури на іноземних мовах (Китайська Народна Республіка) (далі - Правовласник) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Подгорновим Сергієм Максимовичем (далі - Видавець, позивач) була укладена угода, відповідно до п. 1 якої Правовласник надає Видавцю виключне право на переклад, видавництво та продаж Творів російською мовою у всьому світі протягом п'яти років, починаючи з 01.11.2002 р. (надалі - Угода від 01.11.2002 р.).
		Творами, права на які передаються за наведеною угодою, є:
		1. Taiji Qigong Twenty Eight Steps, by Professor Li Ding & Mr Bambang  Sutomo, Foreing Languages Press, Beijing, 1988;
		2. Meridian Qigong - Transmittihg Qi along the Meridian, by Li Ding, Foreing Languages Press, Beijing, 1993 (надалі - Твір, разом - Твори).
		У преамбулі Угоди від 01.11.2002 р. зазначено, що Правовласник на час укладання даної угоди в Китаї являється володільцем авторського права та видавцем Творів на англійській мові.
		Таким чином, з огляду на наведені правові норми та укладену між позивачем та Правовласником Угоду від 01.11.2002 р., суд прийшов до висновку, що протягом п'яти років з 01.11.2002 р. позивачу належало виключне право на переклад, видавництво та продаж російською мовою у всьому світі твору Meridian Qigong - Transmittihg Qi along the Meridian, by Li Ding, Foreing Languages Press, Beijing, 1993. 
		При цьому Угода від 01.11.2002 р. станом на час вчинення відповідачем спірного порушення авторських прав позивача, не була змінена або перероблена, була чинною, оскільки протилежне не спростовується матеріалами справи. 
		Чинність Угоди від 01.11.2002 р. станом на час розгляду спору по суті судом не досліджувалась, оскільки порушення відповідачем авторських прав позивача відбувались в межах п'ятирічного періоду, протягом якого позивачу належало виключне право на переклад, видавництво та продаж російською мовою у всьому світі твору Meridian Qigong - Transmittihg Qi along the Meridian, by Li Ding, Foreing Languages Press, Beijing, 1993. До того ж, відповідно до п. 52 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", якщо правова охорона об'єкта авторського права чи суміжних прав на момент подання позову припинена з передбачених законом підстав, то вимога про стягнення збитків або виплату компенсації може бути заявлена особою, яка на момент вчинення правопорушення була суб'єктом майнових прав інтелектуальної власності на відповідний об'єкт.
		У відповідності до Угоди від 01.11.2002 р. позивач у 2003 році реалізував набуті за вищевказаною угодою права шляхом перекладу книги Лі Дін "Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian" (в перекладі позивача - "Меридианная гимнистика"), її видання під псевдонімом Цзі Хуа та продажу, що підтверджується матеріалами справи.
		Втім, матеріали справи містять докази на підтвердження того, що у період дії виключних авторських прав позивача, відповідачем було здійснено видавництво та пропонування до продажу книги «Китайський цигун», автор Лі Дін (Видавнича компанія «Невський проспект»), яка є перекладом книги Лі Дін «Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian», що свідчить про порушення ексклюзивних прав позивача на переклад, видавництво та продаж вказаної книги. 
		Зокрема, з копії сторінки книги «Китайський цвигун», автор Лі Дін, Видавнича компанія «Невський проспект», вбачається, що дана книга підписана до друку 05.03.2003 р., а з копії сторінки книги Анастасії Миколаївни Семенової «Лечимся дома», опублікованої Видавничою компанією «Невський проспект» (на стор. 254 якої пропонуються до продажу книги наведеного видавництва через фірми (сайти), що зазначені в якості представництв видавництва, зокрема, через сайти www. chaconne.ru та www. atlant-shop.com) вбачається, що дана книга підписана до друку 06.03.2006 р.
		Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи протоколу від 30.03.2007 р. та акту від 30.03.2007 р., які складені на підставі Договору № ЕХ003 від 29.03.2007 р. між ПП «Денсофт» (Виконавець) та СПДФО Подгорновим Сергієм Максимовичем (Замовник), зафіксовано матеріали, які містяться на сайтах http://www. chaconne.ru та http://www. atlant-shop.com, якими підтверджується пропонування до продажу книги «Китайський цигун», автор Лі Дін, Видавнича компанія «Невський проспект» станом на час їх складання - 30.03.2007 р.
		При цьому суд зазначає, що при дослідженні наданих позивачем доказів, зокрема, копій роздруківок з веб-сторінок сайтів www. chaconne.ru та www. atlant-shop.com, судом враховано, що веб-сторінки з огляду на положення частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є електронними документами, які не можуть бути доставлені в суд, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи. Відтак, з урахуванням частини першої статті 32, частини першої статті 36 ГПК України та з урахуванням конкретних обставин даної справи, в матеріалах якої містяться вищезазначені протокол від 30.03.2007 р. та акт від 30.03.2007 р., в яких спеціально уповноваженими особами в межах їх компетенції за встановленою формою зафіксовано факт пропонування до продажу книги «Китайський цигун», автор Лі Дін, Видавнича компанія «Невський проспект» на сайтах http://www. chaconne.ru та http://www. atlant-shop.com, відповідні веб-сторінки та протокол і акт від 30.03.2007 р. приймаються судом у якості належних доказів на підтвердження порушення відповідачем авторських прав позивача. Вищенаведене узгоджуєься з правовою позицією Вищого господарського суду України, що викладена в п. 46 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", щодо доказової сили роздруківок інтернет-сторінок (web-сторінок).
		Напроти, надані позивачем довідка Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Даценко Анатолія Івановича від 12.04.2006 р. та копія роздруківки пропозиції книги "Китайський цигун", автор Лі Дін, Видавничої компанії "Невський проспект" від компанії "Софія, видавництво" судом до уваги не приймаються, так як позивач не надав суду доказів, які б підтверджували факт того, що Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Даценко Анатолій Іванович та компанія "Софія, видавництво" являються офіційними представниками відповідача.
		Фактично матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності розповсюдження ним (шляхом опосередкованого пропонування до продажу) книги "Китайський цигун", автор Лі Дін (Видавнича компанія "Невський проспект"), яка є перекладом книги Лі Дін "Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian", а тому суд дійшов висновку про відсутність у відповідача дозволу на розповсюдження наведеного Твору, виключні права на переклад, видавництво та продаж якого російською мовою у всьому світі відповідно до Угоди від 01.11.2002 р. належали позивачу, що, в свою чергу, підтверджує факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача. 
		Таким чином, факт порушення відповідачем виключних майнових прав позивача як суб'єкта авторського права є доведеним.  
		Відповідно п.п. а), б), д) ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням, зокрема, авторського права, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення; вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" контрафактним примірником твору, фонограми, відеограми є примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням, зокрема, авторського права, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
		Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 51 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
		Способи цивільно-правового захисту авторського права визначенні статтею 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
		Відповідно до змісту вищенаведеної статті Закону України "Про авторське право і суміжні права", зокрема, при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права мають право: а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право чи створюють загрозу його порушення; б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу його порушення; г) подавати позови, зокрема, про виплату компенсацій; з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права. 
		Згідно з п.п. г) абз. 1 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.  
		Згідно з п.п. д) абз. 1 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цього права.
		Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача. 
		Відповідно до статей 16, 432 ЦК України одним із способів захисту прав є стягнення компенсації за порушення авторського права і суміжних прав.
		У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що при вирішенні відповідних спорів, судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав.
		Згідно пункту 51 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", при вирішенні спорів про виплату компенсації господарським судам слід мати на увазі таке.
		Компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.
		Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації (підпункт 51.2 пункту 51).
		У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
		Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.
		У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення (підпункт 51.3 пункту 51).
		Позивач в обґрунтування заявленого розміру компенсації в сумі 1 390 536,00 грн. посилається на норми ІV розділу Цивільного кодексу Російської Федерації, які регламентують питання захисту авторських прав, зокрема, статтю 1301 наведеного кодексу, згідно якої визначений порядок розрахунку компенсації за порушення виключних авторських прав. Позивач, з посиланням на вказану статтю зазначає, що правовласник, зокрема, має право вимагати на власний вибір від порушника замість відшкодування збитків виплати компенсації у двократному розмірі вартості екземплярів твору, а також позивач здійснює розрахунок компенсації за наступною формулою: кількість екземплярів контрафактної продукції х 2 х роздрібну ціну легально виданого екземпляра Твору - 12000 екз. х 2 х 217,00 руб. (235,00 руб. - роздрібна ціна книги позивача в РФ, зокрема, в магазині Московський будинок книги, а 217,00 грн. - в Інтернет магазині OZON.RU) = 5 208 000,00 руб., що за курсом станом на 31.10.2011 р. (дата звернення з даним позовом до суду) 2,67 грн. за 10,00 руб. становить 1 390 536,00 грн.
		Здійснюючи розрахунок суми компенсації на підставі норм права Російської Федерації, позивач зазначив, що в законодавстві України відсутня пряма норма розрахунку компенсації у зв'язку з порушенням виключних авторських прав, а існують тільки загальні положення про необхідність дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України), про необхідність врахування обсягу порушення та (або) намірів відповідача (Закон України "Про авторське право і суміжні права"), а також існують підзаконні акти, які носять рекомендаційний характер. Позивач послався на норму ч. 4 ст. 4 ГПК України, у відповідності до якої господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав, а також вказав, що основним ринком збуту російськомовної літератури є Російська Федерація, контрафактна книга видана російським видавництвом, а власне позивач є власником виключних прав на твір у всьому світі, в т.ч. в Російській Федерації, до того ж, на думку позивача, законодавство в галузі авторських прав України та Російської Федерації в силу історичних обставин є близькими між собою.
		Суд не погоджується із вищенаведеними доводами позивача щодо можливості здійснення розрахунку суми компенсації на підставі норм права Російської Федерації, з огляду на наступне.
		Згідно ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 
		У відповідності до ст. 37 Закону України від 23.06.2005,  № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав. 
		До того ж, в спірному випадку підставою звернення позивача з позовом до суду стало порушення відповідачем авторських прав позивача шляхом опосередкованого розповсюдження саме в м. Києві, тобто на території України, контрафактної книги "Китайський цигун", яка є перекладом книги, виключні права на яку належать позивачу. Та саме на цьому наголошено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 р. по справі № 20/249, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. про припинення провадження у справі № 20/249 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
		Щодо порушення авторських прав на території Російської Федерації, суд вважає за необхідне зазначити про наявність у позивача права на звернення за його захистом відповідно до чинного законодавства Російської Федерації.
		Суд вважає, що чинне законодавство України визначає порядок здійснення розрахунку суми компенсації, виходячи при цьому з конкретних обставин спірного правопорушення і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
		До того ж, згідно спеціального закону в області авторських прав і суміжних прав -  Закону України "Про авторське право і суміжні права" (абз. 3 ч. 2 ст. 52), при визначенні компенсації, слід враховувати обсяги порушення та (або) наміри відповідача. 
		Крім того, при здійсненні розрахунку суми компенсації, позивач не був позбавлений моживості взяти до уваги чинні на час його звернення з позовом до суду Рекомендації Президії Вищого господарського суду України № 04-5/1107 від 10.06.2004 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" та врахувати при здійсненні розрахунку суми компенсації тривалість здійсненого відповідачем порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір своїх збитків як потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. 
		Таким чином, суд не вважає здійснений позивачем розрахунок суми компенсації, який побудований на нормах права іноземної держави, належним, а розмір компенсації, яку просить стягнути позивач доведеним та обґрунтованим. При цьому судом також враховано наступне.
		Згідно зі ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 
		Як передбачено статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
		Проте, всупереч зазначеним вимогам, позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження визначеного позивачем розміру компенсації в сумі 1 390 536,00 грн., у зв'язку з чим суд вважає вказану суму необґрунтованою та такою, яка не підтверджується належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.
		В той же час, виходячи з фактичних обставин справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, судом встановлено факти пропонування до продажу та розповсюдження відповідачем Твору без дозволу позивача на території України, з порушенням виключних майнових авторських прав останнього, при цьому можливості відновлення попереднього стану в спірному випадку не існує.
		Судом також враховано, що основною метою і призначенням цивільно-правової відповідальності є поновлення майнового стану потерпілої особи і міри відповідальності не повинні бути спрямовані на її збагачення за рахунок порушника прав. 
		Визначаючи  розмір  компенсації до стягнення,  суд  виходив  з  того, що компенсація,  яка  підлягає  стягненню повинна бути адекватною порушенню та  розраховуватися  з  урахуванням  загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
		За наведених обставин, суд, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідне стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 10-ти мінімальних заробітних плат, що на день прийняття рішення складає 11470,00 грн, враховуючи при цьому встановлений судом факт порушення відповідачем виключних майнових прав позивача як суб'єкта авторського права, а також те, що мінімальний розмір компенсації не може бути меншим 10-ти мінімальних заробітних плат. Так, згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 року №5515-VI станом на 01.01.2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1147,00 грн. При цьому судом враховано, що відповідно підпункт 51.3 пункту 51 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" при визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.
		Крім того, позивач звернувся до суду з вимогою про вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун".
		За змістом п.п. д) абз. 1 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суду надано право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав.
		В ході судового розгляду судом встановлено факт порушення відповідачем авторського права позивача, натомість вимога позивача про вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун" задоволенню не підлягає з огляду на наступне:
		Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що вибір способу судового захисту прав інтелектуальної власності, включаючи такі, як вилучення та знищення товарів і матеріалів, введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знарядь, що використовувалися для виготовлення таких товарів, здійснюється особою, якій належить право інтелектуальної власності. Водночас перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.
		Судом також встановлено, що звертаючись з вимогою про вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун" позивач жодним чином не вказує, у якого саме суб'єкта господарювання належить вилучати з продажу контрафактну книгу "Китайський цигун" - у відповідача та/або третіх осіб, а рівно не вказує докази на підтвердження наявності станом на час звернення з позовом до суду в розпорядженні цих осіб контрафактних книг "Китайський цигун". Також позивач жодним чином не вказує і на обсяги до вилучення контрафактної книги "Китайський цигун", а також не вказує місця знаходження у продажу вказаної контрафактної книги, яка належить до вилучення, тощо. Крім того, судом також враховано, що на момент прийняття рішення у даній справі позивач не надав доказів належності йому автрських прав на книгу Лі Дін "Meridian Qigong- Transmitting Qi along the Meridian" (в перекладі позивача - "Меридианная гимнистика").
		Таким чином, беручи до уваги необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення та з огляду на недоведеність та необґрунтованість заявленої позивачем вимоги "про вилучення з продажу контрафактної книги "Китайський цигун"", суд  прийшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення, а тому в позові в цій частині відмовляє.
		Відповідно до ст. 49 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній станом звернення позивача з даним позовом до суду), державне мито та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. "Про державне мито" (в редакції, чинній станом на час звернення позивача з позовом до суду), від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами, що випливають, зокрема з авторського права.
		Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 (була чинна станом на час звернення позивача з позовом до суду) передбачено, що для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору) (п. 13 наведеної Інструкції).
		Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони,  господарський  суд   має  право покласти  на  неї  державне мито  незалежно   від результатів  вирішення  спору. 
		Отже, оскільки позивач станом на час звернення до суду був звільнений від сплати державного мита, державне мито, а рівно в витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, підлягають стягненню в доход державного бюджету з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Позивачем у позовній заяві заявлені як майнові, так і немайнові вимоги до позивача. 
		Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р (була чинна станом на час звернення позивача з позовом до суду), позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками встановленими для позовів немайнового характеру.
		Розміри ставок державного мита із позовних заяв, що подаються до господарських судів України, станом на час звернення позивача з позовом до суду були встановлені Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито", пп. а) та б)  п. 2 ст. 3 якого було визначено, що розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, становить 1% ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Виходячи з викладеного та з огляду на часткове задоволення майнових вимог позивача, з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету України 114,70 грн. державного мита (11470,00 грн./100= 114,70 грн. за вимогу майнового характеру) та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
		 
		Керуючись ст.ст. 4, 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85,116 ГПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ: 
		 
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича  компанія "Невський проспект" (198095, Российская Федерация, г. Санкт-Петербург, ул. Маршала Говорова, д. 29, ідентифікаційний код 7805186456) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Подгорнова Сергія Максимовича (02225, м. Київ, вул. Бальзака, 26А, кв. 130, ідентифікаційний номер 2173220216) 11470 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят) гривень 00 коп. компенсації.
		4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича  компанія "Невський проспект" (198095, Российская Федерация, г. Санкт-Петербург, ул. Маршала Говорова, д. 29, ідентифікаційний код 7805186456) 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до Державного бюджету України.
		5.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		6.   Видати накази. 
		 
		Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		 
		Повне рішення складено 22.02.2013 р.     
		 
		Суддя                                                                                                                  Гумега О. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...