Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5017/592/2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2013. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2013.
Дата набрання законної сили: 27.02.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
		 "27" лютого 2013 р.                                                                                    Справа № 5017/592/2012  
		 
		Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
		Головуючого суддіСибіги О.М.суддівКорсака В.А. (доповідача), Костенко Т.Ф.
		розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012у справігосподарського суду Одеської областіза позовомпрокурора м. Одеси в інтересах держави в особі  Одеської міської ради,  Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю  в Одеській областідо1)          товариства з обмеженою відповідальністю "Кінкан", 2)    товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С", 3)    виконавчого комітету Одеської міської радипровизнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності,  знесення об'єкту самочинного будівництва,  звільнення самовільно зайнятої земельної ділянкиза зустрічним позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С"до1)          Одеської міської ради, 2)           Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській областіпровизнання права власності
		в судовому засіданні взяли участь  представники :
		-          - позивача-1не з'явився 
		- позивача-2не з'явився-          - відповідача-1не з'явився-          - відповідача-2не з'явився-          - відповідача-3не з'явився
		-          - Генеральної прокуратури УкраїниЛук'яненко В.В.В С Т А Н О В И В:
		В лютому 2012 року прокурор м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Кінкан", товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С", виконавчого комітету Одеської міської ради, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 7  535, 1 кв.м., що знаходиться у будинку № 28/1 по вул. Віце-адмірала Азарова у м. Одесі та договір про внесення змін №1 від 13.04.2011 з моменту укладення; визнати недійсним свідоцтво про право власності товариства з обмеженою відповідальністю „Кінкан" на вказане нежитлове приміщення; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю „Кінкан" знести самовільно збудований об'єкт нерухомості - паркінг, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1, загальною площею 7  535, 1 кв.м.; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю „Кінкан" та товариство з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, загальною площею 0, 8878 га, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1, кадастровий номер 5110137500:23:005:0002, вартістю 22  606 228, 96 грн. (з урахуванням уточнення позовних вимог,                          т. 2., а. с. 47). 
		 
		В липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" подало зустрічну позовну заяву про визнання права власності на вищезазначене майно на підставі статей 16, 209, 210, 328, 334, 657 Цивільного кодексу України.
		Рішенням господарського суду Одеської області від 01.10.2012 (головуючий Меденцев П.А., судді Погребна К.Ф., Гут С.Ф.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 (головуючий             Туренко В.Б., судді Бандура Л.І., Поліщук Л.В.) у справі № 5017/592/2012  у задоволенні позовних вимог відмовлено. Провадження у справі за зустрічним позовом припинено. 
		Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити. В обґрунтування поданої скарги скаржник посилається на те, що           товариство з обмеженою відповідальністю "Кінкан" здійснило самочинне будівництво на земельній ділянці, право користування якою належним чином не оформлено. На думку скаржника, будівля дворівневого паркінгу не відповідає усім технічним та будівельним нормам.
		Сторони не скористались правом, наданим статті 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
		 
		Розпорядженням секретаря судової палати від 22.02.2013 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -               Сибіга О.М., судді - Корсак В.А., Костенко Т.Ф. для розгляду справи                               № 5017/592/2012  господарського суду Одеської області.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконкому Одеської міської ради № 545 від 24.05.2007 та рішенням Одеської міської ради № 1972-V від 05.10.2007 товариству з обмеженою відповідальністю "Кінкан" надано дозвіл на проектування та будівництво дворівневого паркінгу за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28-а, надана згода на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, площею 0, 89 га в Приморському районі за вказаною адресою для подальшого проектування та будівництва дворівневого паркінгу і благоустрою території. Зазначені рішення є чинними.
		 
		У березні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кінкан" повністю завершило роботи із будівництва нежитлової будівлі дворівневого паркінгу у відповідності до погодженого проекту, який відповідає вимогам будівельних норм та правил, нежитлова будівля дворівневого паркінгу знаходиться у належному технічному стані. Збереження та подальша експлуатація дворівневого паркінга технічно можлива, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, яка проводилась в межах господарської справи № 6/36-10-802. 
		 
		Рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2010, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 у справі № 3/54-10-3032 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кінкан" визнано право власності на нежитлову будівлю дворівневого паркінгу загальною площею 7 535, 1 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1.
		 
		29.10.2010 виконавчим комітетом Одеської міської ради товариству з обмеженою відповідальністю "Кінкан" видано свідоцтво серії САС № 914887 про право власності на нежитлову будівлю дворівневого паркінгу загальною площею            7 535, 1 кв. м., що розташована за вищевказаною адресою.
		В подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2011, рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2010 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 скасовано, справу направлено на новий розгляд. За результатом нового розгляду, рішенням господарського суду Одеської області від 03.06.2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.08.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2011 у справі № 3/54-10-3032 в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Кінкан"  про визнання права власності, відмовлено.
		11.04.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Кінкан" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця нежитлове приміщення загальною площею 7 535, 1 кв. м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1, а покупець прийняв і оплатив вартість цього майна. 13.04.2011 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна.
		Право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" на вказаний об'єкт зареєстровано комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 13.04.2011, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 29658478.
		Рішеннями Одеської міської ради № 1298-VI від 20.09.2011, № 1669-VI від 23.12.2011 товариству з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 6443 га, за вищезазначеною адресою для експлуатації та обслуговування нежилої будівлі паркінгу товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" для продажу.
		16.02.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" (покупець) та Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради (замовник) укладено договір про оплату авансового внеску за викуп земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1. На виконання умов даного договору товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" перерахований авансовий внесок у розмірі 1  148  415, 78 грн.
		Заявлений до суду позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області мотивований тим, що товариство з обмеженою відповідальністю „Кінкан" незаконно зайняло земельну ділянку комунальної власності і побудувало на ній дворівневий паркінг, що на думку прокурора, є самочинним будівництвом. Позовні вимоги обґрунтовані статтями 331, 376, 655, 658 Цивільного кодексу України та статтями 125, 212 Земельного кодексу України.
		 
		Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" про визнання права власності, мотивований тим, що спірне майно набуте ним на законних підставах, а саме на підставі виконаного сторонами договору купівлі-продажу від 11.04.2011. Позивач вважає себе добросовісним набувачем спірного майна і в обґрунтування своїх вимог посилається на статті 16, 328, 334 Цивільного кодексу України.
		 
		Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.
		 
		Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		 
		Позивач не був стороною оспорюваного договору та не перебував із відповідачами у зобов'язальних відносинах.
		 
		Посилання прокурора на те, що на момент укладення 11.04.2011 спірного договору купівлі-продажу у товариства з обмеженою відповідальністю „Кінкан" не існувало права власності на дворівневий паркінг є необґрунтованими, оскільки за товариством з обмеженою відповідальністю "Кінкан" було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю дворівневого паркінгу загальною площею 7535,1 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1 на підставі свідоцтва про право власності від 29.10.2010, яке було видано виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Приморської райдержадміністрації від 29.10.2010 № 1205, а не на підставі скасованого судового рішення від 30.07.2010 у справі № 30-3/54-10-3032, як стверджує прокурор, про що зазначено в самому свідоцтві про право власності. Вказане розпорядження райдержадміністрації не визнано недійсним.  
		 
		Відповідно до пункту 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5,  державна реєстрація прав - це офіційне визнання прав і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.  
		 
		Таким чином, припинення права власності на нерухоме майно, як і виникнення права власності, підлягає обов'язковій державній реєстрації.
		 
		В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що на момент укладання оспорюваного правочину право власності на нежитлову будівлю дворівневого паркінгу було припинено у встановленому законом порядку. 
		 
		За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
		 
		Стосовно вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності,  колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарського суду про те, що така вимога не відповідає способам захисту прав, передбачених чинним законодавством, оскільки спірне свідоцтво не породжує жодних прав та обов'язків. 
		 
		Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним лише правочину.
		 
		Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		 
		Видача свідоцтва про право власності передбачена пунктом 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. 
		 
		З аналізу вищенаведених норм випливає, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.
		 
		Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, відмовивши позивачу у задоволенні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності.
		 
		Вимога щодо знесення товариством з обмеженою відповідальністю "Кінкан" самовільно збудованого об'єкту нерухомості - дворівневого паркінгу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1, загальною площею 7535, 1 кв. м., заявлена прокурором м. Одеси до товариства з обмеженою відповідальністю „Кінкан", тоді як власником нерухомості є товариство з обмеженою відповідальністю "Ремус-С".
		 
		Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		 
		Частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотного відхилення  від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		 
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні  господарського суду Одеської області перебувала справа № 6/36-10-802 за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про визнання за Одеською міською радою права власності на нежитлову будівлю дворівневого паркінгу за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28-а. Рішенням господарського суду Одеської області від 11.10.2010, яке не оскаржено ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, у позові відмовлено (т. 1, а. с. 143-145). При розгляді вказаної справи була проведена судова будівельно-технічна експертиза, відповідно до висновку № 7053/8491 якої встановлено, що дворівневий паркінг за вищевказаною адресою, основною площею 7535,1 кв. м., відповідає вимогам будівельних норм та правил, нежитлова будівля дворівневого паркінгу знаходиться у належному технічному стані. Збереження та подальша експлуатація дворівневого паркінга технічно можлива.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що вимога про знесення товариством з обмеженою відповідальністю „Кінкан" спірного нежитлового приміщення, яке йому не належить, не підлягає задоволенню з огляду на вищевикладене. 
		 
		Що стосується вимоги про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю „Кінкан" та товариства з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у її задоволенні, виходячи із наступного.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
		 
		У пунктах 3.1., 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 (із змінами і доповненнями) зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. 
		 
		З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 Цивільного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають. 
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами договору купівлі-продажу від 11.04.2011, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Кінкан" та товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С",  товариство з обмеженою відповідальністю „Кінкан"  передало у власність товариству з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" нежитлову будівлю, яка була фактично передана останньому за актом приймання-передачі від 13.04.2011. Враховуючи дану обставину, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що вимога до товариства з обмеженою відповідальністю „Кінкан" про звільнення самовільно зайнятої ділянки є необґрунтованою, оскільки останній на момент вирішення спору не має жодного відношення до спірної земельної ділянки.
		 
		Відносно заявленої вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С", колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Враховуючи наявність договору купівлі-продажу від 11.04.2011, акту приймання передачі від 13.04.2011, рішення Одеської міської ради № 1298-VI від 20.09.2011 про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю        „Ремус-С" на розробку проекту землеустрою, рішення Одеської міської ради              № 1669-VI від 23.12.2011 про затвердження проекту землеустрою, наявність всіх погоджувальних документів по проекту землеустрою, а також договору про оплату авансового внеску за викуп земельної ділянки і внесення авансу за вказаним договором, твердження прокурора про те, що товариство з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" займає спірну земельну ділянку самовільно спростовується вищевикладеним.  
		 
		Крім того, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. 
		 
		Відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки, у зв'язку з чим  в таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають. 
		 
		Примусове звільнення земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, право власності на які оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані статтею 41 Конституції України.
		 
		Стосовно зустрічного позову, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" набуло право власності на дворівневий паркінг на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення укладеного 11.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлачем М.А. № 698.
		 
		Право власності на спірний об'єкт зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" у встановленому порядку комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 13.04.2011, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 29658478.
		 
		Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
		 
		Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, відповідно до статті 392 цього Кодексу.
		 
		Виходячи з правового аналізу вищенаведених правових норм, позовна вимога щодо визнання права власності, зокрема, на нерухоме майно може бути заявлене до особи, яка не визнає або оспорює таке право позивача. Разом з тим, право власності повинно підтверджуватися відповідними правовстановлюючими документами, на підставі яких у встановлених законом випадках проводиться реєстрація права власності.
		 
		Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується, як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема, майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації останнім свого права власності.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем за зустрічним позовом - товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С". надані належні докази, які підтверджують його право власності на спірне майно.
		 
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що в даних правовідносинах відносно права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" на нежитлове приміщення паркінгу, не вбачається спору, оскільки не доведено, яким чином відповідачі це оспорюють або не визнають, тому відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
		 
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування, відсутні.
		 
		Стосовно доводів, як викладені скаржником в касаційній скарзі слід зазначити наступне.
		В своїй касаційній скарзі скаржник посилається на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Кінкан" здійснило самочинне будівництво на земельній ділянці, право користування якою належним чином не оформлено. На думку скаржника, будівля дворівневого паркінгу не відповідає усім технічним та будівельним нормам. 
		Проте, попередніми судовими інстанціями встановлено, що будівля дворівневого паркінгу відповідає вимогам будівельних норм та правил, перебуває у належному технічному стані, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, яка проводилась в межах господарської справи № 6/36-10-802. Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" розроблено та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також укладено договір про оплату авансового внеску за викуп земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Віце-адмірала Азарова, 28/1 з Одеським міським управлінням земельних ресурсів. На виконання умов даного договору товариством з обмеженою відповідальністю „Ремус-С" перерахований авансовий внесок.
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Керуючись статей 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 у справі № 5017/592/2012 залишити без змін.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.М. Сибіга  
		 
		 
		С у д д і                                                                               В.А. Корсак 
		 
		 
		                                                                                          Т.Ф. Костенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...