Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-4569св13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А
		іменем    україни
		 
		 
		20 березня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                   Гвоздика П.О.,
		 
		суддів:                             Євтушенко О.І.,                                   Журавель В.І.,                         
		 
		                                                   Завгородньої І.М.,                   Іваненко Ю.Г.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - інспекція державного технічного нагляду Івано-Франківської ОДА, про визнання договору дарування недійсним, 
		за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2012 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, укладеного 26 листопада 2010 року між відповідачами, за яким ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_4 в дарунок бульдозер марки ДЗ-ПО(Т-ІЗО), 1996 року випуску. 
		Посилалося на те, що договір є недійсним через його фіктивність, на що вказує те, що договір укладений у період розгляду судом справи за позовом позивача про стягнення з дарувальника, солідарно з іншими двома боржниками, заборгованості в розмірі 3 969 192 грн, що свідчить про укладення договору з метою уникнення звернення стягнення на вищезазначене майно для погашення боргу. Інші обставини, що вказують на фіктивність договору, є заниження дійсної вартості майна, що є предметом договору, та укладення його між близькими родичами. Позивач просив, на підставі статей 234, 626, 717 ЦПК України визнати договір дарування недійсним та зобов'язати Інспекцію державного технічного нагляду Івано-Франківської ОДА провести зміну власника з ОСОБА_3 на ОСОБА_4
		 
		Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2012 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року залишено без змін.
		 
		У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. 
		 
		Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, уклавши оспорюваний договір дарування, реалізував своє право власника на розпорядження майном.
		 
		Проте погодитись із такими висновками судів не можна, тому, що суди дійшли до них з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 
		 
		Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають. 
		 
		Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. 
		 
		У разі, якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним. 
		 
		Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний. 
		 
		Відповідно до Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року, згідно зі статтями 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд повинен дати оцінку таким доводам позивача.
		 
		Як вбачається зі змісту ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною п'ятою ст. 203 ЦК України.
		 
		Відповідно ч. 5 ст. 203 ЦК України однією з необхідних загальних вимог для чинності правочину є те, що правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Відповідно положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).
		 
		Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. В разі визнання договору недійсним дарунок повертається дарувальнику.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. 
		 
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин, а також вирішення питання про правову норму, що підлягає до них застосуванню, є обов'язком суду під час ухвалення рішення. 
		 
		Однак сама по собі вказівка позивачем у позовній заяві конкретної норми закону не обмежує суд тільки цією нормою з огляду на підстави позову, пояснення заявника та доведені ним обставини. 
		 
		Суди на зазначені положення закону уваги не звернули, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у постанові № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не врахували.
		 
		На порушення вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема не встановили, які правовідносини виникли між сторонами (на підставі договору позики, договору купівлі-продажу чи на підставі двох угод), не дали належної оцінки наданим сторонами доказам.
		 
		Суд не звернув увагу на те, що рішенням від 24 грудня 2010 року з відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стягнута сума заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2008 року, не з'ясовано, коли придбано спірне майно - бульдозер - та на які кошти.
		 
		З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору. 
		 
		Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України, а справа − передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		 
		у х в а л и л а :
		 
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. 
		 
		Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2012 року скасувати. 
		 
		Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий: П.О. Гвоздик Судді О.І. Євтушенко   В.І. Журавель  І.М. Завгородня  Ю.Г. Іваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...