Р І
Ш Е Н
Н Я
І М
Е Н Е
М У К
Р А Ї
Н И
09 лютого 2009 року
м. Рівне
Колегія суддів судової палати з цивільних
справ апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого
судді -- Оніпко О.В.
суддів - Шеремет А.М., Шимківа С.С.
з участю секретаря судового засідання - Омельчук А.М.,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу
за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 01
грудня 2008 року у справі за позовом дочірнього підприємства
“Житлово-експлуатаційного ремонтно-будівельного управління” товариства з
обмеженою відповідальністю “Рівненський МЖК” доОСОБА_1 про стягнення
заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 1019 грн. 40 коп., -
в с т
а н о в и
л а :
Рішенням Рівненського міського суду
від 01 грудня 2008 року частково задоволено позовні вимоги дочірнього підприємства
“Житлово-експлуатаційного ремонтно-будівельного управління” товариства з
обмеженою відповідальністю “Рівненський МЖК” доОСОБА_1 про стягнення
заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 1019 грн. 40 коп..
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь
позивача кошти в сумі 623 грн. 97 коп. в погашення заборгованості оплати за
житлово-комунальні послуги та 81 грн. судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду,
ОСОБА_1. подав на нього апеляційну скаргу в якій зазначає, що висновки суду не
відповідають обставинам справи, судом першої інстанції допущено порушення норм
матеріального права.
Він своєчасно попередив позивача про
розірвання договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової
території у зв”язку з укладенням 01 вересня 2006 року такого договору з ОСББ
“Терен”.
Суд не врахував, що позивачем не
виконано вимоги ст. 20 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги”, оскільки він до 01
січня 2006 року не привів укладений 01 січня 2003 року договір у відповідність
із вказаним вище Законом. У зв”язку з цим даний договір втратив чинність.
Частиною 1 ст. 19 ЗУ “Про
житлово-комунальні послуги” встановлено, що відносини між учасниками договірних
відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних
засадах.
.................................................................................................................................................
Справа
№ 22-185 Головуюча в 1 інстанції - Музичук Н.Ю.
Категорія № 43
Доповідач - Шимків С.С.
Судом помилково застосовано
положення ст. 10 ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Позивач безпідставно утримував у
себе на балансі будинок АДРЕСА_1, де проживає відповідач, з 02 серпня 2006 року
по 21 люте 2008 року, оскільки товариство “Терен” подало заяву про передачу
йому на баланс будинку ще 02 серпня 2006 року.
Просить скасувати оскаржуване судове
рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників
процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку
апеляційний суд перевіряє законність і
обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної
скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Кожна сторона зобов”язана довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,
вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на
основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на
підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні.
Проте, суд першої інстанції вказаних
вимог закону не виконав.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову,
суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не розірвав у
встановленому порядку договір від 01 січня 2004 року № 20 про участь у витратах
на утримання будинку та прибудинкової території то він зобов”язаний на підставі
ст. 10 ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду” та Правил користування
приміщеннями житлових будинків, прибудинковими територіями, затверджених
постановою КМ України від 24 січня 2006 року № 45 брати участь у загальних
витратах, пов”язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно
до своєї частки у майні будинку.
З такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду
погодитися у повному обсязі не може.
З
матеріалів справи вбачається і це
встановлено судом першої інстанції, що 01 січня 2003 року між дочірнім
підприємством “Житлово-експлуатаційне ремонтно-будівельне управління ТзОВ
“Рівненський МЖК” та ОСОБА_1., власником квартири АДРЕСА_1 був укладений
договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території,
відповідно до якого відповідач до вересня 2006 року оплачував ці витрати.
Остаточний розрахунок ним проведено у жовтні 2006 року (а.с. 9, 11).
Відносини між сторонами регулюються Законом України “Про
житлово-комунальні послуги”.
Частина
1 ст.19 цього Закону передбачає, що відносини між учасниками договірних
відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних
засадах.
Відповідно до п.1 Прикінцевих положень Закону договори про надання
житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом мають бути приведені у відповідність
із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим
Законом у зазначений строк втрачають чинність.
Договір, що був укладений між сторонами у 2003 році, у відповідність із
Законом не приводився, тому він втратив чинність. Новий договір теж не укладався. Його укладення
позивач не ініціював, будь-яких
неспростовних та незаперечних доказів з цього приводу не подав, як і не
подав доказів про ухилення відповідача від укладення договору.
Даних про те, що позивач пропонував
відповідачу укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, який був підготовлений ним як виконавцем на
основі типового договору, а він від нього відмовилася, в матеріалах справи
немає, хоч згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 згаданого вище Закону
обов”язок підготувати та укласти із споживачем такий договір покладено саме на
виконавця.
Окрім
того, з матеріалів справи видно, що в
адресованій позивачеві заяві відповідач вказував на те, що згідно розпорядження
міського голови від 31 липня 2006 року № 1331-Р зареєстровано об”єднання
співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, членом якого він є (а.с. 10).
01
вересня 2006 року відповідач уклав договір з ОСББ “Терен” про те, що останнє зобов”язується забезпечувати
експлуатацію будинку, якісно та своєчасно надавати житлово-комунальні послуги,
а він, як власник квартири у встановлені терміни вносити платежі.
Таким
чином встановлено, що з 01 вересня 2006 року обов”язок по належній експлуатації
будинку, де проживає відповідач, взяло на себе ОСББ “Терен”.
Відповідач відмовився від надання позивачем послуг з утримання будинку
та прибудинкової території.
Виходячи з наведеного та
враховуючи те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального
права, його висновки не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення
підлягає скасуванню з ухваленням нового
рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 309 п.п. 3, 4,
ч. 1, 313-316 ЦПК України, на підставі ст.ст. 19, 20, 21 Закону України “Про
житлово-комунальні послуги”, колегія суддів -
в и р
і ш и л а :
Апеляційну скаргуОСОБА_1
задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду
від 01 грудня 2008 року скасувати.
Дочірньому підприємству
“Житлово-експлуатаційного ремонтно-будівельного управління” товариства з
обмеженою відповідальністю “Рівненський МЖК” у задоволенні позову доОСОБА_1 про
стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає
законної сили негайно. Воно може бути оскаржено безпосередньо до Верховного
Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий-суддя О.В. Оніпко
Судді : А.М. Шеремет
С.С. Шимків