Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-22/8284-2008 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 квітня 2013 року                                                                                   Справа № 2-22/8284-2008 
		 
		Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
		головуючого:Першикова Є.В.,суддів:Сибіга О.М., Яценко О.В.,розглянулакасаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд"        (далі - Товариство)на постанову Севастопольського апеляційного господарського судувід01.10.12у справі2-22/8284-2008господарського судуАвтономної Республіки Кримза позовом   в інтересах держави в особізаступника військового прокурора Військово-Морських Сил України  (далі - Прокуратура) Міністерства оборони України  (далі - Міноборони)доТовариства,третя особа:товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Гігієна-Біо-Україна"  (далі - Фірма),провизнання за державою в особі Міноборони право власності на нерухоме майно військового містечка та зобов'язання Товариства повернути таке майно.
		В засіданнях взяли участь представники:
		- Прокуратури:Кривоклуб Т.В. (посв. № 000762) - у судовому засіданні 21.03.13, 04.04.13;- Міноборони:Миронець О.В. (за дов. № 220/957/д від 11.12.12) - у судовому засіданні 21.03.13, 04.04.13;- Товариства:не з'явились;- Фірми:не з'явились.
		Ухвалою від 04.03.13 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Першикова Є.В., суддів - Данилової Т.Б., Яценко О.В., касаційну скаргу Товариства б/н від 18.10.12 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.03.13.
		Розпорядженням від 19.03.13 у зв'язку з перебуванням судді              Данилової Т.Б. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Першиков Є.В., судді - Сибіга О.М.,                Яценко О.В.
		У зв'язку з неявкою представників Товариства та Фірми у судове  засідання, з метою надання їм можливості захищати свої права та інтереси у судовому засіданні, а також надання додаткового часу для підготовки відзивів на касаційну  скаргу, ухвалою від 21.03.13 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено до 04.04.13.
		Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило. Отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. 
		На момент розгляду справи у судовому засіданні 04.04.13 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. 
		У судове засіданні 04.04.13 представники Товариства та Фірми не з'явились. 
		Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 04.04.13 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась 04.04.13 за наявними матеріалами справи, за участю представників Прокуратури та Міноборони. 
		Про вказані обставини присутніх представників сторін повідомлено на початку судових засідань 21.03.13, 04.04.13. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.04.13 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
		 
		Рішенням від 10.05.11 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) позов задоволено.
		За державною Україна в особі Міноборони визнано право власності на нерухоме державне майно військового містечка № 239, розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, смт.Виноградне, провулок Курчатова, 1. а саме: гараж літ."А", склад літ."Б", бензосховище літ."Г", склад - майстерня літ."Д", склад літ."Е", склад літ."Ж", зважувальну літ."З", КПП літ."И", навіс літ."К", сарай літ."Л", навіс літ."М", навіс літ."Н", навіс літ."О", навіс літ."П", душова літ."Р", навіс літ."С".
		Товариство зобов'язано повернути державі Україна в особі Міноборони України нерухоме державне майно військового містечка № 239, вартістю 180 000,00 грн., розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, смт.Виноградне, провулок Курчатова, 1, а саме: гараж літ."А", склад літ."Б", бензосховище літ."Г", склад - майстерня літ."Д", склад літ."Е", склад літ."Ж", зважувальну літ."З", КПП літ."И", навіс літ."К", сарай літ."Л", навіс літ."М", навіс літ."Н", навіс літ."О", навіс літ."П", душова літ."Р", навіс літ."С".
		Постановою від 01.10.12 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Видашенко Т.С., суддів -               Плута В.М., Гоголь Ю.М.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 10.05.11 господарського суду Автономної Республіки Крим - без змін.
		Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи доведено, спірне нерухоме майно вибуло з володіння не з волі держави (в особі Міноборони), а тому Товариство в силу положень ст. 330 Цивільного кодексу України не набуло права власності на спірне військове майно. 
		Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 10.05.11 господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову від 01.10.12 Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 387 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.
		Присутні у судових засіданнях представники Прокуратури та Міноборони щодо доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі заперечували, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просили касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржені судові акти - без змін. 
		 
		Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		 
		Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 06.03.06 між Фірмою та Міноборони (від імені якого на підставі довіреності № 610 від 09.03.06 діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ "Укроборонбуд" Мельник В.Л.) було укладено договір № 14/03-06/04 (далі - Договір) про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
		Відповідно до п.п. 2.5 Договору Міноборони в якості пайового внеску в Договір зарахувало споруди та будівлі військового містечка № 239, які належать Державі Україна в особі Міноборони, загальною площею 0,5704 га з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами розташованими за адресою: Автономна Республіка Крим, смт.Виноградне, провулок Курчатова, 1, а також споруди житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення та інженерними мережами (гараж літ."А", склад літ."Б", бензосховище літ."Г", склад-майстерня літ."Д", склад літ."Е", склад літ."Ж", звужувальна літ."З",            КПП літ."И", навіс літ."К", сарай літ."Л", навіс літ."М", навіс літ."Н", навіс літ."О", навіс літ."П", душова літ."Р", навіс літ."С").
		Згідно з п.п. 10.1 Договору Фірма має право викупити пайовий внесок Міноборони.
		Матеріалами справи підтверджено, що 24.03.06 між Фірмою та Міноборони, від імені якого на підставі довіреності № 610 від 09.03.06 діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління              МОУ "Укроборонбуд" Мельник В.Л., укладено договір № 14/03-06/04/4 про компенсацію пайової участі (паю) Міноборони по Договору № 14/03-06/04, відповідно до якого Фірма має викупити у Міноборони пайовий внесок за                180 000,00 грн. В цей же день між сторонами підписано акт прийому-передачі зазначеного нерухомого майна та акт про припинення дії Договору від 06.03.06 № 14/03-06/04.
		Відповідно до п. 2 договору № 14/03-06/04/4 Фірма повинна перерахувати Міноборони кошти у розмірі 180 000,00 грн., але, як встановлено судами, згідно з заявою головного бухгалтера Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ "Укроборонбуд" від 15.06.07, будь-які кошти на рахунки управління не надходили.
		Таким чином, попередніми судовими інстанціями встановлено, що доказів виконання п. 2 договору № 14/03-06/04/4 Фірмою не надано.
		Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у квітні 2007 року Фірма звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Міноборони у якому просило визнати договір          № 14/03-06/04/4 від 24.03.06 про компенсацію пайової участі (паю) Міноборони в договорі № 14/03-06/04 від 06.03.06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення дійсним, а також визнати за нею право власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на території військового містечка № 239 на провулку Курчатова, 1, смт.Виноградне, Автономна Республіка Крим, які передані йому по акту від 24.03.06.                         В обґрунтування своїх вимог Фірма посилалось на виконання умов договору проте ухилення Міноборони від його нотаріального посвідчення, у зв'язку з чим, в порядку, визначеному ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, Фірма просила суд задовольнити її позовні вимоги.
		Рішенням від 07.05.07 господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-17/5520-2007, залишеним без змін постановою від 01.10.07 Севастопольського апеляційного господарського суду, позов було задоволено. Однак, постановою Вищого господарського суду України від 13.03.08 за наслідками розгляду касаційного подання Військового прокурора Військово-Морських Сил України попередні судові акти у справі № 2-17/5520-2007 скасовано, по справі прийнято нове рішення яким в позові Фірми відмовлено у повному обсязі.
		Отже, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що договір про компенсацію пайової участі, укладений між Фірмою та Міноборони відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України є нікчемним та згідно з           ч. 1 ст. 216 вказаного Кодексу не створив жодних юридичних наслідків щодо виникнення права власності на спірні об'єкти Фірмою.
		Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суди звернули увагу на те, що договори № 14/03-06/04 та № 14/03-06/04/ від імені Міноборони підписані директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління         МОУ "Укроборонбуд" Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності № 610 від 09.03.06. 
		Судами встановлено, що згідно з заявами Мельника В.Л. від 15.06.07, який працював на посаді заступника директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ "Укроборонбуд" з комерційних питань - комерційного директора, будь-які договори з Фірмою постійною робочою групою філії Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ "Укроборонбуд" та особисто ним не отримувались і не розглядались, пропозицій Фірми стосовно військового містечка № 239 загальною площею 0,5704 га, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, смт.Виноградне, пров.Курчатова 1, не надходило, а також не складалось ніяких протоколів за його участю. Ніяких договорів з Фірмою стосовно військового містечка № 239 або будь яких інших об'єктів, Мельником В.Л. не підписувалось.
		Також, судовими інстанціями взято до уваги, що відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6352, при виготовленні копії договору № 14/03-06/04 від 06.03.06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, яка використовувалась в якості оригіналу чи її копії, з якої виготовлена надана на дослідження ксерокопія договору № 14/03-06/04 від 06.03.06, для нанесення зображення відтиску печатки від імені філії Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ "Укроборонбуд" і підпису від імені Мельника В.Л. використовувався шляхом монтажу один і той же фрагмент іншого документу з зазначеними відтиском печатки і підписом від імені Мельника В.Л. або його копія.
		Крім того, судами враховано, що у постанові від 13.03.08 по справі № 2-17/5520-2007 суд касаційної інстанції вказав на те, що за умовами договору              № 14/03-06/04 від 06.03.06 підлягало відчуженню майно, яке закріплено за військовою частиною на праві оперативного управління і, відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України", є військовим. 
		Порядок відчуження такого майна визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). 
		Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919 Положення про порядок реалізації військового майна Збройних Сил України передбачає, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна, приймає Кабінет Міністрів України, а списаного військового майна - Міністерство оборони України (п.п. 3, 4, 6, 7 Положення). 
		Рішення про відчуження військового майна, яке є предметом спірного договору зазначені органи не приймали, і, вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому, ніж передбачено законодавством порядку, не може породжувати правових наслідків.
		Отже, нормативно-правовими актами встановлено єдиний можливий порядок відчуження військового майна шляхом його реалізації через уповноважені підприємства (організації). При цьому, у Міноборони немає компетенції від свого імені укладати договори щодо реалізації військового майна шляхом його купівлі-продажу.
		З урахуванням наведеного, попередніми судовими інстанціями встановлено, що зміст договорів № 14/03-06/04 та № 14/03-06/04/4 суперечить законодавству України з питань відчуження та реалізації військового майна.
		Разом з тим, судовими інстанціями встановлено, що згідно листа комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" № 726 від 28.04.11, домоволодіння № 1 по провулку Курчатова в смт.Виноградне, м.Ялта первинно було зареєстровано на праві власності за Державою в особі Верховної Ради України на підставі свідоцтва про право власності, виданого Лівадійською селищною радою 29.05.06. В подальшому, 24.09.07, був отриманий дублікат вказаного свідоцтва про право власності, а надалі право власності на вказане домоволодіння від Держави в особі Верховної Ради України перейшло до Фірми на підставі рішення від 15.10.07 господарського суду Автономної Республіки Крим. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу 06.02.08 за № 194, вказане домоволодіння було зареєстровано на праві власності за Товариством. 
		Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до положень ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
		Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Згідно приписів ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.09, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. 
		Оскільки положення ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. 
		У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
		Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Однак, як встановлено попередніми інстанціями та вбачається з правового аналізу матеріалів справи, спірне нерухоме майно вибуло з володіння не з волі  Держави (в особі Міноборони), що свідчить про те, що Товариство не набуло права власності на спірне майно.
		 
		З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону. 
		Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами першої та апеляційної інстанцій не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції. 
		Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.
		 
		На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
		 
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" б/н від 18.10.12 залишити без задоволення.
		 
		Постанову від 01.10.12 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-22/8284-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін. 
		 
		 
		 
		Головуючий Є.Першиков    судді:О.Сибіга     О.Яценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...