Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-42a13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		5 березня 2013 року                м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,  Тітова Ю.Г., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Журавлина» (далі - Товариство) до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби України (далі - МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У листопаді 2004 року Товариство звернулося до господарського суду з позовом, у якому з урахуванням внесених у квітні 2008 року змін просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення МДПІ від 
		17 листопада 2004 року № 0000422343/3 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16 224 грн 90 коп., прийняте на підставі пункту 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 265/95-ВР) з урахуванням процедури адміністративного оскарження.
		На обґрунтування позовних вимог зазначило, що в червні 2004 року працівники МДПІ провели перевірку господарської одиниці (автозаправної станції-магазину Товариства; далі - АЗС) щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, за результатами якої склали акт від 8 червня 2004 року № 002357/193ю.
		У ході перевірки встановлено факти реалізації Товариством пально-мастильних матеріалів, які відпускалися за талонами, картками та відомостями без проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій (далі - РРО) та без видачі відповідного розрахункового документа на загальну суму 3244 грн 98 коп., що призвело, на думку МДПІ, до порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону 
		№ 265/95-ВР і стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій за недодержання законодавства про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у п'ятикратному розмірі від вартості відпущених пально-мастильних матеріалів.
		Позивач вважає, що податковий орган не дослідив характер правовідносин, пов'язаних із реалізацією нафтопродуктів. Зокрема, зазначив, що відпуск пально-мастильних матеріалів здійснювався Товариством на підставі договорів зберігання цих матеріалів, які воно уклало з ВАТ «Сарненський маслоробний комбінат», Клесівським держлісгоспом, ДП «Сарникомуненергія», Сарненським УЕГГ ВАТ «Рівнегаз», Клесівським споживчим товариством (смт Клесів), Клесівською ДОФ (смт Клесів), ВАТ СЗМТК (м. Сарни) (далі - поклажодавці). Відповідно до цих договорів замовники (поклажодавці) передавали на зберігання Товариству пально-мастильні матеріали у кількості, кратній 20 літрам, за актами приймання-передачі, при цьому право власності на предмет зберігання до Товариства не переходило. 
		Крім того, прийняття пально-мастильних матеріалів на зберігання посвідчувалось зберігачем (Товариством) шляхом надання поклажодавцям бланків відпуску нафтопродуктів (талонів) на кількість прийнятого на зберігання пального. Відпуск пального поклажодавцям здійснювався Товариством при пред'явленні талонів, а для власних транспортних засобів Товариства - за заправними відомостями.
		Оскільки пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР передбачає застосування штрафних (фінансових) санкцій за непроведення розрахункових операцій через РРО при продажу товарів, а Товариство не є продавцем та власником пально-мастильних матеріалів, то у МДПІ, на думку позивача, не було правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Господарський суд Рівненської області постановою від 27 грудня 2004 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29 березня 2005 року, позов задовольнив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 серпня 
		2007 року рішення судів попередніх інстанцій скасував і направив справу на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
		Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 2 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2009 року, позов задовольнив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 вересня 
		2012 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. 
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України МДПІ, посилаючись на наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС), просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення. 
		На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року у справі № К-59520/09 між тими самими сторонами про той же предмет спору, яка, на думку МДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.
		У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1, пункт 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР та залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, погодився з їх позицією про відсутність у суб'єкта господарювання обов'язку застосовувати РРО при реалізації пального на АЗС за талонами, оскільки така операція, на думку судів, є поверненням власнику його майна (пального) і не є продажем пального. Водночас зазначив, що за порушення вимог цього Закону МДПІ має право приймати рішення, а не податкове повідомлення-рішення.
		У справі № К-59520/09, постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд, застосовуючи пункт 1 статті 3 Закону 
		№ 265/95-ВР, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності застосовування РРО при реалізації пального на АЗС за талонами, бо така операція є продажем пального, однак рішення цих судів про задоволення позову скасував у зв'язку з помилковим оформленням МДПІ рішення про стягнення штрафної санкції за порушення у сфері застосування РРО податковим повідомленням-рішенням.
		Вирішучи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом статті 1, пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.      
		Правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського  харчування та послуг встановлені Законом № 265/95-ВР, дія якого поширюється на всіх суб'єктів господарювання та їхні господарські  одиниці, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Статтею 1 цього Закону передбачено, що РРО застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими  підрозділами)  (далі  - СПД),  які  здійснюють  операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при  продажу  товарів  (наданні послуг)  у  сфері  торгівлі,  громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та СПД, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти. Встановлення норм щодо застосування або незастосування РРО в інших законах не допускається.
		Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР СПД, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані проводити розрахункові  операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим  роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати  особі,  яка отримує або повертає товар,  отримує послугу  або  відмовляється  від   неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
		Цей Закон не містить обмежень щодо засобів проведення безготівкових операцій, проте не звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку проведення операцій з відпуску товару за талонами, картками та відомостями через РРО, крім випадків, передбачених статтею 9 Закону № 265/95-ВР.
		Відповідно до абзацу четвертого статті 2 зазначеного Закону розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу).
		Якщо в розрахунковій операції використовується замінник готівкових коштів, то у будь-якому випадку повинна мати місце операція заміни готівкових коштів на їхні замінники (жетони, талони тощо).
		Операція із заміни готівкових коштів на їхні замінники може бути розрахунковою, якщо при цьому надається платна послуга.  
		Закон № 265/95-ВР не містить визначення терміна «послуга», воно наведено в іншому документі - Законі України від 1 грудня 2005 року № 3164-IV «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки  відповідності». Відповідно до цього законодавчого акта послуга - це результат економічної діяльності, яка не створює товар, але продається та купується під час торговельних операцій. Такому визначенню відповідає і реалізація пального. 
		Таким чином, касові апарати, за допомогою яких здійснюються розрахункові операції і які приймають від покупця талони як замінники готівкових коштів за надання послуги або товару, мають бути обладнані РРО.
		Оскільки позивач не виконав вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, відповідач правомірно застосував до нього штрафні (фінансові) санкції. 
		Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 16 червня 2009 року (справа № 21-683во08) та від 18 грудня 2012 року (справа № 21-341а12).
		Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Оскільки при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції допустив неоднакове та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 
		2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. 
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби України задовольнити.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 
		2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                        В.В. КривенкоСудді:                              М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. КривендаП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...