Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-25/17984-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  5011-25/17984-2012 09.04.13
		За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави
		в особі 1. Київської міської ради
		            2. Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест»
		    2. Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт»
		про визнання недійсною додаткової угоди, -
		Суддя Морозов С.М.
		За участю представників сторін:
		від прокуратури: Греськів І.І. (посвідчення №002668 від 05.09.2012р.);
		від позивача 1: не з'явились;
		від позивача 2: не з'явились;
		від відповідача 1: не з'явились;
		від відповідача 2: не з'явились.
		                                                 
		Обставини справи:
		Заступник прокурора міста Києва (надалі також - Прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі також - позивач-1) та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі також - позивач-2) з позовом про визнання недійсною Додаткової угоди №2 від 10.03.2009р. до Інвестиційного договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006р., укладеної з Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» (надалі також - відповідач-1) та Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (надалі також - відповідач-2).
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказаною додатковою угодою сторонами фактично змінено умови, які були визначені Постійною конкурсною комісією за результатом проведеного 18.10.2005р. конкурсу із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням (протоколом №11). Також позивачем зазначено, що зазначена додаткова угода укладена всупереч ЗУ «Про приватизацію державного майна» та ЗУ «Про Державну програму приватизації», оскільки передбачають відчуження об'єктів комунальної власності, а саме нежитлового будинку за адресою: м. Київ, пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському 18/19 літ. А, без спеціального рішення Київської міської ради та в обхід приватизаційної процедури. Крім того, зміст вказаної угоди не передбачає збереження у комунальній власності після реконструкції наданих інвесторам об'єктів, чим порушено ст. 73 ЗУ «Про місцеве самоврядування».
		Відповідач-2 надав до матеріалів справи заперечення на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на те, що відповідно до Рішення Київської міської ради №1113/3946 від 01.11.2007р. відповідачу-1 було передано у власність нежилий будинок у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському 18/19 літ. А за умови компенсації вартості вказаних нежитлових приміщень і будинків. На підставі даного рішення і було укладено між сторонами Додаткову угоду №2 від 10.03.2009р.
		Додатково, прокурором заявлено клопотання про відновлення строку позовної давності на звернення з позовом до господарського суду, пропущеного за поважними причинами. Мотиви пропуску обґрунтовує тим, що довідався про порушення права тільки у 2012 році, а саме під час проведеної перевірки органами прокуратури за наслідками якої було встановлені обставини та докази на їх підтвердження відносно незаконного відчуження спірного об'єкта нерухомості, який є предметом даного спору.
		Законодавець встановлює, що до поважних причин відносяться лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті  261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом  лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, як це зазначено у пункті  4 статті 267 ЦК України.  Відповідно до вимог статті 29 ГПК України прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони.
		Оскільки прокурору стало відомо про обставини незаконного відчуження спірних нежилих приміщень під час проведеної перевірки у 2012 році, суд вважає за необхідне задовольнити заяву прокурора Подільського району м. Києва щодо відновлення  йому строку позовної давності, пропущеного за поважними причинами, на звернення до господарського  суду.
		Ухвалою суду від 14.12.2012р. провадження в справі було порушено, справі присвоєно №5011-25/17984-2012 та призначено до слухання на 22.01.2013р. 
		В судовому засіданні 22.01.2013р. розгляд справи було відкладено до 05.02.2013р. у зв'язку з неявкою представники позивачів та відповідачів
		В судове засідання 05.02.2013р. представники позивачів та відповідача-2 також не з'явились, розгляд справи було відкладено до 19.02.2013р.
		В судове засідання 19.02.2013р. представники позивачів не з'явились, розгляд справи було відкладено до 22.02.2013р. Окрім того, ухвалою від 19.02.2013р. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на 15 днів терміном до 27.02.2013р. включно.
		Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 22.02.2012р. у зв'язку з перебування судді Морозова С.М. у відпустці, справу №5011-25/17984 було передано на розгляд судді Коткову О.В.
		Ухвалою від 22.02.2013р. справа №5011-25/17984-2012 була прийнята до провадження суддею Котковим О.В, розгляд призначено на 12.03.2013р.
		У зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, розпорядженням від 12.03.2013р. голови господарського суду м. Києва Князькова В.В., матеріали справи №5011-25/17984-2012 було передано на розгляд судді Морозову С.М.
		Ухвалою від 12.03.2013р. справа №5011-25/18134-2012 була прийнята до провадження суддею Морозовим С.М., розгляд призначено на 12.03.2013р.
		В судовому засіданні 12.03.2013р. представники позивачів та відповідачів не з'явились, розгляд справи було відкладено до 02.04.2013р.
		В судовому засіданні 02.04.2013р. представники позивачів та відповідачів не з'явились знову, розгляд справи було відкладено до 09.04.2013р.
		В судове засідання 09.04.2013р. представники позивачів та відповідачів не з'явились, додаткових заяв та клопотань до суду не надіслали.
		Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. 
		Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК.
		За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Зважаючи на те, що неявка представників позивачів та відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
		При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
		Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. 
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
		Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. 
		Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
		В судовому засіданні 09 квітня 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		12 квітня 2006 року між позивачем-2 (Замовник по Договору), відповідачем-2 (Служба замовника по Договору) та відповідачем-1 (Інвестор по Договору) на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18.02.2006р. №270 було укладено Договір про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві (надалі - Договір). 
		У відповідності до умов п. 1 цього Договору предметом Договору є реалізація інвестиційного проекту з реконструкції та будівництва нежилого будинку за адресою: м. Київ, №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції будинку, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 23.12.2005р. №16 та цим Договором. 
		Відповідно до п. 4.1. Договору сторони визначили наступний порядок використання результатів реконструкції та будівництво об'єкту інвестування: - площа нежилих приміщень в обсязі 600,00 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва; - решта площі нежитлових приміщень передається відповідачу-1. Право власності відповідача-1 на майно виникає після введення об'єкту інвестування в експлуатацію і оформлюється у відповідності до діючого законодавства.
		10 березня 2009 року позивач-2 (Замовник за Додатковою угодою), відповідач-2 (Служба замовника за Додатковою угодою) та відповідач-1 (Інвестор за Додатковою угодою) на виконання рішення Київської міської ради від 01.11.2007р. №1113/3946 уклали Додаткову угоду №2 до Договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006р. (надалі - Додаткова угода №2 або спірна угода).
		Відповідно до умов Додаткової угоди №2 сторони п. 4.1. Договору виклали в наступній редакції: «Сторони визначили наступний порядок використання результатів реконструкції та будівництво об'єкту інвестування: - площа нежилих приміщень в обсязі 600,00 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва; - решта площі нежитлових приміщень передається відповідачу-1. За умови компенсації відповідачем-1 вартості об'єкту інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього об'єкту та підписання акту приймання-передачі у власність, відповідач-1 набуває право власності на цей об'єкт.».
		Виходячи із змісту позовної заяви та позовних вимог, спір між сторонами виник на підставі того, що Додатковою угодою №2 сторонами фактично змінено умови, які були визначені Постійною конкурсною комісією за результатом проведеного 18.10.2005р. конкурсу із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням (протоколом №11). А також, Додаткова угода №2 укладена всупереч ЗУ «Про приватизацію державного майна» та ЗУ «Про Державну програму приватизації», оскільки передбачає відчуження об'єктів комунальної власності, а саме нежитлового будинку за адресою: м. Київ, пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському 18/19 літ. А, без спеціального рішення Київської міської ради та в обхід приватизаційної процедури. Крім того, зміст Додаткової угоди №2 не передбачає збереження у комунальній власності після реконструкції наданих інвесторам об'єктів, чим порушено ст. 73 ЗУ «Про місцеве самоврядування».   
		Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. 
		У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода  може  бути  визнана  недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
		Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсною спірної угоди на підставі ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише зазначені в якості підстав позову обставини відповідності положень спірної угоди вимогам законодавства, а не обставини укладення чи виконання договору.   Крім того, зважаючи на те, спір розглядається господарським судом виключно в межах поданих позовних вимог, господарським судом в межах цієї справи має досліджуватися відповідність законодавству обставин, зазначених позивачем в позовній заяві в якості підстав позову.  
		Як встановлено матеріалами справи, 24.06.2004р. Київською міською радою прийнято Рішення №322/1532 «Про затвердження переліку об'єктів реконструкції, реставрації незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким, до складу об'єктів комунальної власності, що підлягають реконструкції за залучені кошти, включено нежилий будинок по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, загальною площею 511,6 кв.м. (п. 1. та Додаток).
		Пунктом 3 Рішення Київською міською радою №322/1532 від 24.06.2004р. встановлено, що замовником виконання робіт по реконструкції або реставрації нежилих будинків згідно з пунктом 1 цього рішення виступає Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в порядку, передбаченому підпунктом 50 пункту 7 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київради від 10.07.2003 №584/744.
		Відповідно до Рішення Київської міської ради №528/1189 від 24.05.2007р. (чинного станом на час укладення спірної угоди) відповідно до статей 319, 327 Цивільного кодексу України, статті 9 Земельного кодексу України, статей 18, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», статей 4, 5, 16 Закону України «Про інвестиційну діяльність», з метою створення сприятливих умов для впровадження інвестиційної діяльності та забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку міста Києва, запровадження відкритих економічних методів залучення додаткових коштів для виконання програм соціально-економічного розвитку міста Київська міська рада вирішила: - затвердити Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва згідно з додатком 1 до цього рішення; - встановити, що організатором проведення інвестиційних конкурсів є Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Пунктом 1.1. та п. 1.2. Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Положення) встановлено, що це Положення розроблено відповідно до положень Цивільного та Земельного кодексів України, законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про інвестиційну діяльність», «Про оренду землі», з урахуванням рішень Київської міської ради від 24.06.2005 №322/1532 «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти», від 19.07.2005 №810/3385 «Про затвердження тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві», від 06.09.2001 №17/1451 «Про порядок набуття права власності на об'єкти інвестування» та визначає порядок підготовки, проведення інвестиційного конкурсу, укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, у тому числі соціальної інфраструктури міста, об'єктів незавершеного будівництва, станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів, на умовах проведення інвестиційного конкурсу. Інвестиційний конкурс проводиться з метою створення сприятливих умов для провадження інвестиційної діяльності та забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку міста Києва та поповнення бюджету міста Києва.
		У конкурсі можуть брати участь вітчизняні та іноземні юридичні особи, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. (п. 1.7. Положення).
		Конкурсна документація розробляється робочою групою та затверджується Комісією до моменту оголошення конкурсу. Виконання умов, які пред'являються до конкурсної документації, є обов'язковим для всіх учасників конкурсу. Передача учасникам конкурсу конкурсної документації здійснюється робочою групою за наявності документа, що підтверджує сплату учасником реєстраційного внеску участі у конкурсі. (п. 6.2.17. Положення).
		Переможцем конкурсу визнається учасник, який запропонував найкращі умови здійснення інвестиційної діяльності, відповідно до умов конкурсу, виконав усі необхідні умови конкурсу та запропонував найкращі пропозиції, спрямовані на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, та запропонував найвищу ціну від мінімальної ціни або мінімальної орендної ставки 1 м 2 земельної ділянки та вартості ціни 1 м 2 від грошової оцінки вартості майна (по об'єктах, які підлягають реконструкції, реставрації). (п. 6.2.47. Положення).
		У процесі виконання інвестиційного договору сторони можуть шляхом укладення додаткової угоди змінити його умови, передбачити компенсаційні заходи по відшкодуванню вартості об'єктів тощо, за винятком умов, що визначені в результаті проведення інвестиційного конкурсу. (п. 6.3.11. Положення).
		Яке підтверджується матеріалами справи, Рішенням Постійно діючої конкурсної комісії від 18.10.2005р., затвердженим Протоколом №11, було затверджено умови конкурсу і конкурсна документація на залучення інвесторів до реконструкції або реставрації, зокрема, вказаного нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві.
		Рішенням Постійно діючої конкурсної комісії від 23.12.2005р., затвердженим Протоколом №16, за результатами проведення конкурсу було визначено ТОВ «Титан-Інвест» переможцем конкурсу із залучення інвесторів до реконструкції  або реставрації нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві.
		Згідно укладеного між позивачем-2, відповідачем-2 та відповідачем-1 Договору, прийнятого на виконання умов Рішення Постійно діючої конкурсної комісії від 23.12.2005р., затвердженого Протоколом №16, сторонами узгоджено, що площа нежилих приміщень по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві в обсязі 600,00 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва після реконструкції та будівництва об'єкта інвестування.
		Надалі, 10.03.2009р. сторонами підписано Додаткову угоду №2, яка виключає передання до комунальної власності територіальної громади м. Києва після реконструкції та будівництва об'єкта інвестування нежилих приміщень по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві в обсязі 600,00 кв.м., що в свою чергу змінює результати проведеного Постійною діючою конкурсною комісією конкурсу.
		Як зазначено відповідачем-2 Додаткова угода №2 є такою, що відповідала нормам закону, з огляду на те, що була укладена на виконання Рішення Київської міської ради №1113/3946 від 01.11.2007р., відповідно до якої відповідачу-1 передано нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва у пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві площею 511,60 кв.м. за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості цього нежилого будинку.
		Однак, таке твердження не є обґрунтованим згідно норм закону, з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. (в редакції чинній станом на день укладення Додаткової угоди №2).
		Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. (стаття 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в зазначеній редакції).
		Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. (п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. (розділ V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Як встановлено матеріалами, Рішенням Київської міської ради №1113/3946 від 01.11.2007р., відповідачу-1 передано нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва у пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві площею 511,60 кв.м. за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості цього нежилого будинку.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - платне  відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
		Статтею 5 названого Закону України «Про приватизацію державного майна» наведено загальний перелік об'єктів державної власності, які підлягають приватизації, що кореспондується з положеннями Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Як зазначено вище, до переліку об'єктів, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають реконструкції за залучені кошти, відповідно рішення Київської міської ради від 24.06.2004р. №322/1532 включені нежилі приміщення загальною площею 511,6 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, №18/19 літ. А.
		Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» відповідно до цього Закону можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам ч. 1 ст. 2 цього Закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно (група А).
		Статтею 7 цього Закону встановлено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу.
		Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки (стаття 12 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції від 27.04.2007р.).
		Право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації. (стаття 22 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції від 27.04.2007р.).
		Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки. (стаття 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в редакції від 09.09.2004р.).
		Пунктом 70 Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003р. №1891 оцінка об'єктів у матеріальній формі для інших випадків їх відчуження шляхом продажу на конкурентних та неконкурентних засадах проводиться шляхом визначення їх ринкової вартості. Якщо законодавством встановлено знижувальні коефіцієнти та порядок їх застосування для визначення початкової вартості таких об'єктів, такі коефіцієнти застосовуються до ринкової вартості. Початкова вартість, отримана в результаті застосування знижувальних коефіцієнтів, визнається ліквідаційною вартістю об'єкта у матеріальній формі. У цьому випадку у висновку про вартість одночасно зазначається ринкова та ліквідаційна вартість такого об'єкта.  (редакція від 27.12.2008р.)
		Отже, оскільки визначено певний порядок за яким здійснюється відчуження комунального майна, окрім того, враховуючи те, що оцінка вказаного нерухомого майна, як стверджено позивачем, не проводилась, а також не встановлювалось визначення ринкової вартості зазначених будинків, то порядок підготовки об'єкта до приватизації не дотриманий.
		Окрім того, згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
		Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. (стаття 657 ЦК України).
		У відповідності до ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Однак, укладений між сторонами Договір не містить елементів різних договорів, зокрема, інвестиційного договору (договору про спільну діяльність - ст. 1130 ЦК України) та договору купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України). 
		За своєю суттю інвестиційний договір є угодою двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		А отже, інвестиційний договір за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу і тому не є правовою підставою для відчуження майна в порядку приватизації. 
		Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених вище висновків.
		Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		Отже, з урахуванням вищевикладеного, з огляду на те, що Додаткова угода №2 не відповідає вимогам, які встановлені законодавством, позовні вимоги заступника прокурора міста Києва, який звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом про визнання недійсною Додаткової угоди №2 від 10.03.2009р. до Інвестиційного договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006р., укладеної з Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» та Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» є обґрунтованими та тамими, що підлягають задоволенню.
		При цьому, в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, тому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, які підлягали до сплати при поданні цього позову до суду, покладаються на відповідачів та стягуються в доход Державного бюджету України. 
		Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги в справі 5011-25/17984-2012 задовольнити.
		2. Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду №2 від 10.03.2009р. до Інвестиційного договору про реконструкцію та будівництво нежитлового будинку №18/19 по пров. Т.Шевченка/пров. Михайлівському, літ. А в м. Києві №13 від 12.04.2006р., укладену між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),  Товариством з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» та Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт».
		3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Інвест» (код ЄДРПОУ 32982363, адреса: 01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, 13) в доход Державного бюджету України 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 копійок) судового збору.
		4. Стягнути з Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (код ЄДРПОУ 26387108, адреса: 04073, м. Київ, вулиця Фрунзе, 113) в доход Державного бюджету України 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 копійок) судового збору.
		5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
		6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Повне рішення складено 15.04.2013р.
		 
		Суддя                                                                                                                    С.М. Морозов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...