Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-15481/11/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"17" квітня 2013 р.                               м.Київ                              К/9991/78447/12 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		головуючий суддя                       Голяшкін О.В. (доповідач),
		судді                                        Заяць В.С.,
		Стрелець Т.Г.,                                                                     
		секретар судового засідання - Рикусова М.О.,
		за участю позивача - ОСОБА_2, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, в якому просив визнати бездіяльність відповідача по поверненню помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля протиправною та зобов'язати відповідача повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля.
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що при реєстрації придбаного ним автомобіля помилково сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки він не є платником цього збору, а відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»  збір на обов'язкове державне пенсійне страхування мають сплачувати особи, які відчужують, а не купують автомобіль, проте відповідач на його вимогу вказані кошти не повернув.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач самостійно та добровільно у порядку та розмірах, визначених Законом України Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядку №226 сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів. Суд апеляційної інстанції також зазначив про недоведеність позивачем порушення його прав або охоронюваних законом інтересів, оскільки позивач у відповідності до приписів п.7 ст.1 Закону є належним платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і проведена оплата страхового внеску здійснена в рамках чинного законодавства.
		Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.
		У касаційній скарзі позивач зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносини положень Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», який має вищу юридичну силу ніж затверджений постановою КМУ від 03 листопада 1998 року №1740 Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з певних видів господарських операцій.
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
		Заслухавши доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 січня 2008 року ОСОБА_2 придбав легковий автомобіль CHEVROLET BLAZER, 1994 року випуску, №кузова НОМЕР_1 об'єм двигуна 4300, державний номерний знак НОМЕР_2 та зареєстрував право власності на нього.
		05 листопада 2008 року позивач оплатив пенсійний збір на відповідний рахунок в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києва у розмірі 814,95 грн., про що свідчить копія квитанції №89ПП8340.
		На звернення ОСОБА_2 від 15 жовтня 2011 року до УПФУ в Дніпровському районі м. Києва з заявою про повернення помилково сплачених коштів в розмірі 814,95 грн. на його рахунок в Ощадному банку України, відповідач листом від 28 жовтня 2011 року №4612/04 повідомив, що здійснений ним платіж не є помилковим і в повернені сплачених коштів позивачу відмовлено. 
		Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами.
		Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97.
		Відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
		Тобто, відповідно до вказаного Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.
		На виконання вимог Закону №400//97 постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 затверджено Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, пунктом 1 якого визначено, що цей порядок регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
		Відповідно до п.12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством). 
		Як встановлено ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
		У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам  необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого  державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази  керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
		Оскільки положення Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, суперечать нормам Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», підлягають застосуванню положення Закону як акту вищої юридичної сили.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17 червня 2008 року та від 26 лютого 2013 року.
		Отже, обов'язок сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності на автомобіль. Оскільки Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено сплату збору при придбанні автомобіля, сплата позивачем спірної суми є безпідставною та підлягає поверненню як помилково сплачена.
		За вказаними обставинами висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 є невірними, зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
		Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року № 181), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за № 1000/7288.
		Згідно п.3 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119, зі змінами (далі - План рахунків), шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Державного казначейства України, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, що не мають рахунків у банках, може здійснюватись у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, вказані у поданні або заяві платника (його довіреної особи).
		Відповідно до п.5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
		З урахуванням вищевказаних норм закону, повернення фізичним особам помилково або надміру нарахованих до бюджету зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України на підставі відповідного подання органів Пенсійного фонду України.
		Проте орган Державного казначейства не залучений до участі у даній справі.
		Відповідно до положень ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи,  що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. 
		Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене, вирішити питання про залучення до участі у справі відповідного органу Держказначейства України та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
		Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                            О.В.Голяшкін 
		 
		                                                                                В.С.Заяць
		 
		                                                                                Т.Г.Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...