Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/1915/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Шахрайство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2013.
Дата набрання законної сили: 03.09.2013
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 206/1915/13-к 
		Провадження № 1-кп/206/87/13 
		 
		                                                               ВИРОК
		                                                       ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 29 квітня 2013 року                                          Самарський районний суд 
		                                        м. Дніпропетровська
		у складі:
		головуючий суддя:                                        Маштак К.С.
		при секретарі:                                        Трубановій В.Г.
		за участю прокурора:                                        Петровського Є.В.
		потерпілого:                                        ОСОБА_1
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12013040420000045 від 15.01.2013 року по обвинуваченню:
		ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, українця, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:
		- 07.04.1988 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст.ст. 140 ч. 2, 140 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі з відстрочкою 2 роки;
		- 23.08.1988 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст.ст. 206 ч. 2, 140 ч. 3, 140 ч. 2, 42 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;
		- 18.05.1993 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст.ст. 140 ч. 3, 81 ч. 2, 42 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
		- 14.05.1997 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст. 140 ч. 3 КК України до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
		- 17.07.2001 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст.ст. 141 ч. 2, 222 ч. 3, 42 КК України до 5 років позбавлення волі, ст. 14 КК України - лікування від наркоманії;
		- 09.02.2006 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ст.ст. 122 ч. 1, 185 ч. 2, 70, 71 КК України до 2 років 9 місяців позбавлення волі;
		- 25.05.2011 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 185, ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі, з випробувальним терміном 3 роки,
		у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Згідно пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_2 будучи раніше судимим необхідних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і в період відбування покарання, повторно умисно вчинив корисливий злочин. Так, 24 грудня 2012 року, близько 19.00 години, ОСОБА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходився за місцем проживання своєї знайомої ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2. Достовірно знаючи, що у знайомого ОСОБА_1, який вживав спиртне разом з ними за вказаною адресою, є мобільний телефон, переслідуючи намір, направлений на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою останнього, звернувся з проханням до ОСОБА_1 про передачу йому, мобільного телефону марки «SAMSUMG CT-1080W» із стартовим пакетом оператора «МТС», що знаходиться в нього, з метою здійснення дзвінка. ОСОБА_1 не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_2, вважаючи, що мобільний телефон йому буде повернено, оскільки довіряв своєму знайомому ОСОБА_2 і був впевнений в добросовісності його дій, добровільно передав ОСОБА_2 вказаний мобільний телефон. Після здійснення дзвінку, вищезгаданий мобільний телефон знаходився у ОСОБА_2 Цього ж дня близько 19.50 годин ОСОБА_1 попрохав ОСОБА_2 про те, щоб останній повернув його мобільний телефон, на що ОСОБА_2, реалізовуючи свій злочинний намір і переслідуючи при цьому корисливу мету відповів, що телефон він не поверне. Зрозумівши, що ОСОБА_2 не поверне мобільний телефон ОСОБА_1, останній пішов додому. ОСОБА_2 маючи при собі особисте майно ОСОБА_1, а саме: мобільний телефон марки «SAMSUMG CT-1080W», вартістю 188 гривень і стартовий пакет оператора «МТС», який знаходився в мобільному телефоні, вартістю 10 гривень, заволодів даним майном та покинув домоволодіння ОСОБА_3, чим спричинив потерпілому ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 198 гривень. Заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою повторно вчинене ОСОБА_2, кваліфікується за ч. 2 ст. 190 КК України.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення при вищезазначених обставинах не визнав повністю, при цьому суду пояснив, що він приїхав до ОСОБА_3 у гості, там же був ОСОБА_1, де вони втрьох випивали горілчані напої. Потім він зрозумів, що ОСОБА_3 йому не подобається і залишатись у неї він не захотів. Він вийшов до електрички, до якої близько 30 кілометрів. Добратися до електрички можливо тільки попутками, які беруть 100-150 гривень за проїзд. Оскільки у нього не було грошей, він попросив у ОСОБА_1 телефон, щоб розрахуватись за проїзд з попутчиком. ОСОБА_1 дав йому свій мобільний телефон «Самсунг» на проїзд і він віддав його водію «Жигулі», який довіз його до зупинки. Він сів на електричку, на якій безкоштовно доїхав до дому. Телефон був переданий йому від ОСОБА_1 добровільно. З ОСОБА_1 у них була домовленість, що він через декілька днів приїде до нього та купить йому новий телефон. Він купив новий телефон через чотири дні, перед новим роком, у Придніпровську, в магазині «Алло» та одразу привіз його з матір'ю до ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_1 вдома не було. Новий телефон був в коробці з квитанцією. Він повернув ОСОБА_1 мобільний телефон раніше, ніж до нього приїхала міліція. У Васильківській міліції на нього здійснювали психологічний тиск, погрожували взяти під варту, та примусили підписати всі протоколи. Попрохавши у ОСОБА_1 мобільний телефон, щоб він міг розплатитись з попутною машиною, так як нічого крім попутних машин не проїздить мимо селища.
		Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 показав суду, що обвинуваченого знає, неприязних стосунків з ним не має. 24 грудня 2012 року він був на роботі, випив десь приблизно одну пляшку горілки. Прийшов після роботи до дому, а тоді пішов до сестри ОСОБА_3 і там побачив обвинуваченого. Вони випили втрьох. Потім ОСОБА_2 зібрався їхати додому та попросив у нього мобільний телефон на проїзд. Йому стало шкода його, оскільки він не міг доїхати до дому. Він добровільно віддав ОСОБА_2 свій мобільний телефон на дорогу, щоб заплатити попутчику. ОСОБА_2 пообіцяв йому купити та привезти новий телефон. Потім обвинувачений, приблизно через 4 дні приїхав з матір'ю та віддали новий мобільний телефон. В міліцію він не звертався та не писав заяву на ОСОБА_2 Десь через місяць до нього приїхала міліція, питали чи знає він обвинуваченого. Вони дали йому якісь документ на підпис, питали чи брав обвинувачений у нього телефон, попросили дати квитанції на телефон та питали скільки він коштує. До міліції заявила його сестра, йому вона навіть нічого не сказали. Він сам дав ОСОБА_2 свій телефон, а потім ОСОБА_2 з мамкою приїхав та привіз новий. Він міліції казав, що ОСОБА_2 не крав у нього мобільний телефон. Він не читав протоколи, але підписував їх. В міліції йому погрожували та погрожують, якщо він не оговорить ОСОБА_2 то сяде за грати.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала суду, що 24 грудня 2012 року, вона разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 випивали. Потім вона пішла до сараю вправлятись, а коли прийшла ОСОБА_2 вже не було. ОСОБА_1 пояснив, що він поїхав на попутних машинах до дому і що дав йому телефон, щоб він міг розплатитись, так як з села нічим не можна доїхати. По її справам до неї приїздила міліція в середині січня і вона маючи злість на ОСОБА_2, так як він її покинув, згадала за вищезазначений випадок та оговорила його. Телефон потерпілому, обвинувачений привіз через декілька днів. В протоколі її допиту зазначена неправда. Вона оговорила ОСОБА_2 оскільки була на нього зла як жінка. В міліції їй погрожували та продовжують погрожувати, що якщо вона в суді не оговорить ОСОБА_2 в неї віднімуть дітей.
		Оцінюючи в сукупності зібрані та безпосередньо дослідженні під час судового розгляду докази, суд приходить до висновку про те, що в діях обвинуваченого ОСОБА_2 відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України.
		Конституційні принципи закладені в статті 62 Конституції України щодо прав людини в кримінальному судочинстві: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, тому що доведення вини - це функція прокурора. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо правомірності вини особи тлумачаться на її користь, а отже.
		Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи   винуватою   у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що   згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом.
		Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України  прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
		Виходячи з вищезазначеного, докази на які спирається сторона обвинувачення не можуть бути прийняті судом.
		Протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення складений 15.01.2013 року о 16.00 год (а.с.7).
		Потерпілого ОСОБА_1 допитано згідно протоколу допиту 15.01.2013 року з 16.10 до 16.55 год. (а.с. 9-10).
		Свідка ОСОБА_3 згідно протоколу допиту допитано 15.01.2013 року з 17.50 до 18.20 год. (а.с. 15-17).
		На а.с. 18 містяться пояснення ОСОБА_2 на ім'я Начальника Васильківського РВ, які, як пояснив в судовому засіданні слідчий ОСОБА_4, були нею особисто відібрані у ОСОБА_2 після допиту потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 та до повідомлення ОСОБА_2 про підозру (а.с. 18).
		04 лютого 2013 року слідчий СВ Васильківського РВ винесено постанову про перекваліфікацію дій ОСОБА_2 (а.с. 23).
		ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчинення кримінального правопорушення 07.02.2013 року о 15.00 год. (а.с. 33-34).
		07.02.2013 року о 15.15 год. ОСОБА_2 було вперше по даному кримінальному провадженню роз'яснено право на захист (а.с. 35).
		Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року (п. 53), вказав, що «як правило вже на початку поліцейських допитів обвинуваченому має надаватися можливість користуватися допомогою захисника. Право захисту буде в принципі непоправно порушено, якщо при засудженні його судом використовуються викривальні показання, отримані під час допиту без присутності захисника».
		Суд визнає юридично не обґрунтованою позицію прокурора в судових дебатах, щодо доведення вини обвинуваченого доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а також, що обвинувачений визнавав себе винним на досудовому слідстві.
		Європейський суд з прав людини у справі «Яременко   проти України» 12.06.2008 р., розглядаючи питання щодо порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, зазначив, що право обвинуваченого не свідчити проти себе та не давати показань є загальновизнаними міжнародними стандартами та складовими гарантованого ст. 6 Конценції права на справедливий суд. Вони захищають   його від неналежного примусу з боку слідчих органів, сприяючи таким чином уникненню помилок при здійсненні правосуддя. Зокрема, право не свідчити проти себе передбачає, що сторона обвинувачення у кримінальній справі повинна доводити вину обвинуваченого без використання доказів, отриманих шляхом застосування методів примусу або пригнічення волі обвинуваченого.
		Судом під час розгляду даного кримінального провадження встановлено, що потерпілий ОСОБА_1 добровільно передав обвинуваченому ОСОБА_2 свій мобільний телефон для оплати проїзду на попутці, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов'язався повернути потерпілому ОСОБА_1 новий мобільний телефон, що і було зроблено ОСОБА_2 через декілька днів. Таким чином в діях ОСОБА_2 не вбачається ознак складу шахрайства, а саме заволодіння майном потерпілого ОСОБА_1, шляхом зловживання довірою.
		Відповідно до вимог ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчинені кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.
		Відповідно до ст. 88 КПК України, докази, які стосуються судимостей обвинуваченого, а також відомості щодо характеру, або окремих рис характеру обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення.
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору.
		Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення,вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».
		Так, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain »від 6.12.1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов'язок доведення лежить на обвинуваченні, і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
		Стороною обвинувачення не представлені суду належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та наявності в його діях складу даного злочину.
		Оскільки обвинуваченого ОСОБА_2 має бути виправдано, то обраний 08 лютого 2013 року запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання підлягає скасуванню.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-374 КПК України, -
		ЗАСУДИВ:
		 
		ОСОБА_2 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та виправдати за відсутністю в його діях складу злочину.
		Запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді особистого зобов'язання - скасувати.
		 
		Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених статтею 394 КПК України до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. 
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		 
		Суддя                                                                                          К.С. Маштак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...