Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-94а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2013. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		16 квітня 2013 року         м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом кооперативного підприємства "Лілея" (далі - КП) до державної податкової інспекції у Радомишльському районі Житомирської області (у подальшому змінила назву на Малинська міжрайонна державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби; далі - ДПІ) про скасування рішення,
		в с т а н о в и л а:
		У травні 2008 року КП звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення ДПІ від 22 квітня 2008 року № 212320 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 43 851 грн 20 коп. (далі - рішення ДПІ). 
		На обґрунтування позову КП посилалося на те, що зазначене рішення було прийнято на підставі висновків перевірки, викладених відповідачем в акті від 17 квітня 2008 року № 57/2320/31019074, про порушення КП вимог пунктів 1, 2, 6 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон № 265/95-ВР). Під час перевірки господарської одиниці (магазину) в с. Борщів ДПІ встановила, що станом на 1 вересня 2007 року за період з      1 вересня 2006 року по 31 серпня 2007 року КП перевищило граничний річний обсяг розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг) для підприємств споживчої кооперації, які здійснюють роздрібну торгівлю та громадське харчування на території села, встановлений у розмірі 75 000 грн, у разі перевищення якого застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) є обов'язковим, також КП не забезпечило зберігання книги обліку розрахункових операцій № 0619000083, яка зареєстрована для здійснення розрахункових операцій в магазині с. Борщів.
		Позивач посилався на те, що ДПІ невірно встановила період, за який обраховано річний обсяг розрахункових операцій та дату досягнення граничного розміру такого обсягу, оскільки в Законі № 265/95-ВР під словом «рік» розуміється «календарний рік», який розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня, а не будь-які 12 місяців, тому рішення ДПІ є неправомірним.
		Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 
		23 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовив.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що при здійсненні роздрібної торгівлі із застосуванням книги обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок сума обсягу розрахункових операцій не повинна перевищувати 75 000 грн на один структурний підрозділ за останні 12 місяців, а не календарний рік, через що дійшов висновку про правомірність застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з порушенням позивачем пункту 6 статті 3 Закону № 265/95-ВР та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - постанова № 1336).
		Не погоджуючись з ухвалою касаційного суду, КП звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 статті 3, статті 10 Закону № 265/95-ВР та пункту 2 постанови № 1336. Просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
		На обґрунтування заяви позивач надав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2009 року (справа №№ К-14076/08 К-16682/08), 10 травня та 28 серпня 2012 року (справи          К-40157/10, К-21442/10 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Так, у судових рішеннях, наданих на підтвердження доводів заяви, касаційний суд дійшов висновку про те, що застосування РРО є обов'язковим при перевищенні граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів - 75 000 грн на один структурний підрозділ, який має обчислюватися за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором органу державної податкової служби. 
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного рішення відповідача про застосування штрафних санкцій у зв'язку з порушення позивачем пунктів 1, 2, 6 статті 3 Закону № 265/95-ВР та пункту 2 постанови № 1336, виходив із того, що при здійсненні роздрібної торгівлі із застосуванням книги обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок сума обсягу розрахункових операцій не повинна перевищувати 75 000 грн на один структурний підрозділ за останні 12 місяців, а не календарний рік.
		Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить з нижченаведеного.
		Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
		Згідно зі статтею 10 Закону № 265/95-ВР перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування РРО є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		У пункті 2 постанови № 1336 встановлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), у разі перевищення якого застосування РРО є обов'язковим, для форм та умов проведення діяльності, визначених, зокрема, у  пункті 4 переліку (роздрібна торгівля та громадське харчування на території села, що здійснюється підприємством споживчої кооперації, а також сільськогосподарськими товаровиробниками, які використовують продукцію власного виробництва) - 75 000 гривень на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів (надання послуг).
		Водночас ні Закон № 265/95-ВР, ні постанова № 1336, ні постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» не містять норм, якими визначено, що річний обсяг розрахункових операцій для переходу на застосування РРО обраховується за будь-який період, що складає 12 місяців.
		Разом з тим, Кабінет Міністрів України у пункті 1 постанови від 16 березня 2000 року № 507 «Про роз'яснення указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) роз'яснив, що в Указі Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99) у статті 1 під словом «рік» розуміється календарний рік.
		З огляду на наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що при здійсненні роздрібної торгівлі та громадського харчування на території села, що здійснюється підприємством споживчої кооперації, застосування РРО є обов'язковим при перевищенні річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів, встановленого у розмірі 75 000 грн на один структурний підрозділ, має обчислюватися за календарний рік, а не будь-які 12 місяців за вибором органу державної податкової служби. 
		При цьому календарний рік - проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.
		За таких обставин касаційний суд дійшов неправильного висновку про правомірність рішення ДПІ про нарахування штрафних (фінансових) санкцій. 
		Оскільки Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, то заява КП підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву кооперативного підприємства "Лілея"  задовольнити.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України 26 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий                              В.В. КривенкоСудді:                    О.А. Коротких                             П.В. Панталієнко                               О.В. Кривенда                             О.Б. Прокопенко                               В.Л. Маринченко                             О.О. Терлецький                             Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...