Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-81а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2013. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		16 квітня 2013 року                        м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючогоКривенка В.В.,
		суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.,       Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,        Тітова Ю.Г., −
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління»  (далі - Підприємство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
		в с т а н о в и л а:
		 
		У травні 2012 року відділення Фонду звернулось до суду з позовом до Підприємства, в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у   2011 році в розмірі 22 075 грн 55 коп. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 159 грн 12 коп.
		На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Підприємство не виконало вимоги статті 19 Закону України  від 21 березня 1991 року № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон   № 875-ХII), а саме - не виконало 4 % нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та не забезпечило працевлаштування у 2011 році осіб-інвалідів.
		Луганський окружний адміністративний суд постановою від 10 серпня        2012 року задовольнив позов частково: постановив стягнути з Підприємства на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у  2011 році та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі  5558 грн 74 коп.
		 Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 4 жовтня     2012 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 січня 2013 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду залишив без змін. 
		Суд першої інстанції, ухвалюючи постанову про часткове задоволення позовних вимог, встановив, що відповідач подавав інформацію про вакансії робочих місць для інвалідів щомісячно до Сєвєродонецького міського центру зайнятості (звіти форми 3-ПН), але у звітах за жовтень, листопад та грудень 2011 року інформація була подана до центру зайнятості не в повному обсязі, а саме: в графі «додаткові вимоги» колонка № 5 (окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери студенти та інші) відсутні відмітки про працевлаштування саме інвалідів. У зв'язку  з цим суд вважав, що відповідач порушив вимоги статті 18 Закону № 875-ХII, оскільки не вжив усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів впродовж трьох місяців 2011 року.
		Апеляційний суд, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що Підприємство про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів звітувало міському центру зайнятості по формі 3-ПН. Тобто Підприємство виділило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Позивач інвалідів для працевлаштування не направляв. Підприємство не відмовляло у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості, що підтверджується листом Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 7 травня 2012 року № 13/4 -1546.
		Отже, відповідач у 2011 році вжив достатніх та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Ураховуючи, що відділення Фонду не направляло осіб зазначеної категорії для працевлаштування, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність правопорушення, оскільки й ті наявні вільні місця для працевлаштування інвалідів, про які було вказано у звітах, не були заповнені.
		У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відділення Фонду просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
		Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 3 травня        2012 року (№ К-37296/10), в якій інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми статей 18, 18-1, 19, 20 Закону № 875-ХII. 
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що відповідач вжив усіх передбачених чинним на момент виникнення спору законодавством заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, що підтверджено відповідними доказами, а тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону № 875-ХІІ.
		У постанові від 3 травня 2012 року (№ К-37296/10), наданій на підтвердження доводів заяви, Вищий адміністративний суд України, скасувавши рішення місцевого та апеляційного судів, встановив помилковість висновків про те, що відповідач у 2009 році вжив заходів зі створення робочих місць для інвалідів та повідомив органи працевлаштування інвалідів про створення відповідних робочих місць.
		Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 КАС щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. 
		Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. 
		Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. 
		Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. 
		Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. 
		Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
		Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
		У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. 
		За таких обставин, висновок суду касаційної інстанції про безпідставність вимог позивача є правильним, а заява про перегляд судових рішень не підлягає задоволенню.
		Аналогічна правова позиція зі спірного питання вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі  № 21-60а11.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		п о с т а н о в и л а: 
		 
		У задоволенні заяви Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий         В.В. Кривенко 
		Судді:                              О.А. Коротких                                           В.Л. Маринченко                          О.В. Кривенда                            П.В. Панталієнко                                          О.Б. Прокопенко                          О.О. Терлецький                                          Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...