У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
|
Жука В.Г.
|
суддів за участю прокурора
адвоката
|
Кузьменко О.Т., Кривенди О.В.
Парусова А.М. ОСОБА_5
|
розглянувши
в судовому засіданні в м. Києві 5 лютого 2009 року касаційну скаргу представника потерпілої
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11
березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 квітня 2008 року,
в
с т а н о в и л а:
28 січня 2008 року постановою слідчого з особливо важливих справ ГУ
МВС України в м. Києві порушено кримінальну справу за фактом замаху на
незаконне заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою за
попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах за ознаками злочину,
передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України.
29 січня 2008 року постановою слідчого
з особливо важливих справ ГУ МВС України в м. Києві порушено кримінальну справу
щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактом замаху на незаконне заволодіння чужим майном
шляхом обману та зловживання довірою за попередньою змовою групою осіб в
особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4
ст.190 КК України.
11 березня 2008 року Голосіївський
районний суд м. Києва, розглянувши скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3., на
зазначені вище постанови, скасував їх та відмовив у порушенні кримінальної
справи щодо ОСОБА_3. за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190
КК України.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 квітня 2008 року апеляцію
прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції,
потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6. залишено без задоволення, а
постанову суду - без змін.
За змістом касаційної скарги представник
потерпілої, посилаючись на безпідставність висновків суду про відсутність
приводів та підстав до порушення кримінальної справи, а також на порушення
апеляційним судом вимог ст.377 КПК України, просить зазначені судові рішення
скасувати і в задоволенні скарги відмовити.
Заслухавши доповідача, захисника, який заперечував проти задоволення
скарги, пояснення прокурора, який вважав скаргу обґрунтованою та просив її
задовольнити, перевіривши матеріали провадження за скаргою ОСОБА_5 в
інтересах ОСОБА_3. та матеріали, на
підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, доводи
касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Твердження у касаційній скарзі про те, що висновки судів першої та
апеляційної інстанцій про відсутність приводів та підстав до порушення
кримінальної справи, заслуговують на увагу.
Так, як убачається з матеріалів, на підставі яких прийнято рішення про
порушення кримінальної справи, 26 січня 2008 року ОСОБА_1 звернулася із заявою
до УБОЗ ГУ МВС України у м. Києві про намагання двох наглядно знайомих їй
чоловіків заволодіти її коштами у сумі 125 000 доларів США в обмін на
інформацію про місцезнаходження її автомобіля «Бентлі», викраденого напередодні
невідомими особами.
Обґрунтовуючи висновок про те, що таке повідомлення не є приводом до
порушення кримінальної справи, суд першої інстанції послався на невідповідність
поданої ОСОБА_1 заяви вимогам ст.95 КПК України, а саме, відсутність
попередження останньої про відповідальність за неправдивий донос, а також
неконкретність її заяви про юридичну оцінку вчиненого протизаконного діяння.
Разом із тим, зазначене не є підставою визнати, що викладені у заяві дані
про злочин отримано з порушенням процесуальної форми і є недопустимими, так як
належність і допустимість є характеристиками доказів й не стосуються даних, що
стали приводом до порушення кримінальної справи. В такому разі відсутність
попередження заявниці про відповідальність за неправдивий донос та відповідної
підписки від неї не є перешкодою для визнання заяви ОСОБА_1 приводом до
порушення кримінальної справи.
Що ж стосується юридичної оцінки
заявницею вчиненого щодо неї діяння, то закон не зобов'язує громадян у
повідомленні про злочин указувати його
кваліфікацію.
Окрім того, суд безпідставно не взяв до уваги, що у постанові про порушення
кримінальної справи, як на привід, слідчий указує на дані рапортів працівників
органу дізнання, які проводили оперативно - розшукові заходи, спрямовані на
перевірку заяви ОСОБА_1
За змістом ч.2 ст.94 КПК України підставою до порушення кримінальної справи
є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Як убачається з матеріалів, на підставі яких порушено кримінальну справу,
слідчий визнав достатніми даними ті, що містяться у поясненнях ОСОБА_1 та
ОСОБА_4, протоколі огляду та вилучення грошей у ОСОБА_3., а також
рапортах працівників органів дізнання, з яких убачається факт
передачі ОСОБА_1 грошей ОСОБА_4 та
ОСОБА_3 (а.с. 5, 29 - 36).
Стверджуючи, що таких даних недостатньо для порушення кримінальної справи і
вони отримані з порушенням закону, суд
зазначив, зокрема, що достовірність даних рапорту оперуповноваженого працівника
УБОЗ ГУ МВС України у м. Києві
Матвійчука В.В. про затримання ОСОБА_4 та ОСОБА_3. й проведення огляду й виїмки грошей в останнього є
сумнівними, оскільки відповідні протоколи у матеріалах, на підставі яких
порушено кримінальну справу, відсутні.
Однак такий висновок суду є безпідставним, оскільки в матеріалах, на
підставі яких порушено кримінальну справу, містяться протокол огляду та вилучення у ОСОБА_3. грошей, на який
суд не звернув увагу (а.с.29).
Що ж стосується дотримання органом дізнання порядку затримання ОСОБА_4 та
ОСОБА_3., то це питання не пов'язане з оцінкою приводів та підстав для
порушення кримінальної справи.
Відповідно до ч.15 ст. 236 -8 КПК
України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен
перевіряти наявність приводів та підстав для винесення зазначеної постанови,
законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови
про порушення справи, і не вправі
розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при
розгляді справи по суті.
Усупереч цьому, суд, проаналізувавши пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_1, оцінив
їх вибірково та однобічно з точки зору недостатності даних про вчинення ОСОБА_3
злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст. 190 КК України.
Доречними також є доводи касаційної скарги про те,
що суд першої інстанції вдався до оцінки доказів, вказавши про відсутність даних,
які б свідчили про наявність умислу у ОСОБА_3. на незаконне заволодіння грошима
ОСОБА_1, що при розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи
є неприпустимим.
Оцінивши дані рапортів працівників органу дізнання, суд безпідставно визнав
їх необ'єктивними, так як мотивів на підтвердження даного висновку не навів.
За таких обставин твердження суду про відсутність на момент порушення
кримінальної справи даних, які б засвідчували факт замаху на незаконне
заволодіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 грошима ОСОБА_1 шляхом обману та зловживання
довірою за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, є
передчасним.
Також заслуговують на увагу твердження представника
потерпілої про те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив
повноваження адвоката ОСОБА_5 на здійснення представництва інтересів ОСОБА_3.
Відповідно до ч.2 ст. 236 -7 КПК
України скарга на постанову про порушення кримінальної справи щодо особи може
бути подана до суду особою, щодо якої порушено кримінальну справу, її
захисником чи представником.
З матеріалів провадження за скаргою
убачається, що угоду з адвокатом ОСОБА_5 про здійснення захисту та
представництва інтересів ОСОБА_3. у суді уклав його батько, а не особа, щодо
якої порушено кримінальну справу, що суперечить вимогам змісту ст. 47 КПК
України, відповідно до якого захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим,
підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за
проханнями чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого.
Дані про надання згоди ОСОБА_3 на здійснення його захисту саме адвокатом
ОСОБА_5 відсутні.
Зазначене свідчить, що суд прийняв та розглянув скаргу на постанову про
порушення кримінальної справи від особи, яка не мала належних на те
повноважень.
Таким чином, постановлене за результатами розгляду скарги
судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим
воно, як і ухвала суду апеляційної інстанції, який не звернув увагу на допущені
місцевим судом порушення кримінально-процесуального закону і всупереч вимог ст.
377 КПК України не зазначив всі доводи апеляції та не навів докладні мотиви
прийнятого рішення, підлягають скасуванню з направленням матеріалів провадження
на новий судовий розгляд.
Що ж стосується прохання представника потерпілої в касаційній скарзі про
відмову касаційною інстанцією у задоволенні скарги захисника ОСОБА_5 в
інтересах ОСОБА_3., воно суперечить
закону, оскільки відповідно до ст.396 КПК України прийняття такого рішення у
результаті касаційного розгляду справи не передбачено.
На підставі наведеного та керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія
суддів, -
УХВАЛИЛА:
касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити
частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від
11 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 квітня 2008 року скасувати, а
матеріали провадження за
скаргою ОСОБА_5 в інтересах
ОСОБА_3. направити на новий судовий розгляд у той же суд іншим суддею.
Судді:
В.Г.ЖУК О.В.КРИВЕНДА
О.Т.КУЗЬМЕНКО
З оригіналом згідно
Суддя верховного Суду України О.Т. Кузьменко