Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/1965/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 20.05.2013. Зареєстровано: 20.05.2013. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2013.
Дата набрання законної сили: 27.08.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		13 травня 2013 року                      № 826/1965/13-а
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., суддів Бояринцевої М.А. та Винокурова К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1до    третя особа-1: третя особа-2: про1. Національного банку України 2. Голови правління Національного Банку України Соркіна Ігоря Вячеславовича ОСОБА_3 Міністерство юстиції України визнання незаконним нормативно-правового акту в частині,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_4 як законний представник ОСОБА_1 з позовом до Національного Банку України, в якому просив: 
		- визнати таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», затвердженої Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) №502 від 12 грудня 2002 року «Про затвердження інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» із поворотом його виконання та зазначенням способу його здійснення; 
		- визнати незаконним пункт 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», затвердженої Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року «Про затвердження інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» із поворотом його виконання та зазначенням способу його здійснення. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2013 року було відкрито провадження в даній справі та призначено попереднє судове засідання на 01 квітня 2013 року о 16 год. 00 хв. (а.с.1).
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2013 року було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22 квітня 2013 року (а.с.71).
		На виконання вимог ст. 171 КАС України 29 березня 2013 року в «Офіційному віснику України» №22 2013 року опубліковано оголошення про відкриття провадження у даній справі (а.с.94).
		Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2013 року (а.с.68,69-70) до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, було залучено ОСОБА_3 (третя особа -1 - на стороні позивача) та Міністерство юстиції України (третя особа-2 - на стороні відповідача). 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про незаконність пункту 1.3 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», затвердженої Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року, яким передбачено необхідність пред'явлення при здійсненні валютно-обмінної операції документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, оскільки даним законодавчим положенням порушується право неповнолітньої особи, яка такого документу не має, на здійснення валютно-обмінної операції.
		В судовому засіданні  представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. 
		Відповідач проти позову заперечував та зазначав, що Національний банк України не є належною стороною у справі, оскільки позивачу було відмовлено у здійсненні валютно-обмінної операції  Сбербанком Росії, який не перебуває в організаційному та структурному підпорядкуванні Національного банку України. Останній не втручається в оперативно-господарську діяльність банків, а відносини клієнта з банком  регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами між клієнтом та банком, спори вирішується між банком та клієнтом в судовому порядку. 
		Також відповідач вказував, що прийняття Правлінням НБУ Постанови №502 від 12 грудня 2002 року «Про затвердження інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» та внесення в подальшому іншими постановами до неї змін здійснюється Національним банком України в межах повноважень з організації торгівлі валютними цінностями, наданих йому Законом України «Про Національний банк України». Державна реєстрація таких постанов Міністерством юстиції України підтверджує, на думку відповідача, відповідність вказаних постанов, якими встановлювався та змінювався оспорюваний пункт Інструкції, вимогам чинного законодавства. 
		Крім того, представник Національного банку України наголошував на тому, що спірний пункт 1.3 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», затвердженої Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року, не порушує право неповнолітньої особи на здійснення валютно-обмінної операції, оскільки вона може його реалізувати через своїх батьків або інших осіб, які відповідно до законодавства є її законними представниками. 
		З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
		Третя особа-1 пояснень та письмових заперечень суду не надала.
		Третя особа-2 проти задоволення позовних вимог заперечувала і зазначала, що Інструкція «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», яка затверджена Постановою НБУ №502 від 12 грудня 2002 року була доповнена оскаржуваним пунктом 1.3 Постановою НБУ №538 від 09 вересня 2009 року. Тобто, вказуючи на незаконність пункту 1.3 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» в редакції, що затверджена Постановою НБУ №502 від 12 грудня 2002 року, позивач оскаржує норму, яка у відповідній редакції нормативно-правового акту відсутня. Крім того, третя особа-2 наголошувала, що Національний банк України має повноваження щодо встановлення порядку купівлі банками іноземної валюти, а Постанови НБУ, якими встановлювалися та змінювалися положення спірного пункту пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, змістом якої є проведення правової експертизи на відповідність нормативно-правового акту чинному законодавству. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
		З урахуванням того, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебували адміністративні справи №826/1965/13-а та №826/1940/13-а за позовами одного і того ж позивача з однорідними позовними вимогами про визнання незаконним п.1.3 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», що затверджена Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року, суд об'єднав вказані адміністративні справи для спільного розгляду і вирішенню в одному провадженні. 
		Третя особа-1 та представник третьої особи-2 в судове засідання призначене на 22 квітня 2013 року не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені  відповідно до вимог ст.ст. 33, 35 КАС України. 
		Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи неявку в судове засідання третьої особи-1 - ОСОБА_3 та представника третьої особи-2 - Міністерства юстиції України, відсутність потреби заслухати свідків чи експертів, суд вирішив розглянути адміністративну справу №826/1965/13-а в порядку письмового провадження, при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		На виконання повноважень, наданих Національному банку України статтями 7, 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-ХІV, відповідно до вимог статей 5, 6, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 з метою приведення у відповідність чинному законодавству, уникнення множинності та вдосконалення нормативно-правових актів Національного банку України з питань забезпечення ефективної роботи уповноважених банків та уповноважених фінансових установ під час здійснення валютно-обмінних операцій на готівковому сегменті міжбанківського валютного ринку України, 12 грудня 2002 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» №502, зареєстровану в Міністерство юстиції України 14 січня 2003 року за №21/7342, якою затверджено Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України.
		09 вересня 2009 року постановою Правління Національного банку України №538  було затверджено зміни до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління НБУ 14.01.2003 року за № 21/7342 (далі - Постанова Правління НБУ №538 від 09 вересня 2009 року).
		Пунктом 2.2. зазначених Змін доповнено главу 1 Інструкції, зокрема, новим пунктом 1.3 такого змісту: « 1.3. Операції, зазначені в абзацах другому - шостому пункту 1.2 цієї Інструкції, на суму, що перевищує 15000 гривень, здійснюються лише через каси банку, фінансової установи, в операційному залі об'єкта поштового зв'язку [(далі - каса банку (фінансової установи)] після пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, а на суму, що перевищує 50000 гривень, крім того, зазначаються серія та номер паспорта (іншого документа, що засвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), ідентифікаційний номер особи згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (за наявності). Копія з відповідних сторінок паспорта, що містять зазначені дані (іншого документа, що засвідчує особу), залишається в документах дня банку [(фінансової установи, національного оператора поштового зв'язку - (далі - фінансові установи)] під час здійснення лише операцій на суму, що перевищує 50000 гривень».
		Постанова Національного банку України №538 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2009 року та внесена до Єдиного державного реєстру нормативних актів за №1045/17061, оприлюднена 23 листопада 2009 року у періодичному офіційному виданні «Офіційний вісник України» (№88 (23.11.2009), ст. 2980).
		11 серпня 2011 року Правління Національного банку України видало Постанову «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» №278 (далі - Постанова Правління НБУ №278 від 11 серпня 2011 року).
		Зазначеною вище постановою пункт 1.3 глави 1 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України викладено в такій редакції: «Банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзацах другому - шостому пункту 1.2 цієї глави, на суму, що не перевищує 50000 гривень, за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу. Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний зазначити прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка здійснює валютно-обмінну операцію, у довідках та квитанціях, передбачених главою 5 цієї Інструкції.
		Під час проведення зазначених операцій на суму, що перевищує 50000 гривень, банк (фінансова установа) зобов'язаний(а) зазначити у довідках та квитанціях прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, серію та номер паспорта (іншого документа, що засвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності).
		Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня.
		Вимоги, встановлені цим пунктом щодо подання документів, які посвідчують особу, а також щодо ідентифікації особи під час проведення валютно-обмінних операцій, не поширюються на операції, які здійснюються через банківські автомати самообслуговування (далі - банкомати) банків».
		Постанова Національного банку України №278 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2011       року та внесена до Єдиного державного реєстру нормативних актів за №1050/19788, оприлюднена 23 вересня 2011 року у періодичному офіційному виданні «Офіційний вісник України» (№71 (23.09.2011), ст. 2693).
		11 жовтня 2011 року Правлінням НБУ видано Постанову «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» №364, зареєстровану в Міністерство юстиції України 20 жовтня 2011       року за №1214/19952 (далі - постанова Правління НБУ №364 від 11 жовтня 2011 року).
		Підпунктом 1.2 пункту 1 Постанови Правління НБУ №364 від 11 жовтня 2011 року пункт 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» було викладено в новій редакції: «Банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзацах третьому - шостому пункту 1.2 цієї глави, в сумі, що не дорівнює і не перевищує 150000 гривень, за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність. Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний зазначити у довідках та квитанціях, передбачених у главі 5 цієї Інструкції, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка здійснює валютно-обмінну операцію, серію та номер паспорта (іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав. Працівник банку (фінансової установи) зобов'язаний забезпечити зберігання копій сторінок документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, які містять дані, на підставі яких здійснено ідентифікацію особи, у документах дня. Ці копії засвідчуються відбитком штампа каси банку (фінансової установи), пункту обміну валюти.
		Банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзаці другому пункту 1.2 цієї глави, за умови пред'явлення будь-якого документа, що посвідчує особу, із зазначенням у довідках та квитанціях, передбачених у главі 5 цієї Інструкції, прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, яка здійснює продаж іноземної валюти. Копіювання сторінок документа, що посвідчує особу, забороняється.
		Вимоги, установлені цим пунктом щодо пред'явлення документів, які посвідчують особу, під час проведення валютно-обмінних операцій не поширюються на операції, які здійснюються через банківські автомати самообслуговування (далі - банкомати) банків.
		Операції, зазначені в абзацах другому, четвертому - шостому пункту 1.2 цієї глави, на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, здійснюються з ідентифікацією фізичної особи відповідно до законодавства України".
		Підпункт 1.2 пункту 1 вищезазначеної постанови,  яким пункт 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» було викладено в новій редакції діє до 01 січня 2013 року (п.5 постанови Правління НБУ від 11 жовтня 2011 року №364). 
		Постанова Національного банку України №364 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2011       року та внесена до Єдиного державного реєстру нормативних актів за №1214/1952, оприлюднена 28 жовтня 2011 року у періодичному офіційному виданні «Офіційний вісник України» (№81 (28.10.2011), ст. 2984).
		Після 01 січня 2013 року дія попередньої редакції пункту 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» була відновлена з урахуванням змін,  внесених постановою Правління        Національного банку України      від 21.08.2012 р. №349, які стосувалися лише порядку оформлення валютно-обмінних операцій у зв'язку з пред'явленням документу, що посвідчує особу. 
		Відповідно до п. 1.2 Постанови Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року «Про затвердження інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» до валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками відносяться:
		купівля у  фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
		продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;
		зворотний обмін фізичним  особам-нерезидентам  невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;
		купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;
		конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;
		прийняття на інкасо банкнот  іноземних  держав  та  іменних чеків.
		Спірним пунктом 1.3 Інструкції в редакції, затвердженій Постановою Правління НБУ №364 від 11 жовтня 2011 року, встановлюється, що банк має право здійснювати операції, зазначені в абзацах третьому - шостому пункту 1.2 цієї глави за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, а операцію, зазначену в абзаці другому пункту 1.2 цієї глави, за умови пред'явлення будь-якого документа, що посвідчує особу.
		Даний п.1.2 Постанови Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року, яким встановлені види валютно-обмінних операцій, мав одну редакцію, до нього не вносилися зміни з моменту видання Правлінням НБУ Постанови №502. 
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, будучи неповнолітньою особою (народилася 21 квітня 1998 року, що підтверджується свідоцтвом про народження, а.с.10) звернулася до Київського відділення №7 ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» з метою обміну 50 доларів США на національну валюту України, тобто змістом вказаної валютно-обмінної операції є купівля банком у фізичної особи готівкової іноземної валюти за готівкові гривні. 
		У здійсненні даної валютно-обмінної операції позивачу було відмовлено.
		ОСОБА_1 подала скаргу на дії касира банку від 28.01.2013 року (вх.12/50-7), а.с.19, за результатами розгляду якої Київським відділенням №7 ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» була надана відповідь (а.с.21). У наданій відповіді зазначається, що відповідно до пункту 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», затвердженої Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року купівля банком у фізичних осіб готівкової іноземної валюти за готівкову гривню здійснюється на підставі наданого клієнтом документу, що посвідчує особу. Крім того, у вказаній відповіді банк посилається на лист НБУ від 09.08.2012 р. N 18-311/4607-7991, яким рекомендується банкам самостійно у своїх внутрішніх документах з питань здійснення фінансового моніторингу визначати документи, що посвідчують особу, з яких можна отримати відомості, необхідні для ідентифікації клієнтів, наголосивши при цьому, що паспорт громадянина України містить найбільш повну інформацію для ідентифікації фізичної особи - резидента. Як зазначається у відповіді Київського відділення №7 ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», до моменту отримання паспорту у позивача відсутня можливість бути ідентифікованою, а отже й здійснювати валютно-обмінні операції в банку. 
		Позивач вважає вимогу пред'явлення документу, що посвідчує особу, при здійсненні валютно-обмінної операції, яка встановлена п.1.3 Інструкції, затвердженої Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року такою, що порушує право неповнолітньої особи на здійснення такої операції у зв'язку з відсутністю у вказаної особи відповідного документу.
		Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Дія оскаржуваного у даній справі пункту 1.3 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» поширюється на всіх фізичних осіб (громадян України, іноземців, а також осіб без громадянства), а тому він може бути оскаржений будь-якою фізичною особою, в тому числі позивачем.
		Згідно п. 2 ч. 1 ст. 171 КАС України Окружний адміністративний суд м. Києва може оцінювати акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади на предмет законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Крім того, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та законних інтересів особи.
		Отже, у цій справі висновок суду повинен ґрунтуватися на тому, чи відповідає оскаржуваний акт Національного банку України законам України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а також чи прийнятий він на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цими нормативно-правовими актами. 
		Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного. 
		Статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-ХІV (далі - Закон України №679-ХІV) визначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України №679-ХІV згідно з Конституцією України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
		Стаття 45 Закону №679-ХІV закріплює, що Національний банк України визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.
		Пунктом 14 статті 7 Закону №679-ХІV передбачено, що Національний банк України здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.
		Статтею 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 (далі - Декрет №15-93) Національному банку України надано право визначати порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі і порядок здійснення валютно-обмінних операцій на готівковому сегменті валютного ринку.
		Відповідно до пункту 2 статті 6 Декрету №15-93 уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.
		Згідно зі статтею 1 Декрету №15-93 резидентами визнаються, зокрема, фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; нерезидентами - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
		Положеннями статті 56 Закону №679-ХІV встановлено, що Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
		Повноваження Національного банку України у сфері валютного регулювання закріплені також у статті 11 Декрету №15-93, згідно з положеннями якої останній у сфері валютного регулювання, зокрема, видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.
		Отже, з наведеного випливає, що видання Національним банком України нормативного акту щодо здійснення операцій на валютному ринку України не суперечило приписам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та здійснено в межах повноважень даного органу державної влади.
		Крім того, у статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-ІІІ (далі - Закон України №2121-ІІІ) передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені (частина 3 статті 64 Закону України №2121-ІІІ).
		Відповідно до частини 1 статті 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Крім того, у відповідності з вимогами статей 24, 25, 26, 30, 34, 35 Цивільного кодексу України фізична особа має цивільну правоздатність та цивільну дієздатність, які передбачають певний набір не тільки прав, а й обов'язків.
		Пунктом 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року №3423-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
		Главою 5 Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України встановлено порядок оформлення квитанцій та довідок про здійснення валютно-обмінних операцій. Зокрема, квитанція за відповідною формою, що видається касою банку (фінансової установи) фізичним особам як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій, є касовим і розрахунковим документом.
		Оформлення квитанції про здійснення валютно-обмінної операції або операції з купівлі-продажу банківського металу свідчить про встановлення між банком та його клієнтом правовідносин та існування правочину. Згідно зі статтею       202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і у відповідності зі статтею 203 цього ж Кодексу волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Підтвердженням здійснення правочину при здійсненні валютно-обмінних операцій є квитанція, в якій зазначається прізвище, ім'я, по батькові клієнта банку, а також відомості про документ, що посвідчує його особу. 
		Отже, фізична особа, погоджуючись на правовідносини, що виникають між нею та банком під час здійснення валютно-обмінних операцій, шляхом поставлення підпису на квитанції про здійснення валютно-обмінної операції, підтверджує своє вільне волевиявлення у вказаному правочині.
		Крім того, оцінюючи порядок дотримання прийняття оскаржуваної постанови Національного банку України, суд вважає за необхідне зауважити на наступному.
		Статтею 1 Указу Президента «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року №493 встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
		Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України (стаття 2 Указу Президента «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року №493).
		Відповідно до п.1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
		Аналогічні правові норми містяться в пункті 1.3 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року №34/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року №381/10661. 
		З матеріалів справи вбачається, що Постанови Правління НБУ №538 від 09 вересня 2009 року, від 11 серпня 2011 року №278, від 11 жовтня 2011 року №364, яким було встановлено та змінено спірний пункт 1.3 Інструкції зареєстровані в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2009 року, 06 вересня 2011 року, 20 жовтня 2011 року, відповідно, та внесені до Єдиного державного реєстру нормативних актів за №1045/17061, №1050/19788, №1214/19952. 
		Державна реєстрація вищезазначених постанов свідчить про відповідність їх Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. 
		Крім того, законність Постанов Правління НБУ №538 від 09 вересня 2009 року, від 11 серпня 2011 року №278, від 11 жовтня 2011 року №364, яким було встановлено та змінено спірний пункт 1.3 Інструкції, підтверджена рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва, які за результатами апеляційного оскарження були залишені без змін та набрали законної сили у встановленому законом порядку (постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року по справі №2а-14199/09/2670, від 08 лютого 2012 року по справі №2а-13748/11/2670, від 12 березня 2012 року по справі №2а-16675/11/2670 -а.с.36-38, 41-50, 56-61).
		Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено у позовній заяві та не надано пояснень стосовно того, якому правовому акту вищої юридичної сили, на його думку, не відповідає пункт 1.3 глави 1 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», затвердженої Постановою Правління НБУ №502 від 12 грудня 2002 року.
		Щодо порушення оскаржуваним пунктом постанови НБУ № 745 «Про затвердження інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» прав неповнолітньої особи на здійснення валютно-обмінних операцій суд зазначає наступне.
		Цивільний кодекс в статті 32 встановлює, що фізична особа у віці від 14 до 18 років має неповну цивільну дієздатність, тобто самостійно така особа може вчиняти обмежене коло правочинів: дрібні побутові правочини, самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). 
		Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
		Законодавець, обмежуючи неповнолітню особу в цивільній дієздатності, враховував той факт, що неповнолітня особа не може усвідомлювати юридичне значення всіх без винятку дій, що зумовлено поетапним розвитком дитини, в процесі якого вона набуває теоретичних та практичних знань. 
		Статтею 242 Цивільного кодексу України передбачено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
		Враховуючи встановлення Цивільним кодексом України неповної цивільної дієздатності фізичної особи у віці від 14 до 18 років, що означає можливість самостійного вчинення лише тих правочинів, які прямо передбачені законодавством, наявність у такої особи законних представників, неповнолітня особа може здійснити валютно-обмінну операції через свого законного представника. 
		Відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річного віку. Тобто, резидентність неповнолітньої особи, яка досягла 16-річного віку, може бути підтверджена паспортом громадянина України.
		При цьому, судом також враховується пункт 3 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який передбачає можливість оформлення паспорта громадянам України для виїзду за кордон особам, які не досягли 16-річного віку й відповідно визначення резидентності такої особи, може здійснюватись на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
		Так, відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V, оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон. 
		Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України належать: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка;  посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.
		З аналізу вищезазначених законодавчих положень суд приходить до висновку, що неповнолітня особа, яка не досягла 16-річного віку може мати документ, що посвідчує її особу. 
		Оскаржуваний позивачем пункт 1.3 Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», в редакції на момент звернення позивача з метою здійснення валютно-обмінної операції передбачає, що банк (фінансова установа) має право здійснювати операції, зазначені в абзаці другому пункту 1.2 цієї глави (купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні) за умови пред'явлення будь-якого документа, що посвідчує особу.
		Тобто, вказаним пунктом пункт 1.3 Інструкції не передбачено, що паспорт громадянина України є єдиним документом, який посвідчує особу. Це в свою чергу свідчить про те, що дане законодавче положення не позбавляє неповнолітню особу, яка не досягла шістнадцятирічного віку, права на самостійне здійснення валютно-обмінної операції. 
		У випадку ж не оформлення документу, що посвідчує особу, неповнолітня особа, яка не досягла 16-річного віку, може здійснити валютно-обмінну операцію через своїх законних представників (батьків, опікунів, піклувальників, усиновлювачів). 
		Як вбачається з відповіді Київського відділення №7 ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», відмовляючи позивачу у здійсненні валютно-обмінної операції банк послався на лист НБУ від 09.08.2012 р. N 18-311/4607-7991, яким банкам у своїх внутрішніх документах з питань здійснення фінансового моніторингу самостійно визначати документи, що посвідчують особу, з яких можна отримати відомості, необхідні для ідентифікації клієнтів банку. При цьому, у вказаному листі наголошується, що офіційним документом, який містить найбільш повну інформацію для ідентифікації фізичної особи - резидента, є паспорт громадянина України.
		Отже, відмова банку у здійсненні валютно-обмінної операції ґрунтується не на положеннях Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», а на листі НБУ від 09.08.2012 р. N 18-311/4607-7991, який не є предметом оскарження у даній справі.
		Таким чином, посилання позивача на невідповідність спірного пункту постанови Національного банку України правовим актам вищої юридичної сили, не знайшли свого підтвердження.
		Колегія суддів не бере до уваги посилання Національного банку України з приводу того, що він є неналежним відповідачем у справі з огляду на те, що позивачу було відмовлено у здійсненні валютно-обмінної операції Сбербанком Росії, який не перебуває в організаційному та структурному підпорядкуванні Національного банку України, оскільки предметом даної справи є вимога про визнання незаконним пункту 1.3. Інструкції «Про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», яка була затверджена Постановою Правління НБУ. В свою чергу, позивачем не оскаржується відмова Сбербанку Росії у здійсненні валютно-обмінної операції.
		Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
		В даному випадку у суду відсутні підстави для висновку про невідповідність оскаржуваної постанови Національного банку України вимогам Законів України та інших нормативно-правових актів вищої юридичної сили.
		Приймаючи до уваги викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		 
		У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                      Патратій О.В.   
		 
		 
		Судді:                                                                                              Бояринцева М.А.
		 
		 
		                                                                                                              Винокуров К.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...