Справа № 2-973/07
РІШЕННЯ
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2007 року Рівненський
міський суд Рівненської області
в складі:
головуючого судді - Музичук Н. Ю.
при секретарі -
Хоменчук С.М.
за участю представника позивача - ОСОБА_3
та представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у
відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_1 до
Редакції обласної газети "Рівне Вечірнє" і ОСОБА_2 про захист честі,
гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації,
відшкодування моральної шкоди в розмірі 31500 грн. та судових витрат по справі,
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Редакції обласної
газети "Рівне Вечірнє" і ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової
репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди в
розмірі 1500 грн., мотивуючи свої вимоги
тим, що 01.09.2005 року в № 64 (1259) названої газети була опублікована стаття
ОСОБА_2 „Чи можна розбестити жестом? Глухонімі учні скаржаться на
непристойну поведінку директора школи", частина якої була розміщена на
титульній сторінці, а закінчення на сторінці №3, в якій поширено негативну, недостовірну інформацію щодо нього, як
директора /тепер колишнього/ Острозької школи-інтернату для дітей з
вадами слуху, що не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність, ділову
репутацію в громадській думці, в думці окремих громадян з точки зору додержання
законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі, чим
йому заподіяно моральну шкоду. Просив позов задовольнити, визнати недостовірною
такою що не відповідає дійсності, ганьбить його честь, гідність та ділову
репутацію інформацію викладену ОСОБА_2 в зазначеній статті стосовно нього, а
саме: друге речення назви статті зі словами "...непристойну
поведінку директора школи"; третє речення вступу статті в словах
"...непристойними словами..."; друге речення першої колонки
титульної сторінки в частині "...використовував у спілкуванні з дітьми непристойні жести та слова, які межують із
розбещенням неповнолітніх..."; третє речення в першій-початку
другої колонки титульної сторінки газети "у лексиконі вчителя інформатики
досить часто стосовно учнів вживаються слова "допоміжник",
"баран", "болван", а одним
із педагогічних методів є биття лінійкою по пальцях, голові та вухах";
четверте речення другої колонки титульної сторінки газети в частині
"приводів для цього /звільнення/, окрім непристойної поведінки, було
досить: директор не проводив уроків, школярі на різноманітні змагання їздили за
власний кошт, у той час як на це виділяли гроші, підробляв внутрішкільні
документи тощо"; п"яте речення першої колонки третьої сторінки газети
в частині "...факти аморальної поведінки директора"; - стягнути з
відповідачів солідарно на відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням
негативної недостовірної інформації, 5 тис. грн., витрати на правову допомогу в
розмірі 1500 грн., судовий збір та витрати на інформаційно-технічне
забезпечення.
В листопаді 2006
року ОСОБА_1 своєю заявою доповнив і уточнив позовні вимоги, у відповідності до ч.ч.3,4 ст.37 Закону України
"Про друковані засоби масової інформації/пресу/", ст.ст. 307,
308 ЦК України, про зобов'язання відповідачів спростувати поширену про нього
негативну недостовірну інформацію шляхом публікування статті-спростування, яка
повинна бути набрана тим же шрифтом і поміщена під заголовком
"Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилось повідомлення,
яке спростовується в обсязі, який має бути не меншим від обсягу статті, що спростовується, та стягнення з відповідачів
моральної шкоди за незаконне зняття його на фотоплівку і незаконне
поширення його фотографічного зображення у розмірі 1500 грн. В заяві вказував,
що ОСОБА_2 незаконно, без отримання на це ніякої його згоди зняла його на
фотоплівку та без його згоди публічно було показано фотографію з його
зображенням.
В січні 2007
року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги заявою від 26.01.2007 року про визнання та
спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди в розмірі
25000 грн. / в загальній сумі 31500 грн./, мотивуючи свої вимоги тим, що
09.11.2006 року в № 84 (1377) названою
газетою в продовження вищенаведеної статті на шпальті №5 була опублікована
стаття ОСОБА_2 "Розбестити жестом не можна?", якою знову була
поширена негативна інформація, яка грубо порочить його честь, гідність та
ділову репутацію, в той час, як автор статті знала і грубо ігнорувала рішення
апеляційного суду Рівненської області від 23.02.2006 року, яке вступило в
законну силу, яким встановлено, що "учні давали показання проти директора
під диктовку вчителів
2
інтернату", а "дійсними
мотивами звільнення директора ОСОБА_1 було не вчинення ним аморального
проступку, а бажання групи вчителів усунути його від займаної посади через
конфлікт, що склався в колективі". Зокрема, назвою статті та публікацією
норми ст.156 КК України з коментарем автор
підводить читача до думки про вчинення ним розпусних дій щодо неповнолітніх, версткою
та стилем написання статті формується думка читача про його аморальну чи навіть
кримінальну поведінку, цим підтверджується
злий умисел автора, упередженість, необ"єктивність у журналістському
розслідуванні та навмисне поширення негативної інформації. Негативною є
інформація вступу статті "Викладач який б"є учнів лінійкою, вживає
нецензурщину та ще й красномовними жестами навчає, як займатися
онанізмом..." , абзацу 7 першої колонки статті "...учні... не
сприйняли його жестові пояснення як бесіди на теми статевого
виховання...", абзацу 9 першої колонки
"Тому й виходить, що для того, аби запроторити якогось розбещувача до
буцегарні, потрібно, щоб перед тим він морально скалічив кількох дітей".
Через публікації в газеті він втрачає авторитет, не може знайти нормальну
високооплачувану роботу, отримує моральні страждання, має пригнічену
обстановку в сім"ї, страждання дітей, важкий матеріальний стан,
захворювання молодшої доньки.
В своїх
запереченнях на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач, редакція газети "Рівне
вечірнє", позов не визнав, вимоги ОСОБА_1 заперечує та просить в
задоволенні позову відмовити з наступних
підстав. Автор статті "Чи можна розбестити жестом?", маючи достатній
журналістський досвід, при збиранні інформації при підготовці статті до
друку діяла, використовуючи право журналіста
на професійний збір і поширення інформації та на вільне висловлення своїх
поглядів, у відповідності до положень чинного законодавства. На тему
дослідження вищенаведеної статті про порушення прав дітей з обмеженими
можливостями, яка становила значний суспільний інтерес, наштовхнув телевізійний сюжет з новин каналу НТН. Принцип
об"єктивності ЗМІ і журналіста був дотриманий повністю, в
публікації наведені точки зору дітей, викладачів та звинуваченого ними
директора школи /третина публікації/, інформація була перевірена з різних
джерел, в діях журналіста був відсутній злий умисел, вона діяла добросовісно, а
тому, відповідно до Закону України "Про державну підтримку ЗМІ і
соціальний захист журналістів", не може нести відповідальності у разі
розгляду судом спору про стягнення моральної шкоди.
З урахуванням
того, що станом на 01.09.2005 року не було з"ясовано офіційну позицію і
результати перевірки обласного управління освіти та прокуратури області, за
наявності інформації про те, що позивач продовжує працювати в цьому навчальному
закладі, а під час повторного спілкування з викладачами школи-інтернату,
фахівцями управління освіти, прокуратури, обласним дитячим психіатром, в
судовому засіданні Острозького районного суду та в бесіді із суддею цього суду факти скарги на непристойну його поведінку
підтвердились, газета повернулась до тієї ж теми в новій публікації
09.11.2006 року.
В своїх
запереченнях проти доповнення до позовної заяви редакція газети "Рівне
вечірнє" заперечує проти вимог про стягнення моральної шкоди за знімання
позивача на фотоплівку та опублікування фотографії з його зображенням в газеті
від 01.09.2005 року поруч із оспореною статтею,
як незаконне вчинене без його на те згоди, з наступних підстав. Автор статті
перед тим як фотографувати отримала усну згоду позивача у вигляді
вислову "Фотографуйте. Мені нічого боятися, бо я ні в чому не винен".
Фотозйомка проводилась відкрито у робочому кабінеті редакційним фотоапаратом Hewlett
Packerd 850, яким зроблено два фотознімки. При цьому позивач
дивиться прямо в об"єктив, не подає жодних ознак протесту, своєю
поведінкою демонструє цілковиту згоду на здійснення фотознімки. Щодо згоди на
опублікування фото у пресі, то вважають, що фото і стаття на той час
опубліковані в інтересах захисту неповнолітніх дітей з фізичними вадами - учнів
школи-інтернату. Крім того, позивач, погоджуючись на фотозйомку, розумів його
призначення на опублікування в пресі, а не
для архіву, цим самим погодившись і на публікування фото. Крім того, фотографія
ОСОБА_1 здійснювалась не як фізичної особи, а як посадової особи - директора
школи. При цьому ніякого злого умислу журналіста чи засобу масової інформації,
порушення чинного законодавства чи причетності до особи позивача або
школи-інтернату не було. Також, не надано доказів наявності моральної шкоди
позивача у зв"язку з публікуванням його фотографії в газеті.
В судовому
засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали повністю. Додатково пояснили, що при
написанні першої статті відповідачі не могли користуватися матеріалами
службового розслідування Управління освіти ОДА, матеріалами перевірки Острозької
міжрайонної прокуратури, матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про
поновлення на роботі. Оцінюючи суперечливі покази допитаних судом свідків з
боку відповідачів, видно що до публікування
першої статті журналіст спілкувалася лише з ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6. Попередні
покази свідків на які покликаються відповідачі, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України,
не можуть бути прийняті до уваги, як підтвердження аморальної поведінки
позивача,
3
оскільки їм дана
оцінка в рішенні апеляційного суду Рівненської області від 23.02.2006 року.
Таким рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не вчиняв аморальних вчинків, тому
вказана обставина є такою, що не доводиться
в даній цивільній справі. Журналіст ставить під сумнів рішення апеляційного та
Верховного судів, проте не сумнівається в законності рішення суду першої
інстанції. Вона спілкується лише з вчителями, які звинувачують позивача і не
спілкується з іншими вчителями, маючи на це всі можливості, та свідомо подає
недостовірну інформацію. Підтвердженням зазначеного є друга стаття, в якій знову
поширюється негативна інформація про ОСОБА_1, чим знову принижується
його честь гідність та ділова репутація. Вважають, що в
суді не знайшла підтвердження та
обставина, що ОСОБА_1 надавав згоду на фотографування і розміщення фото в
газеті, вказані дії вчинені в порушення ст.ст. 307,308 ЦК України. Внаслідок
протиправних дій відповідачів позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає
в душевних переживаннях, психологічному дискомфорті, які він пережив після
виходу статей. Вважають доведеним, що в причинному зв"язку із виходом
статей знаходяться звільнення позивача з посади, неможливість влаштування його
на високооплачувану роботу, перебування його в тяжкому матеріальному становищі,
моральний стан його дітей, загострення шлункових захворювань позивача,
приниження його авторитету в місті. Також вважають доведеною вину відповідачів
у формі злого умислу, упередженого ставлення та бажання компрометувати
позивача, оскільки для відповідачів було очевидним,
що поширені ними відомості є недостовірними з огляду на наявність рішення суду,
яке вступило в законну силу. Покликаючись на викладені обставини,
просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник
відповідача редакції обласної газети "Рівне вечірнє" позовні вимоги
не визнала, в своїх поясненнях підтримала надані заперечення. Не заперечуючи
самого факту опублікування в названій газеті з різницею в часі понад рік
оспорених позивачем статей "Чи можна розбестити жестом?" від 01
вересня 2005 року та другої "Розбестити жестом не можна?" від 09
листопада 2006 року, додатково пояснила, що
на момент написання першої статті журналістом газети ОСОБА_2 не було рішення
жодного суду щодо позивача, не було його звільнення з посади, тому автор не
могла передбачати наступні події, звільнення, результати розслідувань,
рішення судів з цього приводу. На час публікації автор керувалась достатніми
доступними джерелами інформації у вигляді репортажу телеканалу НТН, свідчення
учениці ОСОБА_6, свідченнями учителів школи-інтернату ОСОБА_7 і ОСОБА_8,
наданими редакції актами службової перевірки обласного управління освіти від 08
серпня та 12 серпня 2005 року, свідченнями
самого позивача. При цьому всі факти і свідчення були перевірені, джерела
інформації були відомі, матеріал поданий об"єктивно з висловленням всіх сторін
конфлікту, що підтверджено дослідженими
судом доказами. При цьому позивач не заявляв своїх претензій щодо викладення
його позиції в публікації, що дає підстави вважати таке викладення вірним.
Звинувачення позивача в цій частині вважають необгрунтованими,
голослівними і надуманими. Щодо вимог про стягнення шкоди за фотографування
позивача та публікацію фотографії з його зображенням без його згоди, то вважає
такі вимоги намаганням позивача ввести суд в оману, оскільки такі вимоги та
звинувачення спростовуються дослідженим судом доказами та встановленими
поведінкою і діями самого позивача.
Щодо вимог
позивача про спростування наступної публікації "РВ" від 09.11.2006
року, то причиною її публікації стала
суспільна значимість теми і звичайна редакційна практика повідомлення читачів
про результати проведених перевірок щодо сюжетів попередніх публікацій. При
цьому положення чинного законодавства
автором не порушені, недостовірної інформації щодо позивача така стаття
не містить. Заперечує упереджене відношення та злий умисел автора, оскільки
були подані позиції посадових осіб та
незалежних фахівців, а коментар позивача був поданий раніше і потреби повернення
до нього вони не вбачали.
Заперечує вимоги
в частині стягнення моральної шкоди, покликаючись на те, що жодних належних доказів такої шкоди позивачем не надано,
а надані суду докази в частині відновлення старих хвороб позивача, в частині
захворювання молодшої доньки на цукровий діабет, в частині тяжкого матеріального
стану, втрату авторитету серед громадськості, втрату роботи та неможливості
влаштування на високооплачувану роботу або не підтверджені в причинному
зв"язку із наявністю оспорюваних публікацій газети "РВ" або
спростовані дослідженими доказами і встановленими обставинами. Просить відмовити
в задоволенні позову в повному обсязі за відсутністю підстав для його задоволення та винести окрему ухвалу щодо
неправдивих на її думку, в порушення присяги і попередження про
кримінальну відповідальність, свідчень ОСОБА_9 в суді.
Відповідачка
ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала заперечення редакції обласної газети "Рівне вечірнє" і дала
аналогічні пояснення. Зокрема уточнила, що на час проведеного нею журналістського
розслідування дійсно були скарги на непристойну поведінку позивача, що
підтверджено дослідженими судом доказами, в тому числі свідками ОСОБА_6. Та
ОСОБА_10, з цього приводу нею проведено спілкування з педагогами, ученицею,
представниками управління
4
освіти ОДА та Острозької
прокуратури. Ствердила, що мала місце усна згода позивача на його фотографування,
це видно з того, що він не висловлював протесту при повторній зйомці його фотоапаратом після чого також не відмовив їй в
коментарі до статті. Таке розслідування є доказом її неупередженості та
відсутності злого умислу, що є підставою для відмови у відшкодування моральної шкоди,
згідно чинного законодавства. Щодо її публікації від 09.11.2006 року, то виклад
цієї статті і коментарі в ній вказують на
відсутність злого умислу з її боку, як журналіста-автора статті. Позивач просить
спростувати дві фрази цієї статті, з яких перша запитальна і її спростувати
неможливо, а друга є оціночним судженням, її власною думкою, а не інформацією,
та, у відповідності до ст. 47-1 Закону
України "Про інформацію", не підлягає спростуванню та доведенню її'
правдивості. Вказала на те, що позивач не зазначив, з яких міркувань виходив,
визначаючи розмір моральної шкоди і якими доказами це підтверджується. Крім
того, вважає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди суд
має врахувати наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема
досудового, спростування неправдивих відомостей. Свідчення свідка позивача
ОСОБА_11з цього приводу просить не брати до уваги, оскільки вони не переконливі
та суперечать дійсним обставинам справи. З огляду на викладене, просить
відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до
висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до
ст. 28 Конституції України, ст.ст. 270,297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та
честі, на недоторканість своєї ділової репутації.
Стаття 32
Конституції України кожному гарантує судовий захист права спростувати
недостовірну інформацію про себе, а також право на відшкодування матеріальної і
моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням
недостовірної інформації.
Згідно керівних
роз"яснень Пленуму Верховного Суду України в п. З постанови N 7 від 28
вересня 1990 року „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі,
гідності і ділової репутації громадян та
організацій", при розгляді цивільних справ суди повинні з"ясовувати,
чи поширені відомості, про спростування яких пред"явлений позов, порочать
честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
Судом
встановлено, що дійсно 01 вересня 2005 року в № 64 (1259) друкованого засобу
масової інформації газети "Рівне вечірнє", приватного підприємства
"Рівне вечірнє" /засновник ОСОБА_4/, була опублікована стаття
журналіста цієї газети ОСОБА_2 „Чи можна розбестити жестом? Глухонімі учні скаржаться на непристойну поведінку директора
школи", частина якої була розміщена на титульній сторінці, а
закінчення на сторінці №3.
В названій статті вміщено інформацію щодо позивача ОСОБА_1, як директора /тепер колишнього/
Острозької школи-інтернату для дітей з вадами слуху про те, що: друге речення
назви статті зі словами
"...непристойну поведінку директора школи"; третє речення вступу
статті в словах "...непристойними словами..."; друге речення
першої колонки титульної сторінки в частині "...використовував
у спілкуванні з дітьми непристойні жести та слова, які межують із розбещенням неповнолітніх...";
третє речення в першій-початку другої колонки титульної сторінки газети "у
лексиконі вчителя інформатики досить часто стосовно, учнів вживаються слова
"допоміжник", "баран", "болван", а одним із
педагогічних методів є биття лінійкою по пальцях, голові та вухах"; четверте речення другої колонки титульної
сторінки газети в частині "приводів для цього /звільнення/, окрім
непристойної поведінки, було досить: директор не проводив уроків, школярі на
різноманітні змагання їздили за власний кошт, у той час як на це виділяли
гроші, підробляв внутрішкільні документи тощо"; п"яте речення першої
колонки третьої сторінки газети в частині "...факти аморальної поведінки
директора".
Факт поширення відповідачами такої інформації підтверджується доказами, які
є в матеріалах справи і в процесі судового розгляду спору визнаний
представником редакції газети "Рівне вечірнє" ОСОБА_4 і відповідачем
ОСОБА_2
Суд визнає, що вищенаведена негативна інформація про непристойну, аморальну
поведінку позивача, яка межує із розбещенням неповнолітніх, про
неналежне виконання ним службових обов'язків та зловживання ними, принижує
честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, як директора /тепер колишнього/ Острозької школи-інтернату для дітей з
вадами слуху та громадянина в громадській думці, в думці окремих
громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та
принципів людської моралі.
Встановлено, що дослідженим в судовому засіданні рішенням апеляційного суду
Рівненської області від 23.02.2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до
Управління освіти і науки Рівненської ОДА про поновлення на роботі, стягнення
заробітної плати за вимушений прогул та моральної шкоди /справа
Острозького районного суду №2-516/05/, яке вступило в законну силу, рішення
Острозького районного суду від 13.12.2005 року скасоване, ОСОБА_1 поновлений на
роботу на посаду директора Острозької спеціалізованої школи-інтернату для дітей
з вадами слуху із 02.09.2005 року,
5
стягнута заробітна плата за час
вимушеного прогулу та моральна шкода. Вищенаведеним рішенням встановлено, що "учні давали показання проти
директора не з власної волі, а під диктовку вчителів інтернату, за
наведених обставин такі показання не можуть бути достовірними, а тому колегія
суддів до них відноситься критично". Встановлено також, що дійсним мотивом
звільнення директора ОСОБА_1 було не вчинення ним аморального проступку, а
бажання групи вчителів усунути його від займаної посади через конфлікт, що
склався в їх колективі. В наказі про звільнення позивача не було зазначено,
який саме аморальний проступок вчинив ОСОБА_1 та якими доказами це доводиться.
Відповідно до
положень ч.З ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням в
цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших
справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини.
За наведених
обставин, викладені в статті та названі відповідачами скарги, попередні покази
свідків, на які покликаються відповідачі, усні та письмові повідомлення
прокуратури Острозького району і акти
перевірки управління освіти Рівненської ОДА, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК
України, не можуть бути прийняті до уваги, як підтвердження аморальної
поведінки позивача, оскільки їм дана оцінка в рішенні апеляційного суду
Рівненської області від 23.02.2006 року. Таким рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не вчиняв аморальних вчинків, тому вказана
обставина є встановленою, такою, що не доводиться в даній цивільній
справі.
У відповідності з ч.3 ст. 277 ЦК України, вважається, що негативна
інформація, поширена про особу, є недостовірною.
Згідно цієї
правової норми та роз"яснень Пленуму Верховного Суду України, у п. 17 постанови
від 28 вересня 1990 року N 7 року „Про застосування судами законодавства, що
регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та
організацій" обов"язок довести відповідність розповсюджених
відомостей дійсності покладається на відповідача, а на позивача - обов'язок
довести лише факт поширення відомостей, які його порочать, саме тією особою, до
якої пред"явлено позов. Проте позивач має право подати й докази
невідповідності дійсності таких відомостей.
Оцінкою
досліджених вищенаведених доказів підтверджується, що всупереч зазначених
вимог, відповідачі не довели відповідність дійсності поширеної про ОСОБА_1
негативної інформації. Навпаки, в судовому засіданні доведена неправдивість цих
відомостей, недостовірність опублікованої в статті "Чи можна розбестити
жестом?" інформації.
Статтею 34
Конституції України проголошено право кожного на свободу думки і слова, на
вільне виявлення своїх поглядів і переконань. Таке право друкованих засобів
масової інформації закріплено і в ст. 2 Закону України „Про друковані засоби
масової інформації (пресу) в Україні".
Відповідно до
ст. 26 вказаного Закону, журналіст має право на вільне поширення (публікацію)
інформації. Разом з тим, журналіст зобов'язаний подавати для публікації
об'єктивну і достовірну інформацію. За перевищення своїх прав і невиконання
обов'язків журналіст несе відповідальність в межах чинного законодавства.
Водночас, згідно
положень ст.277 ЦК України,
спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила
інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від
вини особи, яка її поширила, та у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до
ст. 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації /пресу/ в
Україні" на засоби масової інформації та журналістів не може бути
покладено обов'язок відшкодувати моральну /немайнову/ шкоду за публікацію чи
поширення відомостей, які не відповідають дійсності , якщо останні містяться в
офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агенств, прес-служб
державних органів, організацій або об'єднань громадян.
Як передбачено
ч. 6 ст. 17 Закону України №540/97-ВР від 23.09.1997 року „Про державну
підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ,
журналіст та засіб масової інформації звільняється від відповідальності за
поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що
журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.
Крім того,
вирішуючи позовні вимоги, суд повинен брати до уваги положення ст. 17 вищенаведеного
Закону України №540/97-ВР про те, що моральна шкода заподіяна поширенням
неправдивої інформації, компенсується лише в тому випадку, коли мав місце злий
умисел журналіста чи службових осіб засобу масової інформації, а також
враховуються наслідки використання потерпілим можливостей позасудового
/досудового/ спростування неправдивих відомостей.
Так, з
досліджених матеріалів перевірки прокуратури Рівненської області щодо порушення
прав дітей Острозької школи-інтернату для дітей з вадами слуху директором школи
ОСОБА_1 /відмовний матеріал №07/3-62пр-05 на 504 арк./ вбачається, що станом на
день виходу оспореної позивачем статті 01.09.2005 року мали місце численні
скарги у владні структури та правоохоронні органи, пояснювальні записки вчителів та записки
учнів з приводу поведінки директора,
акти
6
створеної управлінням освіти ОДА
комісії про результати співбесіди із вихованцями школи-інтернату та їх батьками
від 12.07.2005 року та від 08.08.2005 року /а.с.63-66/, рішення обласної ради
№598 від 09.08.2005 року про депутатський запит депутата обласної ради
Кобилянської В.Г. з приводу порушення прав
дітей позивачем /а.с.1-8/, мав місце також телевізійний сюжет каналу НТН в
передачі "Свідок" від 26.08.2005 року "в розтлінні
малолітніх підозрюють директора інтернату". Дослідженням вищенаведених доказів встановлено, що вони по сюжету і
змісту фактів є ідентичними, але різними по їх об"єму та
послідовності публікованій 01.09.2006 року статті за авторством відповідачки
ОСОБА_2 "Чи можна розбестити жестом?", що вказує на використання
таких джерел для публікації відповідачами. Крім того, дана оспорена публікація
має коментар позивача для журналіста, який сягає понад третину всієї
публікації, щодо якого позивач не має претензій і заперечень до відповідачів.
Допитані за
клопотанням сторони позивача свідки ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_8 в
судовому засіданні ствердили факт спілкування з ними відповідачки ОСОБА_2
влітку 2005 року при проведенні нею журналістського розслідування з
вищенаведеного приводу. Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_7 ствердили в суді про
те, що їм відомо про проведення такого журналістського розслідування
кореспондентом газети "Рівне вечірнє" літом 2005 року.
Оцінкою
сукупності вищенаведених доказів у відповідності до положень чинного законодавства,
суд прийшов до висновку про обгрунтованість і доведеність позовних вимог
ОСОБА_1 в частині визнання оспореної, опублікованої 01.09.2006 року
відповідачем в статті за авторством відповідачки
ОСОБА_2 "Чи можна розбестити жестом?", інформації недостовірною та
зобов"язання до її спростування у такий же спосіб, у який вона була
поширена.
Вимоги в частині
відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу вищенаведеною публікацією
вважаються безпідставними, до задоволення не підлягають у зв"язку із встановленим
в судовому засіданні добросовісним здійсненням перевірки інформації
відповідачем, відсутністю умислу журналіста чи засобу масової інформації на
поширення неправдивої інформації та заподіяння шкоди позивачу, використання
відповідачами відомостей, які містились в офіційних повідомленнях телеканалу і
були одержані від державних організацій, та неприйняття мір потерпілим
позивачем до використання можливостей позасудового /досудового/ спростування
неправдивих відомостей.
У відповідності
до положень ст.ст.307,308 ЦК
України зазначено, що фізична особа може бути знята на фотоплівку лише за
її згодою; згода особи на знімання її на фотоплівку припускається, якщо зйомки
проводяться відкрито на вулиці; фізична особа, яка погодилась на знімання її на
фотоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, що
стосується її особистого життя; фотографія, на якій зображено фізичну особу,
може бути публічно показана лише за згодою цієї особи.
Встановлено, що
відповідачкою ОСОБА_2 фотозйомка позивача проводилась при відвідуванні нею
наприкінці серпня 2005 року Острозької школи інтернату відкрито у робочому кабінеті редакційним фотоапаратом Hewlett Packerd 850, яким
зроблено два фотознімки. При цьому на зображенні позивач дивиться прямо в
об"єктив, не подає жодних ознак протесту, своєю поведінкою демонструє цілковиту згоду на здійснення
фотознімки. В такий спосіб, погоджуючись на фотозйомку, вважається, що позивач
розумів наслідки та призначення фотографії на опублікування її в пресі, проте до
виходу публікації в газеті не направив будь яких заперечень щодо недопущення
такого публікування фото і доказів цьому не
надав. Крім того, фотографія ОСОБА_1 здійснювалась не як фізичної особи,
а як посадової особи - директора школи. Вимоги щодо заподіяння моральної шкоди
у зв"язку з незаконним зняттям його на
фотоплівку та незаконним поширенням його фотографії заявив тільки
17.11.2006 року в порядку доповнення до раніше заявленого позову.
Оцінюючи вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди за незаконне зняття
його на фотоплівку та незаконне поширення його фотографічного
зображення, суд приймає до уваги досліджені судом покази свідків ОСОБА_15,
ОСОБА_16, ОСОБА_17, які підтвердили в судовому засіданні, що відповідачкою
ОСОБА_2 було вчинено два фотографування позивача та зроблено два знімки, між
якими позивач мав повну можливість в часі / 15-16 секунд/ виразити протест
проти його фотографування своїми діями. Залучений до участі в справі стороною
позивачів спеціаліст трасологічної експертизи Гангало С.Й. в судовому засіданні
не спростував а ствердив в своїх висновках ймовірність двох фотознімків з
різних позицій з певним розривом в часі приблизно від 4 до 7 секунд, що
вважається достатнім часом для вираження протесту при фотографуванні.
З урахуванням
досліджених доказів, встановлених обставини та дій позивача, суд прийшов до
висновку про доведеність згоди позивача на його фотографування і тим самим на
публікування відповідачем фото з його
зображенням в газеті з його власним коментарем подій, чим підтверджується відсутність
незаконних дій відповідачів, їх вини, водночас завдання моральної шкоди
завданої незаконними їх діями.
7
З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині до задоволення не
підлягають за їх безпідставністю.
Встановлено, що більше року по тому, в період судового розгляду даної
справи, 09 листопада 2006 року в № 84 (1377) друкованого засобу масової
інформації газети "Рівне вечірнє", приватного підприємства
"Рівне вечірнє" /засновник ОСОБА_4/, була опублікована стаття цього ж
журналіста газети ОСОБА_2 „Розбестити жестом не можна? ", яка була
розміщена на сторінці №5.
В названій
статті після ухвалення рішення апеляційним судом Рівненської області від 23.02.2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до
Управління освіти і науки Рівненської ОДА про поновлення на роботі, стягнення
заробітної плати за вимушений прогул та моральної шкоди /справа Острозького
районного суду №2-516/05/, яке вступило в законну силу, про поновлення позивача
на роботу на посаду директора Острозької спеціалізованої школи-інтернату для
дітей з вадами слуху із 02.09.2005 року, стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу та моральної шкоди, про що було достовірно відомо
відповідачам, знову вміщено інформацію щодо позивача ОСОБА_1, як директора
Острозької школи-інтернату для дітей з вадами слуху, в контексті з нормою КК
України про розбещення неповнолітніх та її
коментарем, в період коли "скандал... пов"язаний з поведінкою
директора ОСОБА_1, ніби поволі вщух"..., в якій піддані сумніву
кваліфікація позивача, висновки компетентних органів щодо його особи і
поведінки, та інформація щодо заявлених ОСОБА_1 позовів про захист честі,
гідності та відшкодування моральної шкоди. Негативною є інформація вступу
статті "Викладач який б"є учнів лінійкою, вживає нецензурщину та ще й
красномовними жестами навчає, як займатися онанізмом..." , абзацу 7 першої
колонки статті "...учні... не сприйняли його
жестові пояснення як бесіди на теми статевого виховання...", абзацу 9
першої колонки "Тому й виходить, що для того, аби запроторити
якогось розбещувача до буцегарні, потрібно, щоб перед тим він морально скалічив кількох дітей". Така
інформація грубо принижує честь та гідність позивача як громадянина
України, як педагога-вихователя, його авторитет, ділову репутацію в громадській
думці та думці знайомих, родичів, чим порушено його конституційні права та
законні інтереси.
Факт поширення відповідачами такої інформації підтверджується доказами, які
є в матеріалах справи і в процесі судового розгляду спору визнаний
представником редакції газети "Рівне вечірнє" ОСОБА_4 і відповідачем
ОСОБА_2
Суд погоджується
з доводами позивача та вважає встановленим, що назвою статті та публікацією
норми ст.156 КК України з коментарем автор підводить читача до думки про
вчинення ним розпусних дій щодо неповнолітніх, версткою та стилем написання
статті формується думка читача про його аморальну чи навіть кримінальну
поведінку, цим підтверджується злий умисел автора, упередженість,
необ"єктивність у журналістському розслідуванні та навмисне поширення
негативної інформації. При цьому в запереченнях відповідача від 15.11.2006 року
не приховується злий умисел відповідачів
виражений в тому, що причиною появи даної статті стала інформація про продовження
роботи позивача в цьому ж навчальному закладі.
Переконливих доказів, які свідчили б про добросовісність автора статті
відповідачами у цьому разі суду не надано, судом такі докази не встановлені.
Відсутність належних доказів дає підстави для висновку, що відповідачі
усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно
-небезпечні наслідки, відповідно їхні дії є умисними.
За таких
обставин, відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України „ Про друковані засоби
масової інформації (пресу) в Україні", ст. 277 ЦК України, позивач
має право на спростування недостовірної негативної
інформації про себе, яка ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію у
тому ж засобі масової інформації у такий же спосіб, у який вона була
поширена. Тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині
наявні.
Згідно положень
ст.ст. 23, 280 ЦК України,
ст.ст.47, 49 Закону України „Про інформацію", особа, права якої порушені
поширенням відомостей, що не відповідають дійсності, і принижують її честь,
гідність і ділову репутацію, вправі поряд із спростуванням таких відомостей
вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її особистих
немайнових прав.
Таким чином, правомірною є й вимога позивача про
відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до п.
4 ч. 2 ст. 23 ЦК України,
моральна шкода полягає у приниженні честі , гідності, а також ділової репутації
фізичної або юридичної особи і у відповідності з ч. 1 ст. 1167 ЦК України
відшкодовується особою, яка її завдала за наявності вини.
Враховуючи те,
що відповідачі в судовому засіданні не довели відсутність своєї вини, підстави для відшкодування позивачу моральної
шкоди наявні. Факти заподіяння моральної шкоди підтверджені також
показами свідків з боку позивача.
Вирішуючи
питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує
характер правопорушення, конкретні обставини справи , зокрема те, що
відповідачі умисно поширили про позивача недостовірну інформацію, чим принизили
його честь, гідність та ділову
8
репутацію, а
також те, що в результаті зазначеної негативної публікації позивач став
об"єктом уваги численного кола осіб - читачів газети, в результаті чого
терпів душевні страждання. Доказів щодо причинного зв"язку між погіршенням
стану здоров"я позивача та його дитини та останньою публікацією
відповідачів щодо нього судом не встановлено. Виходячи із наведеного, враховуючи
обсяг моральних страждань позивача, ступінь зниження його ділової репутації,
час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вимоги розумності
і справедливості, ступінь вини кожного із відповідачів у заподіянні шкоди, суд
вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної
шкоди з відповідачів 5 тис. грн. 00 коп. Підстав для задоволення решти позовних
вимог суд не вбачає.
Відповідно до
керівних роз"яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 11 постанови N 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в
справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", у справах
про спростування відомостей, поширеними засобами масової інформації, як
відповідачі притягуються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив,
а в передбачених законом випадках - і відповідна службова особа цього органу,
які несуть обов'язок по відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до
ступеня вини кожного з них. Вирішуючи питання про можливість покладення на
журналіста і засіб масової інформації солідарної відповідальності та міру вини кожного, суд має виходити із загальних засад
ЦК. Відповідно до ст. 1190 ЦК України, солідарна відповідальність
можлива, якщо шкода заподіяна спільними діями або бездіяльністю осіб.
Суд вважає встановленим,
що дії відповідачів були взаємопов"язані, сукупні і, що вони діяли з єдиним наміром, тому наявні підстави для
визнання, що шкода завдана їхніми спільними діями, а відповідно й для
покладення на них солідарної відповідальності.
У відповідності до положень ст.88 ЦПК України, позивачеві присуджується
відшкодування судових витрат пропорційно до розміру задоволених
позовних вимог, що становить відшкодування витрат на правову допомогу в сумі
500 грн. відшкодування судового збору в сумі 267 грн., відшкодування
інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього
797 грн.
На підставі
ст.ст. 28,32,34 Конституції України, ст.ст.23,270,277,280,297,299,307,308,1167
ЦК України, ст.ст. 2,26,37 Закону України „Про друковані засоби масової
інформації(пресу) в Україні", ст.ст.
47,47-1,49 Закону України „Про інформацію", Закону України „Про державну
підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів" , керуючись ст.ст.
10,60,61,64,88,208,209,212-215,218,223,292,294,296 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до
Редакції обласної газети "Рівне Вечірнє" приватного підприємства
«Рівне вечірнє» і ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації,
відшкодування моральної шкоди в розмірі 31500 грн. та судових витрат по
справі задовольнити частково.
Визнати такими,
що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію
ОСОБА_1 відомості, поширені 01.09.2005 року в № 64 (1259) газети "Рівне вечірнє" в статті ОСОБА_2
„Чи можна розбестити жестом? Глухонімі учні скаржаться на непристойну поведінку
директора школи", частина якої була розміщена на титульній сторінці, а
закінчення на сторінці №3, а саме: друге речення назви статті зі словами
"...непристойну поведінку директора школи"; третє речення
вступу статті в словах "...непристойними словами..."; друге речення
першої колонки титульної сторінки в частині "...використовував у
спілкуванні з дітьми непристойні жести та
слова, які межують із розбещенням неповнолітніх..."; третє речення в
першій-початку другої колонки титульної сторінки газети "у
лексиконі вчителя інформатики досить часто стосовно учнів вживаються слова
"допоміжник", "баран", "болван", а одним із
педагогічних методів є биття лінійкою по пальцях, голові та вухах";
четверте речення другої колонки титульної сторінки газети в частині
"приводів для цього /звільнення/, окрім непристойної поведінки, було
досить: директор не проводив уроків, школярі на різноманітні змагання їздили за
власний кошт, у той час як на це виділяли гроші, підробляв внутрішкільні
документи тощо"; п"яте речення першої колонки третьої сторінки газети
в частині "...факти аморальної поведінки директора".
Визнати такими,
що не відповідають дійсності та принижують честь і гідність і ділову репутацію
ОСОБА_1 відомості, поширені 09.11.2006 року в № 84 (1377) газети "Рівне вечірнє" на шпальті №5 в
статті ОСОБА_2 "Розбестити жестом не можна?", зокрема: у
вступі статті "Викладач який б"є учнів лінійкою, вживає нецензурщину
та ще й красномовними жестами навчає, як займатися онанізмом..." , в
абзаці 7 першої колонки статті "...учні... не сприйняли його жестові
пояснення як бесіди на теми статевого виховання...", в абзаці 9 першої колонки "Тому й виходить, що для
того, аби запроторити якогось розбещувача до буцегарні, потрібно, щоб
перед тим він морально скалічив кількох дітей".
9
Зобов"язати редакцію обласної
газети "Рівне Вечірнє" приватного підприємства «Рівне вечірнє» і
ОСОБА_2 протягом місяця з часу набрання рішенням суду законної сили надрукувати
в газеті "Рівне вечірнє" на першій-третій сторінках газети тим же
шрифтом без-будь яких коментарів статтю "Спростування" про те, що
поширена в газеті "Рівне вечірнє" № 64 (1259) за 01.09.2005 року
інформація в другому реченні назви статті зі словами "...непристойну поведінку директора школи"; третьому реченні
вступу статті в словах "...непристойними словами..."; другому
реченні першої колонки титульної сторінки в частині "...використовував у
спілкуванні з дітьми непристойні жести та
слова, які межують із розбещенням неповнолітніх..."; третьому реченні в першій-початку
другої колонки титульної сторінки газети "у лексиконі вчителя інформатики
досить часто стосовно учнів вживаються слова "допоміжник",
"баран", "болван", а одним із педагогічних методів є биття лінійкою по пальцях, голові та
вухах"; четвертому реченні другої колонки титульної сторінки газети
в частині "приводів для цього /звільнення/, окрім непристойної поведінки,
було досить: директор не проводив уроків, школярі на різноманітні змагання
їздили за власний кошт, у той час як на це виділяли гроші, підробляв
внутрішкільні документи тощо"; п"ятому реченні першої колонки третьої
сторінки газети в частині "...факти аморальної поведінки директора",
також поширена в газеті "Рівне
вечірнє" №84 /1377/ за 09.11.2006 року інформація у вступі статті
"Викладач який б"є учнів лінійкою, вживає нецензурщину та ще й
красномовними жестами навчає, як займатися онанізмом...", в абзаці 7
першої колонки статті "...учні... не сприйняли його жестові пояснення як
бесіди на теми статевого виховання...", в абзаці 9 першої колонки
"Тому й виходить, що для того, аби запроторити якогось розбещувача до
буцегарні, потрібно, щоб перед тим він морально скалічив кількох дітей",
яка ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, не відповідає
дійсності і є неправдивою.
Стягнути
солідарно з Редакції обласної газети "Рівне Вечірнє" приватного
підприємства «Рівне вечірнє» і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування
моральної шкоди 5 000 грн. 00 коп. та на відшкодування судових витрат по справі
797 грн., а всього 5797 /п"ять тисяч сімсот дев"яносто сім/ гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може
бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський
міський суд поданням в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про
апеляційне оскарження з наступним поданням
в двадцятиденний після подачі заяви строк апеляційної скарги. Апеляційна
скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне
оскарження у строк встановлений для подання цієї заяви.
Рішення суду
набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було
подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у
встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього
строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано,
набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.