Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1319/6747/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.06.2013. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №  1319/6747/12                                        Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.  
		Провадження №  22-ц/783/3860/13                                 Доповідач в 2-й інстанції:   Бермес І. В.  
		Категорія:2
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		           24 травня 2013 року   колегія суддів судової палати у  цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
		                                      Головуючого: Бермеса І.В.
		                          суддів:Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.
		                                      за участю секретаря Проворної Н.І.
		                                           з участю ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2013 року у справі за позовом  ОСОБА_8 - ОСОБА_4 до ОСОБА_9, ОСОБА_6, третя особа Автогаражний кооператив № 18 «Галич», про визнання права власності на ? гаражного боксу,          
		                                                             встановила:
		                Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі апелянт посилається на  те, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, таким, що неповно відображає обставини справи. Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що вирішуючи позов ОСОБА_8 про визнання за нею права власності на частку в майні подружжя, суд повинен був дати оцінку доводам позивачки про те, що внаслідок укладення між відповідачами ОСОБА_9 та ОСОБА_6 нікчемного правочину її було протиправно позбавлено права у спільній сумісній власності на набуте за час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_9 нерухоме майно - гаражний бокс АДРЕСА_1.
		Апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким  позов задовольнити та визнати за нею право власності на ? ідеальну частку гаражного боксу АДРЕСА_1. 
		        Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, заперечення доводів скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість  рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргу слід задовольнити з таких підстав. 
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
		       Встановлено, що ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог (а.с.44), просила визнати за нею право власності на 1/2 гаражного боксу АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 17 липня 1988 року до 06 серпня 2009 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_9. За час шлюбу ними набуто гаражний бокс АДРЕСА_1. З довідки АКК №18 «Галич» за №305 від 15.03.2004р. вбачається, що ОСОБА_9 є членом АГК №18 «Галич» і пайовий внесок за гаражний бокс виплачено повністю. А відтак, з моменту повної сплати пайового внеску, ОСОБА_9 набув право власності на гаражний бокс. Враховуючи те, що право власності набуте відповідачем ОСОБА_9 за час його перебування з нею у шлюбі, вона є співвласником даного гаражного боксу. З відповіді ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 24 травня 2012 року їй стало відомо, що гаражний бокс АДРЕСА_1, зареєстрований за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням №126. Всупереч вимогам ч.2 ст.369 ЦК України, головою АГК №18 «Галич» в неї не відбиралась згода на вихід на той час її чоловіка ОСОБА_9 з членів АГК №18 «Галич», а відповідач ОСОБА_9 не повідомляв її про намір відчужити та переоформити гаражний бокс, не брав у неї згоди на продаж вказаного гаражного боксу відповідачу ОСОБА_6 Окрім цього, зазначає, що гаражний бокс є нерухомим майном, а тому маючи намір відчужити гаражний бокс ОСОБА_9 повинен був належно оформити право власності на нього та відчужити шляхом укладення нотаріально посвідченого договору. У зв'язку з наведеним, її незаконно позбавили права власності на 1/2 частину гаражного боксу АДРЕСА_1, а тому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину гаражного боксу.
		           Судом встановлено, що станом на 15.03.2004р. відповідачем ОСОБА_9 (в період перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_8) пайовий внесок у АГК № 18 «Галич» за гаражний бокс АДРЕСА_1, наданий йому в користування, було сплачено повністю, і, як наслідок, наданий в користування гараж став спільною сумісною власністю подружжя позивача.
		       Цих обставин відповідачі не оспорювали та ними не заперечується, що  після повного внесення паю  наданий в користування гараж став спільною сумісною власністю подружжя.
		           Судом також встановлено, що 28 грудня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в простій письмовій формі укладено угоду про переоформлення автогаражного боксу АДРЕСА_1, затверджену головою автогаражного кооперативу, за умовами якої ОСОБА_9 продав гаражний бокс АДРЕСА_1, що належав йому на правах кооперативної власності, а ОСОБА_6 купила гаражний бокс АДРЕСА_1, який належатиме їй на правах кооперативної власності. Гаражний бокс АДРЕСА_1 оцінений оціночною комісією і складає на 28.12.2005р. суму 4730грн. (а.с.47).
		          Як вбачається з матеріалів справи гаражний бокс АДРЕСА_1 ОСОБА_9 фактично було продано за 5000грн. ОСОБА_6, що стверджується відповідною розпискою від 28.12.2005р. (а.с.48).
		          Згідно з виписки з протоколу №15 загальних зборів членів автогаражного кооперативу «Галич» від 28 грудня 2005 року, ОСОБА_9 виключено із членів автогаражного кооперативу «Галич», а ОСОБА_6 включено у члени кооперативу (а.с.49).
		20 лютого 2006 року Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради, згідно з розпорядженням №126 від 20.02.2006р., ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності №С-01065 на гаражний бокс АДРЕСА_1 (а.с.4).
		Згідно листа голови АГК «Галич» від 08.02.2006р. 24 грудня 2005 року член гаражного кооперативу «Галич» ОСОБА_9 подав заяву з проханням виключити його з членів гаражного кооперативу та переоформити його гаражний бокс АДРЕСА_1 на племінницю ОСОБА_6. 28 грудня ОСОБА_6 була прийнята у члени кооперативу і у на неї було переоформлено гаражний бокс АДРЕСА_1.
		Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи на гаражний бокс АДРЕСА_1, 23 січня 2006 року автогаражним кооперативом №18 «Галич» ОСОБА_6 видано довідку про те, що вона є членом автогаражного кооперативу та їй належить гаражний бокс АДРЕСА_1 в цьому кооперативі, станом на 23.01.2006р. заборгованості немає, пайовий внесок виплачено повністю. 13 березня 2006 року ОСОБА_6 звернулася до Львівського ОКП «БТІ та ЕО» з відповідною заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно та 10 квітня 2006 року за нею зареєстровано право власності на спірний гаражний бокс, що стверджується відповідним витягом №10346661 від 10.04.2006р.
		Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач, звертаючись до суду з уточненими позовними вимогами про визнання за нею права власності на 1/2 гаражного боксу, який на даний час на підставі свідоцтва про право власності належить відповідачу ОСОБА_6, не ставить питання правомірності набуття права власності відповідачем ОСОБА_6, не заявляє вимог про визнання правочину щодо відчуження гаражного боксу недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, або ж застосування наслідків нікчемності вказаного правочину, не заявляє вимог щодо врахування вартості відчуженого гаражного боксу при поділі спільного майна подружжя, грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.
		 Крім цього, суд вказав, що на час розгляду справи гаражний бокс АДРЕСА_1 на праві власності колишньому чоловіку позивача - відповідачу ОСОБА_9 не належить, а відтак до складу майна, що підлягає поділу між подружжям включатися не може.
		Однак такі висновки суду не відповідають вимогам чинного законодавства.
		         Згідно з роз'ясненями, викладеними в абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
		            Відповідно до ст. ст. 215 і 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, зокрема, співвласником спірного майна, якою й була у даній справі позивач, як співвласник гаражу.
		             Встановлено, що позивач просила застосувати наслідки нікчемності вказаного правочину.
		        Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема  гаражного боксу, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
		           Частиною 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
		    Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		    Крім того, у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
		 Таким чином по даній справі, оскільки  відчуження спірного майна ОСОБА_6 було вчинено ОСОБА_9 шляхом написання розписки від 28.12.2005 року без нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу, такий правочин є нікчемний.
		 Оскільки договір купівлі-продажу спірного гаражного боксу підлягав нотаріальному посвідченню  та відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемний, у суду не було підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
		 Тому судова колегія приходить до висновку, що при таких обставинах позивач належно  обгрунтувала позовні вимоги з врахуванням наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		 Отже позивач набула право власності на 1/2 гаражного боксу, який після повного внесення паю, став спільною сумісною власністю подружжя. 
		 Помилковими є посилання суду та не є перешкодою для задоволення позову те, що позивач не ставить вимог про визнання правочину щодо відчуження гаражного боксу недійсним та не заявляє вимог щодо врахування вартості відчуженого гаражного боксу при поділі спільного майна подружжя, грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.
		            Таким чином за позивачкою слід визнати права власності на спірного 1/2 гаражного боксу.
		         При таких обставинах рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов  задовольнити.
		 
		       Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, ч. 2 ст. 314,  ст.ст. 316, 317  ЦПК України, колегія суддів, 
		       в и р і ш и л а :
		 
		        Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 - задовольнити.
		         Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення. 
		             Позов  ОСОБА_8 задовольнити.
		          Визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/2 гаражного боксу АДРЕСА_1.
		      Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.  
		 
		 
		              Головуючий:                                                                                Бермес І.В.
		 
		              Судді:                                                                                  Мусіна Т.Г.
		 
		 Савуляк Р.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...