ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
23 листопада 2006 р.
|
№ 18/135пд
|
Вищий господарський суд України у
складі колегії суддів: Козир Т.П.
-головуючого, Кота О.В., Владимиренко С.В. перевіривши матеріали касаційних
скарг приватного підприємця ОСОБА_1., товариства з обмеженою відповідальністю
“Магазин № 29” на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27
липня 2006 року у справі № 18/135пд за позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до
товариства з обмеженою відповідальністю “Магазин № 29”, приватного підприємця
ОСОБА_1. про визнання договору частково недійсним та про переведення прав і
обов'язків покупця,
за участю представників:
позивача
-ОСОБА_3.;
відповідача
-ОСОБА_4.,
встановив:
Рішенням
господарського суду Луганської області від 16 травня 2006 року (суддя Корнієнко
В.В.) в позові відмовлено.
Постановою Луганського апеляційного
господарського суду від 27 липня 2006 року (судді Єжова С.С., Баннова Т.М.,
Бойченко К.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове
рішення; позов задоволено частково; визнано договір купівлі-продажу від 21
грудня 2001 року, укладений між ТОВ "Магазин №29" та ПП ОСОБА_1., на
ѕ частини магазину, який розташований в АДРЕСА_1 недійсним з моменту укладення;
зобов'язано ПП ОСОБА_1 повернути ТОВ "Магазин №29 ѕ частини будівлі магазину
загальною площею 289,8 м2; зобов'язано ТОВ "Магазин №29"
повернути ПП ОСОБА_1. 2900 грн., які отримані за договором купівлі-продажу від
21 грудня 2001 року; в решті позовних вимог відмовлено.
ПП ОСОБА_1. та ТОВ "Магазин
№ 29" звернулися до Вищого
господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати
постанову апеляційного господарського суду, оскільки ним невірно застосовані
норми матеріального та процесуального права, та залишити без змін рішення
місцевого господарського суду.
Заслухавши пояснення представників
сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи
та правильність застосування норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню
частково, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими
судами, 1 квітня 2001 року між ПП ОСОБА_2 та
ТОВ "Магазин № 29" укладено договір НОМЕР_1 оренди нежитлового
приміщення, розташованого у АДРЕСА_1.
21 грудня 2001 між ТОВ "Магазин
№ 29" та ПП ОСОБА_1. укладено договір купівлі-продажу ѕ частки будівлі
магазину загальною площею 289,8 м2, розташованого у АДРЕСА_1.
Об'єктом купівлі-продажу є приміщення, що знаходилось в оренді у позивача.
Пунктом 8 договору купівлі-продажу
передбачено, що об'єкт купівлі-продажу не відчужений іншим особам, не
заставлений, в спорі і під забороною не перебуває, прихованих недоліків, а
також прав щодо цього об'єкту 3-іх осіб, у тому числі за договорами найму чи
оренди немає.
ПП ОСОБА_2 вважає, що даним договором
купівлі-продажу порушені його права, оскільки пунктом 9.3 договору НОМЕР_1
оренди нежитлових приміщень сторони встановили, що у разі продажу орендного
майна Орендодавець зобов'язаний письмово повідомити Орендаря, при цьому
останній має переважне право покупки орендованого об'єкту, що 1-м відповідачем
не було зроблено.
Відповідачі у справі оспорюють
наявність у своєму екземплярі договору НОМЕР_1 оренди нежитлових приміщень
п.9.3.
Як вбачається із мотивувальних частин
рішення та постанови, оригінали договору НОМЕР_1 від 01.04.2001 досліджувалися
господарськими судами в судових засіданнях. Разом з цим, господарські суди
прийшли до протилежних висновків щодо наявності п.9.3 в оригіналах до НОМЕР_1,
що знаходяться у сторін.
Відсутність оригіналів договору
оренди або належно завірених його копій привело до не неналежного дослідження
господарськими судами умов договору оренди, що є порушенням ст. 43 ГПК України,
оскільки судами не дано оцінку доказам безпосередньо, повно, всебічно,
об'єктивно в їх сукупності.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в
апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у
першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку,
користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно положень ст. 101 ГПК України
у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і
додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний
господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє
законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному
обсязі.
В порушення вимог процесуального
законодавства, апеляційний господарський суд не здійснив повторний розгляд
господарської справи та приймаючи нове рішення у справі не розглянув заявлені
позивачем вимоги по суті.
Тим самим, апеляційний
господарський суд, всупереч ст. 19 Конституції України, обмежив суб'єкта
оскарження у здійсненні прав і фактично ухилився від здійснення визначених
законом повноважень, що суперечить ст.ст. 124, 129 Конституції України.
Разом з тим, господарськими судами
належним чином не досліджувався строк позовної давності до заявлених позивачем
вимог.
Так, місцевий господарський суд при
винесенні рішення, врахував норми ст.
114 Цивільного кодексу УРСР. Проте, судом помилково застосовано вказані норми,
оскільки позивач -ПП ОСОБА_2 - не був співвласником спірного майна, як то
передбачає глава 11 ЦК УРСР, зокрема ст. 114 ЦК УРСР, а був лише орендарем.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно положень ст. 76 ЦК УРСР
перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право
на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення свого права.
В силу ст. 73 ЦК УРСР зміна строків
позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається.
Згідно із положеннями ст. 80 ЦК
УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для
відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної
давності, порушене право підлягає захистові.
Отже, при вирішенні спору
господарським судам необхідно було встановити початок перебігу строку позовної
давності, встановити наявність та відсутність перериву перебігу строку позовної
давності та встановити чи пропущений позивачем вказаний строк.
Проте, господарськими судами не
встановлено коли ж саме позивач узнав про порушення його права, передбаченого
п. 9.3 Договору оренди. Крім того, судами не досліджувалось належне виконання
сторонами Договору оренди.
Приймаючи оскаржувані рішення та
постанову, господарські суди зазначеного не врахували, що призвело до порушення
норм матеріального та процесуального права, а тому рішення місцевого та
постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа -
направленню на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 1115,
1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги приватного
підприємця ОСОБА_1. та товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин №
29" задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 27 липня 2006 року та рішення господарського суду
Луганської області від 16 травня 2006 року у справі № 18/135пд скасувати, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області в
іншому складі суду.
Головуючий суддя
Т.Козир
судді
О. Кот
С.Владимиренко