Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0523/11135/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2013. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 2/257/197/13
		 
		 
		  Р І Ш Е Н Н Я
		      І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		29 травня 2013 року Київський районний суд г. Донецька в складі:
		Головуючого                                   - судді Ополинської І.Г.,
		при секретарі                                 - Дємєнчук К.Ю.,
		з участю прокурора                      -  Конопленко О.С.,
		позивача                                - ОСОБА_1,
		представника відповідача ВДВС 
		Київського району м. Донецька - Шпекторовської Л.В., Грибенко Г.К.,
		представника відповідача ГУ ДКУ в Донецькій області - Корчевець Д.В.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Київського району м. Донецька, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,
		 
		  ВСТАНОВИВ:
		      
		Позивач звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Київського району м. Донецька, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що 18.12.2004 р. з його квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та іншими особами було викрадене його майно. Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 29.11.2006 р. було зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути йому викрадене майно, про що було видано виконавчий лист № 2-3122 від 27.02.2007 р. Заявою від 02.03.2007 р. він передав виконавчий лист для виконання в ВДВС Київського РУЮ м. Донецька, однак по сьогоднішній день викрадене майно йому не повернуто та законні вимоги рішення Київського районного суду м. Донецька не виконано. 26.02.2009 р. він звернувся до Київського районного суду м. Донецька зі скаргою на бездіяльність ВДВС Київського РУЮ м. Донецька.  Рішенням від 15.08.2009 р. Київський районний суд м. Донецька визнав бездіяльність ВДВС Київського РУЮ м. Донецька неправомірною та зобов'язав виконати усі передбачені законом дії для виконання судового рішення про повернення викраденого у нього майна. 02.03.2010 р. він звернувся з заявою на ім»я начальника ВДВС Київського РУЮ м. Донецька, в якій прохав провести оцінку та оформити акт якісного стану майна з послідуючою передачею від боржника йому майна по акту прийому-передачі. На що, він отримав відповідь ВДВС Київського РУЮ м. Донецька листом № 5053  від 15.03.2010 р., в якому було вказано, що виконавче провадження по виконавчому листу № 2-3122 від 27 лютого 2007 р. було завершене 19.10.2007 р. З постановою про закінчення виконавчого провадження він не знайом та де знаходиться виконавчий лист йому не відомо. Матеріальна шкода, яка йому заподіяла складається з вартості викраденого майна станом на 18.12.2004 р. і становить 7667,64 гривень та подвійного подорожання товарів за рахунок знецінення гривні, що складає таку ж суму в розмірі 7667,64 гривень. Загалом сума матеріальної шкоди дорівнює 15335, 28 грн. Рішення Київського районного суду м. Донецька від 29.11.2006 р. залишилося не виконаним. З 18.12.2004 р. він позбавлений можливості користуватися своїм майном, що спричиняє йому дискомфорт у житті. По причині відсутності в нього викраденого майна, він відчував моральне приниження, тому що його майном користується, хтось інший, у нього порушений сон, загострювались посттравматичні захворювання, таким чином, моральну шкоду заподіяну йому він оцінює в розмірі рівному матеріальному, що становить 15335, 28 грн. Просив суд прийняти рішення про відшкодування ВДВС Київського РУЮ м. Донецька йому матеріальної шкоди в розмірі 15335, 28 грн. та моральної шкоди в розмірі 15335, 28 грн.
		В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, остаточно взнавшись з позовними вимогами, просив суд, ухвалити рішення про солідарне відшкодування йому матеріальної шкоди в розмірі 15335 грн. та моральної шкоди в розмірі 15335 грн. ВДВС Київського РУЮ м. Донецька та ГУ Державного казначейства України в Донецькій області.
		В судовому засіданні позивач  підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення, які аналогічні викладеним в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні представник відповідача ВДВС Київського РУЮ м. Донецька - Шпекторовська Л.В., яка діяла на підставі перевірених судом повноваженнях (довіреності), заперечувала проти задоволення позову, мотивуючи тим, що дійсно, рішенням Київського районного суду м. Донецька від 29.11.2006 р. було зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 викрадене майно, про що було видано виконавчий лист № 2-3122 від 27.02.2007 р.  З 02.03.2007 . до 30.04.2007 р., на виконанні  у відділі ВДВС Київського РУЮ м. Донецька перебував виконавчий документ - виконавчий лист № 2-3122, виданий Київським районним судом м.Донецька. 29.11.2006 р. 02.03.2007 р.  державним виконавцем  ВДВС Київського РУЮ м. Донецька Васильєвим І.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. У строк наданий для добровільного виконання рішення суду боржник повідомив про згоду, щодо передачі майна зазначеного у рішення суду стягувачеві. Вжитими заходами державного виконавця, щодо організації процедури передачі майна вказаного у рішенні суду, виявилися безрезультатними, у зв'язку із тим, що стягувач ОСОБА_1 ігнорував вимоги державного виконавця, щодо повідомлень про призначення дати та часу виконавчих дій. 11.04.2007 р. державним виконавцем направлено  лист на адресу стягувача, яким запропоновано, заздалегідь погодившись з транспортною організацією, яка буде займатися перевезенням майна вказаного у виконавчому листі, внесений авансовий внесок на депозитний рахунок ВДВС Київського РУЮ м. Донецька.  Будь-яких письмових або усних повідомлень від стягувача про згоду у внесені авансового внеску до відділу ВДВС Київського РУЮ м. Донецька не надходило. 30.04.2007 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, яку направлено на адресу стягувача та така постанова не оскаржувалась сторонами виконавчого провадження. Крім того, ОСОБА_1 не надав доказів про взаємопов'язаність своїх хвороб з його моральними стражданнями , розміри матеріальної та моральної шкоди не довів належними засобами доказування. Таким чином, вважала, що позивач не надав  суду жодного доказу заявлених ним позовних вимог, обставини, на які посилався ОСОБА_1 недоведені. Просила суд вважати дії державних виконавців відділу ДВС Київського РУЮ у м.Донецьку такими, що відповідають  ЗУ «Про виконавче провадження» та відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
		В судовому засіданні представник відповідача ВДВС Київського РУЮ м. Донецька - Грибенко Г.К., яка діяла на підставі перевірених судом повноваженнях (довіреності), надала пояснення, які аналогічні поясненням представника відповідача ВДВС Київського РУЮ м. Донецька Шпекторовської Л.В. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		В судовому засіданні представник ГУ ДКУ в Донецькій області - Корчевець Д.В., який діяв на підставі перевірених судом повноваженнях (довіреності), заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що дійсно, рішенням Київського районного суду м. Донецька від 29.11.2006 р. було зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 викрадене майно, про що було видано виконавчий лист № 2-3122 від 27.02.2007 р.  та Рішенням від 15.08.2009 р. Київський районний суд м. Донецька визнав бездіяльність ВДВС Київського РУЮ м. Донецька неправомірною та зобов'язав виконати усі передбачені законом дії для виконання судового рішення про повернення викраденого у нього майна. З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд ухвалити рішення про солідарне відшкодування йому матеріальної шкоди в розмірі 15335 грн. та моральної шкоди в розмірі 15335 грн. ВДВС Київського РУЮ м. Донецька та ГУ Державного казначейства України в Донецькій області, однак, шкода позивачу завдана ВДВС Київського районного управління юстиції у м. Донецька. Отже, оскільки ГУ ДКУ в Донецькій області є бюджетною установою та утримується за рахунок бюджетних коштів., то шкоду та судові витрати , повинні стягуватися з ВДВС Київського районного управління юстиції у м. Донецька. Таким чином, заявлені вимоги позивача про солідарне стягнення шкоди з відповідачів є незаконними та необґрунтованими. Просив відмовити у задоволенні позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди з ГУ ДКУ в Донецькій області та стягнути вказану шкоду з ВДВС Київського РУЮ м. Донецька.
		Суд, вислухав пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,  проаналізувавши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. 
		У відповідності до ст.60 ЦПК України  кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу  своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
		Під час розгляду даної цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та обов»язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлення клопотань.  
		Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі  наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
		З огляду на вищенаведене,  суд розглядає  справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і  вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.
		Разом з тим, відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому досліджених наявних у справі доказів і  жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
		Під час розгляду даної цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та обов»язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлення клопотань.  Однак, сторони, розпорядившись своїми правами на власний розсуд, відмовились від надання суду інших доказів у підтвердження своїх вимог та заперечень і вважали, що наявні всі документи для вирішення справи по суті, тому  суд  розглядає справу на підставі тих доказів що містяться у справі.  
		Так, правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ч.2 ст. 4, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 56 Конституції України, п.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. 1173 ЦК України, ст.ст.7, 43 Бюджетного кодексу України.
		За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
		Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право  на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно п.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів  з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду».
		Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
		Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода., завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державною казначейською службою України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та  проведенні платежів, бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
		Згідно п.8 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлює принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
		Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Донецька від 29.11.2006 р. зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 викрадене майно, про що було видано виконавчий лист № 2-3122 від 27.02.2007 р.
		26.02.2009 р. Позивач звернувся до Київського районного суду м. Донецька зі скаргою на бездіяльність ВДВС Київського РУЮ м. Донецька.  
		Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 15 вересня 2009 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Київського районного управління юстиції в м. Донецьку зобов'язано виконати всі передбачені законом дії, направлені на виконання судового рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння. /а.с.79/. 
		Вищевказане рішення суду набрало законної сили, і відповідно до ст. 61 ЦПК України встановлені у судовому рішенні неправомірні дії державного виконавця по виконанню судового рішення не підлягають доведенню.
		Так, судом встановлено, що державні виконавці належним чином не виконували своїх службових обов'язків, через що рішення суду протягом тривалого часу не виконане, та такою бездіяльністю державних виконавців завдана шкода позивачу.
		Враховуючи положення ст. 1173 ЦК України, а також ст. 86 ЗУ «Про виконавче провадження» відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом за рахунок держави. Крім того, державний виконавець не є окремим суб'єктом, а є представником влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної влади - державної виконавчої служби.
		Ураховуючи вищенаведене,  позов про стягнення матеріальної  та моральної шкоди саме з відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, є обґрунтованим,  та Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області є належним відповідачем у цій справі і має нести відповідальність за заподіяну позивачеві шкоду з огляду на таке.
		Порядок, межі відповідальності, як чітко визначені, так і врегульовані положеннями Конституції України та Закону України  «Про державну виконавчу службу», Закону України « Про виконавче провадження», де жодною нормою не передбачена можливість солідарної відповідальності відповідного відділу державної виконавчої служби та Державного казначейства України за заподіяну шкоду фізичній або юридичній особі.  Тому, вимоги ОСОБА_1 щодо солідарного порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди відділом державної виконавчої служби  та Державним казначейством України взагалі не ґрунтуються на законі, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про відшкодування ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди Відділом державної виконавчої служби Київського району м. Донецька.
		Однак, встановивши правові підстави для застосування правил відповідальності за завдану ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду, суд не може погодитись з Позивачем в частині відшкодування матеріальної шкоди, так як, рішенням Київського районного суду м. Донецька від 29.11.2006 р. вже зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 викрадене майно, про що видано Позивачу виконавчий лист № 2-3122 від 27.02.2007 р. Таке рішення набрало законної сили. Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо відшкодування з Головного управління Державного казначейства України матеріальної шкоди. 
		Вирішуючи цей позов в частині моральної шкоди, суд знаходить його частково обґрунтованим з огляду на таке.
		Позивач наполягав на відшкодуванні йому моральної шкоди в загальній сумі 15.335 грн.  
		Разом з тим,  заперечуючи проти позову, представник відповідача ГУ Державного казначейства України вважав, що позивачем не надано доказів про спричинення йому  моральної шкоди. 
		Проаналізувавши  наведені вище докази та встановлені обставини у їх сукупності, суд не може прийняти до уваги доводи представника відповідача ГУ Державного казначейства України щодо невизнання позову в частині відшкодування позивачу моральної шкоди, тому що вони є безпідставними,  не ґрунтуються на законі та  спростовуються матеріалами справи. 
		Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків».
		Наведені позивачем  та проаналізовані судом докази свідчать про те, що в зв»язку бездіяльністю державних виконавців відділу ВДВС Київського РУЮ м. Донецька він безумовно зазнав  моральних страждань. 
		Як відмічалось раніше, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. 
		В даному випадку відповідач ГУ Державного казначейства України, у порушення ст.60 ЦПК України  не  надав доказів в обґрунтування своїх заперечень  проти позову і взагалі не переконав суд у своїй правоті. 
		Разом з тим, встановивши підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди та вирішуючи цей спір в частині розміру відшкодування  моральної шкоди суд, враховуючи глибину та тривалість страждань позивача, наявність змушених змін у його житті, моральні страждання та хвилювання, позбавлений можливості нормально вести свій побут, ступень вини, а також виходячи з засад розумності та справедливості вважає за можливе вимоги позивача задовольнити частково і   стягнути з відповідача ГУ Державного казначейства України на користь позивача 1.500 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди з  відмовою  у задоволенні решти позовних вимог, оскільки такі  вимоги позивача про стягнення з відповідача 15.335 грн. у відшкодування моральної шкоди не  відповідають  глибині моральних та фізичних страждань, яких він зазнав. 
		Інших обставин, які б мали суттєве значення у справі судом встановлено не було.
		Частково задовольнивши позовні вимоги суд, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, присуджує з другої сторони судові витрати у справі пропорційно до задоволеної частини вимог і вважає, що з ГУ Державного казначейства України в дохід держави належить стягнути судові витрати в загальній сумі 15 грн.
		На підставі викладеного, керуючись п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ч.2 ст. 4, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 56 Конституції України, п.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. 1173 ЦК України, ст.ст.7, 43 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Київського району м. Донецька, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
		Стягнути з Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області в дохід держави судовий збір в розмірі  15 (п'ятнадцять) гривень.
		В задоволенні решти заявлених позивачем позовних вимог - відмовити.
		Повний текст рішення складений 3 червня 2013  року.
		         Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька  протягом десяти днів з дня його проголошення. 
		                     Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		                 Суддя:                                                                       І.Г.Ополинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...