ВИЩИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А
Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 січня 2009 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії
суддів:
Бутенка В.І.
(доповідач), Лиски
Т.О.,
Сороки М.О., Штульмана
І.В.,
Панченка О.І.,
розглянувши в порядку письмового
касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до
Севастопольської міської ради про встановлення відсутності повноважень на
прийняття рішення та визнання рішення недійсним, -
в с т а н о в и в :
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним
позовом.
В обґрунтування своїх вимог вказував на те, що рішенням
Севастопольської міської ради № 569 від 26 лютого 2003 року було затверджено
«Положення про порядок переведення жилих приміщень (будинків) в нежилі
приміщення і назад незалежно від форм власності ».
Посилаючись на те, що відповідач при прийнятті
зазначеного рішення вийшов за межі своїх повноважень, наданих йому законом, а
також на те, що це рішення суперечить положенням постанови Ради Міністрів
Української РСР № 189 від 1984 року, якою встановлені підстави визнання
приміщень та будинків нежилими, ОСОБА_1 після уточнення позовних вимог просив
встановити наявність чи відсутність компетенції Севастопольської міської ради
щодо прийняття рішення № 569 від 26 лютого 2003 року було затверджено
«Положення про порядок переведення жилих приміщень (будинків) в нежилі
приміщення і назад незалежно від форм власності » та визнати його нечинним.
Постановою Ленінського
районного суду м. Севастополя від 02 листопада 2006 року, залишеною без
змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 11 січня 2007 року, у
задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення
судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані
судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом статті 55 Конституції кожен,
тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване
державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи
бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець,
особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують
або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без
громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового
захисту в суді.
Відповідно до ст. 104 КАС України, до адміністративного
суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що
порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Як було встановлено судами, ОСОБА_1 звернувся до суду із
позовом, предметом якого було скасування рішення суб'єкта владних повноважень -
Севастопольської міської ради № 569 від 26 лютого 2003 року, яким було
затверджено «Положення про порядок переведення жилих приміщень (будинків) в
нежилі приміщення і назад незалежно від форм власності ».
Статтею 171 КАС України встановлено, що правила цієї
статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ стосовно
законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили
нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних
повноважень.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо
яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких
буде застосовано цей акт.
У разі відкриття провадження в адміністративній справі
щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача
опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути
офіційно оприлюднений.
Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо
оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце
судового розгляду адміністративної справи.
Оголошення повинно бути опубліковано не пізніш як за сім
днів до судового розгляду.
Якщо оголошення опубліковано своєчасно,
вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про
судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб,
якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
Однак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що
позивачем фактично оскаржується нормативно - правовий акт органу місцевого
самоврядування, оскільки це рішення має обов'язковий характер і поширюється на
невизначене коло осіб.
В порушення вимог ч.ч. 3,4,5 ст. 171 КАС України суд не
зобов'язав відповідача опублікувати оголошення щодо оскарження рішення сесії
міської ради.
Таким чином, місцевим судом було порушено право інших
осіб, до яких має бути застосований оскаржений акт, у разі незгоди з ним
вступити у справу на стороні позивача.
Не було виправлено це порушення процесуального закону і
судом апеляційної інстанції.
Крім того, судами попередніх інстанцій було також
допущено порушення правил застосування норм матеріального права.
Так, відповідно до ст.3 КАС України, у справах щодо
оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень
адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України;
з використанням повноваження з метою, з якою це
повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають
значення для прийняття рішення (вчинення дії);
безсторонньо (неупереджено);
добросовісно;
розсудливо;
з дотриманням принципу рівності перед законом,
запобігаючи несправедливій дискримінації;
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу
між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і
цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття
рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено того, які саме
його права, свободи чи інтереси були чи будуть порушені оскарженим рішенням
відповідача.
Крім того, суди посилались на те, що це рішення було
прийнято відповідачем в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
З такими висновками судів попередніх інстанцій неможливо
погодитись, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 7, 8 Житлового кодексу Української
РСР, переведення придатних для проживання жилих
будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду
в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих
будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів,
зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу, тобто виконавчими
комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад
народних депутатів.
Пунктом 42 ст. 26 Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні», на який посилався відповідач в обґрунтування своїх
заперечень проти позову, до повноважень міських рад віднесено затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних
програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої
містобудівної документації.
Згідно ж із ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», містобудівною
документацією є затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється
планування, забудова та інше використання територій.
Містобудівна документація є основою для:
вирішення питань раціонального використання
територій, регулювання розселення;
підготовки обґрунтованих пропозицій щодо
встановлення та зміни меж населених пунктів;
підготовки вихідних даних для розробки
землевпорядної документації;
вирішення питань щодо розташування та
проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації,
капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій;
вирішення питань вибору, вилучення (викупу),
надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.
Розробка містобудівної документації
здійснюється проектними організаціями, іншими юридичними особами, які мають
ліцензії на виконання відповідних робіт, що видаються в порядку, встановленому
законодавством.
Таким чином, компетенція органів місцевого
самоврядування поширюється на затвердження в установленому порядку
містобудівної документації, якою, в свою чергу, не може вирішуватись питання
щодо зміни статусу житлових приміщень.
Слід також зазначити, що хоча чинним законодавством не
встановлено порядку переведення придатних для
проживання жилих будинків і жилих приміщень в нежилі, додаткової регламентації
нормативними актами органів місцевого самоврядування такого переводу законом не
вимагається.
Наведені обставини та положення нормативних актів не були
враховані судами попередніх інстанцій, внаслідок чого ними прийнято помилкове
рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами
при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального і процесуального
права, які призвели до ухвалення ними незаконних рішень.
Таким чином, оскаржені судові рішення відповідно до вимог
ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а
справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, під час
якого суду слід врахувати наведене та у відповідності із вимогами закону
вирішити цей спір.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 222,
223, 227, 230 КАС України, суд, -
у х в а л и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від
02 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 11 січня
2007 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий
судовий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за
винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
С у д д і :