Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1423/12666/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право інтелектуальної власності; Спори про право інтелектуальної власності: спори про авторське право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.06.2013. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2013.
Дата набрання законної сили: 11.12.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		               Справа 1423\12666\2012 р.
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем    України
		 
		30  листопада    2012 р.   Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
		 головуючого - судді Гуденко О.А.,
		 при секретарі -         Гусак М.І.,
		без участі сторін,     
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до Всеукраїнської громадської організації «Варта»,  ОСОБА_2 про визнання авторства, вилучення контрафактних примірників твору, стягнення компенсації за порушення авторського права та відшкодування моральної шкоди, -
		В С Т А Н О В И В :
		01  червня  2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Української молодіжної фундації політико-правих досліджень «Матезіс», ОСОБА_2 про визнання авторства, вилучення контрафактних примірників твору, стягнення компенсації за порушення авторського права та відшкодування моральної шкоди.
		В обгрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що відповідач, як засновник та  видавець журналу «Юридичний авангард»порушив її особисті немайнові права як автора статті, здійснив плагіат, оскільки опублікував її статтю під іменем  особи, яка не є її автором. Отже, вимоги позову ґрунтуються на тому, що  право позивачки , як автора статті, було порушено через засоби масової інформації, а саме журнал «Юридичний авангард», засновником якого на час опублікування статті  була Українська молодіжна фундація політико-правових досліджень «Матезіс»
		З матеріалів справи вбачається, що 22.07.2009 року діяльність Української молодіжної фундації політико-правих досліджень «Матезіс»припинена шляхом саморозпуску, державна реєстрація юридичної особи припинена 06.11.2009 року.
		Відповідно до наказу МЮ України від 21.09.2009 року № 1687\5 журнал «Юридичний авангард»був перереєстрований у зв'язку зі зміною засновника на Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Український молодіжний правничий союз»на підставі угоди від 02.07.2009 року, укладеної між засновником та правонаступником -Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації від 21.09.2009 року. Ухвалою суду від 01.10.2010 року було здійснено заміну первісного  відповідача «Матезіс»на його правонаступника - Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Український молодіжний правничий союз».
		02 грудня 2011 року ухвалою проведена заміна  цього відповідача  правонаступником прав і обов'язків засновника журналу «Юридичний авангард»- Всеукраїнською громадською організацією «Варта», оскільки відбулася зміна засновника друкованого засобу масової інформації (Свідоцтво   про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації журналу «Юридичний Авангард»від 27.10.2010 року)  на підставі Договору про заміну засновника від 01.09.2010 року, де зазначено про повне правонаступництво прав і обов'язків засновника журналу. 
		В березні 2010 року позивачка надала остаточну заяву про  уточнення позовних вимог  в якій просила визнати її єдиним автором статті «Лобізм в Україні -міфи та реальність», опублікованої в № 1\2009 журналу «Юридичний авангард», зобов'язати відповідача- видавника журналу опублікувати статтю «Лобізм в Україні -міфи та реальність»під авторством ОСОБА_1, у найближчому після набрання рішенням суду законної сили номері журналу «Юридичний авангард»та опублікувати в цьому номері рішення суду про поновлення її  авторства. Зобов'язати відповідача-видавника журналу принести їй вибачення у зв'язку з порушенням її авторського права на вказану статтю  шляхом публікації розміщення протягом трьох місяців на головній сторінці веб-сайту журналу «Юридичний авангард»оголошення наступного змісту : «Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Український молодіжний правничий союз»та редакція журналу  приносять свої вибачення ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням її авторського права на статтю «Лобізм в Україні -міфи та реальність», що була опублікована в першому номері журналу під авторством іншої особи, тобто внаслідок плагіату». Стягнути з відповідача засновника журналу на її користь моральну шкоду у розмірі 123 456 грн., компенсацію за порушення авторського права у розмірі 34 650 грн., та на користь держави -штраф у розмірі 3465 грн. 
		В зв'язку з задоволенням заяви про відвід судді, справа   передана судді Гуденко О.А., прийнята до провадження  ухвалою судді від 23 вересня 2011 року. 
		У судові засідання  позивачка не зявилялася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, направила свого повноважного представника, який в минулих судових засіданнях вимоги уточненоїпозовної заяви  підтримав,   просив про залдоволення позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові. 
		В подальшому надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
		Представник відповідача ВГО «ВАРТА»та відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не зявилися, повідомлялися судом неодноразово належним чином, причини неявки суду не повідомили.
		Правопопередники ВГО «ВАРТА»УМФ «МАТЕЗІС» надали суду письмові заперечення, в яких просять у позові відмовити, оскільки авторство позивачки не підтверджено належними доказами, а опублікована стаття ОСОБА_2 є більш повною за змістом.
		Ухвалою суду справу розглянуто у відсутності відповідачів,оскільки в справі достатньо даних про права та взаємні обовязки сторін.
		Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		В жовтні 2008 року ОСОБА_1, яка була на той час дійсним членом Української молодіжної фундації політико-правових досліджень «МАТЕЗІС»(далі - Фундація) на запрошення взяти участь у підготовці першого випуску журналу «Юридичний Авангард», надіслала на адресу Сектора координації наукової роботи і грантової діяльності статтю на тему «Лобізм в Україні. Міф і реальність».
		Як стверджує позивачка, 12 лютого 2009 року від виконавчого секретаря фундації на її електрону адресу  надійшов лист, в якому повідомлялося, що редакційна колегія ухвалила рішення про включення цієї її статті до першого номеру журналу «Юридичний Авангард».
		28 квітня 2009 р. за передплатою ОСОБА_1 отримала журнал «Юридичний Авангард»№ 1\2009, в якому була опублікована стаття «Лобізм в Україні -міфи та реальність», але її автором була зазначена ОСОБА_2. 
		Як стверджуєпозивачка, назва цієї статті, епіграф до неї та зміст з 1-го  по 8-й абзаци на сторінках 39-40 та абзаців 25-30 на сторінках 45-47 журналу такі самі за змістом та оформленням, як і стаття позивачки, яка була відправлена у  2008 році на адресу журналу. Але в опубліковану статтю додані абзаци з 9-го по 24-й на сторінках  40-45 та змінено список використаної літератури на сторінці 47.
		Також , в матеріалах справи міститься наданий представником позивачки Витяг з Протоколу № 2\3-11 -рішення № 249\2009 р. від 10.07.2009 року про затвердження наукового висновку Сектору кооридинпційної роботи і грантової діяльності щодо наукової статті ОСОБА_1 «Лобізм в Україні: міфи та реальність»та за рекомендацією головного редактора включити статтю ОСОБА_1 до другого номеру журналу 20009 року (а.с. 54).
		Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею. 
		При розгляді категорії справ про захист авторських прав, доказуванню підлягають з боку позивача -  факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК, стаття 11 Закону № 3792-ХІІ). Зокрема, первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). 
		Відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК).
		Відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України до обєктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать літературні та художні твори. Обєктами авторського права, відповідно до ч. 1 ст. 433 цього Кодексу, є, серед іншого, літературні та художні твори, 
		Відповідно до п. 1 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., яка є чинною для України з 25 жовтня 1995 р., термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені.
		Закон України «Про авторське право і суміжні права» (далі- Закон) в  ст. 8 також визначає, що обєктами авторського права є літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо). При цьому встановлено, що охороні підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація  тощо).
		Зважаючи на зміст статті «Лобізм в Україні:міфи та реальність»,  остання є літературним твором наукового характеру в галузі юриспруденції, а відтак є об'єктом авторського права і підлягає правовій охороні в Україні.
		Згідно зі ст. 1 вказаного  Закону автор -фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Для  виникнення  і  здійснення  авторського  права  не вимагається реєстрація твору  чи  будь-яке  інше  спеціальне  його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. 
		У пп. в) та д) ч.1 ст.50 Закону передбачено, що порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, зокрема, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права. Цією статтею встановлено, що  порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. 
		Положення ст. 441 Цивільного кодексу України передбачає, що використанням твору є, зокрема, його опублікування (випуск у світ), відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, його продаж.
		Як  встановлено судом, позивачка  є автором статті «Лобізм в Україні: міфи та реальність» внаслідок факту її створення своєю творчою працею, а відповідні майнові та немайнові права автора належать позивачу на підставі чинного законодавства України. 
		В процесі судового розгляду при порівнянні тексту статті ОСОБА_1 та тексту статті, яка була опублікована в першому номері журналу під авторством ОСОБА_2,  судом встановлено, що перші вісім абзаців та останні п'ять , епіграф до статті та її назва співпадають за текстом повністю.  Таким чином, відповідач -видавник журналу  частково відтворив вказану статтю позивачки і опублікував її під авторством відповідачки ОСОБА_2. Таке підтверджується дслідженими під час судового засідання оригіналу зазначеної статті в прмірнику журналу та диском з копіями електроних листів зі сторінок елктроної  поштової скриньки позивача.
		 Відповідно до ст. 9 Закону, частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону. Так,  судом було встановлено, що при опублікуванні статті в першому номері журналу , використаний не тільки текст та епіграф до неї,  але й  назва твору «Лобізм в Україні. Міфи та реальність»,  яка може використовуватись самостійно. 
		Отже, дії відповідачів   порушують особисті немайнові авторські права позивача на визнання його авторства шляхом зазначення належним чином його імені за будь-якого публічного використання наданої для опублікування в журналі  статті «Лобізм в Україні. Міф та реальність»,  а також на збереження цілісності вказаного твору.
		Оприлюднення видавником журналу цієї статті під іменем іншої особи -ОСОБА_2  є порушенням авторського права позивача у формі плагіату.
		При цьому суд враховує, що з вказаних положень Закону випливає, що обов'язок спростувати твердження позивача про  авторство покладається  саме на нього, але відповідачі  жодних доказів того, що ОСОБА_2 надала до редакції журналу «Юридичний авангард» таку саму статтю з таким же, але доповненим аналізом законопроектів,   текстом , епіграфом та назвою -суду не надали. Крім того, незрозуміло чому 10 липня 2009 року науково-видавнича рада журналу прийняла рішення про прийняття до видавничого портфелю Другого номеру журналу спірної статті позивачки, тоді як, по-перше, таке рішення прийнято після звернення її до суду, по-друге, не зрозуміло навіщо публікувати в двох номерах підряд статті з однаковою назвою і однаковим змістом, по-третє другий номер журналу повинен був вийти у червні 2009 року. Такі дії відповідача можливо вважати намаганням випрадатися перед ОСОБА_1 та уникнутитим самим відповідальності за поушення її авторських прав.
		Як слідує з розяснень, викладених в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорі, повязаних із ахистом прав інтлектуальної власності», пункт 55 -факт позадоговірного порушення авторських прав вважаться встановленим у разі доведення автором обставин, поівязаних з копіюванням або запозиченням іншою особою істотних рис твору. В пункті 38 цієї Постанови зазначено, що у числі немайновихправ автора законом передбачено право на недоторканість твору, яке полягає у недопущенні без згоди автора внесення будь-яких змін до твору, в тому числі додаткових текстів, ілюстрацій, редакторської та іншої правки тощо. За відсутності доказів того, що згода автора була ясно виражена. Вона не може вважатися одержаною.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про видавничу справу»вiд 05.06.1997 р. № 318/97-ВР видавець - фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку і випуск видання. Згідно  п. 3 ч. 3 ст. 20 цього Закону видавець зобов'язаний: дотримувати норм авторського та патентного права. Згідно з абз. 3 п.п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»від 04.06.2010 р. № 5,  здійснюючи видавничу діяльність, видавець, що надав виготовлювачу видавничої продукції оригінал-макет твору для його друку, буде належним відповідачем у разі порушення прав автора твору.
		Відповідно до  ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ  «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 р. встановлено, що моральна шкода може полягати, зокрема,зокрема, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної). При цьому при визначенні розміру моральної шкоди слід враховувати  тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілої особи, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Як стверджує позивачка, моральна шкода,шкода, завдана їй відповідачем -видавником журналу  внаслідок порушення авторського права шляхом плагіату полягає, зокрема, у її глибоких душевних стражданнях та приниженні її ділової репутації,  прикладенні тривалих зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Позивачка зазначила, що як член молодіжної правничої фундації одразу прийняла запрошення прийняти участь у підготовці нового журналу «Юридичний авангард»,  обрала актуальну тему і тривалий  час працювала над її розкриттям в зазначеній статті, а потім очікувала її опублікування в першому номері журналу, оскільки її заздалегідь повідомили з редакції про прийняття цієї статті до видавничого портфелю. Але замість визнання результату її праці, зазнала неабияких моральних страждань внаслідок неправомірного використання її творчої праці шляхом копіювання  змісту її статті в іншу, не змінивши навіть порядку викладу думок, назву та епіграф.
		Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що порушення авторського права позивача на статтю «Лобізм в Україні -міфи та реальність»та форма, в якій воно було здійснене, завдавало душевних страждань та приниження ділової репутації позивача, тому в частині відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме з  правонаступника прав і обов'язків засновника журналу «Юридичний авангард»- Всеукраїнської громадської організації «Варта»у розмірі компенсації  15 000   гривень. При цьому суд не вбачає підстав для стягнення моральної шкоди з іншого відповідача ОСОБА_2 за відсутності доказів її вини у порушенні авторського права позивачки.
		Крім того, відповідно до ст. ст. 52, 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права»суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача- засновника журналу здійснити шляхом публікації протягом трьох місяців на головній сторінці веб-сайту журналу «Юридичний авангард»оголошення наступного змісту : «Правонаступник прав і обов'язків засновника журналу «Юридичний авангард»- Всеукраїнська громадська організація «Варта» та редакція журналу  приносять свої вибачення ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням її авторського права на статтю «Лобізм в Україні - міфи та реальність», що була опублікована в першому номері журналу під авторством іншої особи, тобто внаслідок плагіату». Так, відповідно до п. є ч. 1 ст. 52 Закону при порушеннях будь-якою  особою  авторського  права і (або) суміжних прав,  передбачених статтею 50 цього Закону, та інших  порушеннях  особистих  немайнових  прав  і майнових  прав  суб'єктів  авторського права суб'єкти авторського права  мають право вимагати,  в тому числі у судовому порядку,  публікації  в засобах   масової   інформації   даних   про   допущені  порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень. При цьому суд вважає за недоцільне задовольняти також і позовні вимоги в частині опублікування повного тексту судового рішення у справі.
		Що стосується вимог про зобов'язання відповідача опублікувати в найближчому номері  цього журналу  повного тексту статті «Лобізм в Україні- міфи та реальність»під авторством ОСОБА_1, то суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні, оскільки такий спосіб захисту порушеного авторського права не передбачений ст.. 50,52 Закону, до того ж суперечить загальним принципам цивільного права (особа може бути примушена до вчинення певних дій лише в разі невиконання покладеного на неї обов'язку, тоді як розпорядження видавничим портфелем журналу є правом, ане обов'язком відповідача).
		Стосовно вимог позивача про визнання його автором статті «Лобізм в Україні.Міф та реальність», то суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки такі права позивача ніким не оспорюються, а щодо опублікованої статті під такою же назвою в першому номері журналу, то така стаття доповнена багатьма абзацами, автором яких позивачка не є і в співавторстві вказана стаття не створювалася, оскільки відповідно до змісту ст.. 13 Закону, співавторами  є  особи,  спільною  творчою   працею   яких  створено твір.  Визнати її автором окремих частин цієї статті чи її назви позивачка суд не просила, отже таке було б виходом за межі позовних вимог, до того ж суду  позивачкою не доведена можливість використання таких частин самостійно як окремого твору у відповідності до положень ст.ст.9,  14 Закону. 
		Відповідно до ст.. 33 Закону, договори   про   передачу   прав  на  використання  творів укладаються у письмовій  формі.  В  усній  формі  може  укладатися договір  про  використання  (опублікування)  твору  в  періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). 
		Договір  про  передачу   прав   на   використання   творів  вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору,  способу  використання  твору, території,  на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди,  а також інших умов,  щодо яких  за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Доказів того, що між нею та видавником журналу бкла досягнута певна домовленість про виплату авторської винагороди за опублікування статті, позивачка суду не надала і про таке не зазначала.
		Також відповідно до ст..  52 Закону, при порушеннях  будь-якою  особою  авторського  права , суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право  подавати  позови  про  відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником  внаслідок  порушення  ним  авторського  права  і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.     
		З аналізу положень частин 1-3 наведеної статті  слідує, що можливим є одночасне застосування кількох передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту авторських  прав, а  майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону № 3792-ХІІ); шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. При цьому, вибір способу захисту порушеного права належить позивачу -суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав. 
		Відповідно до пункту «г»частини першої статті 52 Закону , ОСОБА_1 вимагає  виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. 
		Вирішуючи такі вимоги,  належить виходити з того, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків, але з обовязковим врахуванням передбачуваного розміру збитків потерпілої особи. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. 
		Але оскільки судом встановлено, що позивачці не належала до виплати будь-яка винагорода за опублікування статті, більш того, її було запрошено до участі у створенні журналу саме як члена молодіжної організації -засновника, отже вона і створювала зазначену статтю для опублікування саме в цьому журналі і не мала наміру передавати її на опублікування до інших виддань чи публікувати самостійно, отже не доведено факт порушення саме майнових прав позивачки як суб'єкта авторського права, що виключає можливість майнової відповідальності відповідачів за п.г) ст. 52 Закону. За такого у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за порушення авторського права та штрафу в дохід держави слід відмовити.
		На підставі викладеного, позов підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню судові витрати, сплачені позивачкою при подачі позову  у розмірі 37  грн., та судовий збір на користь держави у розмірі 111 грн. 80 коп. 
		Керуючись ст.ст.14,  209-215, 234, 235, 256, 259  ЦПК України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 до Всеукраїнської громадської організації «Варта»,  ОСОБА_2 про визнання авторства, вилучення контрафактних примірників твору, стягнення компенсації за порушення авторського права та відшкодування моральної шкоди   -задовольнити частково.
		Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Варта» на користь ОСОБА_1 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. компенсації у якості відшкодування моральної шкоди.
		Зобов'язати Всеукраїнську громадську організацію «Варта»здійснити шляхом публікації протягом трьох місяців здня набрання рішенням законної сили на головній сторінці веб-сайту журналу «Юридичний авангард»оголошення наступного змісту : «Правонаступник прав і обов'язків засновника журналу «Юридичний авангард»- Всеукраїнська громадська організація «Варта» та редакція журналу  приносять свої вибачення ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням її авторського права на статтю «Лобізм в Україні -міфи та реальність», що була опублікована в першому номері журналу під авторством іншої особи, тобто внаслідок плагіату». 
		В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 -відмовити.
		В задоволенні позовних вимог про визнання автором статті, зобовязання опублікувати статтю та рішення суду в найближчому номері журналу , стягнення компенсації а штрафу -відмовити.
		Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Варта» на користь ОСОБА_1 37 грн. судових витрат, та на користь держави -  111, 80 грн. судового збору .
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.
		 
		 
		 
		        Суддя                                                                                   Гуденко О.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...