Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-64а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2013. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		4 червня 2013 року                                                                               м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: 
		головуючого                   Кривенка В.В., 
		суддів:          Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,   Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,  − 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області (далі - Сільрада) про скасування рішення,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення Сільради від 26 червня 2007 року № 633-V «Про скасування рішень сесії Дачненської сільської ради від 13 лютого 2007 року № 389-V «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» та від 5 липня 2001 року № 135-ХХІІІ «Про надання земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків та господарських будівель в с. Дачне» у частині виділення земельної ділянки площею 0,15 га АДРЕСА_1 ОСОБА_1» (далі - рішення № 389-V, № 135-ХХІІІ, № 633-V відповідно).
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що рішення № 633-V є незаконним, оскільки воно суперечить вимогам статті 416 Цивільного кодексу України, яка містить вичерпний перелік випадків припинення права користування земельною ділянкою для забудови та винесене на порушення встановленого законом порядку.
		Суди встановили, що Сільрада рішенням № 135-ХХІІІ на підставі заяви ОСОБА_1 надала йому із земель запасу у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га АДРЕСА_1.
		Рішенням № 389-V Сільрада надала ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,216 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Сільради, які розташовані в межах с. Дачне.
		Проте за протестом прокурора рішенням № 633-V Сільрада скасувала свої рішення № 389-V та № 135-ХХІІІ в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки. 
		Біляївський районний суд Одеської області постановою від 30 травня 2008 року позов ОСОБА_1 задовольнив. 
		Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року, постанову суду першої інстанції скасував та у задоволенні позову відмовив.
		У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), представник позивача, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 21 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1789-ХІІ) та  статей 26, 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 280/97-ВР), просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року скасувати, а позов задовольнити.
		Колегія суддів вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви  ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2012 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права.
		У справі, рішення в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції виходив із того, що рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до приписів якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом виконання, а тому воно не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування, який його прийняв.
		У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що, скасовуючи за протестом прокурора свої рішення щодо надання земельної  ділянки ОСОБА_1, Сільрада діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. 
		Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення статті 21 Закону № 1789-ХІІ та статей 26, 59 Закону № 280/97-ВР. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого. 
		Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.   
		Згідно з частиною десятою статті 59 зазначеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Відповідно до вимог статті 21 Закону № 1789-ХІІ протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. 
		У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом. 
		Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження.    
		Системний аналіз наведених положень законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого врядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування. 
		У той же час у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
		Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. 
		Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього  виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		У справі, що розглядається, суди встановили, що Сільрада рішенням         № 135-ХХІІІ надала позивачеві земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а рішенням № 389-V - дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачеві.
		Оскільки зазначені рішення є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, вони  не можуть бути в подальшому скасовані органом місцевого самоврядування.
		За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства і підлягає скасуванню.
		Проте, установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, про що йдеться в заяві, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
		Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до цього суду.  
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                        В.В. Кривенко
		 
		Судді:ОСОБА_1  ОСОБА_2  П.В. Панталієнко О.А. Коротких О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...