КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа
№-22-а-31400/08
|
Головуючий у 1
інстанції Келеберда В.І. Суддя доповідач Ситников О.Ф.
|
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
25
листопада 2008 року. м. Київ
Київський
апеляційний адміністративний суд у складі
колегії суддів:
Головуючого: Суддів: при секретарі:
|
Ситникова О.Ф., Бистрик Г.М., Василенка Я.М., Коваленко
Я.С.,
|
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу
за апеляційною скаргою Генерального прокурора України на постанову Окружного
адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2007 року у справі за позовом
Заступника Генерального прокурора України -
Кудрявцева В.В. до Державного комітету України у справах національностей
та релігій, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на
предмет спору - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Заступник
Генерального прокурора України - Кудрявцев В.В. звернувся до суду з позовом до
Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участі
третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_1 про
визнання протиправним та скасування рішення про надання статусу біженця.
Постановою
Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2007 року в задоволенні
позову Заступника Генерального прокурора України відмовлено.
Не
погоджуючись з прийнятою постановою позивач - виконуючий обов'язки Генерального
прокурора України Винокуров звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає,
що вказана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, які
призвели до неправильного вирішення справи та при неповному з'ясуванні
обставин, що мають значення для справи, тому вона підлягає скасуванню з
постановленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Письмових
заперечень на апеляційну скаргу позивача до суду апеляційної інстанції у
встановлений судом строк від інших осіб не надійшло.
Заслухавши
у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з'явившихся учасників
процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія
суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав:
Відповідно
до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну
скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо
визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини
справи та ухвалив судове
рішення з додержанням
норм матеріального і процесуального права.
Судом
першої інстанції встановлено, що 07.04.08р. Державним комітетом України у
справах національностей та релігій прийнято рішення № 212-08 про надання
статусу біженця ОСОБА_1, громадянину Республіки Білорусь.
Як
вбачається з рішення відповідача, статус біженця надано відповідно до абзацу
другого статті 1 Закону України «Про біженців» від 21.06.01р. як особі, яка має
цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками
політичних переконань.
Генеральною
прокуратурою України проведено перевірку, за результатами якої позивачем
25.04.08 р. принесено протест на рішення Держкомнацрелігій № 212-08 від
07.04.08р. про надання статусу біженця.
14.05.2008
року заступник Голови Держкомнацрелігій відхилив протест заступника
Генерального прокурора.
Відповідно
до вимог ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» заступник Генерального
прокурора подав адміністративний позов про визнання акту протиправним та його
скасування.
Відмовляючи
в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем повно та
об'єктивно проведено вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_1 та в межах
наданих законом повноважень прийнято рішення № 212-08 від 07.04.08 р. про
надання статусу біженця громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1, відповідно до
абзацу другого ст. 1 Закону України «Про біженців», як особі, яка має цілком
обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних
переконань.
Роблячи
такий висновок, суд посилався на відповідні обставини, зокрема, суд зазначив, що
ОСОБА_1 на територію України прибув легально в липні 2006 року на підставі
національного паспорту. До України він приїхав на запрошення Асоціації
спортивної боротьби України для роботи в якості тренера-консультанта для
підготовки національної збірної України до Олімпійських ігор в Пекіні 2008 р.
На протязі більш ніж одного року він постійно проживав на території України ні
від кого не переховуючись, отримав ідентифікаційний код, також він неодноразово
та безперешкодно виїздив за межі України.
Під час
його перебування в Україні до Генеральної прокуратури України надійшло
клопотання Генеральної прокуратури Республіки Білорусь від 25.07.07р. №
25/500-2006 про видачу ОСОБА_1, в зв'язку з вчиненням цією собою тяжких
злочинів та з метою притягнення його до кримінальної відповідальності, після
чого був взятий під варту.
Саме після цих подій у ОСОБА_1, на думку суду,
виникли побоювання, щодо його переслідування з боку влади Республіки Білорусь,
які виникли внаслідок дружніх відносин із представниками опозиції діючій
політичній влади у Республіці Білорусь, оскільки до цього на протязі більш ніж
одного року він постійно проживав на території України ні від кого не
переховувався, отримав ідентифікаційний код, та неодноразово і безперешкодно
виїздив за межі України, в тому числі і до Білорусії.
Обґрунтовуючи
свої висновки, суд першої інстанції в повній мірі використав норми
матеріального права, зокрема, Конвенцію про статус біженців 1951 року та
Протокол про статус біженців 1967 року, ратифіковані Законом України від 10.01.02р.
№ 2942-ІІІ; Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у
справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом
України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, ратифіковані
Законом України від 21.10.99 р.; Керівництво щодо процедур та критеріїв
встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу
1967 року (Женева, 1992 рік), ухвалену Управлінням Верховного комісара ООН у
справах біженців; Закон України № 2557-ІІІ «Про біженців» від 21.06.01 р.
Заперечуючи проти вказаних висновків суду
першої інстанції, Генеральний прокурор в своїй апеляційній скарзі фактично
посилався лише на те, що на момент прийняття відповідачем спірного рішення
існували всі підстави для того, щоб вважати ОСОБА_1 особою, яка вчинила тяжкий
злочин за межами України, та відмови у зв'язку з цим у наданні йому статусу
біженця.
Вказані
доводи обґрунтовані тим, що зі змісту ст. 10 Закону України «Про біженців» та
підпункту «b» пункту «F» ст. 1 Конвенції про статус біженців на думку апелянта випливає, що для
відмови у наданні особі статусу біженця достатньо наявності лише серйозних та
належним чином обґрунтованих підстав вважати, що особа вчинила тяжкий злочин.
Доведення у такому випадку вини особи у вчиненні інкримінованих їй злочинів ні
українським, ні міжнародним законодавством не вимагається.
Факт
скоєння злочину на їх думку доказаний тим, що слідчими органами Республіки
Білорусь ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 285,
ч.З ст. 424, ч. З ст. 430, ч. З ст. 432 КК Республіки Білорусь (створення
злочинної організації, зловживання службовими повноваженнями, отримання хабара
у великому розмірі). Аналогом вказаних статей у Кримінальному кодексі України є
ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 368 КК України, які в розумінні ст. 12 КК
України відносяться до категорії тяжких злочинів.
Проте
вказані доводи апеляційної скарги Генерального прокурора спростовуються
наступними висновками суду:
Відповідно
до статті 62 Конституції України, а також ч.2 ст.2 КК України особа вважається
невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню,
доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні
злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним
шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь.
У
відношенні ОСОБА_1 обвинувальний вирок суду відсутній, а тому він не може
вважатися особою, яка вчинила злочин.
На час
прийняття оскарженого рішення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не
притягався, кримінальну справу порушено не було.
Чинними
актами законодавства України обов'язок щодо доказування встановлення факту про
притягнення особи до кримінальної відповідальності на відповідача не покладено.
Крім того, правоохоронними органами та органами СБУ надано висновок щодо
відсутності обставин, які перешкоджають наданню ОСОБА_1 статусу біженця.
Також суд
врахував ті обставини, що в силу наведених норм Держкомнацміграції не наділений
повноваженнями щодо надання оцінки винуватості чи невинуватості особи у
вчиненому злочину.
Крім
того, суд звернув увагу на ту обставину, що рішенням Європейського суду з прав
людини відповідно до правила 39 Регламенту Європейського суду вжито тимчасовий
захід в інтересах заявника у справі № 48495/07 «Крейдич проти України» шляхом
зупинення екстрадиції заявника до Республіки Білорусь.
На
думку апелянта суд першої інстанції також залишив без належної правової оцінки
той факт, що ОСОБА_1 проживав у м. Києві з липня 2006 року, а із заявою про
надання йому статусу біженця звернувся лише 07.08.2007, тобто після його
затримання правоохоронними органами та арешту з метою екстрадиції. При цьому,
якби він дійсно мав обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з боку
влади Республіки Білорусь, то у нього було достатньо часу та можливості для
такого звернення.
Зазначені
обставини на думку апелянта
беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_1, використовуючи незаконно наданий йому
статус біженця, намагається ухилитися від кримінальної відповідальності за
скоєний ним тяжкий злочин.
Із
вказаними доводами апеляційної скарги не можна погодитись оскільки як витікає з
матеріалів справи ОСОБА_1 є активістом Білоруської соціал-демократичної партії
«Громада» та партії Свободи та Прогресу, які приймають участь в роботі по
підтримці політув'язнених та членів їх родин, надають допомогу опозиційним
політичним партіям та молодіжним рухам. Сам ОСОБА_1 у своїх заявах про надання
статусу біженця та протоколах співбесід вказував на те, що він фінансово
підтримував опозиційні рухи, із сукупності вказаного суд зробив висновки, що це
і є підтвердженням політичних переконань ОСОБА_1
Відповідно
до вимог ч.6 ст. 9 Закону України «Про біженців» особи, які не є громадянами
України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і
під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного
проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону,
внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають
намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного
органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до
закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні, що і зробив ОСОБА_1
Відповідно
до ст. З Закону України «Про біженців» біженець не може бути висланий або
примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека
через його расу, віросповідання (релігію), громадянства (підданство),
належність до певної соціальної групи або політичних переконань. Біженець не
може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати
катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,
видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово
повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його
расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної
соціальної групи або політичних переконань.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції
правильно встановив обставини справи, повно дослідив докази по справі та
ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої
інстанції, тому підстави для його скасування або
зміни відсутні.
Керуючись
ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС
України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Генерального прокурора України залишити
без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від
21 липня 2007 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту
проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду
України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: