Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-13497св13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2013. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ
		17 липня 2013 року                        м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах 
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і 
		кримінальних справ у складі:
		головуючого Гвоздика П.О.,          
		суддів:                                              Євтушенко О.І.,              Журавель В.І.,
		                                                                                  Завгородньої І.М.,                                                 Іваненко Ю.Г.,
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2013 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У березні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. 
		Позивач зазначав, що 18 грудня 1992 року на сім'ю із чотирьох осіб отримав ордер на квартиру АДРЕСА_1.
		Також вказував, що з метою оформлення права власності на вказану квартиру, звернувся до бюро технічної інвентаризації, після чого йому стало відомо, що ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року є власником 73/100 частки спірної квартири.
		Посилаючись на те, що ОСОБА_5 став власником квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеного 28 листопада                  2007 року з ОСОБА_6 договору купівлі-продажу, який визнано судом недійсним, спірний договір укладено під час існування судового спору щодо цього нерухомого майна, відповідач не цікавиться вказаною квартирою та не проживає в ній і, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати договір купівлі-продажу 73/100 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 10 липня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 недійсним. 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу 73/100 частин квартири АДРЕСА_1 від 10 липня                2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 недійсним. Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в дохід держави 107 грн 30 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 465 грн витрат, пов'язаних з публікацією оголошення в пресі про виклик в судове засідання.
		Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого                 2013 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 110 грн судового збору.
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що права ОСОБА_4 підлягають захисту шляхом задоволення позову із використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України та шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача; вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач не заявляв. 
		Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна. 
		Судами встановлено, що 28 листопада 2007 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі продажу 73/100 частки квартири АДРЕСА_1.
		10 липня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної частки квартири.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 листопада            2009 року визнано договір купівлі продажу 73/100 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 28 листопада 2007 року між            ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 недійсним. 
		За положенням ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 
		Таким чином, майно може бути повернуте за позовом власника про витребування майна на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права. 
		Тобто вказуючи про необхідність застосування до спірних правовідносин правил ст. 388 ЦК України щодо повернення спірної квартири від добросовісного набувача ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що за змістом віндикації майно може бути витребувано у добросовісного набувача лише в тому випадку, якщо воно було придбане у особи, що не мала права його відчужувати і якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі та коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.
		При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 03 листопада 2011 року став власником квартири АДРЕСА_1 згідно із свідоцтвом про право власності на житло на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 03 листопада 2011 року. 
		Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, невірно витлумачив зазначені вимоги закону та не врахував, що на час вибуття спірного майна 28 листопада 2007 року та укладення спірного договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року позивач не був його власником і воно вибуло не від нього не з його волі, при цьому ОСОБА_4 зазначав, що з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу відповідач вказаною квартирою не цікавиться і в ній не проживає, а фактично вищезазначене нерухоме майно перебуває у володінні та користуванні позивача, якому відмовлено у державній реєстрації прав на належне йому нерухоме майно, тому до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ст. 388 ЦК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. 
		Згідно з вимогами п. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 
		Поряд з цим, судом апеляційної інстанції не встановлено, які правові наслідки виникають відповідно до судових рішень, які набрали законної сили, а саме: рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 квітня 2004 року та від 25 листопада 2009 року. 
		Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (ч. 5 ст. 216 ЦК України). 
		За таких обставин, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		На порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясував всіх обставин справи, не виконав вимог, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України та не врахував, що відповідно до                 ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, не перевірив правову та фактичну підставу недійсності оспорюваного ОСОБА_4 правочину, залишив поза увагою наявне у позивача свідоцтво про право власності на спірну квартиру та те, що              підставою для звернення ОСОБА_4 із вказаним позовом є неможливість проведення за ним державної реєстрації права власності на вищезгадане нерухоме майно, через наявний договір купівлі-продажу частки цієї квартири від 10 липня 2008 року, відповідно до якого за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 73/100 частки квартири АДРЕСА_1, а, як наслідок, не з'ясував в який спосіб в даному випадку підлягає захисту порушене право позивача. 
		З огляду на викладене ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у  х  в  а  л  и  л  а : 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. 
		Рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		         Головуючий    П.О. Гвоздик         Судді:    О.І. Євтушенко  В.І. Журавель  І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...