Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 257/7543/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право інтелектуальної власності; Спори про право інтелектуальної власності: спори про суміжні права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.07.2013. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №2/257/2142/13
		№257/7543/13-ц
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		21 червня 2013 року Київський районний суд м. Донецька у складі:
		головуючого - судді Шликова С.П.,
		за участю секретаря - Пташник В.В.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Гірничі машини» про визнання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі недійсним, -
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та змінив свої вимоги до відповідачів Державного підприємства «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Гірничі машини» про визнання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі недійсним, мотивуючи свої вимоги наступним.
		Позивач, працюючи в Державному підприємстві «Донецький державний науково-дослідний, проектно-конструкторський та експериментальний інститут комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш» був розробником винаходів та корисних моделей, щодо кожного з яких було укладено договори про майнові права інтелектуальної власності, згідно яких майнові права інтелектуальної власності на розроблені Позивачем винаходи (корисні моделі, промислові зразки) належать ДП«Дондіпровуглемаш», який повинен виплачувати Позивачу винагороду від використання зазначених об'єктів права інтелектуальної власності. 
		Позивач вважає, що договір №7-13У про передання виключних  майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі,  укладений 26 березня 2013 року між  відповідачами, за яким було відчужено всі виключні майнові права інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі порушує його права та норми діючого законодавства. 
		ОСОБА_1 вважає, що виключні майнові права інтелектуальної власності є державним майном і може відчужуватись тільки за погодженням з Уповноваженим органом управління у порядку, визначеному законодавством, тому правочин вчинено з перевищенням наданих повноважень; відчуження прав інтелектуальної власності суперечить інтересам держави з огляду на прийняте рішення про реорганізацію ДП «Дондіпровуглемаш» та необхідно було забезпечити збереження майна підприємства для передачі його правонаступнику; їх відчуження порушує його права як автора, на отримання авторської винагороди, оскільки відповідач не буде використовувати Винаходи у зв'язку з їх продажем. 
		Просив суд визнати  договір №7-13У від 26 березня 2013 року про передання виключних  майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі недійсним та повернути ДП «Дондіпровуглемаш» патенти у кількості 135 штук.
		Представник позивача в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. 
		Представник відповідача ДП «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заперечення проти позову, посилаючись на те, що патенти, які є предметом спірного договору, на час укладання спірного правочину знаходились у власності  ДП «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш», не є державним майном (обкатом права державної власності) і право на їх відчуження належало виконуючому обов'язки директора ДП  «Дондіпровуглемаш» самостійно (без необхідності отримання згоди Уповноваженого органу управління - Міненерговугілля).
		Також вказує, що позивачем не наведено та змістом правочину не вбачається вимог закону, яким би не відповідали визначені ним зобов'язання, не доведено умисної спрямованості вчинення зазначеного правочину всупереч інтересам держави та суспільства, вихід за межі господарської компетенції (спеціальності правосуб'єктності) відповідача ДП  «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш» при вчиненні спірного правочину чи перевищення особою, яка підписала правочин від імені відповідача ДП «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш», наданих повноважень; не доведено порушення прав автора винаходів (корисних моделей) у зв'язку з їх відчуженням. 
		Доказів відсутності вільного волевиявлення у сторін договору судом, чи відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності не встановлено, рівно як і інших підстав для визнання його недійсним. В задоволенні позовних вимог просила відмовити.   
		Представник відповідача ТОВ «Інженерно - технічний центр «Гірничі машини» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заперечення проти позову, посилаючись на те, що доказів відсутності вільного волевиявлення у сторін договору судом, чи відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності не встановлено, рівно як і інших підстав для визнання його недійсним.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Гірничі машини» про визнання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі недійсним не підлягають задоволенню, з наступних підстав. 
		Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як  за  зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі.
		Згідно положень ст..ст. 1, 11 ЦПК України, завданнями    цивільного   судочинства   є   справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ  з метою захисту порушених,  невизнаних або оспорюваних прав,  свобод чи інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних  осіб, інтересів держави.
		Суд  сприяє  всебічному  і  повному  з'ясуванню   обставин справи:  роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки,  попереджує  про  наслідки  вчинення   або   не вчинення процесуальних  дій  і  сприяє  здійсненню  їхніх  прав у випадках, встановлених ЦПК України.
		Судом встановлено, що 26 березня 2013 року між  ДП «Дондіпровуглемаш» та ТОВ «ІТЦ «Гірничі машини» було укладено договір №7-13У про передання виключних  майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі, згідно з яким  Відповідач ДП «Дондіпровуглемаш» (Власник) передає (відчужує) Відповідачу  ТОВ «ІТЦ «Гірничі машини» (Правонаступнику) всі виключні майнові права інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі зазначені у Додатку 1 до Договору, а відповідач приймає всі виключні майнові права інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі. 
		За передання всіх майнових прав інтелектуальної власності, що є предметом Договору, Відповідач ТОВ «ІТЦ «Гірничі машини» зобов'язується сплатити Відповідачу ДП «Дондіпровуглемаш» винагороду у розмірі та в строки, визначені Додатком 2 до даного Договору.
		Згідно Наказу Міненерговугілля від 8 червня 2012 року N 405 «Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля України здійснює управління корпоративними правами держави», ДП "Дондіпровуглемаш" віднесено до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Спірний договір про відчуження державного майна було підписано виконуючим обов'язки директора Бєліком В.М. від Відповідача 1 та Виконуючим обов'язки генерального директора Копаньова Миколи Миколайовича від Відповідача 2. Згода Уповноваженого органу управління на вчинення правочину не отримувалась. 
		Судом на підставі аналізу переліку майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу ДП "Дондіпровуглемаш" встановлено, що патенти, які є предметом спірного договору, в статутний фонд Відповідача ДП «Дондіпровуглемаш» не вносились, іншим чином від держави не передавались, а були отримані в процесі основної діяльності підприємства.
		Згідно п.4.1. статуту Державного підприємства "Донецький державний науково-дослідний, проектно-контрукторський і експериментальний інститут комплексної механізації шахт "Дондіпровуглемаш", затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №524 від 26.07.2011 року: «Майно Підприємства становлять основні засоби, інші необоротні та оборотні активи, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства. Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на умовах, встановлених цим Статутом, вчиняючи щодо нього будь які дії, що не суперечать діючому законодавству».
		Згідно п.6.3. Статуту «Керівник Підприємства самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що за чинним законодавством та статутом
		віднесені до компетенції Уповноваженого органу управління.
		Керівник Підприємства: несе повну відповідальність за стан і діяльність Підприємства; діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його в усіх установах та організаціях;          розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства та цього Статуту; укладає договори та інші правочини, відкриває в установах банків поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також видає довіреності на вчинення дій від імені Підприємства…».
		Згідно п.7.7. Статуту «Відносини Підприємства з іншими підприємствами,   організаціями і громадянами в усіх сферах виробничої діяльності здійснюються на підставі договорів.
		Підприємство  вільне у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать діючому законодавству України, рішенням Уповноваженого органу управління та цьому Статуту».
		Згідно п.8.1. Статуту «До компетенції Уповноваженого органу управління щодо управління Підприємством належить: …8.1.2. Погодження: -          відчуження майна, надання в оренду нерухомого майна, закріпленого за Підприємством у порядку, визначеному законодавством; …».
		Згідно п.4.4. Статуту «Відчуження майна, що є державною власністю та закріпленого за  Підприємством на праві господарського відання, здійснюється за погодженням з  Уповноваженим  органом  управління у порядку,  визначеному  чинним законодавством».
		Тобто керівник розпоряджається майном підприємства вільно, крім випадків встановлених статутом та діючим законодавством. 
		Таким чином, судом встановлено, що статутом передбачено два основні порядки відчуження майна підприємства: 1) Керівником Підприємства за погодженням з Уповноваженим органом управління у порядку, передбаченому діючим законодавством - щодо майна, яке є державним, та 2) Керівником Підприємства самостійно (без погодження) - для іншого майна ДП «Дондіпровуглемаш», не віднесеного до державного майна.
		Відповідно до ст.. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (надалі - Закон) від 21 вересня 2006 року N 185-V (із змінами та доповненнями), що об'єктами управління державної власності є: «майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.».
		Тобто інше майно не віднесено до об'єктів управління державної власності. До іншого майна державного підприємства держава не виконує функції з управління, тому таке управління знаходиться в компетенції органів управління державного підприємства,   в компетенції керівника Підприємства. 
		Згідно п. 2 ст..74 Господарського кодексу України: «Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.».  
		Статтею 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. 
		Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства».
		Так,  пунктом 5 статті 75 ГК встановлено, що «Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.» 
		Згідно до ст.141 Господарського кодексу України, до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. 
		Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. 
		Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом. 
		Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах. 
		Не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації.»
		Таким чином, судом встановлено, що патенти, які є предметом спірного договору, до їх продажу не відносились до державного майна в розумінні ГК України. Можливість встановлення додаткових обмежень щодо розпорядження ними дозволяється законодавством виключно до окремих видів майна, яке належить до основних фондів.
		Крім того, міністерство енергетики та вугільної промисловості України наказом від 29.07.2011 N 332 затвердило «Порядок розпорядження державним майном, що належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України». Порядком встановлено, зокрема, процедуру відчуження державного майна, яка передбачає необхідність отримання згоди Міненерговугілля. 
		Пунктом 1.2. Порядку встановлено, що він «регулює питання підготовки, внесення та розгляду матеріалів щодо списання, відчуження, передачі в оренду, з балансу на баланс або у комунальну власність майна, що є державною власністю та передане на праві господарського відання чи оперативного управління державним підприємствам, що належать до сфери управління Міненерговугілля, а також державного майна, яке обліковується на балансах і не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), іншого державного майна, що належить до сфери управління Міненерговугілля».
		Згідно п.2 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності» від 6 червня 2007 р. N 803, «об'єкти державної власності (далі - майно) - матеріальні активи, які відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами)».
		В судовому засіданні встановлено, що Міненерговугілля своїм наказом «Про затвердження Порядку розпорядження державним майном, що належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України» від 29 липня 2011 року N 332 термін державного майна не встановило, але посилається  в ньому на постанову Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 N 803 "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", тобто використовує таку ж саме термінологію. 
		Таким чином, зазначена норма кореспондується зі статтею 141 Господарського кодексу України, яка встановила можливість закріплення додаткових обмежень щодо розпорядження лише щодо майна, яке належить до основних фондів.
		Судом встановлено, що патенти, які є предметом спірного договору та находились у власності Відповідача ДП «Дондіпровуглемаш» це нематеріальні активи, які не є матеріальними активами чи основними фондами з огляду на зазначене.
		Визначення поняття «основні засоби» надається в декількох нормативних актах різної юридичної сили. 
		Зокрема, згідно ст. 14.1.138.  Податкового кодексу України «основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)».
		Норми Податкового кодексу щодо основних засобів конкретизуються у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", який затверджений наказом Міністерства фінансів України  27.04.2000 р. № 92.
		Згідно Стандарту № 7 «основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)».
		Об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів  однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки  в  складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає  визначенню основних засобів, або частина такого активу, що  контролюється підприємством/установою.  
		Якщо один  об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.
		Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за наступними групами: 1. Основні засоби, 1.1. Земельні ділянки, 1.2.  Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом, 1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої, 1.4. Машини та обладнання, 1.5. Транспортні засоби, 1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі), 1.7. Тварини, 1.8. Багаторічні насадження, 1.9. Інші основні засоби, 1.9.1. Бібліотечні фонди, 1.9.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи, 1.9.3. Тимчасові (нетитульні) споруди, 1.9.4. Природні ресурси, 1.9.5. Інвентарна тара, 1.9.6. Предмети прокату, 1.9.7. Інші необоротні матеріальні активи.
		Слід зазначити, що Господарський  кодекс України у ст. 139 оперує схожою категорією «основні фонди». 
		Згідно ч. 2 ст. 139 ГК України залежно від  економічної форми, якої набуває  майно у процесі  здійснення господарської  діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними  фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини  та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання,  що віднесено законодавством до основних фондів. 
		Згідно ст. 420 ЦК України винаходи, корисної моделі, промислові зразки належать до об'єктів інтелектуальної власності. У свою чергу, ст. 418 ЦК України визначає, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. 
		Категорія «нематеріальні активи» визначається у нормах Податкового кодексу України. 
		Згідно ст. 14.1.120 Податкового кодексу нематеріальні активи - це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.
		Тобто, під нематеріальним активом розуміються в тому числі права на об'єкти  інтелектуальної власності. 
		Таким чином, зазначене дає підстави суду для висновку, що патенти винаходи і корисні моделі, що є предметом спірного договору є об'єктами інтелектуальної власності та належать до нематеріальних активів згідно законодавства України.
		Особливості бухгалтерського обліку нематеріальних активі визначається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 року № 242.
		Зазначене Положення визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи. При цьому дія Положення не поширюється на гудвіл та операції з нематеріальними активами,  особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами)  бухгалтерського обліку.
		Відповідно до п. 3 Положення нематеріальний актив -це немонетарний актив, який не має матеріальної форми  та може бути ідентифікований. 
		Згідно пп. 145.1.1 пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу визначено 6 груп нематеріальних активів: група 1 - права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище); група 2 - права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); група 3 - права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; група 4 - права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; група 5 - авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; група 6 - інші нематеріальні активи. 
		Відповідно до статті 10 Положення придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. 
		При вирішенні питання щодо співвідношення нематеріальних активів та основних засобів принципове значення має положення ст. 14.1.111. Податкового кодексу України, відповідно до  якого матеріальні активи  охоплюють «основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами». 
		Формулюючи дане положення законодавець тим самим підкреслює, що  нематеріальні активи не належать до групи матеріальних активів, які в свою чергу охоплюють основні засоби та обороті активи. 
		На підставі проведеного аналізу положень нормативно-правових актів щодо характеристики поняття та змісту категорій «основні засоби» та «нематеріальні активи» суд приходить до висновку про не віднесення відповідно до чинного законодавства України нематеріальних активів до основних засобів. 
		Таким чином, судом встановлено, що патенти, які є предметом спірного договору, на час укладення зазначеного правочину знаходились у власності Відповідача 1, не є державним майном (об'єктом права державної власності) і право на їх відчуження належало виконуючому обов'язки директора ДП «Дондіпровуглемаш» самостійно (без необхідності отримання згоди Уповноваженого органу управління - Міненерговугілля).
		Крім того, судом встановлено, що спірний договір не суперечить інтересам держави з огляду на наступне. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року                                      № 839-р «Про реорганізацію деяких державних підприємств» Міністерству енергетики та вугільної промисловості було доручено вжити вичерпних заходів щодо недопущення відчуження майна державних підприємств, зазначених у додатку до цього розпорядження, до внесення відповідних змін до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. 
		Оскільки патенти, які є предметом спірного договору, не є основними засобами, зазначене обмеження до них не відноситься. 
		Рішення про майбутню реорганізацію підприємства (Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року  № 839-р «Про реорганізацію деяких державних підприємств») не позбавляє підприємство та його виконавчий орган права на розпорядження майном. 
		В судовому засіданні встановлено, що спірний правочин  було укладено до прийняття рішення про реорганізацію та призначення комісій з реорганізації. При  цьому, як встановлено судом, до укладення спірного договору Відповідачем ДП «Дондіпровуглемаш»  було здійснено незалежну оцінку майнових прав інтелектуальної власності (предмету договору), а продаж здійснено за вартістю, що перевищує оціночну. Грошові кошти, отримані за спірним правочином перейдуть правонаступнику, тому посилання позивача на суперечність спірного договору інтересам держави безпідставне. 
		На дату укладення спірної угоди повноваження на вчинення правочинів мав виконуючий обов'язки директора Бєлік В.М. , судом встановлено наявність правоздатності та усіх необхідних повноважень у Бєліка В.М. на вчинення спірного правочину. Сторони в належній формі погодили усі істотні умови договору.
		Судом також встановлено, що спірний договір не порушує права автора. 
		Так, згідно п.2.2. договорів про майнові права інтелектуальної власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок), які укладались між Відповідачем ДП «Дондіпровуглемаш» та Позивачем на кожен винахід (корисну модель), Інститут (ДП «Дондіпровуглемаш») має право передавати право власності на винаходи (корисні моделі) третім особам по цивільно-правовим договорам. При цьому згідно п.1.2. зазначених договорів Інститут (ДП «Дондіпровуглемаш») виплачує Позивачу винагороду за умови отримання доходів, зокрема по договорам про передачу права власності на винаходи (корисні моделі). 
		Таким чином, судом встановлено, що продаж зазначених майнових прав інтелектуальної власності не позбавляє автора права на отримання авторської винагороди. Навпаки, в результаті такого продажу у Відповідача ДП «Дондіпровуглемаш»  виникає обов'язок виплатити авторську винагороду, а у Позивача - відповідно право отримувати та вимагати оплати авторської винагороди.
		Більш того, до продажу майнових прав інтелектуальної власності (які є предметом спірного договору), Відповідачем ДП «Дондіпровуглемаш»  була проведена незалежна оцінка патентів за ринковою власністю, а продаж було здійснено за ціною, що перевищує ринкову (згідно звіту оцінювача). При цьому оцінку було здійснено за дохідним методом - тобто з огляду на те, скільки такі патенти могли принести доходу від їх використання. Тобто вартість проданих патентів є такою, що дохід від їх продажу перевищує дохід, який Відповідач ДП «Дондіпровуглемаш» міг отримати від їх використання, тому розмір авторської винагороди Позивачу від продажу патентів також буде перевищувати розмір авторської винагороди, яку він міг отримати в результаті використання Відповідачем ДП «Дондіпровуглемаш»  патентів. 
		Частиною 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно ст..207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		За статтею 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто, є спрямованим на порушення прав і свобод людини, і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; для застосування статті 228 Цивільного кодексу України необхідно, щоб дії хоча б одного з учасників правочину були спрямовані на досягнення зазначених цілей.
		Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
		Статтею 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
		Судом встановлено, що продаж Відповідачем ДП «Дондіпровуглемаш» спірних патентів здійснено за справедливою вартістю (яка перевищує ринкову), тому умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не погіршують становище Позивача як творця (автора) відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим Цивільним кодексом та іншими законами.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України).
		Таким чином, суд приходить до висновку, що як зміст, так і форма спірного правочину не містять обставин для визнання його недійсним з наведених вище підстав: позивачем не наведено та за змістом правочину не вбачається вимог закону, яким би не відповідали визначені ним зобов'язання, не доведено умисної спрямованості вчинення зазначеного правочину всупереч інтересам держави та суспільства, вихід за межі господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) Відповідача ДП «Дондіпровуглемаш» при вчиненні спірного правочину чи перевищення особою, яка підписала правочин від імені Відповідача ДП «Дондіпровуглемаш», наданих повноважень; не доведено порушення прав автора винаходів (корисних моделей) у зв'язку з їх відчуженням. Доказів відсутності вільного волевиявлення у сторін договору судом, чи відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності не встановлено, рівно як і інших підстав для визнання його недійсним.
		Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
		За таких обставин суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецького державного науково - дослідного, проектно - конструкторського експериментального інституту комплексної механізації шахт «Дондіпровуглемаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Гірничі машини» про визнання договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винаходи та корисні моделі недійсним є не обґрунтованим та задоволенню не підлягає.
		Керуючись   ст. ст. 212-215  ЦПК   України, суд -
		 
		                                                            ВИРІШИВ:
		 
		В задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити.
		 
		Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.
		                                                                                                                
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...