Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2610/22368/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.07.2013. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2013.
Дата набрання законної сили: 16.10.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 2610/22368/2012
		Провадження №2/761/1825/2013
		 
		Р І Ш Е Н Н Я  
		іменем України
		25 липня 2013 року   
		Шевченківський   районний суд м. Києва   у складі:   
		головуючого судді                                                                Макаренко І.О.
		при секретарі                                                                                   Локоть О.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут генетики репродукції», громадян Італії ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,
		         встановив:
		Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним спільний договір щодо здійснення допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) методом сурогатного материнства, укладений між подружжям гр. Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також сурогатною матір'ю ОСОБА_1 та закладом охорони здоровя ТОВ "Інститут Генетики Репродукції" 20.11.2009 р.
		В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в ТОВ "Інститут Генетики Репродукції" було укладено письмовий спільний договір щодо здійснення допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) методом сурогатного материнства між подружжям гр. Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також сурогатною матір'ю ОСОБА_1 та закладом охорони здоровя ТОВ "Інститут Генетики Репродукції". Однак батьки-замовники умови договору не виконали,              не подали до органів РАЦС нотаріально посвідчену згоду сурогатної матері на реєстрацію громадян Італії батьками дітей та не провели реєстрацію їх батьками народжених ОСОБА_1 дітей. В договорі  сторони                 не зазначили дату його підписання, нотаріально його не посвідчили, що на думку позивача є підставою  для  визнання  його  недійсним.  
		Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені в ньому.
		Представник відповідачів, громадян Італії ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнав, проти його задоволення заперечував. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що 20 листопада 2009 року було укладено Спільний договір щодо здійснення ДРТ методом сурогатного материнства між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4, закладом охорони здоров'я та сурогатною матір'ю ОСОБА_1, предметом якого є виношування вагітності (далі - Спільний договір). Сторони здійснили виконання за даними договірними зобов'язаннями, тому такий договір є дійсним. ОСОБА_1 будучи сурогатною матір'ю,  виносила вагітність, яка настала після перенесення в порожнину її матки ембріонів, отриманих в результаті проведення процедури запліднення із використанням яйцеклітини та сперміїв, що належать батькам - замовникам громадянам Італії. ОСОБА_1 погодилася на вступ у такі відносини добровільно та  надала письмову згоду, а також надала письмову згоду на трансфер ембріонів батьків - замовників громадян Італії до порожнини її матки, за наслідком виконання процедури ДРТ народила дітей, які перебувають у генетичному зв'язку з громадянами Італії. Також представник відповідача зазначив, що спір щодо зобов'язальних відносин виношування позивачкою ОСОБА_1 (сурогатною матір'ю) вагітності вже розглядався судами, про що свідчить рішення Барського районного суду Вінницької області у справі 2-1316/2011 від 13 березня 2012 р., залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10.12.2012 р. та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.04.2013 р., які мають преюдиційне значення в частині встановлених обставин виникнення зобов'язальних відносин між ОСОБА_1 та громадянами Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також обставин виконання зобов'язань за даними відносинами. Представник відповідачів також пояснив, що для даного договору законом не передбачена вимога до нотаріального посвідчення, сторони не домовлялися про нотаріальне посвідчення правочину, і, навпаки, зазначили у п. 7.1 спірного договору, що договір набуває чинності з дня його підписання сторонами. Позивачка ніколи не вимагала нотаріального посвідчення договору, а натомість, здійснила його виконання, оскільки предметом договору є виношування вагітності, що встановлено судовим рішенням у цивільній справі.
		Представник відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Генетики Репродукції", в судове засідання не з'явився, про дату та час слухання справи повідомлений належним чином, направили суду письмові заперечення, в яких зазначили,   що договір відповідає вимогам чинності правочину, передбаченим Цивільним кодексом України, зокрема ст. 203 ЦК України, договір укладався добровільно, відображав дійсну волю ОСОБА_1 на вступ у правовідносини, нотаріальної форми правочину для даного договору законом не передбачено.
		Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд  встановив. 
		20 листопада 2009 року було укладено Спільний договір щодо здійснення ДРТ методом сурогатного материнства між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4, закладом охорони здоров'я ТОВ "Інститут Генетики Репродукції" та сурогатною матір'ю ОСОБА_1 (далі - Спільний договір). 
		Предмет даного Договору згідно п. 1 є  виношування вагітності, що настала після перенесення в порожнину матки сурогатної матері ембріонів, отриманих в результаті проведення процедури запліднення із використанням яйцеклітини та сперміїв, що належать батькам - замовникам. 
		По анкетним даним, та за результатами медичного огляду, з числа потенційних сурогатних матерів обрано та, за взаємною згодою погоджено, ОСОБА_1, що попередньо виявила бажання стати сурогатною матір'ю. ОСОБА_1 надала письмову добровільну заяву виступити сурогатною матір'ю для подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та освідомлена про правові наслідки участі у програмі сурогатного материнства, крім іншого їй роз'яснено зміст ч. 2           ст. 123 СК України.  ОСОБА_1 надала письмову згоду на трансфер ембріонів від позивачів у порожнину матки.  
		5 квітня 2010 року було розпочато лікувальну програму екстракорпорального запліднення. Аспірація фолікулів (отримання яйцеклітин донора) відбулася 22 квітня 2010 року. Перенесення ембріонів в порожнину матки сурогатної матері ОСОБА_1 відбулося 27 квітня 2010 року. 
		Після переносу ембріонів, по результатам аналізу крові на ХГЧ 8 травня 2010 року встановлено факт вагітності. УЗД від 18 травня 2010 року показало, що в порожнині матки візуалізується два живих ембріони, що підтвердило завершення медичної процедури багатоплідною вагітністю (двійня). 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті пологів ОСОБА_1, в Барському пологовому будинку №1 Вінницької області народила двійню (двох хлопчиків).  
		Після народження дітей, ОСОБА_1 не надала нотаріально посвідчену згоду на запис батьками дітей позивачів, не передала дітей батькам - замовникам, громадянам Італії ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - натомість звернулася до Відділу ДРАЦС Барського районного управління юстиції Вінницької області та, не повідомляючи про те, що діти народжені за наслідком програми сурогатного материнства, подала заяву про реєстрацію її матір'ю, а її чоловіка - ОСОБА_9, - батьком новонароджених.  
		Так, рішенням Барського районного суду Вінницької області у справі 2-1316/2011 від 13 березня 2012 р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10.12.2012 р. та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.04.2013 р. встановлено, що в листопаді 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до клініки ТОВ "Інститут Генетики  Репродукції" (далі - Клініка), що знаходиться у місті Києві за адресою: вул. Зоологічна 3-д з приводу безпліддя. За наслідком обстеження ОСОБА_4, останній було поставлено діагноз гістеректомія та зроблено висновок про неможливість виносити вагітність. З метою стати повноцінними батьками та мати власних дітей, на пропозицію Клініки позивачі прийняли рішення взяти участь у запропонованій програмі екстракорпорального запліднення з перенесенням ембріонів (та подальшим виношуванням вагітності) сурогатній матері. 
		Як встановлено Барським районним судом Вінницької області від 13.03.2012 р. ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_9 не заперечували та визнали факт добровільної участі ОСОБА_1 у програмі сурогатного материнства, не заперечували та визнали факт надання ОСОБА_1 згоди на трансфер ембріонів до власного організму, визнали факт трансферу ембріонів та добровільність такого трансферу, визнали одиничність процедури екстракорпорального запліднення 27.04.2010 р., що виключає інші випадки вірогідного ЕКЗ відносно ОСОБА_1 від інших замовників, аніж від  громадян Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у той самий чи в інший проміжок часу,   ОСОБА_9 визнав, що його жінка ОСОБА_1 приймала участь у даній програмі сурогатного материнства з метою допомогти громадянам Італії - позивачам мати власних дітей.
		Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини,  встановлені  судовим  рішенням у цивільній, господарській або адміністративній  справі,  що набрало законної сили, не доказуються при розгляді  інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої  встановлено  ці обставини. 
		За наслідком повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, суд доходить висновку, що обставини виникнення зобов'язальних правовідносин щодо здійснення ДРТ методом сурогатного материнства між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4, закладом охорони здоров'я ТОВ "Інститут Генетики Репродукції" та сурогатною матір'ю ОСОБА_1 договором від 20 листопада 2009 р., а також обставини виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків щодо виношування вагітності, яка настала після перенесення в порожнину матки сурогатної матері ембріонів, отриманих в результаті проведення процедури запліднення із використанням яйцеклітини та сперміїв, що належать батькам - замовникам громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4  вже досліджувалися у іншій цивільній справі між тими ж сторонами, тому суд приймає такі обставини як встановлені та підтверджені належними доказами.
		Окрім того, як встановлено рішенням Барського районного суду Вінницької області у справі 2-1316/2011 від 13 березня 2012 р., надання письмової згоди на ембріотрансфер ОСОБА_1 відбулося після укладення Спільного договору, а саме 27.04.2010 року, що додатково засвідчує наступне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед громадянами Італії.  
		Таким чином, суд доходить висновку, що спірний правочин укладено 20.11.2009 р., і в подальшому відбулося його виконання, оскільки позивачка виносила вагітність та народила дітей саме з метою виконати зобов'язання перед громадянами Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
		Доводи позивача щодо невстановленої дати укладення спірного правочину судом не приймаються до уваги, оскільки дата підписання правочину відсутня тільки на копії примірника правочину, поданого позивачем, в той час як на копії примірника правочину, яку надав представник відповідачів громадян Італії дата 20.11.2009 р. на правочині міститься. Суд приймає до уваги, що  рішенням Барського районного суду Вінницької області у справі 2-1316/2011 від 13 березня 2012 р. вже встановлено, що спірний правочин було укладено між сторонами саме 20.11.2009 року, тому дана обставина не потребує повторного доказування.
		Посилання позивача  на обставини неподання громадянами Італії нотаріально засвідченої згоди сурогатної матері ОСОБА_1 на реєстрацію батьками дітей громадян Італії та щодо подальшої реєстрації батьками народжених дітей не приймаються судом до уваги, оскільки рішенням Барського районного суду Вінницької області у справі                 №2-1316/2011 від 13 березня 2012 р. вже встановлено, що після народження дітей, ОСОБА_1 не надала нотаріально посвідчену згоду на запис батьками дітей позивачів, не передала дітей батькам - замовникам, громадянам Італії ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - натомість звернулася до Відділу ДРАЦС Барського районного управління юстиції Вінницької області та, не повідомляючи про те, що діти народжені за наслідком програми сурогатного материнства, подала заяву про реєстрацію її матір'ю, а її чоловіка - ОСОБА_9, - батьком новонароджених, і такі дії ОСОБА_1 визнані судом такими, що суперечили законодавству та порушували  права саме громадян Італії. Суд також приймає до уваги, що такі дії вчинені ОСОБА_1 вже після добровільного виконання нею своїх зобов'язань щодо виношування вагітності, тобто виконання зобов'язання, за оспорюваним договором, а          не встановлення місця знаходження оригінального примірнику спірного правочину, не тягне за собою його недійсність.
		Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 
		Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин  може  вчинятися  усно  або  в  письмовій  формі. Сторони  мають  право  обирати  форму  правочину,  якщо  інше   не встановлено законом. Правочин,  для якого законом  не  встановлена  обов'язкова письмова   форма, вважається вчиненим,  якщо  поведінка  сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. 
		Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 209 Цивільного кодексу України, правочин,  який  вчинений  у  письмовій  формі,  підлягає нотаріальному  посвідченню  лише у випадках,  встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який  правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, у  разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими  доказами, і  відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У  цьому  разі наступне  нотаріальне  посвідчення   договору  не вимагається. 
		Суд приймає до уваги те, що в п. 7.1. спірного договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з дня його підписання. Жодних доказів на підтвердження висловлювання будь - яких вимог з боку ОСОБА_1 щодо нотаріального посвідчення правочину починаючи з 20 листопада 2009 року сторона позивача не надала.  
		З системного аналізу положень Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, які регулюють виникнення, зміну та припинення відносин щодо виношування вагітності за допомогою репродуктивних технологій, зокрема й Інструкції "Про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій", затвердженою Наказом МОЗ України №771 від 23.12.2008 року, вбачається, що законодавство не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення спірного правочину від 20 листопада 2009 року.
		Згідно вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.   
		Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.       
		Згідно ст. ст. 58, 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.      
		Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та враховуючи, що обставини, на які посилається позивач            не  знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що  позов задоволенню не  підлягає.
		Керуючись ст.ст. 203-205, 209, 220  ЦК України, ст.ст.  10, 57, 60, 64,  88, 174, 213, 215  ЦПК України  суд, -
		вирішив:
		В задоволенні позову  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут генетики репродукції», громадян Італії ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним  - відмовити в повному обсязі.
		Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.
		           Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...