Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-4737/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.08.2013. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2013.
Дата набрання законної сили: 02.08.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 2-4737/12   Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.Провадження № 22-ц/780/3247/13   Доповідач у 2 інстанції СухановаКатегорія 26                                                                              02.08.2013 <s>                                                                                                                                                               </s>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України 
		          25 липня 2013 року  колегія суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
		             Головуючого: Суханової Є.М.,
		             Суддів: Мережко М.В., Іванової І.В.,
		             при секретарі : Цицюрському А.М.,
		розглянувши у відкритому судовому  засіданні в м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на  рішення   Києво-Святошинського районного суду Київської області від               09 квітня 2013  року у справі  за позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про стягнення не поверненої суми позики,-
		 
		                                                                  ВСТАНОВИЛА:  
		   
		          Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення неповерненої суми позики, посилаючись на те, що вона познайомилася з відповідачкою в 2007 році, та разом працювали в салоні інтер'єру «Вілла - Грація», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 40.
		        20 липня 2010 року відповідачка, звернулася до неї з проханням позичити їй 1000 доларів до листопада 2011 року, на що позивачка погодилася, попросила написати їй розписку.
		          Станом на 20 липня 2010 року Національним банком України був встановлений курс валюти на рівні 789, 93 грн. за 100 доларів. З урахуванням встановленого курсу 1000 доларів в еквіваленті складає 7899, 3 грн.
		            В серпні 2010 року відповідачка відкрила власний салон інтер'єр, в листопаді 2010 року запропонувала їй працювати в неї на посаді дизайнера, на що вона погодилась і до кінця грудня 2011 року працювала в її власному салоні інтер'єр.
		      В листопаді 2011 року вона в усній формі звернулася до неї з проханням повернути . грошову позику. Вона відповіла, що в неї немає коштів і позику вона поверне пізніше.
		              Через місяць вона знову нагадала, що вона зобов'язана повернути грошову позику. Між ними виник словесний конфлікт. Про конфлікт були повідомлені органи МВС України. За результатами перевірки дільничним інспектором міліції Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві ст. лейтенантом міліції була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 25 грудня 2011 року.
		                Станом на сьогоднішній день відповідачка грошову позику не повернула.
		                Тому просила стягнути з відповідачки неповернуту грошову суму позики в розмірі 7899,3 грн., та судові витрати.
		                Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.
		               Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
		                Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню.
		                Згідно з вимогами  ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
		                Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		              У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
		               Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену - у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси них осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
		Згідно зі ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		                Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		              Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		             У ст. 60 ЦПК України, визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		                Застосувавши зазначене законодавство, суд першої інстанції зробив помилкові висновки про недоведеність позовних вимог, а також, що позивачка не надала належних доказів, які б підтвердили її позовні вимоги.
		         Натомість, колегія суддів не може погодитись з такою процесуальною позицією суду першої інстанції. 
		                В підтвердження своїх вимог позивачка посилається на те, що між сторонами укладено договір позики, що відповідачка взяла на себе зобов»язання повернути борг в повному обсязі і своєчасно.
		                Як вбачається з доказу наданого позивачкою доказу (а.с.  4) 20.07.10 р. відповідачка взяла у позивачки 1000 доларів США, таким чином,  між сторонами виникли правовідносини, які передбачають зобов»язання , та відповідальність за невиконання цих зобов»язань.
		                З зазначеного доказу вбачаєтьсяя : дата прийняття грошей у борг, їх загальна сума-1000 доларів США, прізвище, ім»я, по батькові сторін. Таким чином, в розписці зазначені необхідні реквізити, які дають підстави, колегії суддів, вважати зазначений доказ належним.
		               Згідно з вимогами ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		               Так, доведено факт наявності порушення прав та законних інтересів позивача,  доведено факт протиправної поведінки відповідачки, яка не заперечує проти того, що не повернула боргу , та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.
		               Натомість, виходячи з позиції відповідачки, вбачається, що грошей вона у позивача не брала, грошей не отримала. Жодних доказів, які б підтверджували цю позицію відповідачки в матеріалах справи не має.
		               Відсутня належна експертиза, яка б спростувала наявний в розписці підпис відповідачки, будь-які інші докази того, що розписка є підробленою або сфальшованою.
		                Таким чином, відповідачка не змогла довести своїх заперечень на позов позивача, що є порушенням норм ст. 60 ЦПК України.
		                 Колегія суддів вивчивши матеріали справи, враховуючи доводи апеляційної скарги прийшла до висновку, що позивачка  довела обставини на які посилалася, як на підставу позовних вимог,  надала докази в обґрунтування своїх вимог.
		                Заперечуючи проти позову, відповідачка також наполягала на тій обставині, що між нею та позивачкою склались спочатку трудові відносини, а потім виникли фінансові проблеми, через те, що відповідачка звинуватила позивача в неналежному збережені матеріальних цінностей.
		                Цю обставину, суд першої інстанції взяв за основу, відмовляючи у задоволенні позову з посиланням на наявність матеріалів щодо відмови у відкритті кримінального провадження, яке залучено до цивільної справи.
		               Натомість, колегія суддів надає даній обставині іншу процесуальну оцінку.
		               Підстави виникнення фінансових питань, під час спільної роботи, які могли мати місце між сторонами не є предметом розгляду даного спору, а таким чином, якщо будь-яка з сторін вважає, що її інтереси були порушені діями іншої сторони, то вона має право звернутись з належним позовом до суду, відповідно до вимог діючого законодавства. ( ст. 3, 4, 10, 11, 15 ЦПК України).
		                Натомість, будь-які взаєморозрахунки, які могли скластися між сторонами, не можуть бути предметом даних позовних вимог, а потребують окремого позовного провадження.
		               Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам закону.
		                Згідно з вимогами ст. 1046 Цивільного Кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
		               Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		             Зі змісту доказу від 20.07.2010, наданої позивачкою для суду в якості  розписки. (а.с. 4)  вбачається, що позичальник ОСОБА_2 взяла саме в борг грошові кошти в сумі 1000 доларів, які не повернула.
		             Згідно з вимогами ч.1 ст. 1049 ЦК України «позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
		               Таким чином, матеріали справи  та надані докази, свідчать про правові підстави для задоволення позовних вимог.
		              Враховуючи положення глави 71 ЦК України, яка регулює правовідносини які виникають між сторонами на підставі договору позики, правила укладання договорів позики, також зобов»язання, які виникають між сторонами після укладення такого правочину, колегія суддів  вважає, що у діях відповідачки наявна протиправність дій, та причинний зв»язок з  порушенням прав та законних інтересів позивачки, про що зазначено вище, а тому факт порушення її прав є доведеним.
		               Згідно ст.309   ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.
		               На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		  ВИРІШИЛА :
		 
		               Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.  
		          Рішення   Києво-Святошинського районного суду Київської області від     09 квітня 2013   року  скасувати та ухвалити нове рішення.
		              Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернену суму позики в розмірі 1000 доларів США, що станом на  25 липня 2013 року еквівалентно 7 899 гривням 30 копійкам згідно з курсом Національного банку України. 
		               Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
		 
		 
		 
		Головуючий
		 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...