Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-3611к13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.08.2013. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2013.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем   україни
		 
		  Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду                                     цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                                                    Пойди М.Ф., 
		суддів:                                                          Орлової С.О., Беха М.О., 
		за участю прокурора           Саленка І.В.,
		 
		розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Харцизького міського суду Донецької області від 25 червня 2012 року та вирок Апеляційного суду Донецької області від 4 квітня 2013 року  щодо ОСОБА_2
		                              Вироком Харцизького міського суду Донецької області від 25 червня 2012 року
		                     
		ОСОБА_2,
		ІНФОРМАЦІЯ_1,
		громадянина України, раніше не судимого,  
		засуджено: 
		за ч. 2 ст. 365 КК України - до позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю на 3 роки;
		за ч. 1 ст. 296 КК України - до обмеження волі на 2 роки.  
		На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 остаточно визначено до відбуття 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю на 3 роки.
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь потерпілих: ОСОБА_3 - 7000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_4 - 200 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 1000 грн. - моральної шкоди. 
		Вирішено питання про судові витрати і речові докази. 
		Вироком Апеляційного суду Донецької області від 4 квітня 2013 року вирок Харцизького міського суду Донецької області від 25 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасовано в частині призначення покарання.
		Виключено з вироку місцевого суду посилання на довідки ПП ОСОБА_4 від 23 червня та 13 липня 2011 року як на недопустимі докази.
		ОСОБА_2 засуджено: 
		за ч. 2 ст. 365 КК України - до позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, повʼязані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах, на 3 роки;
		за ч. 1 ст. 296 КК України - до обмеження волі на 2 роки.  
		На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 остаточно визначено до відбуття 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, повʼязані з виконанням функцій представника влади у правоохоронпних органах, на 3 роки. 
		Вирішено питання про речові докази, долю яких не було вирішено судом першої інстанції.
		В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_2, обіймаючи посаду інспектора групи організації дорожнього руху відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування адміністративної території м. Харцизька та автомобліьно-технічної інспекції при ВДАІ ГУ МВС України в Донецькій області, тобто будучи службовою особою, яка постійно здійснює функції представника влади, вчинив перевищення влади та службових повноважень за наступних обставин.
		ОСОБА_2 9 квітня 2011 року об 11 год. 32 хв. поблизу будинку № 67 на автодорозі по вулиці Вокзальній у м. Харцизьку Донецької області під час зупинки автомобіля «CHERRY ELARA» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, порушив норми професійної та службової етики, вимоги Присяги, Кодексу честі працівника органу внутрішніх справ, ст. ст. 2, 5, 10, 11, 12 Закону України «Про міліцію», ст. ст. 264, 265 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому ОСОБА_2 безпричинно у грубій нецензурній формі виражався на адресу ОСОБА_3, погрожував застосувати щодо нього насильство, а саме, силоміць витягнути з автомобіля й помістити в ізолятор тимчасового тримання під приводом непокори працівнику правоохоронного органу. В подальшому засуджений із застосуванням фізичного насильства витягнув ОСОБА_3 за комір куртки з автомобіля та вихопив у нього з рук мобільний телефон марки «Nokia 6700 classic», за допомогою якого потерпілий намагався повідомити про протиправні дії ОСОБА_2 у правоохоронні органи. Жодних процесуальних документів за даним фактом засуджений не складав.    
		Вказаними протиправними діями ОСОБА_2 завдав істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого   ОСОБА_3 та державним інтересам у виді підриву престижу й авторитету органів державної влади. 
		Крім цього, в період з 23 год. 31 травня по 1 год. 30 хв. 1 червня 2011 року ОСОБА_2 у приміщенні розважального закладу «Саун-Клуб», розташованого по вул. Красіна, 1 у м. Харцизьку, у стані алкогольного спʼяніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи загальновизнані правила поведінки, з особливою зухвалістю, в присутності відвідувачів закладу, порушуючи їх дозвілля, виражався нецензурною лайкою на адресу власника клубу ОСОБА_4, працівників закладу ОСОБА_5 та ОСОБА_6, образливо чіплявся до ОСОБА_5, хапав її за руки, спричинивши фізичний біль, а ОСОБА_6 пропонував задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом. 
		12 липня 2011 року приблизно о 23 год. 45 хв. ОСОБА_2 у цьому ж закладі, тобто у громадському місці, з хуліганських мотивів, виражаючись нецензурною лайкою, протягом 15 хвилин безпричинно образливо чіплявся до ОСОБА_7, пропонуючи вступити з ним у статевий зв'язок, хапав її за руки, штовхнув на диван та наніс один удар по обличчю, спричинивши фізичний біль, а ОСОБА_4 хапав за одяг та наніс один удар ногою по нозі, чим пошкодив одяг та спричинив фізичний біль. 
		Засуджений не реагував на прохання припинити хуліганські дії, якими було тимчасово порушено умови відпочинку відвідувачів та нормальну роботу закладу «Саун-Клуб».
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в интересах засудженого ставить питання про скасування вироків місцевого й апеляційного суду та закриття справи. При цьому, вказує на неконкретність обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 365 КК України, в якому не визначено коло його службових повноважень, їх зв'язок з інкримінованими засудженому діями і мотив таких дій. Як на істотні порушення кримінально-процесуального закону, посилається на те, що судові рішення обґрунтовано недопустимі доказами: копіями, а не оригіналами записів інформації з відеореєстратора та мобільного телефону ОСОБА_3, достовірність яких не перевірено. Діяння ОСОБА_2 у приміщенні закладу «Сан-Клуб», на думку захисника, не містили кваліфікуючих ознак хуліганства, оскільки були зумовлені особистими стосунками засудженого з ОСОБА_4 та ОСОБА_7, а висновок суду зроблено на підставі не підтверджених в судовому засіданні показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, залежних від ОСОБА_4, який був особисто зацікавлений свідчити проти ОСОБА_2
		Захисник вказує на нездійснення повної фіксації судового процесу технічними засобами та звертає увагу на відсутність звукозаписів судових засідань зі зміненими показаннями потерпілих і свідків за епізодами хуліганських дій засудженого. 
		Призначене ОСОБА_2 покарання захисник вважає необґрунтовано суворим, зазначаючи, що дії засудженого не становили суспільної небезпеки, поведінка потерпілого ОСОБА_3 мала провокаційний характер, а шкоди від інкримінованих діянь зазнав насамперед ОСОБА_2, який був звільнений з роботи та став інвалідом по зору внаслідок поранення, завданого йому потерпілим ОСОБА_4      
		Заслухавши доповідь суді, прокурора, котрий просив залишити касаційну скаргу без задоволення, в порядку ст. 395 КПК України вирок апеляційного суду змінити, уточнивши редакцію ст. 365 КК України, в решті вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. 
		Прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, відповідно до вимог ст. 22 КПК України зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. 
		Вирок суду згідно зі ст. 323 КПК України повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Виходячи з вимог статей 43, 43-1, 132, 142, 223, 263 і 334 КПК України та роз'яснень, наведених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», згідно з якими обвинувачений має право знати, в чому він обвинувачується, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб обвинувачення було конкретним за змістом. Недодержання органом досудового слідства цих вимог може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. 
		Цих вимог орган досудового слідства й суди не дотрималися.
		Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365 КК України, лише у випадках вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Для того, щоб визначити чи мало місце перевищення таких прав і повноважень, необхідно з'ясувати компетенцію службової особи та порівняти її із вчиненими діями. Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідними нормативно-правовими актами спеціального законодавства й конкретизовані у формулюванні пред'явленого обвинувачення.
		У фабулі обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 365 КК України й визнаного судом доведеним, взагалі не окреслено коло його службових повноважень, не зазначено з посиланням на норми спеціального законодавства, в який спосіб повинен був діяти обвинувачений у ситуації, що склалася з водієм ОСОБА_3, та в чому саме виразився явний вихід дій ОСОБА_2 за межі наданих йому прав і повноважень. Натомість, орган досудового слідства обмежився узагальненим посиланням на норми професійної та службової етики без конкретизації їх змісту й переліченням назв нормативно-правових актів, вимоги яких порушив ОСОБА_2 за висновками обвинувачення, без уточнення навіть частин і пунктів відповідних статей Закону України «Про міліцію». 
		Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого        ст. 365 КК України, є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.  Істотна шкода в виді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина може полягати в суттєвому їх обмеженні чи забороні реалізації відповідно до закону. При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, враховуються характер і обсяг таких обмежень, кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо.
		У формулюванні пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення не зазначено, в чому саме виразилася істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_3, що є критерієм відмежування вчиненого діяння від дисциплінарного проступку, за який обвинуваченого звільнено з органів внутрішніх справ (т. 1, а. с. 22-24). 
		Наведене свідчить про неконкретність обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 365 КК України й визнаного судом доведеним, що призвело до порушення права засудженого на захист та є істотним порушенням кримінально-процесуального закону. 
		Крім цього, обґрунтувавши свої висновки даними копій відео- й аудіозаписів, здійснених фізичною особою ОСОБА_3 за допомогою власних технічних засобів, суди не дали цим доказам належної оцінки з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011. Згідно з закріпленим у цьому Рішенні офіційним тлумаченням положень статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних шляхом їх цілеспрямованого збирання й фіксації із застосуванням заходів,  передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
		З урахуванням наведеного, судами не з'ясовано обставин, які становили критерій допустимості відео- й аудіозаписів як джерел доказів: ініціативний чи ситуативний характер мали дії ОСОБА_3, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні дій ОСОБА_2, з урахуванням власних свідчень потерпілого про те, що він придбав відеореєстратор з метою фіксації протиправних дій працівників ДАІ (т. 1, а. с. 180).
		При цьому органом досудового слідства не було вилучено й долучено до справи оригінал відеозапису, а речовим доказом визнано його копію, виготовлену й надану потерпілим, яка і була предметом дослідження й оцінки місцевим судом (т. 2, а. с. 19-27, т. 4, а. с. 137). Суди не взяли до уваги доводів сторони захисту в сукупності з показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що на копії вибірково зафіксовані лише фрагменти запису (т. 4, а. с. 115), і не перевірили, в тому числі шляхом проведення експертиз, механізм виготовлення копії, наявність ознак монтажу, достовірність і повноту відображення на ній інформації, яка мала значення для правильного вирішення справи.  
		Не встановлено у справі з достатньою повнотою й мотив дій засудженого з урахуванням даних фонограми відеозапису та показань свідка ОСОБА_9 про висловлювання ОСОБА_2 особистих претензій до ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що потерпілий раніше на пішохідному переході ледве не здійснив наїзд на його дитину (т. 2, а. с. 22, т. 4, а. с. 127).   
		Визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, місцевий та апеляційний суди обґрунтували свої висновки переважно показаннями потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_7,    ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_8.  
		При цьому суди не взяли до уваги характер стосунків, які склалися між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, між ОСОБА_4 та іншими потерпілими і свідками, що могло істотно вплинути на достовірність їх свідчень. 
		Не знайшли належної оцінки показання засудженого, свідка ОСОБА_11, в тому числі на очних ставках із потерпілими та іншими свідками, свідчення в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_7, з яких убачалося, що і ОСОБА_2, і ОСОБА_4 перебували у близьких стосунках із ОСОБА_7, що давало привід для особистої неприязні між потерпілим і засудженим на грунті ревнощів, та ОСОБА_4 украй негативно ставився до відвідування ОСОБА_2 закладу «Саун-Клуб». ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як працівники цього закладу були безпосередньо підпорядковані й матеріально залежні від його власника й керівника ОСОБА_4 (т. 3, а. с. 7, 99, 101-102, 113-114, 118-123, 133-134, 143-144, т. 4, а. с. 119-120, 137-зворот-139). При цьому ОСОБА_5, яка на момент судового розгляду справи не працювала в ОСОБА_4, у судовому засіданні змінила показання й заперечила вчинення ОСОБА_2 хуліганських дій щодо неї (т. 4, а. с. 115).
		Крім цього, обвинувачення ОСОБА_2, визнане судом доведеним, не містить переконливих мотивів особливої зухвалості дій засудженого щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і вчинення їх з мотивів явної неповаги до суспільства, що є критерієм відмежування кримінально караного хуліганства від адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
		За епізодом 12 липня 2011 року суди залишили поза увагою той факт, що в ході конфлікту, коли ОСОБА_2 лише намагався вчинити бійку, будучи один, не використовуючи зброї або предметів, пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_4, не намагаючись припинити його дії іншим чином, незважаючи на присутність поряд ще двох чоловіків - ОСОБА_10 та ОСОБА_8, одразу застосував зброю та здійснив у ОСОБА_2 кілька прицільних пострілів, у тому числі в обличчя, влучивши в око, наніс удари зброєю в обличчя та  вухо, спричинивши тілесні ушкодження середньої тяжкості.
		За таких обставин дії ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та їх юридична оцінка були безпосередньо пов'язані між собою. Для ОСОБА_4 існувала реальна загроза притягнення до кримінальної відповідальності й від характеру дій ОСОБА_2 залежала наявність або відсутність у нього стану необхідної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння. Таким чином, даючи оцінку показанням ОСОБА_4, суди повинні були врахувати ту обставину, що останній особисто зацікавлений свідчити проти засудженого, повідомивши максимальний обсяг та інтенсивність насильства з його боку з метою уникнення відповідальності за власні дії.  
		ОСОБА_7, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 як працівники закладу «Саун-Клуб» перебувають у залежності від ОСОБА_4, а ОСОБА_10, крім цього, є його сином.
		Орган досудового слідства не перевірив показань потерпілих і свідків шляхом проведення відтворень обстановки і обставин події з кожним із них та ОСОБА_2, необхідних судово-медичних, судово-балістичних, комплексних експертиз та інших слідчих дій, які дали би змогу отримати об'єктивні дані щодо характеру, послідовності дій ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та механізму заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. В задоволенні неодноразових клопотань засудженого про проведення додаткової судово-медичної експертизи та про експертне дослідження кулі, вилученої з його тіла, було безпідставно відмовлено, чим позбавлено ОСОБА_2 можливості одержати докази на свій захист (т. 3, а. с. 63-71, 82-84, 96-а-98).
		Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органом досудового слідства не з'ясовано обставини, які стосувалися допустимості й достовірності доказів, покладених в основу обвинувачення, та порушено право засудженого на захист, а висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, не ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.  
		Крім цього, як убачається з матеріалі справи і протоколу судового засідання, за клопотанням захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 судовий процес фіксувався технічними засобами (т. 4, а. с. 113). Проте кілька засідань, у тому числі ті, в яких допитувалися потерпілі та свідки за епізодами хуліганських дій засудженого, зафіксовані не були у зв'язку з незбереженням звукозаписів (т. 4, а. с. 121, 124, 135), що свідчить про невиконання місцевим судом вимог ч. 2 ст. 87 КПК України про здійснення такого фіксування на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду в повному обсязі та згідно з п. 10 ч. 2 ст. 370 КПК України також є підставою для скасування вироку. 
		Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і помилку місцевого суду не виправив. 
		Такі порушення кримінально-процесуального закону згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України є істотними та з урахуванням установлених у ст. 275 КПК України меж судового розгляду й необхідності проведення слідчих дій не можуть бути усунуті в судовому засіданні. 
		На підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на нове розслідування, під час якого необхідно усунути вказані в цій ухвалі порушення, вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи, належним чином перевірити доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів шляхом проведення необхідних слідчих дій. У разі, якщо орган досудового слідства дійде висновку про наявність у діях ОСОБА_2 ознак злочину, його слід повідомити про підозру з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та з урахуванням диспозицій статей кримінального закону, що передбачають відповідальність за такі дії.
		Керуючись статтями 394-396, 398 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI), п. п. 11, 12, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Вирок Харцизького міського суду Донецької області від 25 червня 2012 року та вирок Апеляційного суду Донецької області від 4 квітня 2013 року щодо ОСОБА_2 скасувати і направити справу прокурору       м. Харцизька Донецької області на нове розслідування.
		Обрану ОСОБА_2 міру запобіжного заходу залишити попередню - підписку про невиїзд.                                                
		Судді:
		 
		 
		______________                  ________________                      __________________  
		М.Ф. Пойда С.О. Орлова М.О. Бех

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...