Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0101/6095/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.08.2013. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		_____________________________________________________________________
		Справа №: 22-ц/190/2624/13Головуючий суду першої інстанції:Прищепа А.В. Головуючий суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М. 
		РІШЕННЯ
		 
		"17" липня 2013 р.  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
		 
		Головуючого суддіМясоєдової Т.М. СуддівБондарева Р.В. При секретаріЯковенко Л.Г. 
		 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про визнання права власності, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Сунгурової Олени Валеріївни на заочне рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 12 лютого 2013 року, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		 У листопаді 2012 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що станом на 04.09.2012 року складає 15876224,06 гривень, визнати за ПАТ «Альфа-Банк» право власності на земельну ділянку, площею 0,0700 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на земельну ділянку, площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2  власником яких є ОСОБА_6 Також просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219 грн. 
		Вимоги обґрунтовані тим, що 04.04.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 800003523, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 168 582 доларів США. Кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за користування кредитом визначалося 04.04.2023 року. 
		З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором, 04.04.2008 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_6 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав ТОВ «Альфа-Банк» в іпотеку земельну ділянку, площею 0,0700 га, яка заходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 0,0700 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
		В порушення умов кредитного договору ОСОБА_6 лише частково повернув банку кредит та сплатив проценти за користування кредитними коштами, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 15 876 224,06 гривень. 
		Заочним рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 12 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельні ділянки відмовлено.
		Не погодившись з зазначеним рішенням суду, представник ПАТ «Альфа-Банк» Сунгурова Олена Валеріївна подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду вимогам чинного законодавства та умовам іпотечного договору.
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ «Альфа-Банк» Сунгурової О.В. підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
		Згідно зі ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що передбачене п.9.3.1 Іпотечного договору застереження, яке визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Однак, додані до матеріалів справи докази свідчать про те, що визначені вимоги укладеного іпотечного договору позивачем належним чином не виконані. Так, у письмовій вимозі від 12.10.2012 року, надісланій на ім'я відповідача, є посилання про виселення та відсутні відомості щодо звернення до суду з вимогою про визнання права власності на заставлене майно. Крім того, на виконання п.9.1 Іпотечного договору позивачем не додана квитанція поштового відділення про відправлення відповідної вимоги з повідомленням відповідача за адресою його фактичного проживання.
		Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх неправильними, а рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
		При апеляційному перегляді справи встановлено, що 04.04.2008 року між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_6 укладений кредитний договір №800003523, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 168 582 долари США на строк до 04.04.2023 року. У забезпечення виконання зобов'язань 04.04.2008 року між сторонами укладений іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_6 передав ЗАТ «Альфа-Банк» в іпотеку земельні ділянкі, площею 0,0700 га кожна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Цільове призначення зазначених земельних ділянок - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). У порушення умов кредитного договору позичальник своїх зобов'язань належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 04.09.2012 року виникла заборгованість перед банком в сумі 15 876 224,06 грн., в тому числі: 1 343 475,92 грн. - прострочена заборгованість по кредиту; 939 433,12 грн. - проценти за користування кредитом; 13 589 315,02 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту.
		У відповідності до ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		За приписами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		На підставі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Звернувшись до суду з даним позовом, ПАТ «Альфа-Банк» посилався на те, що невиконання позичальником ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором є підставою для визнання у судовому порядку права власності на земельні ділянки, передані останнім в іпотеку банку.
		Стаття 373 ЦК передбачає, що право власності на земельні ділянки набувається та здійснюється відповідно до закону.
		У статті 80 ЗК України містяться правові підстави набуття юридичними особами права власності на земельні ділянки, зокрема, у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом.
		Частиною 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно віднесено рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		Отже, законом встановлені спеціальні правила щодо права власності на землю та державної реєстрації цього права.
		Частиною ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» (далі Закон) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		У частині 3 ст.33 Закону визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або відсутність застереження в іпотечному договорі).
		У відповідності до п.9.1 іпотечного договору від 04.04.2008 року іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання основного зобов'язання. У разі порушення іпотекодавцем основного договору та / або цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю листом з повідомленням письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання в строк, що не перевищує 30 календарних днів, з моменту відправлення відповідної вимоги та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Документом, що підтверджує відправлення іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов'язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного листа з повідомленням іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації), зазначеною у преамбулі та ст.11 цього договору.
		Договором іпотеки на іпотекодержателя покладається зобов'язання надіслати іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку». Надіслання такого повідомлення є обов'язковою умовою для подальшого вчиненні виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Частиною 2 ст.35 Закону встановлено, що положення частини першої цієї статі не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
		У відповідності до роз'яснень, викладених в п.п.37, 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5 від 30.03.2012 року, невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України. У випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
		В матеріалах справи міститься повідомлення про усунення порушень, вимога про добровільне виселення від 12.10.2012 року, яка за даними банку надіслана на адресу боржника ОСОБА_6 18.10.2012 року. Проте, у порушення вищенаведеного пункту іпотечного договору ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до суду з даним позовом 16.11.2012 року, тобто передчасно.
		Таким чином, висновок місцевого суду стосовно того, що позивачем ПАТ «Альфа-Банк» порушена процедура повідомлення іпотекодавця ОСОБА_6 про наявність невиконаних зобов'язань за кредитним договором є правильним.
		Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у п.7 договору іпотеки від 04.04.2008 року передбачений порядок вирішення спорів, які виникають при виконанні цього договору, зокрема, судовий захист прав та законних інтересів, які виникають при виконанні або припиненні даного договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у відповідності до його регламенту.
		Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду.
		Відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
		Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
		Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
		Згідно з частиною 1 ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.
		Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
		Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
		Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
		Згідно з п. 4 ч.1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
		За приписами ч.2 ст.309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
		За таких обставин, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України нового рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про визнання права власності на об'єкти нерухомості відмовити з інших підстав.
		Виходячи з наведеного та керуючись п.4 ч.1, ч.2 ст.309, ст.ст.303, 307, 313-315, 319 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах, 
		 
		В И Р І Ш И Л А :
		 Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Сунгурової Олени Валеріївни задовольнити частково.
		Заочне рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 12 лютого 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про визнання права власності на об'єкти нерухомості відмовити з інших підстав.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...