Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-12909/12/2670 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:; державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.08.2013. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Справа: №   2а-12909/12/2670                                 Головуючий у 1-й інстанції:  Арсірій Р.О. 
		Суддя-доповідач:  Горбань Н.І. 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		20 серпня 2013 року                                                                                                 м. Київ
		 
		Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: 
		 
		головуючого судді:                                                        Горбань Н.І., 
		        суддів:                                                                             Ганечко О.М., Міщука М.С.,
		при секретарі:                                                                 Алдановій К.Ю., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року у справі за його позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання незаконним Розпорядження № 231 від 03.04.2009 року,- 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		          ТОВ «Кредит Колекшн Груп»  звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання нечинним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили п.1 Розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»; визнання незаконним розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року в позові відмовлено.
		Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ТОВ «Кредит Колекшн Груп»  подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення. Вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, які мають істотне значення для справи, а встановлені судом висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явились в засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи,  згідно Статуту позивача, виключними видами його діяльності є надання фінансових послуг, а саме: факторинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів.
		Відповідачем Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України03.04.2009 р. видано оскаржуване розпорядження № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», пунктом 1 якого визначено: віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):
		1)                   фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;
		2)                   набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;
		3)                   отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
		Позивач вважає таке розпорядження, зокрема його п.1, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
		Вказані висновки колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони не ґрунтуються на   матеріалах справи і не відповідають вимогам закону.
		Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року № 2664-ІІІ.
		Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
		Так, судом першої інстанції було встановлено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України винесла оскаржуване Розпорядження керуючись пунктом 1 частини першої статті 1 та пунктом 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та підпунктом 7 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292 (що діяло на той час).
		При цьому, пункт 1 частини першої статті 1 Закону визначає поняття «фінансова установа», а пункт 6 частини першої статті 28 Закону передбачає, що Уповноважений орган, у межах своєї компетенції дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.
		Однак суд першої інстанції, всупереч нормам матеріального права, посилаючись на положення ч.2 ст. 5 Закону вважає законними встановлення Відповідачем обмежень стосовно можливості укладення договорів факторингу по відношенню до боржників - фізичних осіб, незважаючи на те, що Закони України таких обмежень не встановлюють.
		Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Тобто, нормативно - правові акти державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг та якими можуть встановлюватися обмеження щодо надання окремих фінансових послуг, мають бути видані виключно в межах повноважень відповідного державного органу, що встановлені законом.
		Стаття 28 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює безпосередньо Повноваження національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. 
		Так, згідно п.1 ч. І ст. 28 зазначеного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг.
		Тобто відповідач, як державний орган, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, уповноважений Законом лише встановлювати обмеження на суміщення певних видів фінансових послуг і не має права забороняти чи обмежувати надання передбачених Законами фінансових послуг.
		          Крім того, судом першої інстанції не з'ясовано відповідність оскаржуваного Розпорядження № 231 від 03.04.2009 року правовим актам вищої юридичної сили, зокрема ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та глави 73 Цивільного кодексу України.
		Так частиною 5 ст. 5 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», встановлена спеціальна норма, що регулює виключно порядок надання послуг з факторингу. Вказаною нормою законодавець закріпив, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.
		Згідно ст. 1079 Цивільного кодексу сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. При цьому положення глави 73 ЦК України та безпосередньо визначення операції факторингу, наведеного в ч. І ст. 1077 ЦК України, передбачають, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
		Ні Цивільний кодекс України, ні Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, по відношенню до яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Іншими словами, законодавець не виключає безпосередньо фізичних осіб з переліку осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.
		При цьому п.1 оскаржуваного Розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року виключає безпосередньо фізичних осіб з кола переліку осіб, що беруть участь в операції факторингу, оскільки передбачає таку сукупність ознак, як фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання та відповідно набуття відступленого права грошової вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання.
		Виключаючи фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій послузі факторингу, відповідачем було порушено вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та глави 73 Цивільного кодексу України, в результаті чого Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 3 квітня 2009 року є незаконним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
		Щодо застосування Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, яка регулює договори факторингу і відступлення права грошової вимоги, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
		Висновки суду першої інстанції стосовно того, що частина 2 статті 1 Конвенції встановлює обмеження стосовно фізичних осіб, як осіб, по відношенню до яких обмежується здійснення уступки права вимоги, оскільки виключно фізичні особи можуть придбавати товари для особистого сімейного та домашнього користування, внаслідок чого боржником у договорі Факторингу може бути лише суб'єкт господарювання, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
		Згідно частини 1 статті 2 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28.05.88 р. що набула чинності для України 01.07.2007 р., ця Конвенція застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником які знаходяться на території різних держав.
		Преамбула конвенції свідчить про те, що Держави-учасниці підписали конвенцію, усвідомлюючи той факт, що «міжнародний факторинг відіграє значну роль у розвитку
		міжнародної торгівлі.»
		Тобто сфера застосування Конвенції, як вбачається з її назви, спрямована на сприяння міжнародному Факторингу та підтримання справедливої рівноваги інтересів між різними сторонами, які беруть участь у факторингових операціях та які розташовуються на території різних держав.
		Разом з тим, згідно частини 1 ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідач здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг щодо ринків фінансових послуг інших, ніж ринки банківських послуг та цінних паперів. Відповідно до п.1 ч. І ст. 27 вказаного Закону основним завданням відповідача є розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні. Тобто, повноваження відповідача обмежені виключно територією України, і дія оскаржуваного Розпорядження № 231 від 03.04.2009 року, винесеного відповідачем також обмежується виключно територією України.
		В той час, як Конвенція УНІДРУА застосовується у разі, якщо грошові вимоги випливають з договорів купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які знаходяться на території різних держав, при цьому фактор також має здійснювати господарську діяльність на території держави, відмінної, як мінімум, від території однієї з держав, резидентами яких є Боржник і Клієнт.
		За таких обставин, апеляційна інстанція приходить до висновку про безпідставність обґрунтування судом першої інстанції відповідності оскаржуваного Розпорядження Конвенції УНІДРУА, оскільки відповідні доводи спростовуються тим, що Конвенція підлягає застосуванню виключно у випадках, коли грошові вимоги, що  відступаються, випливають з договорів між постачальником та боржником, які знаходяться на території різних держав.
		Отже, внаслідок порушення норм матеріального права, що призвело до неповного з'ясування усіх обставин справи, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що відповідач був наділений правом встановлення обмежень щодо надання окремих фінансових послуг.
		Щодо позовної вимоги про визнання незаконним Розпорядження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», судова колегія вважає її безпідставною, оскільки порушень процедури прийняття оскаржуваного Розпорядження не встановлено. Відповідних доказів таких порушень позивачем не надано. 
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині є цілком правомірним.
		Підсумовуючи наведене, колегія   суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Кредит Колекшн Груп» - задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним п.1 Розпорядження відповідача № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення  позову в цій частині.
		Згідно  ст. ст. 198, 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
		 
		                                                  П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» - задовольнити частково.
		Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» - скасувати.
		Постановити в цій частині нову постанову, якою визнати п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» - нечинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.
		В решті постанову залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
		 
		 
		          Головуючий суддя:                                                        Н.І.Горбань
		 
		 
		          Судді:                                                                              О.М. Ганечко 
		 
		                                                                                       М.С. Міщук 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 23.08.2013 року
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                           Горбань Н.І. 
		           
		Судді:                                                                                                                                       Ганечко О.М.
		 
		                                                                                                                                                        Міщук М.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...