Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2280/13 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.09.2013. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		          21.08.2013 р.                                                                     Справа № 914/2280/13 
		 
		Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Мак Л.Б., розглянувши матеріали справи
		за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі 
		позивача-1 Міністерства оборони України, м.Київ
		позивача-2 Концерну "Військторгсервіс", м. Київ
		до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду державного майна України, м.Київ
		про 1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул.І.Франка, 31 у м.Самбір від 18.01.2010р., укладеного між концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК".
		2. Зобов?язання ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул.І.Франка, 31 у м.Самбір Львівської області, загальною вартістю 87  959,00 грн.
		 
		За участю представників сторін:
		від прокуратури не з'явився;
		від позивача-1 не з'явився;
		від позивача-2 не з'явився;
		від відповідача Орищин О.А. - представник (довіреність б/н від 21.06.2013р.); 
		від третьої особи Долішній І.І. -  провідний спеціаліст - юрисконсульт юридичного відділу регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області                      (довіреність №78 від 24.01.2013р.).
		 
		Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області надішла позовна заява заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі позивача-1 Міністерства оборони України, позивача-2 Концерну "Військторгсервіс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про 1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул.І. Франка, 31 у м.Самбір від 18.01.2010р., укладеного між концерном "Військторгсервіс" в особі філії  Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК". 2. Зобов?язання ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул.І.Франка, 31 у м.Самбір Львівської області. Згідно поданої 03.07.2013р. заяви про уточнення позовних вимог заступник прокурора уточнив позовні вимоги в частині вартості майна, яка складає 87  959,00 грн.
		Ухвалою суду від 13.06.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 03.07.2013р. Цією ж ухвалою допущено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області. 
		Ухвалою суду від 03.07.2013р. розгляд справи було відкладено на 17.07.2013р. з підстав, викладених у даній ухвалі.
		Ухвалою суду від 17.07.2013р. до участі у справі залучено Фонд державного майна України та виклчено з числа третіх осіб РВ ФДМУ по Львівській області, продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 21.08.2013р.
		Представник прокуратури в судове засідання не з"явився, вимоги ухвали суду не виконав, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив.
		Позивач-1 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду  повторно не виконав, причин неявки представника та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №03168 00982399 від 19.07.2013р. - вручено 22.07.2013р. (вх. №3052/13 від 29.07.2013р.). Станом на 21.08.2013р. від позивача-1 клопотання, заяви, докази витребувані судом на адресу суду не надходили.
		Позивач-2 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, супровідним листом  від 08.08.2013р. (вх.№ 32753/13 від 13.08.2013р.) надіслав на адресу суду клопотання від 08.08.2013р. вих.№ 10/11590 про розгляд справи за відсутності представника та письмове пояснення від 08.08.2013р. вих. № 10/1160.  Зокрема у письмовому поясненні зазначено, що попереднім керівництвом Концерну "Військторгсервіс" за відсутності дозволу суб"єкта управління та погодження Фонду державного майна України, незаконно реалізовано державне нерухоме майно загальною площею 68,8 кв.м., що знаходиться у м.Самборі Львівської області. Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору на період продажу було державною власністю та перебувало на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс", а тому його відчуження повинно було б здійснюватись з урахування особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством. В обґрунтування своєї правової позиції позивач-2 у поясненні посилається на ч.2,ч.3 ст.326 ЦК України, ст.4 Закону України "Про управління об"єктами державної власності", п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності".
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву вх. №26075/13 від 03.07.2013р., додаткових поясненнях до відзиву на позовну заяву та заяви про застосування строку позовної давності за вх.№28144/13 від 17.07.2013р. Зокрема зазначив, що прокурором не взято до уваги, що Міністерство оборони України довіреністю від 04.10.2004р. упоноважило начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 на надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання. Діючи на підставі чинної довіреності, начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8, видав начальнику ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. дозвіл № 140/6/1466/37 на відчуження нежитлових приміщень, що знаходяться по вул.І.Франка, 31 у м.Самборі.                І лише 12.02.2005р., тобто через три місяці після видачі даного дозволу, Міністр оборони України скасував довіреність від 04.10.2004р. та повідомив про це повіреного ОСОБА_8 При цьому, аналіз ст.ст.248, 249 ЦК України вказує на те, що скасування довіреності не тягне за собою втрату чинності дозволів та угод, які були вчинені в межах цієї довіреності. Представник відповідача зазначив, що  дозвіл не має ознак передоручення, відтак не втрачає чинності згідно ч.2 ст.248 ЦК України, у зв"язку з припиненням дії довіреності. В матеріалах справи відсутні докази скасування дозволу № 140/6/1466/37, а позовна заява не містить обгрунтованих доводів щодо автоматичної втрати чинності такого дозволу внаслідок скасування довіреності із посиланням на конкретні правові норми. 
		Крім того, представник відповідача зазначив, що прокурором не враховано, що 15.03.2006р. Генеральною прокуратурою України на адресу Концерну "Військторгсервіс" було скеровано листа № 10/2-1968 вих.№06 щодо законності дій керівництва  Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004р. Прокурор поряд з пред"явленням вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. не оспорив публічні торги оформлені протоколом № 071-н від 29.08.2009р., який є первісним правочином купівлі-продажу по відношенню до договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. Представник відповідача наголосив на тому, що покликання прокурора та позивачів на те, що обов"язок дотримуватись нормативно-правових актів, що регулюють порядок відчуження державного майна, покладено виключно на відповідача є необгурнтованим. Відповідач відповідно до ст.330 ЦК України є добросовісним набувачем, оскільки правомірно, на конкурентних засадах, шляхом участі у публічних торгах, придбав майно саме як переможець публічних торгів. Усі обов"язки по організації проведення та отримання будь-яких дозволів на продаж майна законодавством України покладено саме на власника. Заперечив представник відповідача й з інших підстав викладених у додаткових поясненнях. 
		Представник відповідача просив застосувати строк позовної давності, у зв"язку з чим відмовити у задоволенні позову. Обгрунтування підстав пропуску строку позовної давності викладені в заяві вх. №26077/13 від 03.07.2013р.
		Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України надіслав на адресу суду письмове пояснення по суті спору від 13.08.2013р. вих.№ 10-25-10248 (вх.№ 33563/13 від 19.08.2013р.), в якому підтримав позовні вимоги повністю та просить задоволити позов прокурора. При цьому в поясненні третя особа посилається на відсутність у позивача-2 погодження Фонду державного майна України чим порушено порядок відчуження об"єктів державної власності.
		В судовому засіданні представник третьої особи підтримав позов з підстав аналігичних тим, що викладені у поясненні, просив його задоволити повністю.                            
		Заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони ТзОВ "Дует-СК" вчиняти будь-які дії по відчуженню підвального приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул.І.Франка, 31 у м.Самборі Львівської області. В обґрунтування необхідності для вжиття заходів до забезпечення позову заступник прокурора посилається на те, що відповідач використовує на даний час для власних потреб державне майно, предметом позову є визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, та як наслідок, повернення спірного нежитлового приміщення Концерну "Війскторгсервіс" і у випадку відчуження відповідачем майна виконання рішення суду буде ускладено або його виконання стане неможливим.
		Розглянувши вказану заяву суд дійшов висновку відсутності підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. 
		Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
		Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011,  № 16 із змінами та доповненнями "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		З урахуванням наведеного, враховуючи те, що заступником прокурора не обґрунтовано належним чином, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, а також не подано доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представників прокуратури та позивачів за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.
		          Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників відповідача та третьої особи, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об"єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду матеріалів і вирішення спору, суд встановив: 
		         18.01.2010р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., що діяв на підставі довіреності, посвідченої  ОСОБА_10, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007р. за реєстовим №4165 (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу підвального приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрованим в реєстрі за № 84.
		Предметом договору є підвальне приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: Львівська область , м.Самбір, вул.І.Франка, буд.31 (надалі- нерухомість).
		Згідно п.2 договору ціна продажу нерухомості становить 87  959,00 грн. на підставі протоколу №071-н про хід публічних торгів.
		Прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері проведено перевірку законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_8
		Так, перевіркою встановлено, що 04.10.2004 року Міністром оборони України уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 довіреністю №220/2071 на надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна.
		          В подальшому 12.02.2005р. окремим дорученням Міністра оборони України зазначена довіреність визнана недійсною та відкликана. 17.02.2005р. п.ОСОБА_8 повернув довіреність до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.
		          Заступник прокурора зазначає, що на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу законодавцем чітко було визначено порядок відчуження державного майна, яке перебуває у господарському віданні державних підприємств, вказані нормативно-правові акти є загальнодоступними і відповідач мав можливість з ними ознайомитись при здійсненні правочину та був зобов'язаний їх виконувати.
		          Крім того, при реалізації державного майна представником Концерну "Військторгсервіс" на підтвердження наявності дозволу Міністерства оборони України надано лист начальника Головного управління торгівлі ОСОБА_8 №140/6/1466/37 від 12.11.2004р. "Про надання дозволу відчуження". Вказаний лист на думку заступника прокурору не може вважатися належним дозволом Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна з тих підстав, що довіреність, на яку йде посилання у листі була визнана недійсною і відкликана до адміністративного департаменту Міністерства оборони України, ще в лютому 2005 року, лист не є розпорядчим актом. Крім того, пунктом 50 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. "Про затвердження Порядку відчуження об"єктів державної власності" визначено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.
		          Тобто, на час здійснення правочину, ні дозволу Міністерства оборони України, ні погодження Фонду державного майна України на відчуження спірного майна не було, що підтверджується листом Фонду державного майна України від 20.03.2013р. № 10-24-3491.
		          В обгрунтування позовних вимог заступник прокурора посилається на ч.1 ст.136 ГК України, ст.ст.215, 216, 317, ч.ч.2,3 ст.326, ст.658 ЦК України, ч.5 ст.75 ГК України                    (в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного договору), ч.1 ст.3, ст.4 Закон України "Про управління об"єктами державної власності", п.6, п.7 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. "Про затвердження Порядку відчуження об"єктів державної власності", п.6 Положення про Міністерство оборони України затвердженого Указом Президента України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. № 1080, яке діяло на час укладення спірного договору, п.1, п.10 роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних  з визнанням угод недійсними", п.2, п.7 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
		          Заступник прокурора, реалізуючи надані законом повноваження звернувся до суду із вказаною позовною заявою для захисту інтересів держави, шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення державного майна до управління Міністрества оборони України, оскільки незаконне відчуження порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.
		          При прийнятті рішення суд виходить з наступного.
		       Відповідно до чинних на 2004-2010р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21.08.1997 р. (пп.(ж) п.3 ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 р. (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.
		04.10.2004р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства борони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, для чого йому видано відповідну довіреність №220/2071 від 04.10.2004 р. із строком дії до 01.10.2007 р.
		На реалізацію наданих вказаною довіреністю повноважень начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 12.11.2004 р. надав Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" дозвіл №140/6/1466/37 на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: підвального приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: Львівська область , м.Самбір, вул.І.Франка, буд.31.
		31.01.2006р. наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.п. 1, 2 наказу).
		05.04.2007р. наказом Міністра оборони України №135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п.п.1, 2 наказу).
		Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько - договірними зобов'язаннями. 
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
		З матеріалів справи вбачається, що між Концерном "Військторгсервіс" та ТзОВ "Дует-СК" виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Спірний договір купівлі-продажу від 18.01.2010р. був укладений за результатами проведення публічних торгів, переможцем яких став відповідач, який отримав право на придбання нерухомого майна, що відображено у протоколі № 071-н від 27.08.2009р.
		Згідно ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. 
		Частиною 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. 
		Згідно ст. 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові. 
		Нерухоме майно, яке являється предметом оспорюваного договору на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс" (п. 7.3. статуту Концерну).
		Здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.п.7.3, 7.5. статуту Концерну).
		Частинами 2, 3 ст. 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. 
		Приписами ст.74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
		Згідно ч.1 ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. 
		Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. 
		Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України (ч. 5 ст. 75 ГК України).
		Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р. №185-V останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"    суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).
		Частиною 1 ст. 3  Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням. 
		Пунктом 1.1 статуту Концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери     управління Міністерства оборони України.
		Відтак, беручи до уваги, що майно, яке являється предметом оспорюваного договору є загальнодержавною власністю, яке перебуває на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс", а тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.
		Відповідно до п.6 постанови Кабінету Міністрів України  № 803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. 
		Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.
		Згідно п.8 зазначеної постанови рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа. 
		У відповідності до чинних станом на 2004-2010 р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21.08.1997 р. (пп.(ж) п.3 ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 р. (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна.
		Відтак, суд дійшов висновку, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Фондом державного майна України.
		У матеріалах справи наявні докази надання згоди/дозволу Міністерством оборони України, як власником майна, на відчуження підвального приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: Львівська область , м.Самбір, вул.І.Франка, буд.31.
		Такою згодою/дозволом є лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8 №140/6/1466/37 від 12.11.2004р., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України №220/2071                             від 04.10.2004р., наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: підвального приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: Львівська область, м.Самбір, вул.І.Франка, буд.31.
		Саме на підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу від 18.01.2010р. 
		Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу судом встановлено не було. Не містить таких і чинне законодавство України.
		При цьому, суд критично оцінює посилання прокурора на ту обставину, що 12.02.2005р. у в'язку із окремим дорученням Міністра оборони України про скасування виданих раніше довіреностей, в т.ч. ОСОБА_8, щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04.10.2004 р. №220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу №140/6/1466/37 від 12.11.2004 р., та відповідно відсутність згоди власника майна - Міністерства оборони України на його відчуження.
		Прокурор посилається також і на ту обставину, що 31.01.2006 р. довіреність №220/2071 від 04.10.2004р. втратила чинність у зв'язку із припиненням юридичної особи, якій видана довіреність, як на підставу втрати чинності дозволу №140/6/1466/37 від 12.11.2004 р.
		Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
		Згідно ч.ч.3,4 чт.249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.
		Слід зазначити, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст.248 ЦК України (припинення передоручення).
		З аналізу вищенаведеного можна зробити висновок про те, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_8, видаючи 12.11.2004 р. від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл №140/6/1466/37 ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження закріпленого на праві господарського відання за вказаним підприємством нерухомого майна - підвального приміщення, загальною площею 68,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: Львівська область, м.Самбір, вул.І.Франка, буд.31, діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності №220/2071, виданої Міністром оборони України.
		Чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у майбутньому у вигляді втрати чинності виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником. 
		Слід звернути увагу на наявність листа Генеральної прокуратури України №10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006р., в якому після розгляду звернення Концерну "Військторгсервіс" щодо законності дій керівництва Головного управління  торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004р., підтверджується факт дійсності виданого ОСОБА_8 дозволу на відчуження майна за довіреністю №220/2071 від 04.10.2004 р. на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням.
		Вищевказаний лист суд оцінює у відповідності до приписів ст. 43 ГПК України в сукупності всіх обставин справи, при цьому береться до уваги і те, що згідно ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори здійснюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами. 
		Доводи заступника прокурора про те, що 31.01.2006 р. в зв'язку з реорганізацією Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України в Концерн "Військторгсервіс" вищезгадана довіреність втратила свою чинність, спростовуються наступним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
		Тобто правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного однієї юридичної особи до іншої.
		Згідно статуту п. 5.2 Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005 р. №358, він є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.
		Відповідно п. 3.5 Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання.
		Пунктом 4.4 вказаного Статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам. 
		Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну ОСОБА_8 видана нотаріально посвідчення довіреність від 12.09.2007 р. директору філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" даного Концерну Свідерському Г.М. на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.
		Відтак, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, якою є дозвіл №140/6/1466/37 від 12.11.2004 р., наданий начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником яких є Концерн "Військторсервіс") на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити 12.09.2007 р. начальника філії Концерну "Військторгсервіс" Управління торгівлі Західного оперативного командування здійснити її продаж.
		Разом з тим, матеріали справи не містять доказів погодження відчуження спірного майна Фондом Державного майна України, які є обов'язковими для відчуження державного майна в силу постанови Кабінету Міністрів України  № 803 від 06.06.2007р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", що підтверджується також обставинами викладеними поданому Фондом державного майна України  поясненні №10-25-10248 від 13.08.2013р.   
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені          ст. 203 ЦК України. 
		При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори). 
		Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. 
		У п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р.     №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Згідно правової позиції Вищого господарського суду України викладеної у п. 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р.     №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
		В п.7 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Згідно з п.п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
		Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України. 
		Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею шляхом вчинення договору купівлі-продажу від 18.01.2010 р., але з порушенням порядку відчуження державного майна, а саме ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8 постанови Кабінету Міністрів України  № 803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", що в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору, укладеного між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М. та  ТзОВ "Дует-СК" недійсним. 
		        Водночас, розглянувши подану представником відповідача заяву вх. №26077/13 від 03.07.2013р. про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, суд встановив наступне. 
		Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участі держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. 
		Загальний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава або інші суб'єкти цивільних правовідносин. Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Оскільки для вимог, що є предметом позову у даній справі законодавством не передбачено спеціального строку позовної давності, до них застосовується загальний строк.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		Як вказано у п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
		Зважаючи на те, що спірний договір був укладений за згодою/волею власника такого майна -     Міністерства оборони України, відтак останнє знало про факт відчуження Концерном "Військторгсервіс" нерухомого майна з дати укладення договору 18.01.2010 р. 
		Концерн "Військторгсервіс", як сторона спірного договору також знала про його укладення. 
		В засобах масової інформації протягом 2009-2010р. здійснювались численні публікації про результати ревізій окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну "Військторгсервіс" за періоди з 01.01.2007р. по 31.01.2009р., в тому числі й щодо реалізації нерухомого майна. 
		Отже, перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ТзОВ "Дует-СК" слід обчислювати починаючи із 18.01.2010 р.
		Як вбачається з матеріалів справи, позов заступника прокурора датований 29.04.2013р. зареєстрований канцелярією суду 10.06.2013р. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		Водночас, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).
		Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.
		Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
		При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 4 ГПК України).
		Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка, серед іншого, регулює діяльність Європейського суду з прав людини, була ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р.
		Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці.
		Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 р. у справі "Олександр Волков проти України", Суд постановив, що строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 October 1996, § 51, eports 1996 IV). Суд постановив, що процесуальні норми направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.
		Таким чином, зважаючи, що прокурором та позивачами при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності його пропуску, у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. слід відмовити. 
		Враховуючи те, що у зв"язку із пропуском строку позовної давності по позовній вимозі про визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул.І.Франка, 31 у м.Самбір від 18.01.2010р., укладеного між концерном "Військторгсервіс" в особі філії  Управління Західного оперативного командування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", слід відмовити, відтак не підлягає до задоволення і позовна вимога про зобов?язання ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м, розташованого по вул.І.Франка, 31 у м.Самбір Львівської області, оскільки вона є похідною від первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
		В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. 
		Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Як зазначено у п.4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України  "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7 із змінами та доповненнями, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
		З огляду на вказане, судовий збір за кожну позовну вимогу (1147,00 грн. за позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу; 1759,18 грн. за позовну вимогу про зобов"язання повернути нерухоме майно) та подану прокурором заяву про забезпечення позову (1 720,50 грн.), всього 4 626,68 грн. підлягає стягненню з позивачів порівну (по                 2  313,34 грн.) в доход державного бюджету України.
		Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст.ст. 16, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 43, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85,115,116  ГПК України, господарський суд -
		ВИРІШИВ:
		1. У задоволенні позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог,  відмовити повністю.
		2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6) в доход Державного бюджету України 2  313,34 грн. судового збору.
		3. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922 в доход Державного бюджету України 2 313,34 грн. судового збору.
		4. Накази видати згідно ст.116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
		5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
		 
		Повний текст рішення 
		підписаний 27.08.2013р.    
		 
		 
		       Суддя                                                                                 Сухович Ю.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...