У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 листопада 2006 року
|
|
м.
Київ
|
Колегія суддів Судової палати у
цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
суддів:
|
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -
|
|
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
стягнення боргу,
в с т а н о в и л а:
У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2
про стягнення боргу.
Зазначав, що 26 липня 2000 року за
укладеним в письмовій формі договором позики він передав відповідачу у борг
суму еквівалентну 89 000 дол. США.
За умовами укладеного договору
відповідач зобов'язався
повернути взяті у борг гроші до 30 березня 2001 року та виплачувати 3% щомісяця
за користування грошима.
23 березня 2004 року була укладена
додаткова угода про повернення боргу до 30 березня 2005 року.
Посилаючись на те, що у визначений
договором строк, відповідач повернув тільки частину взятих у борг грошових сум,
просив стягнути на його користь суму боргу у розмірі 481 053 грн., штраф за
несвоєчасне повернення грошових сум у розмірі 174 259 грн. 08 коп., проценти за
користування грошима у розмірі 217 823 грн. 85 коп. та 220 094 грн. 06 коп. -
суму інфляції.
Рішенням Голосіївського районного
суду м. Києва від 30 червня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного
суду м. Києва від 1 листопада 2005 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та
ухвалити нове про задоволення заявлених ним позовних вимог, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно
бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги
цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і
всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний
суд, виходив з того, що укладений сторонами договір позики був безгрошовим, так
як відповідач не отримував від позивача грошових сум, а зазначені кошти були
витрачені на потреби МПП “Онікс”.
При цьому, суд виходив з того, що сам позивач та свідок ОСОБА_3 підтвердили безгрошовість договору позики.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 374 ЦК України (1963 року) за договором
позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у
власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими
ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму
грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Судами встановлено, що 26 липня 2000 року сторони уклали
договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав
у борг ОСОБА_2 грошову суму еквівалентну 89 000 дол. США,
Договір позики укладений у письмовій формі.
За умовами укладеного договору позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку
ж суму грошей до 30 березня 2001 року, а за умовами додаткової угоди від 23
березня 2004 року, - до 30 березня 2005 року.
30 березня 2005 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 частину
боргу у розмірі 3 000 грн.
Визнаючи зазначений договір позики безгрошовим суд вважав
доведеним, що при підписанні боргового зобов'язання гроші не передавались та, що
зазначена обставина не заперечувалася позивачем та підтверджується показаннями
свідка ОСОБА_3
При цьому, суд не взяв до уваги, що відповідно до вимог
ст. 376 ЦК України (1963 року) у випадках, коли договір повинен бути укладений
в письмовій формі, позичальник не має права доводити його безгрошовість шляхом
свідоцьких показань.
Не безспірним є висновок суду про те, що сам позивач не
заперечував безгрошовість договору позики, оскільки таких пояснень ні в суді першої
інстанції, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не давав.
Крім того, в матеріалах справи немає будь-яких доказів
про те, що письмова розписка є наслідком карних дій, вчинених позивачем.
У порушення статті 212 ЦПК України
зазначені положення судом не враховані, факти, які необхідні для вирішення
даного спору, судом не з'ясовувались.
Апеляційний суд на зазначене уваги
не звернув, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини
і факти, що спростовують такі доводи і залишив рішення суду першої інстанції
без зміни.
За таких обставин, колегія суддів
вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК
України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного
суду м. Києва від 30 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від
1 листопада 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
|
А.Г. Ярема
|
Судді:
|
Є.Ф. Левченко
|
|
Л.М. Лихута
|
|
Л.І. Охрімчук
|
|
Ю.Л. Сенін
|