Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/10149/13-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2013. Зареєстровано: 19.09.2013. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2013.
Дата набрання законної сили: 28.11.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		12 вересня 2013 року           12:55           № 826/10149/13-а
		 
		Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
		за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
		до Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод»
		про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 243 551,30 грн.
		за участю представників сторін:
		від позивача: Бірук І.В. (довіреність № 1/6-07/04 від 02.01.2013 р.)
		від відповідача: Ляшенко Н.С. (довіреність № 3445 від 29.12.2012 р.)
		Відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 12.09.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 243 551,30 грн.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2013 р., відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддею Добрянською Я.І. було відкрито скорочене провадження у справі № 826/10149/13-а та запропоновано відповідачу у строк до 19.07.2013 року, або у десятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття скороченого провадження, надати суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.
		Так, 17.07.2013 р. до канцелярії суду надійшло письмове заперечення на адміністративний позов разом із додатками від відповідача Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод», в якому відповідач зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій в розмірі 243 551,30 грн., оскільки позивачем не доведено факту правомірності нарахування таких адміністративно-господарських санкцій, а відповідно не підтверджено наявність боргу.
		Зважаючи на таке, на підставі ч. 4 ст. 183-2 КАС України, з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі, що будуть мати значення при вирішенні справи по суті, суд ухвалою від 19.07.2013 р. призначив судове засідання з розгляду адміністративної справи № 826/10149/13-а із викликом сторін на 28.08.2013 р.
		Враховуючи клопотання позивача від 27.08.2013 р. про перенесення розгляду справи, а також зважаючи на неявку обох сторін в судове засідання 28.08.2013 р., судовий розгляд справи № 826/10149/13-а було відкладено на 12.09.2013 р.
		В судовому засіданні 12.09.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:
		- стягнути з Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 243 551,30 грн. за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що у 2012 році відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, що регулює зайнятість населення та працевлаштування інвалідів, не було виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
		Представник відповідача судовому засіданні 12.09.2013 р. проти задоволення позовних вимог позивача також заперечив повністю та зазначив, що у вказаному періоді - 2012 році ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» у відповідності до вимог чинного законодавства було подано звіт позивачу щодо середньооблікової чисельності працюючих у 2012 році - 1 288 осіб та відповідно до 4-х відсоткового нормативу - 51 інваліда, що має право бути працевлаштованим у позивача, 47 з яких фактично було працевлаштовано за направленням Фонду соціального захисту інвалідів,  проте як відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», саме на позивача Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, як на суб'єкта владних повноважень, а не відповідача, як суб'єкта господарювання, покладено обов'язок пошуку таких інвалідів для їх працевлаштування, а отже жодних вимог чинного законодавства з даного приводу відповідачем порушено не було, внаслідок чого нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2012 р. розмірі 243 551,30 грн. - є безпідставним та протиправним.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		27.02.2013 року відповідачем Державним підприємством «Дарницький вагоноремонтний завод» у відповідності до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, було подано до відповідного органу Фонду соціального захисту інвалідів - Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (позивача) звіт за формою № 10-ПІ «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік», згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача складала 1288 осіб, кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні працювати в штаті відповідно до 4-х відсоткового нормативу - 51 особа, фактично працевлаштовані - 47 осіб.
		Однак, зважаючи на те, що відповідачем ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» у 2012 р. було визначено робочі місця для 51 особи інваліда, проте фактично було працевлаштовано тільки 47 осіб з інвалідністю, позивачем Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 243 551,30 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в примусовому порядку.
		Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.
		Як вбачається з аналізу Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», на відповідача, як на суб'єкта господарювання, з метою виконання нормативу робочих місць покладено обов'язок працевлаштовувати шляхом укладання трудового договору лише тих інвалідів, які безпосередньо звернулись, або тих, які направляються органами працевлаштування.
		Так, як підтверджується наявними матеріалами справи, згідно звіту від 27.02.2013 року по формі 10-ПІ (поштова-річна), затвердженої наказом Мінпраці від 10.02.2007 р. № 42 з доп. від 12.11.2008 р. № 527, поданого до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідачем ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» відповідно до 4-х відсоткового нормативу було визначено робочі місця для 51 особи інваліда (середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2012 році становила 1 288 осіб), а також було фактично працевлаштовано 47 осіб з інвалідністю.
		Також, як було зазначено відповідачем та не було жодними допустимими доказами спростовано позивачем, протягом 2012 року до ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», крім вже працевлаштованих 47 інвалідів, не зверталися особи з інвалідністю з метою їх працевлаштування у відповідача, а отже позивачем не направлялися до відповідача особи з інвалідністю з метою їх працевлаштування у кількості 4 осіб, а також не надавалося жодних пропозицій щодо працевлаштування таких інвалідів у кількості 4 осіб.
		Жодних зауважень щодо форми чи змісту поданого відповідачем звіту від 27.02.2013 року по формі 10-ПІ (поштова-річна), затвердженої наказом Мінпраці від 10.02.2007 р. № 42 з доп. від 12.11.2008 р. № 527 - позивачем не заявлялося ні під час подання такого звіту ні під час розгляду даної адміністративної справи по суті.
		Крім того, позивачем не було допустимим доказами доведено суду, на підставі яких документів Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було розраховано норматив робочих місць на 2012 р. для працевлаштування інвалідів по ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» у кількості 52 осіб, та фактичного не працевлаштування відповідачем 5 осіб з інвалідністю, хоча згідно змісту поданого відповідачем звіту від 27.02.2013 року по формі 10-ПІ (поштова-річна), останнім відповідно до 4-х відсоткового нормативу було визначено робочі місця для 51 особи інваліда (середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2012 році становила 1 288 осіб), а також було фактично працевлаштовано 47 осіб з інвалідністю.
		З даного приводу аналіз чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», свідчить про те, що умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити працевлаштування інваліда тієї чи іншої категорії, що унеможливлює створення відповідного робочого місця без наявності особи-інваліда.
		Відповідно до вимог ч. 6 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення», працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
		Аналіз положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. А отже, діючим законодавством на підприємство покладено обов'язок з забезпечення кількості робочих місць для інвалідів, проте не пошук інвалідів для їх працевлаштування.
		Зважаючи на викладене та аналіз наявних у справі матеріалів, суд вважає, що відповідач не може підлягати відповідальності у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році, зважаючи також на наступне.
		Як вбачається з наявних матеріалів справи, висновок позивача відносно того, що відповідачем не виконано обов'язок по працевлаштуванню інвалідів протягом 2012 року, не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, оскільки не можна вважати під «невиконанням обов'язку» відсутність осіб-інвалідів в кількості 4% від кількості працюючих на тому чи іншому підприємстві в силу того, що необхідна кількість інвалідів не зверталась безпосередньо до підприємства або не направлялась органами зайнятості. 
		Суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за те, що до нього не звертались або не направлялась необхідна кількість осіб-інвалідів для працевлаштування, в зв'язку з чим кількість працюючих інвалідів є меншою, ніж передбачена чинним законодавством України. Будь-яка особа, в тому числі, юридична не має нести відповідальність за дії, в яких відсутня вина, яка є основною передумовою для притягнення до відповідальності, в тому числі, і до адміністративно-господарської.
		          Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач приходить до висновку про те, що подання звітів до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов'язку працевлаштування інвалідів або сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4-відсоткового нормативу працевлаштування інвалідів.
		          З приводу наведеного, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення», державна служба зайнятості має право:
		- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі, призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них;
		- направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
		Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
		Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
		В п. 4.4 Рекомендації ВАСУ № 07.2-10/2 від 14.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» зазначено про те, що при розгляді справ про стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування  інвалідів, адміністративні суди повинні враховувати:                                                 
		- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;
		- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); 
		- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.
		Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем законодавчі вимоги щодо визначення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році були виконані, зважаючи на подання відповідачем передбаченого чинним законодавством звіту до позивача, в якому відповідно до 4-х відсоткового нормативу визначено робоче місце для 51 особи інваліда.
		Отже, підстави, на які посилається позивач, для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів у 2012 році не є правомірними, оскільки причини непрацевлаштування 4 осіб-інвалідів є такими, що не залежать особисто від відповідача, враховуючи ненаправлення органами працевлаштування необхідної кількості інвалідів до відповідача та відсутність факту звернень безпосередньо вказаної категорії осіб до відповідача, в тому числі його філій та структурних підрозділів, в необхідній кількості.
		Також, в позовній заяві Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів України стверджує про те, що незалежно від форм власності та господарювання на всі підприємства розповсюджується однаковий норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Якщо підприємство не спроможне створити відповідно до вимог законодавства робоче місце для інвалідів та ввести його в дію, шляхом працевлаштування інваліда, тоді воно сплачує адміністративно-господарську санкцію до Державного бюджету України.
		Зміст положень нормативно-правових актів України, в тому числі норми Господарського кодексу України, свідчать про те, що застосування адміністративно-господарських санкцій можливе лише у випадку порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності.
		Законодавство України, а саме ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», передбачає відповідальність суб'єктів господарювання усіх форм власності, які використовують найману працю, за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на підприємстві менша, ніж установлено нормативом. Тобто за факт невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
		Відповідно до Господарського кодексу України, а саме ч. 1 ст. 217, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
		Згідно ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення го   сподарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
		Відповідно до ч. 4 ст. 217 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
		Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господар   ських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здій   снення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Згідно ч. 1. ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповнова   женими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
		Отже, стягнення з відповідача в судовому порядку штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів може мати місце лише при наявності вини відповідача. 
		Однак, як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи,  оскільки відповідач не відмовляв інвалідам та органам працевлаштування (у випадку їх звернення) щодо працевлаштування таких осіб, а також належним чином систематично повідомляв центр зайнятості на місці про вакансії, які за умовами праці підходять для працевлаштування інвалідів (що також не заперечувалося позивачем), суд вважає, що відповідно відсутні порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» щодо невиконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у зазначеному звітному періоді, а отже й відсутні правові підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій.
		Даний висновок суду також кореспондується з висновками Вищого адміністративного суду України, що містяться в Довідці про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». 
		Так, у вказаній Довідці Вищий адміністративний суд України зазначає про те, що, якщо відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність.
		Аналіз вимог чинного законодавства України свідчить про те, що створення робочих місць для інвалідів в межах нормативу повинно бути здійснено суб'єктами господарювання з дотриманням вимог законодавства щодо забезпечення інвалідам безпечних та здорових умов праці, з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації та вжиття додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
		Конституція України, а саме ч. 4 ст. 43 гарантує кожному право на належні, безпечні і здорові умови праці. Закон України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ від 14.10.1992 р. містить вимогу про те, що працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я (ч. 3 ст. 5).
		Стаття 12 Закону України «Про охорону праці» № 2694-ХІІІ від 14.10.1992 р. встановлює обов'язок для підприємств, які використовують працю інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
		Таким чином, законодавством України передбачено гарантію соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладено на працедавця обов'язок по забезпеченню для інвалідів належних та безпечних умов праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та інди   відуальних програм реабілітації.
		Зважаючи на викладене, з метою дотримання законодавства про охорону праці кожен працедавець, в тому числі відповідач, зобов'язаний провести атестацію вакантного робочого місця для працевлаштування інваліда до його фактичного працевлаштування.
		Поняття «робоче місце інваліда» визначено в ст.1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів», як:
		- робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування. технічного обладнання, тощо.
		Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно із Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях МСЕК.
		Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда із залученням у разі потреби, в тому числі, спеціалістів державної служби зайнятості.
		З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.
		Отже, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано, що унеможливлює створення робочого місця.
		Без наявності особи-інваліда неможливо провести атестацію вакантного робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда, як того вимагають норми законодавства, відповідно й створити робоче місце для інваліда.
		Як підтверджується наявними матеріалами справи, протягом 2012 року були відсутні випадки відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, які безпосередньо звертались до відповідача, або які направлялись фондом зайнятості. Доказів, які б спростовували наведене, позивачем до суду надано не було.
		Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, письмових доказів. 
		В розумінні ст. 70 КАС України, належними доказами у справі є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування .
		Наведена вище позиція суду кореспондується також з позицією Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.03.2011 у справі № К-12716/09 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про стягнення штрафних санкцій за непрацевлаштування інвалідів у 2006 року залишив без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2009 р. щодо відмови у задоволенні вказаних позовних вимог. В мотивувальній частині ухвали від 10.03.2011 р. суд касаційної інстанції прийшов до  висновку,  згідно  якого - фактичне робоче місце має бути створене з урахуванням фізичних можливостей інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда, тому, створення робочого місця повинно здійснюватись спеціально для конкретної особи в кожному разі.
		Аналогічна позиція Вищого адміністративного суду України зазначена в ухвалі від 16.09.2010 р. по справі № К-22895/08 за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Колосниківська» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій.
		При цьому, суд касаційної інстанції у вказаній постанові зазначив про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місінь для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. На відповідача покладений обов'язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості.
		Пунктом 4.4 Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 р. № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» передбачено, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
		При цьому, слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
		Зважаючи на викладене, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем було вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та виконано усі покладені законодавством на нього обов'язки, а тому відсутня вина Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» у скоєнні зазначеного правопорушення, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
		Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається.
		Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
		Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Позивач не довів суду обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, що були спростовані доказами, наданими відповідачем, зважаючи на що, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови в адміністративному позові. 
		Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 158-163 КАС   України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1.          В позові відмовити повністю.
		 
		Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України. 
		 
		Суддя:                                                                                                          Я.І. Добрянська
		 
		 
		Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 19.09.2013 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...