Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/9431/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2013. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 712/9431/13ц
		Провадження № 2/712/2801/13
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		11 вересня 2013  року   Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
		                                       головуючого судді -  ТОКОВОЇ  С.Є.
		                                       при секретарі - ТКАЧ А.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грегуар-Бессон Україна» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,  
		 
		                                                             В С Т А Н О В И В:
		 
		          Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що згідно наказу № 23-к від 04 грудня 2012 року він був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грегуар-Бессон Україна» на посаду фахівця із запасних частин і гарантій. 11 червня 2013 року ним подана заява про звільнення з займаної посади за власним бажанням в порядку ст.38 КЗпП України. І 18 червня 2013 року згідно наказу № 5-к він був звільнений з роботи.  Проте, останнім днем роботи вважає 21 червня 2013 року. Трудова книжка ним отримана лише 27 червня 2013 року. Повний розрахунок не було проведено лише частковий розрахунок здійснено 27 червня 2013 року. 
		          Починаючи з 25 червня 2013 року і закінчуючи 25 липня 2013 року вимушено прогуляно 23 робочих днів. Факт звільнення незаконно з роботи та відсутність повного розрахунку заробітної плати, а також використання праці його безоплатно спричинив стрес,  так   як  інших доходів, окрім заробітної плати на ТОВ «Грегуар-Бессон Україна» у нього немає. Неправомірна поведінка відповідача який не бажає повернути заробітну плату та відсутність заробітку посилила його душевні переживання. Жодним чином на даний час відповідач не бажає йти на контакт, якимось чином добровільно вирішити виниклу ситуацію. Також довелося витратити незаплановані кошти, які є великою сумою для нього та його родини, що негативно вилинуло як на матеріальний, так і на душевний стан.  Оцінює спричинену моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
		Просив суд визнати незаконним дії відповідача щодо звільнення його з роботи, визнати незаконним Наказ № 5-К від 18 червня 2013 року про його звільнення, поновити на посаді фахівця із запасних частин і гарантій ТОВ «Грегуар-Бессон Україна», стягнути з відповідача на його користь 3699,55 грн. за час вимушеного прогулу, 402,12 грн. за два з половиною робочих дні, а саме 19, 20, 21 червня 2013 року за які оплати не проводились та моральну шкоду в сумі 10000 грн.
		          В судовому засіданні позивач позовні вимоги збільшив та просив суд визнати незаконним Наказ № 5-К від 18 червня 2013 року про його звільнення, поновити на посаді фахівця із запасних частин і гарантій ТОВ «Грегуар-Бессон Україна», стягнути з відповідача на його користь 3699,55 грн. за час вимушеного прогулу, 402,12 грн. за два з половиною робочих дні, а саме 19, 20, 21 червня 2013 року за які оплати не проводились, моральну шкоду в сумі 10000 грн. та 7559,95 грн. за весь час затримки розрахунку при звільненні. 
		          Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що 24.05.2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до адміністрації ТОВ "Грегуар-Бессон-Україна" з заявою про звільнення його за власним бажанням з займаної посади з 07.06.2013 року. Адміністрація товариства почала роботу по пошуку працівника на вакантне місце, але позивач несподівано передумав і 29.05.2013 року написав нову заяву з проханням звільнити його за власним бажанням з займаної посади вже з 11.06.2013 року, знову пішли йому назустріч і надали можливість працювати далі, але позивач передумав і черговий раз написав нову заяву з проханням звільнити його терміново за власним бажанням з особистих причин, дана заява була датована 11.06.2013 року. Адміністрація товариства пішла на зустріч позивачу і за взаємною усною згодою була досягнута домовленість, що по скільки позивач є матеріально-відповідальною особою і звільнити його терміново не має можливості, йому надається термін для передачі матеріальних цінностей, і його буде звільнено відразу після проведення інвентаризації і передачі ним матеріальних цінностей на іншу відповідальну особу. На заяву ОСОБА_1 директором товариства була накладена резолюція звільнити його з 18 червня 2013 року відразу після передачі складу. 17 червня 2013 року було підписано акт інвентаризації товарів на складі ТОВ "Грегуар-Бессон- Україна", а також акт прийому передачі матеріальних цінностей від позивача до іншої відповідальної особи, а вже 18 червня 2013 року відповідно до попередньої усної домовленості та заяви позивача згідно наказу № 5-К від 18.06.2013 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням з яким він був особисто ознайомлений про що свідчить його підпис на наказі. Одночасно 18.06.2013 року було проведено нарахування всіх необхідних виплат згідно діючого законодавства та видано трудову книгу, про що свідчить його особистий підпис в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Визнають свою помилку, в тому що при формулюванні звільнення, їх працівниками була допущена помилка, і замість ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), в наказі № 5-К від 18.06.2013 була застосована ст. 38 КЗпП України.  Працівники   товариства отримують заробітну плату на картку, через банківську систему. Всі нарахування звільненому працівнику були здійснені бухгалтером в день звільнення 18 червня 2013 року, про що свідчить розрахунковий листок ОСОБА_1, в якому зазначено повний розрахунок і сума 3976,79 гривень. Нарахування були здійснені в кінці робочого дня, і технічної можливості відправити кошти позивачу на його картку після 16 години через банківську систему не було. Право підпису фінансово розпорядчих документів має директор товариства (перший підпис) та бухгалтер (другий підпис). Директор ТОВ "Грегуар-Бессон Україна" з 19 червня 2013 року по 21.06.2013 року перебував у відрядженні і не міг підписати платіжне доручення на перерахування коштів звільненому працівникові ОСОБА_1, а оскільки 22,23,24 червня 2013 року були офіційними вихідними, то першим робочим днем було 25 червня 2013 року і 25 червня 2013 року звільненому ОСОБА_1 було перераховано на картку його розрахункові кошти у повній сумі 3976,79 гривень. В даному випадку вони не вбачають порушення діючого законодавства, тому що всі дії підтверджуються документально: розрахунковий лист за червень 2013 року; відомість про отримання розрахункових листів на працівника ОСОБА_1 в тому числі за червень 2013 року; табель обліку використаного робочого часу; наказ та відрядження на директора товариства; платіжне доручення на перерахування коштів від 25 червня 2013 року у сумі 3976,79 гривень. Моральної шкоди позивачу завдано не було, тому просив суд в задоволенні позову відмовити.    
		          Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами трудового законодавства.
		          Наказом № 23-к від 04 грудня 2012 року   позивач був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грегуар-Бессон Україна» на посаду фахівця із запасних частин і гарантій. 
		          Відповідно до ст. 38  КЗпП  України працівник має право розірвати трудовий договір,  укладений  на  невизначений строк, попередивши про  це  власника або  уповноважений  ним  орган  письмово  за  два  тижні.  Якщо  працівник після  закінчення  строку  попередження  про  звільнення  не  залишить  роботи  і  не  вимагає  розірвання  трудового  договору, власник  або  уповноважений ним  орган  не   вправі  звільнити  його  за  раніше  поданою  заявою, крім  випадків,  коли  на його  місце  запрошено іншого працівника,  якому відповідно до законодавства не може бути    відмовлено  в  укладенні  трудового  договору.
		          За  змістом  вказаної  статті  працівник  має безумовне  право на  відкликання  поданої  ним  заяви  про  звільнення  за  власним   бажанням протягом двотижневого  строку,  встановленого  ст.38  КЗпП  України.
		            Як  установлено  судом,  11.06.2013 року  позивач звернувся  до  товариства  із  заявою  про  звільнення  із  займаної  посади   за  власним  бажанням   без  зазначення  дати  звільнення. 
		          Наказом  № 55  від  18.06.2013  року позивач був  звільнений  із  займаної  посади  за  власним    бажанням, тобто до  закінчення  двотижневого строку для письмового попередження про  розірвання  трудового  договору, хоча  і  просив  про  це   у  своїй  заяві. 
		          Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що фактично звільнення  позивача   було  проведено  за  угодою  сторін згідно   з  п. 1 ч.1  ст.  36  КЗП  України.
		          Однак,  суд  не погоджується   із вказаними  твердженнями   виходячи  з  наступного.
		          Відповідно до роз'ярень Пленуму  Верховного Суду України, викладених у  Постанові  від  06  листопада  1992  року №  9  «  Про  практику  розгляду  судами  трудових  спорів  « ( п.8),  про  те, що   сама  по  собі  згода  власника  або  уповноваженого  ним  органу  задовольнити   прохання  працівника  про  звільнення до  закінчення   строку   попередження   не  означає,  що  трудовий  договір  припинено  за  п.1 ч.1  ст. 36  КЗпП  України,  якщо  не  було  домовленості  сторін  про  цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення   вважається проведеним   з  ініціативи  працівника (  ст. 38  КЗпП ).
		            Як  убачається  з  позовної  заяви  ОСОБА_1,  його  пояснень  в  суді,  а  також  змісту  заяви  позивача  про  звільнення від  11.06.2013  року, він просив звільнити його за власним   бажанням.  Бажання  звільнити  його  за  угодою  сторін,  позивач  не  виявляв.   
		          Крім цього, статтею 38  КЗпП України передбачено, що для припинення  трудового  договору  з цієї підстави необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і  вираженим  у  письмовій   формі. 
		          Із  наданих  суду доказів  вбачається,   що  позивач   із  заявами  про  звільнення,  крім   заяви  від 11.06.2013  року  звертався  до  відповідача 24.05.2013  року  та  29.05.2013   року . Обидві  заяви    містять   посилання    на  підставу   звільнення  - за  власним  бажанням  та  дату  звільнення.  А  тому  суд  вважає,  що   волевиявлення   позивача  на  звільнення  з  роботи  за  власним  бажанням  було  чітким  та   добровільним.   
		          Враховуючи  вищевикладене,  суд  вважає,  що звільнення  позивача за  власним бажанням  за    ст. 38  КЗпП  України  є  законним,  а  тому   відсутні  підстави  для  поновлення його на  роботі. 
		            Поряд  з  цим,  суд  вважає за  необхідне змінити дату  звільнення позивача з  18  червня 2013   року на 25 червня 2013 року (дата закінчення  двотижневого  строку  для  письмового  попередження  про  розірвання трудового договору) у відповідності  до  вимог  ст.  235  КЗпП  України  та  стягнути     заробітну  плату  за  час  вимушеного  прогулу за  цей  період.
		          Визначаючи   розмір  заробітної  плати,  який   підлягає  до  стягнення  на  користь  позивача,  суд  виходить з того, що його середній заробіток за  два  останні місяці,  які  передували  звільненню  складає 3003,10 + 4555,65 = 7558,75 грн. Кількість робочих днів у квітні, травні - 40. Середньоденний   заробіток  складає  7558, 75 / 40 = 188, 97  грн.  Заробітна  плата  -  188, 97 х 4 дні = 755 грн. 88 коп. 
		               Також як на підставу порушення відповідачем трудового законодавства, позивач   посилається  на затримку у видачі йому трудової  книжки,  яку  він  за  його  твердженнями  отримав  не  у  день  звільнення,  а  27 червня 2013  року.   
		            В  судовому  засіданні  свідок ОСОБА_2   пояснила  суду,  що  відповідно до  своїх   посадових  обов'язків  вона   здійснювала  оформлення  звільнення   позивача  з  роботи,  запис  про  видачу  трудової  книжки вона  внесла  в  книгу  обліку  трудових  книжок.  Судом  було  досліджено   оригінал даного журналу в  якому міститься  особистий   підпис  позивача  про  отримання  трудової  книжки,  без  зазначення   дати.  На пропозицію суду пояснити чому  позивач не  поставив дату  отримання   трудової  книжки,  позивач  пояснив,  що на  нього зі  сторони  адміністрації  чинився  тиск,  проте  жодних  доказів  на  підтвердження   вказаного  не  надав. 
		          Свідок  ОСОБА_3  пояснив  суду,  що  під  час  підписання акту  приймання  передачі  складу  на  якому  працював  позивач, останній  був  обізнаний  про  своє  звільнення.  Акт  прийому-передачі  складу  було підписано 17.06.2013  року і   вже  18.06.2013  року  позивач   був  звільнений  з  роботи.  Не  заперечував  той   факт,  що    після  звільнення  18.06.2013   року  позивач був на  підприємстві,  забирав  свої  речі.                
		          Згідно з ч. 1  ст. 47   КЗпП  України  власник  або уповноважений  ним  орган  зобов'язаний  у  день  звільнення   видати  працівникові  належно оформлену трудову книжку і провести з ним  розрахунки,  визначені  у  ст. 116  цього  Кодексу . 
		          Як  встановлено  в  судовому  засіданні,  відповідно  до відомості  про нарахування  від  18.06.2013  року нарахування  сум,  які   підлягають виплаті  при  звільненні  було  проведено в  цей  же  день,  але кошти були перераховані  банку  25.06.2013  року  для  зарахування  на  картковий  рахунок  позивача.  На  підтвердження  неможливості  перерахувати  кошти  18.06.2013  року суду  надано посвідчення про  відрядження  директора  до  м.  Дніпропетровська.,  і  який  як   встановлено  під час  розгляду  справи має  право підпису  на  платіжних  документах. Кошти на картковий  рахунок  позивача  зараховані  26.06.2013  року. 
		          Із  відповіді територіальної інспекції  праці  від 27.08.2013 року, на  яку  посилається  позивач,  вбачається,  що заробітна  плата  за  червень  та  компенсація  за  всі  невикористані дні  відпустки    виплачена  платіжним  дорученням   від  25.06.2013  року.  Загальна  сума  недоплати  мова   про яку   йде  у  даній  відповіді, як  пояснила головний  бухгалтер  ОСОБА_2  склала 12  грн. та  була    технічною помилкою при здійсненні повного розрахунку з позивачем. Дана відповідь  територіальної  інспекції  праці  також  містить  висновок  про  те,  що  позивач  отримав  трудову  книжку  18.06.2013  року,  засвідчивши   це   підписом  у  книзі  обліку  руху  трудових  книжок.    
		          Зі змісту ст. 237-1 КЗпП України випливає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		          Під моральною шкодою, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		          Між  тим, позивач не надав  суду  жодного доказу  заподіяння йому моральної шкоди, не  зазначив у чому вона полягає, яким чином дії відповідача  перешкоджали  йому  у працевлаштуванні  та  не обґрунтував  заявлений  ним  розмір  10000  грн. 
		          На  підставі   викладеного,  керуючись ст.ст.10,11,208,212,214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 116,117, 233, 235  КЗпП України,  суд  -
		 
		                                                                 В И Р І Ш И В:
		 
		Позов задоволити частково.
		Змінити дату звільнення ОСОБА_1 у наказі № 5-к від 18.06.2013 року директора товариства з обмеженою відповідальністю «Грегуар-Бессон Україна» з 18 червня 2013 року на 25 червня 2013 року. 
		Стягнути з ТОВ «Грегуар-Бессон Україна» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18 червня 2013 року по 25 червня 2013 року в сумі 755 грн. 88 коп. 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		 
		          Головуючий  :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...